Стаття 298.   Повага до людини, яка померла

1. Кожен зобов'язаний шанобливо ставитися до тіла людини, яка померла.

2. Кожен зобов'язаний шанобливо ставитися до місця поховання людини.

3. У разі глуму над тілом людини, яка померла, або над місцем її поховання члени її сім'ї, близькі родичі мають право на відшкодування майнової та моральної шкоди.

1. До введення в дію нового Цивільного кодексу приватні права родичів у зв'язку з глумом над тілом людини, яка померла, або над місцем її поховання не захищались. Передбачена була лише кримінально-правова відповідальність (ст. 297 КК [36]). Уже вимога про відшкодування майнової шкоди в зв'язку, наприклад, з глумом над моги­лою була небезспірною. З уведенням в дію нового Цивільного кодексу члени сім'ї та родичі померлого отримали право вимагати в зв'язку з глумом над тілом померлого чи місцем поховання відшкодування не тільки матеріальної, а й моральної шкоди.

Стаття 299.   Право на недоторканність ділової репутації

1. Фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації.

2. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.

1. Чинне законодавство не дає загального визначення ділової репутації стосовно фізичних осіб. Тому при застосуванні ст. 299 ЦК слід використовувати визначення ділової репутації, яке надається в абзаці чотирнадцятому ст. 2 Закону «Про банки і банківську діяльність» [163]: «ділова репутація — сукупність підтвердженої інфор­мації про особу, що дає можливість зробити висновок про професійні та управлінські здібності такої особи, її порядність та відповідність її діяльності вимогам закону».

2. Недоторканність ділової репутації означає недопустимість лише посягань на ді­лову репутацію, тобто неправдивої оцінки чи поширення неправдивих відомостей, що стосуються ділової репутації. Поширення правдивих відомостей про ділову репутацію особи є припустимим, оскільки вона не має ознак посягання на ділову репутацію. Але при цьому слід ураховувати обмеження на використання імені особи, що встановле­ні ст. 296 ЦК.

Стаття 300.   Право на індивідуальність

1. Фізична особа має право на індивідуальність.

2. Фізична особа має право на збереження своєї національної, культурної, ре­лігійної, мовної самобутності, а також право на вільний вибір форм та способів прояву своєї індивідуальності, якщо вони не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства.

1. Ця стаття дає фізичній особі право на вільний вибір форм та способів прояву своєї індивідуальності. При цьому до особи ставиться тільки вимога не діяти всупереч закону та моральним засадам суспільства.

Стаття 301.   Право на особисте життя та його таємницю

1. Фізична особа має право на особисте життя.

2. Фізична особа сама визначає своє особисте життя і можливість ознайомлення з ним інших осіб.

3. Фізична особа має право на збереження у таємниці обставин свого особистого життя.

4. Обставини особистого життя фізичної особи можуть бути розголошені іншими особами лише за умови, що вони містять ознаки правопорушення, що підтверджено рішенням суду, а також за її згодою.

(Із змін, від 22.12.2005)

1. У статті, що коментується, та офіційному перекладі Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод [7] українською мовою вживається термін «особис­те» життя. В офіційному тексті Конвенції англійською мовою застосовується термін «privaci», що має перекладатись як приватне. Вибір того чи іншого терміна суттєвого практичного значення не має, оскільки зміст відповідного соціального явища визна­чається в кінцевому рахунку практикою Європейського Суду з прав людини. Отже, право на особисте (приватне) життя — це право жити так, як особа того бажає, а та­кож право на захист від оприлюднення фактів особистого життя. У рішенні у справі «Прітті проти Сполученого Королівства» Європейський Суд з прав людини з поси­ланням на свої попередні рішення зазначив, що поняття особистого життя є широким
і не піддається вичерпному визначенню. Зокрема, воно охоплює фізичну і психічну цілісність людини, іноді воно може включити деякі аспекти фізичного і соціального «Я» особи. Тендерна ідентифікація, ім'я, сексуальна орієнтація, статеве життя також належать до змісту особистого життя. Сюди ж відносяться і право на особистий розви­ток і право людини налагоджувати стосунки з іншими людьми та зовнішнім світом.

