Стаття 422.   Підстави виникнення (набуття) права інтелектуальної власності

1. Право інтелектуальної власності виникає (набувається) з підстав, встановлених цим Кодексом, іншим законом чи договором.

1. Ця стаття не встановлює безпосередньо підстав виникнення права інтелектуальної власності, а лише відсилає до спеціальних положень Цивільного кодексу та законів. Такі підстави можуть передбачатись також договорами, якщо окремі права, що скла­дають права інтелектуальної власності, передаються за договором, або виникають на підставі договору про виконання роботи, результатом якої є об'єкт інтелектуальної власності. Набуття права інтелектуальної власності на підставах, не передбачених за­коном або договором, не допускається. Це значно звужує коло підстав набуття права інтелектуальної власності в порівнянні з підставами, які можуть породжувати цивільні
права та обов'язки (такими можуть бути не тільки юридичні факти, що перелічені в ст. 11 ЦК, а й інші юридичні факти) або право власності (такими відповідно до ч. 1 ст. 328 ЦК можуть бути підстави, не заборонені законом).

2. Цивільний кодекс та інші закони встановлюють такі підстави виникнення (на­буття) права інтелектуальної власності, як створення відповідного об'єкта, його ре­єстрація (чи реєстрація прав на нього) в Державному департаменті інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України (далі в межах коментаря до книги четвертої «Право інтелектуальної власності» — Державний департамент. Положення
про цей Державний департамент затверджене постановою Кабінету Міністрів [297]), в іншому державному органі, його реєстрація юридичною особою (стосується раціо­налізаторської пропозиції),  попереднє користування,  факт користування,  набуття статусу добре відомої торговельної марки, договір. Припинене право інтелектуальної власності поновлюється за наявності підстав, встановлених законом.

Стаття 423.   Особисті немайнові права інтелектуальної власності

1. Особистими немайновими правами інтелектуальної власності є:

1) право на визнання людини творцем (автором, виконавцем, винахідником тощо) об'єкта права інтелектуальної власності;

2) право перешкоджати будь-якому посяганню на право інтелектуальної власнос­ті, здатному завдати шкоди честі чи репутації творця об'єкта права інтелектуальної власності;

3) інші особисті немайнові права інтелектуальної власності, встановлені зако­ном.

2. Особисті немайнові права інтелектуальної власності належать творцеві об'єкта права інтелектуальної власності. У випадках, передбачених законом, особисті не­майнові права інтелектуальної власності можуть належати іншим особам.

3. Особисті немайнові права інтелектуальної власності не залежать від майнових прав інтелектуальної власності.

4. Особисті немайнові права інтелектуальної власності не можуть відчужуватися (передаватися), за винятками, встановленими законом.

1. У статті, що коментується, наводяться лише ті із особистих немайнових прав, що зазвичай належать суб'єктові права інтелектуальної власності незалежно від виду такого об'єкту. Але право на визнання творцем не є необхідним елементом змісту права інтелектуальної власності. Так, право на визнання творцем не може застосовуватись до такого об'єкта як географічне зазначення.

2. Інші немайнові права встановлюються стосовно окремих видів об'єктів інтелекту­ альної власності — об'єктів авторського (ст. 14 Закону «Про авторське право та суміжні права» [176]) та суміжних (ст. 38 того ж Закону) прав, відкриттів (ст. 457 ЦК) тощо.

3.   Особисті немайнові права можуть належати не тільки творцеві,  а й іншим суб'єктам (у випадках, встановлених законом). У випадках, встановлених законом, допускається відчуження особистих немайнових прав. Це спеціальне правило свідчить про те, що особисті немайнові права інтелектуальної власності мають дещо інший режим, ніж інші особисті немайнові права. Якщо, за загальними правилами ст. 26
і 27 ЦК, особисті немайнові права безпосередньо входять до змісту цивільної право­здатності фізичної особи, а цивільна правоздатність обмежуватись не може, особисті немайнові права інтелектуальної власності не можуть безпосередньо включатись до змісту цивільної правоздатності. Вони у випадках, передбачених законом, можуть відчужуватись.

4.  Особисті немайнові права зазвичай є абсолютними, але вони можуть входити і до складу відносних правовідносин з приводу об'єктів інтелектуальної власності.

