ГЛАВА 22 ОСОБИСТІ НЕМАЙНОВІ ПРАВА, ЩО ЗАБЕЗПЕЧУЮТЬ СОЦІАЛЬНЕ БУТТЯ ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ

 

Стаття 294.   Право на ім'я

1. Фізична особа має право на ім'я.

2. Фізична особа має право на транскрибований запис її прізвища та імені від­повідно до своєї національної традиції.

3. У разі перекручення імені фізичної особи воно має бути виправлене. Якщо перекручення імені було здійснене у документі, такий документ підлягає заміні. Якщо перекручення імені здійснене у засобі масової інформації, воно має бути ви­правлене у тому ж засобі масової інформації.

1. Реєстрація народження та порядок визначення імені дитини регламентується п. 8 — 41 Правил реєстрації актів громадського стану в Україні [355].

2. Практична транскрипція визначається як передача за допомогою засобів звичайної орфографії будь-якої мови, не виходячи за межі її алфавіту, власних імен та деяких інших термінів. Отже, транскрибований запис прізвища та імені означає такий запис прізвища та імені за допомогою літер алфавіту української мови, який відтворює прі­звище та ім'я особи відповідно до національної традиції. Якщо ж особа бажає, щоб її прізвище та ім'я були записані в документах так, як записуються подібні прізвища та імена відповідно до норм української мови, то це можливе лише в порядку зміни прізвища та імені. Так, якщо громадянство України надане особі, яка раніше була громадянином Росії і мала прізвище та ім'я «Николаев Павел» (російською мовою), в документах слід записати «Ніколаєв Павел». Прізвище «Миколаєв» та ім'я «Павло» можуть бути записані в документах після зміни прізвища та імені у встановленому порядку. Запис транскрибованого по батькові не передбачено. Тому по батькові «Григорьевич» (росій­ською мовою) в паспорті громадянина України має бути записане «Григорович».

3. Право на ім'я визнається Європейським Судом з прав людини складовою части­ною права на повагу до приватного життя, яке закріплене в ст. 8 Конвенції про за­хист прав людини і основоположних свобод [7]. Уряду України на комунікацію була надіслана Європейським Судом справа за скаргою на порушення права на повагу до приватного життя в зв'язку з перекладом російських імен українською мовою при
внесенні їх у документи, що посвідчують особу.

 

Стаття 295.   Право на зміну імені

1. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на власний розсуд змінити своє прізвище та (або) власне ім'я.

2. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, має право змінити своє прі­звище та (або) власне ім'я за згодою батьків або одного з них у разі, якщо другий з батьків помер, визнаний безвісно відсутнім, оголошений померлим, визнаний об­межено дієздатним, недієздатним, позбавлений батьківських прав щодо цієї дитини, а також якщо відомості про батька (матір) дитини виключено з актового запису про її народження або якщо відомості про чоловіка як батька дитини внесені до актового
запису про її народження за заявою матері.

У разі якщо над фізичною особою, яка досягла чотирнадцяти років, встановле­но піклування, зміна прізвища та (або) власного імені такої особи здійснюється за згодою піклувальника.

3. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, має право на зміну по батькові у разі зміни її батьком свого власного імені або виключення відомостей про нього як батька дитини з актового запису про її народження.

4. Прізвище, власне ім'я та по батькові фізичної особи можуть бути змінені у разі її усиновлення, визнання усиновлення недійсним або його скасування відповідно до закону.

5. Прізвище фізичної особи може бути змінене у разі реєстрації шлюбу, розі­рвання шлюбу або визнання його недійсним.

6. Підставами для відмови у зміні імені є:

перебування заявника під слідством, судом, адміністративним наглядом;

наявність у заявника судимості, яку не погашено або не знято в установленому законом порядку;

офіційне звернення правоохоронних органів іноземних держав про оголошення розшуку заявника;

подання заявником неправдивих відомостей про себе.

7. Порядок розгляду заяв про зміну імені (прізвища, власного імені, по батькові) фізичної особи встановлюється Кабінетом Міністрів України. (У ред. від 22.12.2006)

1. Прізвище та ім'я фізична особа вправі змінити відповідно до порядку, що встанов­лений законом. До встановлення цього порядку законом чинним є Порядок розгляду заяв про зміну імені (прізвища, власного імені, по батькові) фізичної особи [312]. Оскільки Цивільний кодекс не передбачає встановлення підзаконним актом винятків із загального правила ст. 295 ЦК про право фізичних осіб, що досягли шістнадцяти
років, на зміну прізвища та імені, винятки, що встановлені п. 15 згаданого Положен­ня, втратили чинність.

2. Частина 2 ст. 295 ЦК надає право змінити прізвище та ім'я також громадянам, що досягли чотирнадцяти років, зі згоди батьків (одного із батьків, з яким особа про­живає) чи піклувальника.

3. Передбачається можливість змінити по батькові у разі зміни батьком свого імені. Але це не є обов'язковим.