У ч/l ст. 270 ЦК та ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ідеться про особисте і сімейне життя. У ст. 301 ЦК не міститься положень про сімейне життя, оскільки праву на сім'ю присвячується спеціальна ст. 291 ЦК.

2. Особисте життя Цивільний кодекс розглядає як недоторканне. Тому за фізичною особою визнається право на збереження у таємниці обставин свого особистого життя та на вирішення питання про можливість ознайомлення інших осіб з обставинами особистого життя.

3. Якщо обставини особистого життя містять ознаки правопорушення, вони виходять за межі особистого життя, набувають суспільно-значущих ознак. Але і в такому разі названі обставини можуть бути розголошені іншими особами, якщо факт правопору­шення підтверджений рішенням суду. Правопорушення, про які йдеться у ст. 301 ЦК, можуть бути будь-якими. Це — не тільки злочин чи адміністративне правопорушення, а і будь-яке інше правопорушення. Зокрема, таким може бути порушення закріплених в законі моральних вимог до певних категорій працівників.

4. В інших випадках обставини особистого життя не можуть розголошуватись, хоч би відповідні відомості були правдиві, а їх поширення не порушувало моральні за­сади суспільства.

Стаття 302.   Право на інформацію

1. Фізична особа має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поши­рювати інформацію.

Збирання, зберігання, використання і поширення інформації про особисте життя фізичної особи без її згоди не допускаються, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

2. Фізична особа, яка поширює інформацію, зобов'язана переконатися в її до­стовірності.

Фізична особа, яка поширює інформацію, отриману з офіційних джерел (інфор­мація органів державної влади, органів місцевого самоврядування, звіти, стенограми тощо), не зобов'язана перевіряти її достовірність та не несе відповідальності в разі її спростування.

Фізична особа, яка поширює інформацію, отриману з офіційних джерел, зобов'язана робити посилання на таке джерело.

(У ред. від 22.12.2005)

1. Стаття, що коментується, має надзвичайно важливе значення для України в умовах, коли всупереч Конституції [1] продовжується практика обмеження доступу фізичних осіб до інформації в державних органах та органах місцевого самоврядування, що осо­бливо стосується, наприклад, використання коштів державного та місцевих бюджетів та надання земельних ділянок державної і комунальної власності. Розмови про демократію і прозорість влади ведуться, а водночас близькі до влади особи забезпечують найцінні­шими ділянками землі уже своїх нащадків, що належать до третього покоління.

2. За загальним правилом, фізична особа має право вільно збірати, зберігати, викорис­товувати та поширювати інформацію. Але стосовно інформації про особисте життя фізичної особи встановлюється прямо протилежне правило: збирання, зберігання, використання і поширення такої інформації допускаються лише (1) за наявності згоди особи, якої ця інформація стосується, або (2) у випадках, які можуть встановлюватись законом лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Слід, однак, ураховувати, що заборона на збирання, зберігання, використання і поширення інформації про особисте життя фізичної особи, яка випливає із ч. 1 ст. 302 ЦК, не може перешко­джати реалізації права на використання імені фізичної особи у випадках, передбачених ч. З ст. 296 ЦК, коли допускається висвітлення діяльності фізичної особи без її згоди.

3. Частина 2 ст. 302 ЦК містить невичерпний перелік офіційних джерел, викорис­тання та поширення інформації з яких не зобов'язує особу перевіряти її достовірність і звільняє її від відповідальності у разі спростування такої інформації. Інші джерела (не названі у переліку) повинні бути такими, щоб їх можна було поставити поряд із тими, які названі у ч. 2 ст. 302 ЦК. Але слід враховувати, що вилучення Законом від 22 грудня 2005 р. із ст. 302 ЦК слів «повідомлення засобів масової інформації, за­сновниками яких є відповідні державні органи або органи місцевого самоврядування» (разом із всією частиною третьою цієї статті), означає, що такі повідомлення віднести до офіційних джерел не можна.

4. На особу, яка поширює інформацію, отриману з офіційних джерел, покладається обов'язок робити посилання на таке джерело. Але сама по собі відсутність такого по­силання не є підставою для покладення на особу, яка поширює інформацію, отриману із офіційних джерел, відповідальності у разі спростування такої інформації.

Стаття 303.   Право на особисті папери

1. Особисті папери (документи, фотографії, щоденники, інші записи, особисті архівні матеріали тощо) фізичної особи є її власністю.

