КНИГА ЧЕТВЕРТА ПРАВО ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

ГЛАВА 35 ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРО ПРАВО ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

Стаття 418.   Поняття права інтелектуальної власності

1. Право інтелектуальної власності — це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом.

2. Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інте­лектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об'єктів права інтелектуальної власності визначається цим Кодексом
та іншим законом.

3. Право інтелектуальної власності є непорушним. Ніхто не може бути позбавле­ний права інтелектуальної власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, передбачених законом.

1.  У новому Цивільному кодексі положення про інтелектуальну власність розміщені услід за нормами, що присвячені речовому праву, перш за все — праву власності. Такі структурні зміни треба визнати виправданими. Вони дали змогу зосередити найбільш загальні положення про інтелектуальну власність та положення щодо абсолютних правовідносин з приводу результатів творчої діяльності в Книзі четвертій Цивіль­ного кодексу, а положення, що стосуються зобов'язань, предметом яких є створення об'єктів інтелектуальної власності та передання прав на них, — у ст. 1107 — 1114 ЦК. Останнє (розміщення у Книзі п'ятій Цивільного кодексу, присвяченій зобов'язанням, положень щодо зобов'язань з приводу створення об'єктів інтелектуальної власності та цередання прав на них) призвело до поширення на такі зобов'язання загальних
положень про зобов'язання.

2. Стаття, що коментується, досить широко визначає право інтелектуальної влас­ності з метою охопити не тільки результати інтелектуальної, творчої діяльності як об'єкти іцтелектуальної власності, а й інші об'єкти, зокрема комерційне (фірмове) найменування, географічне зазначення, комерційну таємницю.

3. До змісту права інтелектуальної власності, що розглядається як суб'єктивне, належать майнові та немайнові права, які визначаються Цивільним кодексом (зокре­ма, ст. 423 та 424) та законами. Ці права носять абсолютний характер, тобто праву інтелектуальної власності, що належить особі, протистоїть обов'язок будь-якої іншої особи не порушувати це право та правомочності, що входять до його складу. Разом
з тим, при порушенні права інтелектуальної власності виникають відносні правовід­носини, на які поширюються норми інституту права інтелектуальної власності, а в частині, яка не врегульована цим інститутом, — нормами інститутів відшкодування шкоди, безпідставного набуття або збереження майна тощо.

4. Підгалузь цивільного права — право інтелектуальної власності — передбачає значно більш широкі права інших осіб на об'єкт чужого права інтелектуальної власнос­ті, ніж речове право. У зв'язку з цим норми підгалузі права інтелектуальної власності регулюють відносини щодо права використання об'єктів інтелектуальної власності іншими особами без згоди особи, якій таке право належить.

5. Наявність у суб'єкта права інтелектуальної власності є підставою укладення цим суб'єктом договорів з іншими особами про використання відповідного об'єкта або про відчуження майнових прав інтелектуальної власності. При цьому виникають зобов'язання, що регулюються нормами зобов'язального права. Але і Книга четверта Цивільного кодексу, і закони, що присвячені охороні прав на окремі види об'єктів
інтелектуальної власності, формулюють деякі спеціальні правила щодо договорів, які укладаються з приводу цих об'єктів, та зобов'язань, що виникають на підставі таких договорів.

6. Як і будь-яке суб'єктивне право, право інтелектуальної власності захищається від протиправних посягань. Тільки законом можуть бути встановлені підстави та по­рядок позбавлення чи обмеження цього права. Підзаконними актами ці питання ви­рішуватися не можуть.

7. Право інтелектуальної власності, що розглядається як система правових норм, повинне бути кваліфіковане як підгалузь цивільного права, що включає до себе три інститути — інститут загальної частини, інститут авторського права та суміжних прав, інститут промислової власності. Інститут авторського права та суміжних прав в свою чергу поділяється на субінститути, що містять в собі загальну частину, положення
про авторські права та положення про суміжні права. Інститут промислової власності включає субінститути, яким присвячені окремі глави Цивільного кодексу від глави 39 до глави 46 (включно).

8. Законодавство України про інтелектуальну власність представлене, крім книги четвертої Цивільного кодексу «Право інтелектуальної власності», низкою спеціальних законів, що прийняті стосовно окремих інститутів та субінститутів — авторського права та суміжних прав, права на винаходи, права на корисні моделі, права на промислові зразки, права на торговельну марку (знак для товарів та послуг), права на сорти рослин, права на породи тварин, права на топографії інтегральних мікросхем, права на географічне зазначення. Лише стосовно права на комерційне найменування та права на конфіденційну інформацію (комерційну таємницю) спеціальні закони не прийма­лись.

9. Україна є учасником низки міжнародно-правових договорів про захист права інтелектуальної власності, зокрема Бернської конвенції про охорону літературних та художніх творів [3], Всесвітньої конвенції про авторське право [9], Паризької конвенції про охорону промислової власності [2], Угоди про співробітництво в галузі охорони авторського права і суміжних прав. ЗО червня 2003 р. набули чинності для України
Договір про патентне право та Інструкція до Договору про патентне право [26].