Стаття 424.   Майнові права інтелектуальної власності

1. Майновими правами інтелектуальної власності є:

1) право на використання об'єкта права інтелектуальної власності;

2) виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної влас­ності;

3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню об'єкта права інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання;

4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

2. Законом можуть бути встановлені винятки та обмеження в майнових правах інтелектуальної власності за умови, що такі обмеження та винятки не створюють істотних перешкод для нормальної реалізації майнових прав інтелектуальної влас­ності та здійснення законних інтересів суб'єктів цих прав.

3. Майнові права інтелектуальної власності можуть відповідно до закону бути вкладом до статутного капіталу юридичної особи, предметом договору застави та інших зобов'язань, а також використовуватися в інших цивільних відносинах.

1. Ця стаття формулює найбільш загальні положення про майнові права суб'єктів права інтелектуальної власності. Ці положення безпосередньо застосовуються тоді, коли стосовно окремих об'єктів відповідні права досить розгорнуто не сформульовані. У зв'язку з цим і передбачається можливість встановлення законами інших майнових прав, способів та порядку їх набуття, а також умов їх здійснення.

2. Передбачаючи можливість обмеження майнових прав суб'єктів інтелектуальної власності, ст. 424 ЦК допускає можливість встановлення таких обмежень лише за­конами.

Стаття 425.   Строк чинності прав інтелектуальної власності

1. Особисті немайнові права інтелектуальної власності є чинними безстроково, якщо інше не встановлено законом.

2. Майнові права інтелектуальної власності є чинними протягом строків, встанов­лених цим Кодексом, іншим законом чи договором.

3. Майнові права інтелектуальної власності можуть бути припинені достроково у випадках, встановлених цим Кодексом, іншим законом чи договором.

1. До змісту права інтелектуальної власності належать особисті немайнові, а також  майнові права. Права, що складають майнову частину права інтелектуальної власності, є чинними протягом встановленого Цивільним кодексом та законами строку. Особисті немайнові права охороняються безстроково. Це — загальне правило, що формулюється в ч. 1 ст. 425 ЦК і стосується особистих немайнових прав на всі об'єкти інтелектуаль­ної власності. Зазначення на безстрокову охорону немайнових прав на певні об'єкти (наприклад, у ст. 29 Закону «Про авторське право та суміжні права» [176] — щодо немайнових прав виконавців) чи відсутність такого зазначення суттєвого значення
не має, бо в будь-якому випадку особисті немайнові права інтелектуальної власності охороняються безстроково на підставі зазначеного загального правила. Проте законом можуть встановлюватись винятки із цього правила.

2. Встановлено численні правила про дострокове припинення майнових прав, що входять до складу прав інтелектуальної власності (ст. 50, 51 Закону «Про охорону прав на сорти рослин» [185]; ст. 32 Закону «Про охорону прав на винаходи та корисні моделі» [155]; ст. 24 Закону «Про охорону прав на промислові зразки» [77]; ст. 4 За­кону «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем» [119]; ст. 18 Закону
«Про охорону прав на/знаки для товарів та послуг» [78]).

Стаття 426.   Використання об'єкта права інтелектуальної власності

1. Способи використання об'єкта права інтелектуальної власності визначаються цим Кодексом та іншим законом.

2. Особа, яка має виключне право дозволяти використання об'єкта права інте­лектуальної власності, може використовувати цей об'єкт на власний розсуд, з до­держанням при цьому прав інших осіб.

3. Використання об'єкта права інтелектуальної власності іншою особою здійсню­ється з дозволу особи, яка має виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності, крім випадків правомірного використання без такого дозволу, передбачених цим Кодексом та іншим законом.

4. Умови надання дозволу (видачі ліцензії) на використання об'єкта права інтелек­туальної власності можуть бути визначені ліцензійним договором, який укладається з додержанням вимог цього Кодексу та іншого закону.

1. Використання об'єктів права інтелектуальної власності є одним із способів здійс­нення цивільних прав. Тому при використанні цих об'єктів слід додержуватись заборон, що встановлені ст. 13 ЦК (завдавати шкоди довкіллю, культурній спадщині, зловжи­вати правом в інших формах, діяти всупереч моральним засадам суспільства), а також не порушувати обмеження, що встановлені актами цивільного законодавства.

2. Оскільки положення, що надають будь-якому суб'єкту право використовувати об'єкти інтелектуальної власності без згоди власників цих об'єктів, є непоодинокими, передбачається, що такі положення можуть формулюватись лише в законах.

Стаття 427.   Передання майнових прав інтелектуальної власності

1. Майнові права інтелектуальної власності можуть бути передані відповідно до закону повністю або частково іншій особі.