2. Ознайомлення з особистими паперами, їх використання, зокрема шляхом опуб­лікування, допускаються лише за згодою фізичної особи, якій вони належать.

3. Якщо особисті папери фізичної особи стосуються особистого життя іншої осо­би, для їх використання, у тому числі шляхом опублікування, потрібна згода цієї особи.

4. У разі смерті фізичних осіб, визначених частинами другою і третьою цієї статті, особисті папери можуть бути використані, у тому числі шляхом опублікування, лише за згодою їхніх дітей, вдови (вдівця), а якщо їх немає, — батьків, братів та сестер.

1. Визначення особистих паперів як об'єкта права власності буде забезпечувати фі­зичним особам можливість захисту права на ці об'єкти як на об'єкти права власності. Будуть виключатись доводи, що містились в окремих судових рішеннях та вважали особисті папери такими, що не мають вартісного еквіваленту. Разом з тим, слід ура­ховувати, що особисті папери як об'єкт права власності поділяються на дві складові
частини: 1) як речі вони є об'єктом права власності відповідно до ст. 316 ЦК; 2) як інформація вони не є речами і не підпадають під дію ст. 316 ЦК. Але інформація, хоч і належить до категорії нематеріальних благ (це випливає із заголовку глави 15 «Нематеріальні блага» Цивільного кодексу, до якої включена стаття, що присвячена ін­формації), визнається об'єктом права власності (ст. 38 Закону «Про інформацію»).

2. Перелік особистих паперів, що наводиться в ч. 1 ст. 303, не є вичерпним. Закон захищає право фізичної особи на будь-які особисті папери.

3. Тільки фізична особа — власник особистих паперів вправі дати дозвіл на озна­йомлення з цими паперами. Ця ж особа має виключне право давати згоду на викорис­тання особистих паперів, зокрема, шляхом опублікування. Крім того, якщо особисті папери стосуються особистого життя третьої особи, використання особистих паперів, у тому числі і шляхом їх опублікування, допускається додатково за наявності згоди
третьої особи.

4. У ч. 4 ст. 303 ЦК перелічені особи, що мають право давати згоду на використання особистих паперів, зокрема, шляхом опублікування, у разі смерті власника особистих паперів або особи, якої стосується інформація, що міститься в особистих паперах.

Стаття 304.   Розпоряджання особистими паперами

1. Фізична особа, якій належать особисті папери, може усно або у письмовій формі розпорядитися ними, у тому числі і на випадок своєї смерті.

1. Право розпорядження особистими паперами передбачає можливість учинення щодо них будь-яких правочинів, зокрема, право розпорядитися ними в заповіті. Таке випливає із ст. 304 ЦК. Але слід ураховувати, що перехід прав на особисті папери в порядку розпорядження ними на випадок смерті виходить за межі спадкування, оскільки до складу спадщини не входять особисті немайнові права (п. 1 ст. 1219 ЦК). Тому розпорядження особистими паперами на випадок смерті може здійснюватись не обов'язково шляхом складання заповіту та його нотаріального посвідчення, а й через учинення одностороннього правочину.

Стаття 305. Право  на ознайомлення з особистими  паперами,   які  передані до фонду бібліотек або архівів

1. Фізична особа має право вільно ознайомлюватися і використовувати, зокрема шляхом опублікування, будь-які особисті папери, передані до фонду бібліотек або архівів, з додержанням прав фізичних осіб, визначених частинами третьою та чет­вертою статті 303 цього Кодексу, якщо інше не встановлено договором, на підставі якого були передані особисті папери.

1. Якщо будь-які папери передані до фондів бібліотек або архівів, то, за загальним правилом будь-яка фізична особа вправі ознайомлюватися з цими паперами, вико­ристовувати, зокрема, шляхом опублікування. При цьому використання паперів, що містять об'єкти права інтелектуальної власності, не повинне порушувати відповідні виключні права автора. Повинні додержуватись також правила ст. 296 ЦК, що об­межують можливість використання імені фізичної особи.

2. Якщо зазначені папери містять інформацію про особисте життя будь-якої фізичної особи, їх використання можливе зі згоди такої фізичної особи, а в разі її смерті — її дітей, вдови (вдівця), батьків.