Стаття 419.   Співвідношення права інтелектуальної власності та права власності

1. Право інтелектуальної власності та право власності на річ не залежать одне від одного.

2. Перехід права на об'єкт права інтелектуальної власності не означає переходу права власності на річ.

3. Перехід права власності на річ не означає переходу права на об'єкт права інтелектуальної власності.

1. Стаття 419 ЦК чітко розмежовує суб'єктивне право особи на об'єкт інтелектуаль­ної власності і речове право на матеріальний об'єкт, в якому зафіксовано об'єкт права інтелектуальної власності. Слід ураховувати, що об'єкти інтелектуальної власності в різній мірі пов'язані з матеріальними об'єктами, в яких вони виражені. Одні із них можуть відтворюватись великим накладом, що дає можливість значній кількості осіб придбавати у власність матеріальні об'єкти, в яких виражено об'єкт права інтелекту­альної власності, та використовувати їх на свій розсуд, в тому числі здійснювати по­дальше відчуження об'єкта, не порушуючи прав автора (але відтворення таких об'єктів є порушенням майнового права автора). Інші об'єкти інтелектуальної власності (твори образотворчого мистецтва) меншою мірою здатні до відтворення. Можна виготовити копію чи репродукцію картини, але ж цінність оригіналу і копії (репродукції) є різ­ною. Тому набуття особою речового права на твір образотворчого мистецтва породжує труднощі для реалізації автором права інтелектуальної власності.

2. З метою забезпечення інтересів суб'єктів права інтелектуальної власності, з одно­го боку, та суб'єктів речового права на матеріальний об'єкт, в якому виражено об'єкт права інтелектуальної власності, — з іншого, законодавець встановлює спеціальні правила. Так, ст. 26 Закону «Про авторське право та суміжні права» [176] визнає (дещо обмежене) право автора на доступ до твору образотворчого мистецтва у разі передання права власності на матеріальний об'єкт, в якому виражено такий твір, іншій особі. Але і в таких випадках у силу речового права суб'єкт не отримує права інтелектуальної власності. Власник картини може виставити її у себе у вітальні, але тільки остільки, оскільки він не перетворив вітальню у місце публічної демонстрації творів образотворчого мистецтва, на яке є чинними авторські права (не має значення, за плату чи безоплатно здійснюється така демонстрація). Право публічної демонстрації чи публічного показу і в цьому випадку залишається виключним правом автора, яке може бути отримане тільки за згодою автора.

Стаття 420.   Об'єкти права інтелектуальної власності

1. До об'єктів права інтелектуальної власності, зокрема, належать: літературні та художні твори; комп'ютерні програми; компіляції даних (бази даних); виконання;

фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення; наукові відкриття;

винаходи, корисні моделі, промислові зразки; компонування (топографії) інтегральних мікросхем; раціоналізаторські пропозиції; сорти рослин, породи тварин;

комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і по­слуг), географічні зазначення; комерційні таємниці.

1. Перелік об'єктів інтелектуальної власності, що наводиться в ст. 420 ЦК, відпо­відає їх розумінню, що склалося в міжнародній правотворчій практиці (див., напри­клад, ст. 2 Конвенції, що засновує Всесвітню організацію інтелектуальної власнос­ті [9]), у вітчизняному законодавстві та юридичній науці.

2. Серед об'єктів інтелектуальної власності, що названі в ст. 420 ЦК, знаходяться і раціоналізаторські пропозиції,  які міжнародно-правовими актами не визнаються такими об'єктами (об'єктами промислової власності).

3. Більш детально об'єкти інтелектуальної власності та їх правовий режим визна­чаються у відповідних спеціальних статтях Цивільного кодексу та інших законах.

4. Для розуміння об'єктів права інтелектуальної власності важливим є зазначення в ч. 2 ст. 4 Закону «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем» [119] на те, що цим Законом не охороняються права на ідеї, які можуть бути втілені в топо­графії інтегральних мікросхем. Ідеї не охороняються навіть тоді, коли вони виражені в об'єктах авторського права.

Стаття 421.   Суб'єкти права інтелектуальної власності

1. Суб'єктами права інтелектуальної власності є: творець (творці) об'єкта права інтелектуальної власності (автор, виконавець, винахідник тощо) та інші особи, яким належать особисті немайнові та (або) майнові права інтелектуальної власності від­повідно до цього Кодексу, іншого закону чи договору.

1. Стаття, що коментується, більш чітко, ніж раніше чинне законодавство, визначає осіб, що визнаються суб'єктами права інтелектуальної власності. До кола цих осіб належать перш за все фізичні особи, що створюють об'єкти інтелектуальної власності (автор, винахідник тощо). Щодо цих осіб законодавець засмтосовує поняття «творець». До суб'єктів інтелектуальної власності належать також інші фізичні та юридичні осо­би, які відповідно до закону мають майнові права з приводу об'єктів інтелектуальної власності. Оскільки допускається встановлення законом випадків відчуження особис­тих немайнових прав (ч. 4 ст. 423 ЦК), ст. 421 ЦК передбачає можливість набуття особистих немайнових прав на об'єкти інтелектуальної власності не тільки творцями таких об'єктів, а й іншими особами.