Стаття 429.   Права інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язку з ви­конанням трудового договору

1. Особисті немайнові права інтелектуальної власності  на об'єкт,  створений у зв'язку з виконанням трудового договору, належать працівникові, який створив цей об'єкт. У випадках, передбачених законом, окремі особисті немайнові права
інтелектуальної власності на такий об'єкт можуть належати юридичній або фізичній особі, де або у якої працює працівник.

2. Майнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язку з ви­конанням трудового договору, належать працівникові, який створив цей об'єкт, та юридичній або фізичній особі, де або у якої він працює, спільно, якщо інше
не встановлено договором.

3. Особливості здійснення майнових прав інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, можуть бути встановлені законом.

1. У цій статті сформульовані загальні правила щодо визначення суб'єкта права інтелектуальної власності в тих випадках, коли об'єкт інтелектуальної власності створено у зв'язку з виконанням трудових обов'язків або за дорученням роботодавця.

Вони не можуть застосовуватись за наявності у відповідних законах спеціальних пра­вил (ст. 16 Закону «Про авторське право та суміжні права» [176]; ст. 9 Закону «Про охорону прав на винаходи та корисні моделі»; ст. 8 Закону «Про охорону прав на про­мислові зразки» [55]; ст. 17 Закону «Про охорону прав на сорти рослин» [185]; ст. 7 Закону «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем»).

2. Особисті немайнові права, за загальним правилом, належать творцеві об'єкта інтелектуальної власності. Але прямо передбачається можливість встановлення законом інших правил, відповідно до яких окремі особисті немайнові права можуть належати і роботодавцеві.

3. Якщо інше не передбачено законом або договором, майнові права на об'єкт ін­телектуальної власності належать творцеві (працівникові) та роботодавцеві спільно (оскільки інше не встановлено — в рівних частках).

Стаття 430.   Права інтелектуальної власності на об'єкт, створений за замовленням

1. Особисті немайнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений за за­мовленням, належать творцеві цього об'єкта.

У випадках, передбачених законом, окремі особисті немайнові права інтелекту­альної власності на такий об'єкт можуть належати замовникові.

2. Майнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений за замовленням, належать творцеві цього об'єкта та замовникові спільно, якщо інше не встановлено договором.

1. Стаття, що коментується, формулює правила про розподіл прав на об'єкт інтелек­туальної власності між замовником та творцем, якщо об'єкт інтелектуальної власності створено відповідно до договору замовлення. При цьому під договором замовлення слід розуміти договір про створення об'єкта інтелектуальної власності. Права на об'єкт інтелектуальної власності між сторонами такого договору розподіляються так само, як і між творцем (працівником) та роботодавцем. Але слід враховувати, що це не пе­решкоджає встановленню іншого спеціальними законами. Зокрема, в ст. 16 Закону «Про авторське право та суміжні права» використовується поняття «службові твори», що поширюється на твори, створені працівником відповідно до трудового договору (контракту) або автором відповідно до цивільно-правового договору, та встановлює розподіл прав на службові твори, що відрізняється від того розподілу, що передба­чений ст. 430 ЦК.

Стаття 431.   Наслідки порушення права інтелектуальної власності

1. Порушення права інтелектуальної власності, в тому числі невизнання цього права чи посягання на нього, тягне за собою відповідальність, встановлену цим Ко­дексом, іншим законом чи договором.

1. Визначення порушення права інтелектуальної власності, що наводиться в цій стат­ті, відрізняється від розуміння порушення цивільного права, що дається в ч. 1 ст. 15 ЦК. У цьому останньому випадку невизнання та оспорювання визнаються поняттями, що стоять поряд з порушенням. Стаття 431 ЦК до складу поняття порушення права ін­телектуальної власності включає не тільки посягання на нього, а й невизнання його.

2. З метою забезпечення захисту авторського права та суміжних прав ст. 50 Зако­ну «Про авторське право і суміжні права» розкриває зміст окремих видів порушення цих прав. При цьому визначаються окремі види порушень, а також відносяться до порушень такі дії, які зазвичай порушеннями не визнаються.

3. Як відомо, цивільне право не знає понять приготування до правопорушення чи замаху на правопорушення. Стаття 50 Закону «Про авторське право та суміжні права» визначає як порушення авторського права та суміжних прав, що дає право на судо­вий захист, будь-які дії для свідомого обходу технічних засобів захисту авторського права або суміжних прав, зокрема виготовлення, розповсюдження, ввезення з метою розповсюдження і застосування засобів для такого обходу.