Стаття 306.   Право на таємницю кореспонденції

1. Фізична особа має право на таємницю листування, телеграм, телефонних роз­мов, телеграфних повідомлень та інших видів кореспонденції.

Листи, телеграми тощо є власністю адресата.

2. Листи; телеграми та інші види кореспонденції можуть використовуватися, зокре­ма шляхом опублікування, лише за згодою особи, яка направила їх, та адресата.

Якщо кореспонденція стосується особистого життя іншої фізичної особи, для її використання, зокрема шляхом опублікування, потрібна згода цієї особи.

3. У разі смерті фізичної особи, яка направила кореспонденцію, і адресата вико­ристання кореспонденції, зокрема шляхом її опублікування, можливе лише за згодою фізичних осіб, визначених частиною четвертою статті 303 цього Кодексу.

У разі смерті фізичної особи, яка направила кореспонденцію, і адресата, а також у разі смерті фізичних осіб, визначених частиною четвертою статті 303 цього Ко­дексу, кореспонденція, яка має наукову, художню, історичну цінність, може бути опублікована в порядку, встановленому законом.

4. Кореспонденція, яка стосується фізичної особи, може бути долучена до су­дової справи лише у разі, якщо в ній містяться докази, що мають значення для вирішення справи. Інформація, яка міститься в такій кореспонденції, не підлягає розголошенню.

5. Порушення таємниці кореспонденції може бути дозволено судом у випадках, встановлених законом, з метою запобігання злочинові чи з'ясування істини під час розслідування кримінальної справи, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо.

1. У ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод [7] визна­ється право кожного на повагу до таємниці його кореспонденції. Як й інші положення Конвенції, це положення тлумачиться Європейським Судом з прав людини широко. Зокрема, Суд визнав порушенням названої статті той факт, що засудженому не були надані засоби для листування (конверти для відправлення листів за кордон — до Європейського Суду з прав людини).

2. Таємниця кореспонденції обмежується стосовно відповідних осіб Законом «Про попереднє ув'язнення» [73], Кримінально-виконавчим кодексом [43]. Установлюється, що не підлягає перегляду лише листування з Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини, Європейським Судом з прав людини, а також іншими відповідними органами міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна, уповно­важеними особами таких міжнародних організацій та прокурором. Слід ураховувати, що Європейський Суд з прав людини вважає неприйнятним контроль над кореспон­денцією засуджених також із захисником.

3. Захист права на повагу до кореспонденції в Україні став проблематичним уже в силу відсутності чіткого формулювання дозволених випадків накладення арешту на кореспонденцію і зняття інформації. Це може призвести до визнання Європейським Судом з прав людини незаконним будь-якого арешту на кореспонденцію або дозволу на зняття інформації.

4. Окремими законами передбачена можливість прослуховування телефонних роз­мов з метою розкриття злочинів (п. 10 ст. 11 Закону «Про міліцію» [47]), контролю, фіксації та документування розмов осіб за наявності підстав вважати їх причетними до організованої злочинної діяльності, фіксації та документування факту телефонної розмови між громадянами, надсилання листа чи телеграфного повідомлення без пору­шення таємниці телефонної розмови (ст. 15 Закону «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» [72]), знімання інформації з каналів зв'язку, контролю шляхом відбору за окремими ознаками телеграфно-поштових відправлень (ст. 8 Закону «Про оперативно-розшукову діяльність» [59]).

5. У законодавстві України немає достатньо чітких норм, які б давали відповідь на питання про можливість прослуховування розмов, що ведуться з телефонів, установ­лених у приміщеннях, призначених для виконання працівниками трудових обов'язків. Європейський  Суд визнає неприпустимим таке прослуховування.  Лише стосовно розмов, для яких використовувався радіоканал цивільної авіації, Європейський Суд
визнав можливим їх прослуховування.

6. У контексті права на повагу до кореспонденції, Європейський Суд з прав людини розглядав обмеження кількості посилок та бандеролей, які мають право отримувати засуджені відповідно до законодавства України і дійшов висновку, що обмеження, яке становить шість посилок і три бандеролі на рік, не може розцінюватись як пору­шення ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (§ 168, 180
рішення у справі «Алієв проти України» від 29 квітня 2003 p.).