2. Умови передання майнових прав інтелектуальної власності можуть бути визна­чені договором, який укладається відповідно до цього Кодексу та іншого закону.

1. Право розпоряджатися об'єктом інтелектуальної власності (майновим правом, що входить до складу права інтелектуальної власності) є правомочністю, що входить до складу права інтелектуальної власності, яке розуміється як абсолютне право. Здійсню­ється право розпоряджання у відносних правовідносинах (зобов'язаннях). Ці відносини регулюються нормами зобов'язального права. Але законодавець визнав за необхідне включити до Книги четвертої Цивільного кодексу деякі положення, що стосуються догово­рів, які укладаються в порядку розпоряджання об'єктами інтелектуальної власності.

2. Передання майнового права на об'єкт права інтелектуальної власності та надання іншим особам права на використання такого об'єкта є двома найбільш поширеними спо­собами розпоряджання правом інтелектуальної власності. Крім того, допускаються і такі способи розпоряджання правом інтелектуальної власності як передання його в заставу, використання у спільній діяльності, внесення до статутного або складеного капіталу юри­дичних осіб. Перелік способів введення об'єктів інтелектуальної власності в комерційний обіг, що наводиться в ст. 427 ЦК, не є вичерпним. Інші способи можуть встановлюватись законом. Допускається встановлення інших способів і договором. Це означає, що законо­давець дозволяє введення в комерційний обіг об'єктів інтелектуальної власності будь-яким способом, погодженим сторонами цивільно-правового договору, якщо такий спосіб не су­перечить закону. Зокрема, укладення договору дарування майнових прав, що входять до складу права інтелектуальної власності, відповідає ч. 1 ст. 717 ЦК. Застава майнових прав на об'єкти інтелектуальної власності ґрунтується на ч. 1 ст. 576 ЦК, використання цих прав у спільній діяльності відповідає ст. 1130, 1132 ЦК, а внесення до статутного чи
складеного капіталу господарського товариства — ч. 2 ст. 115 ЦК.

Стаття 428.   Здійснення права інтелектуальної власності, яке належить кільком особам

1. Право інтелектуальної власності, яке належить кільком особам спільно, може здійснюватися за договором між ними. У разі відсутності такого договору право інтелектуальної власності, яке належить кільком особам, здійснюється спільно.

1. Критерієм для визнання співавторства є участь суб'єкта в створенні об'єкта власності інтелектуальною, творчою працею. Спеціальними законами стосовно окре­мих об'єктів інтелектуальної власності встановлюється, за яких умов особи не ви­знаються співавторами (ст. 8 Закону «Про охорону прав на винаходи та корисні моделі» [155]; ст. 6 Закону «Про охорону прав на топографії інтегральних мікро­схем» [119]). Співавторами не можуть бути визнані особи, що надали творцеві (авто­рові, винахідникові) технічну, організаційну чи матеріальну допомогу при створенні об'єкта інтелектуальної власності або оформленні необхідних документів.

2. Співавтори або інші особи, яким спільно належить право інтелектуальної влас­ності, можуть домовитись про порядок здійснення свого права і укласти відповідний договір. Такий договір може передбачати право укладення правочинів щодо об'єкта спільної інтелектуальної власності однією або декількома особами, яким належить це право. Якщо такий договір учасники права спільної інтелектуальної власності не укла­ли, вони здійснюють своє право спільно. Оскільки недосягнення учасниками права інтелектуальної власності згоди щодо здійснення цього права не можна кваліфікувати як порушення, суд не може вирішити спір між учасниками права інтелектуальної влас­ності. Не може суд вирішити такий спір і в порядку захисту інтересу, оскільки захист інтересу не може здійснюватись всупереч інтересам інших суб'єктів. У принципі, такого ж підходу законодавець дотримується і стосовно здійснення права спільної сумісної власності (ст. 369 ЦК). Правда, стосовно об'єктів речового права, що знаходяться у спільній сумісній власності, допускається виділ частин. Але ж за неможливості ви­ділу можлива виплата компенсації ініціатору виділу. Право інтелектуальної власнос­ті реально поділити неможливо. Тому законодавець і залишив виключно на розсуд учасників спільної інтелектуальної власності питання про порядок здійснення права на об'єкт інтелектуальної власності.

3. Викладене в цій статті правило не виключає чинності положень спеціальних за­конів, відповідно до яких можливе, за відсутності відповідної згоди, використання об'єкта інтелектуальної власності кожною із осіб — співвласників об'єкта інтелекту­альної власності на свій розсуд, крім відчуження об'єкта або надання права на його використання.