Цивільним правопорушенням визнається також вчинення дій, що створюють загрозу порушення авторського права або суміжних прав. Відповідно до цього вчинення навіть необережних дій, що не привели до порушення авторського права або суміжних прав, а тільки створили загрозу такого порушення, визнаються правопорушеннями.

Стаття 432.   Захист права інтелектуальної власності судом

1. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого права інтелек­туальної власності відповідно до статті 16 цього Кодексу.

2. Суд у випадках та в порядку, встановлених законом, може постановити рішен­ня, зокрема, про:

1) застосування негайних заходів щодо запобігання порушенню права інтелекту­альної власності та збереження відповідних доказів;

2) зупинення пропуску через митний кордон України товарів, імпорт чи експорт яких здійснюється з порушенням права інтелектуальної власності;

3) вилучення з цивільного обороту товарів, виготовлених або введених у цивільний оборот з порушенням права інтелектуальної власності, та знищення таких товарів;

4) вилучення з цивільного обороту матеріалів та знарядь, які використовувалися переважно для виготовлення товарів з порушенням права інтелектуальної власності, або вилучення та знищення таких матеріалів та знарядь;

5) застосування разового грошового стягнення замість відшкодування збитків за неправомірне використання об'єкта права інтелектуальної власності.  Розмір стягнення визначається відповідно до закону з урахуванням вини особи та інших обставин, що мають істотне значення;

6) опублікування в засобах масової інформації відомостей про порушення права інтелектуальної власності та зміст судового рішення щодо такого порушення.

(Із змін, від 31.OS.2007)

1. Стаття, що коментується, встановлює правила щодо захисту права інтелектуальної власності судом. Але це не виключає чинності спеціальних правил щодо захисту прав на окремі види об'єктів інтелектуальної власності. У зв'язку з загостреністю проблеми захисту права інтелектуальної власності, обумовленою значною мірою міжнародними зобов'язаннями України, у відповідні закони були включені спеціальні статті, що присвячені способам захисту прав на окремі види об'єктів інтелектуальної власності (ст. 27 Закону «Про охорону прав на промислові зразки» [77]; ст. 21 Закону «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» [78]; ст. 35 Закону «Про охорону прав
на винаходи і корисні моделі» [155]). Ще раніше в ст. 52 Закону «Про авторське право і суміжні права» [176] були сформульовані розгорнені положення про цивільно-правові способи захисту авторських та суміжних прав.

2. Не можна заперечувати зв'язок між галузями права та законодавством. Але ж чіткий розподіл нормативного матеріалу за галузями є суттєвим для правильного правозастосування. Все ж законодавець «на користь справі» включив до ст. 432 ЦК по­ложення, що виходять за межі цивільного права. Це стосується застосування негайних заходів щодо запобігання порушенню права інтелектуальної власності та збереження відповідних доказів. Такі заходи, звичайно, створюють умови для захисту права, але ж вони не мають цивільно-правового змісту.

Загальносоціальним способом захисту права інтелектуальної власності є опубліку­вання в засобах масової інформації відомостей про порушення права інтелектуальної власності та змісту судового рішення щодо порушення (п. 6 ч. 2 ст. 432 ЦК).

Зупинення пропуску через митний кордон України товарів, імпорт чи експорт яких здійснюється з порушенням права інтелектуальної власності (п. 2 ч. 2 ст. 432 ЦК), також має переважно процесуальний зміст (як захід забезпечення позову). Спосіб захисту права в звичайному його розумінні — це матеріально-правова вимога, що формулюється в позовній заяві. На цю вимогу суд дає відповідь у судовому рішен­ні — задовольняє її повністю або частково чи відхиляє, якщо вона не ґрунтується на законі. У судовому рішенні, що вирішує спір по суті, не може зазначатись про зупинення пропуску товарів через митний контроль, оскільки це — тимчасовий захід, а спір повинен бути вирішений повністю.

3. Вилучення з цивільного обороту товарів, виготовлених або введених в цивіль­ний оборот з порушенням права інтелектуальної власності, матеріалів та знарядь, які використовувались переважно для виготовлення товарів з порушенням права інтелектуальної власності (п. З, 4 ч. 2 ст. 432 ЦК), може застосовуватись на захист права інтелектуальної власності на будь-які об'єкти інтелектуальної власності, якщо тільки такий спосіб є адекватним допущеному порушенню і забезпечує захист права інтелектуальної власності.

4. Правила про застосування разового грошового стягнення замість відшкодування збитків за неправомірне використання об'єкта права інтелектуальної власності не є нормою прямої дії, оскільки передбачає встановлення законом граничних або диферен­ційованих розмірів грошового стягнення. Лише Закон «Про авторське право та суміжні права» (ч. 2 ст. 52) встановлює граничні розміри такого стягнення (компенсації).