7. За загальним правилом, що формулюється в ст. 306 ЦК, листи, телеграми та інші види кореспонденції є власністю адресата. Але право адресата використовувати такі обставини та розпоряджатися всіма видами отриманої кореспонденції обмежується. Використання кореспонденції будь-якою особою можливе лише за згодою особи, яка її надіслала, та адресата. Згода особи, що надіслала кореспонденцію, необхідна і при використанні кореспонденції адресатом (тут маються на увазі такі способи викорис­тання, які відкривають доступ до кореспонденції третім особам). Крім того, використання, зокрема, шляхом опублікування інформації, що міститься в кореспонденції та стосується особистого життя третьої особи, можливе лише зі згоди цієї особи.

Стаття 307.   Захист інтересів фізичної особи при проведенні фото-, кіно-, теле-та відеозйомок

1. Фізична особа може бути знята на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку лише за її згодою. Згода особи на знімання її на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку при­пускається, якщо зйомки проводяться відкрито на вулиці, на зборах, конференціях,
мітингах та інших заходах публічного характеру.

2. Фізична особа, яка погодилася на знімання її на фото-, кіно-, теле- чи відео­плівку, може вимагати припинення їх публічного показу в тій частині, яка стосується її особистого життя. Витрати, пов'язані з демонтажем виставки чи запису, відшко­довуються цією фізичною особою.

3. Знімання фізичної особи на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку, в тому числі таємне, без згоди особи може бути проведене лише у випадках, встановлених за­коном.

1. За загальним правилом ст. 307 ЦК фізична особа може бути знята на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку лише за наявності її згоди. Якщо фізична особа бере участь у зборах, конференціях, мітингах, інших заходах публічного характеру, вважається, що вона дала згоду на відкрите знімання. Це ж правило діє, якщо знімання особи на фото-, кіно-, теле-, чи відеоплівку проводиться відкрито на вулиці. Викликає інте­рес як предмет тлумачення формулювання «збори, конференції, мітинги, інші заходи публічного характеру». Публічний характер заходів передбачає доступність їх для необмеженого кола осіб. Збори та конференції можуть бути як публічними, так і доступ­ ними для обмеженого кола осіб. Мітинги — це завжди заходи публічного характеру. Зазначення на інші заходи публічного характеру після зазначення на мітинги не дає підстав для висновку про те, що ознака публічності є обов'язковою і для зборів та конференцій. Участь у зборах та конференціях як закритих, так і публічних, означає, що всі учасники та присутні дали згоду на їх знімання. Інша справа, що на публічних зборах та конференціях, як і на мітингах та інших публічних заходах, право знімання належить кожному, а на закритих зборах та конференціях їх організатори та учасники
самі вирішують питання про можливість знімання.

2. Однак і у випадках наявності згоди (прямої чи публічної —  шляхом участі в зборах, конференціях, мітингах, інших заходах публічного характеру) на знімання особа має право зажадати припинення публічного показу, але тільки в тій частині, що стосується її особистого життя. Фізична особа, що зажадала такого, зобов'язана відшкодовувати витрати на демонтаж запису. Це — дещо інші наслідки, ніж ті, що передбачені ст. 308 ЦК. Тому важливо розмежувати сферу дії ст. 307 та 308 ЦК: у ст. 307 ідеться про фотозйомку, а в ст. 308 ЦК — про фотографію.

3. Установлені такі випадки відкритої зйомки особи на фото-, кіно-, теле-, відео­плівку без її згоди:

1)         кінозйомка, відеозапис можуть застосовуватись при проведенні огляду, обшуку, відтворенні обстановки і обставин події та при проведені інших слідчих дій відповідно до порядку, що встановлений ст. 252 КПК [27];

2)    повне фіксування судового процесу з допомогою технічних записів передбаче­но ст. 871 КПК, ст. 197 ЦПК [44], ст. 12 КАС [45]. Господарський суд може здійс­нювати відеозапис судового засідання (ст. 81 ГПК [31]);

3)    міліції надається право проводити фотографування, кіно- і відеозйомку осіб, які затримані за підозрою у вчиненні злочину або бродяжництво, взяті під варту, зви­нувачуються у вчиненні злочину, а також осіб, підданих адміністративному арешту (п. 11 ст. 11 Закону «Про міліцію» [47]).

4.  Допускається можливість проведення негласної фото-, кіно-, відеозйомки. Таке право надається:

1)         міліції (п. 10 ст. 11 Закону «Про міліцію»);

2)    згідно з п. 11 частини першої ст. 8 «Про оперативно-розшукову діяльність» [59] право здійснювати за певних умов візуальне спостереження в громадських місцях із застосуванням фото-, кіно- і відеозйомки надається підрозділам, що входять до складу органів внутрішніх справ, Служби безпеки, прикордонних військ, управління державної охорони, державної податкової служби;

3)    цим же підрозділам із санкції суду надається право проникнення в жилі при­міщення та ведення візуального спостереження (частина друга ст. 8 Закону «Про оперативно-розшукову діяльність»). Це не виключає можливості ведення фото-, кіно- або відеозйомки;

4)    спеціальні підрозділи органів внутрішніх справ та служби безпеки, які здійсню­ють боротьбу з організованою злочинністю, мають право фіксації (очевидно, в тому числі з використанням засобів кіно-, фото-, відеозйомки) розмов та інших дій осіб за наявності підстав вважати їх причетними до організованої злочинної діяльності. Це можливе лише з попередньої санкції прокурора (ст. 15 Закону «Про організаційно-
правові основи боротьби з організованою злочинністю» [72]).

5.  Дія правила ч.  1 ст. 307 ЦК поширюється на всі суспільні відносини, в тому числі й на трудові. З урахуванням цього власник не має права знімати працівників на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівки навіть з метою контролю виконання трудових обов'язків. Але використовувати технічні засоби, в тому числі й телекамери, для конт­ролю за виконанням трудових обов'язків без фіксації на фото-, кіно-, теле-, відео-
плівку роботодавець має право. Це ж стосується і використання технічних засобів спостереження та контролю, що встановлюються з метою охорони в банках, магазинах, біля входу до них.

Стаття 308.   Охорона інтересів фізичної особи, яка зображена на фотографіях та в інших художніх творах

1. Фотографія, інші художні твори, на яких зображено фізичну особу, можуть бути публічно показані, відтворені, розповсюджені лише за згодою цієї особи, а в разі її смерті — за згодою осіб, визначених частиною четвертою статті 303 цього
Кодексу.

Згода, яку дала фізична особа, зображена на фотографії, іншому художньому творі, може бути після її смерті відкликана особами, визначеними частиною чет­вертою статті 303 цього Кодексу. Витрати особи, яка здійснювала публічний показ, відтворення чи розповсюдження фотографії, іншого художнього твору, відшкодо­вуються цими особами.

2. Якщо фізична особа позувала авторові за плату, фотографія, інший художній твір може бути публічно показаний, відтворений або розповсюджений без її згоди.

Фізична особа, яка позувала авторові фотографії, іншого художнього твору за плату, а після її смерті — її діти та вдова (вдівець), батьки, брати та сестри можуть вимагати припинення публічного показу, відтворення чи розповсюдження фотографії, іншого художнього твору за умови відшкодування автору або іншій особі пов'язаних із цим збитків.

3. Фотографія може бути розповсюджена без дозволу фізичної особи, яка зображена на ній, якщо це викликано необхідністю захисту її інтересів або інтересів інших осіб.

1. Будь-яка фотографія може бути розповсюджена проти волі фізичної особи, що зображена на ній, лише для цілей захисту інтересів цієї особи або інших осіб.

2. Фотографія, інший твір образотворчого мистецтва, на якому зображена фізична особа, що позувала за плату, можуть бути публічно показані, відтворені або роз­повсюджені без згоди цієї особи. Але цій особі (її дітям, вдові (вдівцеві) батькам, іншим родичам, зазначеним у ч. 4 ст. 303 ЦК) надається право вимагати припинення публічного показу такого твору за умови відшкодування збитків авторові або іншій
особі (наприклад, власнику) пов'язаних з цим збитків.

3. У решті випадків публічний показ фотографії чи іншого твору, на якому зобра­жена фізична особа, можливий тільки за наявності згоди останньої. Ця згода може бути відкликана названою особою (а в разі її смерті — особами, зазначеними в ч. 4 ст. 303 ЦК) з відшкодуванням збитків, що спричинені авторові (іншій особі) від­кликанням згоди.