4. Порядок визначення (зміни) прізвища, імені та по батькові усиновлюваного ви­значається ст. 231 Сімейного кодексу [39].

5. Порядок зміни прізвища при укладенні, розірванні шлюбу та визнанні його не­дійсним визначається ст. 35, 45, 53, 113 Сімейного кодексу.

 

Стаття 296.   Право на використання імені

1. Фізична особа має право використовувати своє ім'я у всіх сферах своєї ді­яльності.

2. Використання імені фізичної особи в літературних та інших творах, крім творів документального характеру, як персонажа (дійової особи) допускається лише за її згодою, а після її смерті — за згодою її дітей, вдови (вдівця), а якщо їх немає, —
батьків, братів та сестер.

3. Використання імені фізичної особи з метою висвітлення її діяльності або діяль­ності організації, в якій вона працює чи навчається, що грунтується на відповідних документах (звіти, стенограми, протоколи, аудіо-, відеозаписи, архівні матеріали
тощо), допускається без її згоди.

4. Ім'я фізичної особи, яка затримана, підозрюється чи обвинувачується у вчи­ненні злочину, або особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, може бути використане (обнародуване) лише в разі набрання законної сили обвинувальним
вироком суду щодо неї або винесення постанови у справі про адміністративне право­порушення та в інших випадках, передбачених законом.

5. Ім'я потерпілого від правопорушення може бути обнародуване лише за його згодою.

6. Ім'я учасника цивільного спору, який стосується особистого життя сторін, може бути використане іншими особами лише за його згодою.

7. Використання початкової літери прізвища фізичної особи у засобах масової інформації, літературних творах не є порушенням її права.

(Із змін, від 22.12.2005)

1. Частина 2 ст. 296 ЦК украй обмежує можливість використання імені особи без її згоди. У зв'язку з цим суттєвим є тлумачення цієї статті. Саме по собі навіть повний збіг придуманих автором твору прізвища, імені та по батькові персонажа твору з прі­звищем, ім'ям та по батькові фізичної особи не може кваліфікуватись як використання імені. Використання має місце тоді, коли автор твору зарані знав або міг і повинен був знати, що прізвище, ім'я та по батькові персонажа належать конкретній фізичній особі. Якщо ж автор твору цього не знав і не повинен був знати, дії автора не можуть бути кваліфіковані як використання імені.

2. Без згоди фізичної особи допускається використання її імені з метою висвітлення її діяльності або діяльності організації, в якій вона працює чи навчається, якщо відомості про особу взяті із звітів, стенограм, протоколів, аудіовідеозаписів, архівних матеріалів. Звертає на себе увагу неоднорідність джерел, із яких можуть бути взяті відомості про особу, ім'я якої може використовуватись без її згоди. Звіти можуть бути як публічними документами, що підготовлені відповідно до вимог закону, так і документами, що підго­товлені на вимогу посадової особи будь-якої юридичної особи. Стенограми і протоколи також можуть бути документами як публічного, так і приватного характеру. Аудіо-, відеозаписи можна було б визнати допустимим джерелом відомостей про особу, ім'я якої згадується, якщо вони здійснювались правомірно. Але ст. 307 ЦК обмежує лише можливості проведення фото-, кіно-, теле- і відеозйомок. Обмеження на здійснення аудіозапису ця стаття не встановлює. Саме по собі знаходження документа в архіві також є недостатнім аргументом для надання будь-якій особі права використовувати ім'я іншої особи, що використовується в такому документі. Тому не треба вважати, що відповідність джерела відомостей ч. З ст. 296 ЦК є достатньою для виникнення права на використання імені. Очевидно, і в цьому випадку підлягає використанню критерій, що сформульований у п. 2 ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод [7]: «Здійснення цих свобод (у контексті цього коментаря під свободами слід
розуміти право використання імені. — Авт.), оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може бути предметом таких формальностей, умов, обмежень або покарання, які встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку, з метою запобігання заворушенням або злочинам, для захисту здоров'я і моралі, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості право­суддя».

3. З урахуванням ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право виражати свою думку) слід визнати, що використання імені особи з метою ви­світлення її діяльності або діяльності організації, де вона працює, можливе без згоди особи не тільки за наявності відповідних документів, а і в інших випадках, коли ви­користання імені переслідує більш важливий суспільний інтерес, ніж той інтерес, який захищає особа, ім'я якої згадується без її згоди. Виходячи із цього, можна без згоди особи використовувати ім'я журналіста, ім'я артиста, режисера, іншого митця, ім'я вче­ного, конструктора, державного службовця, політика при аналізі, обговоренні та оцінці їх професійної діяльності, що має суспільне значення, та її результатів. Допустимим є використання імені особи з приводу випадків її аморальної поведінки, якщо закон установлює до осіб, що займають відповідні посади, відповідні моральні вимоги. За відсутності таких підстав використання імені особи буде протиправним, якщо навіть відповідні відомості були взяті із джерел, що зазначені у ч. З ст. 296 ЦК.

4.   Відомості про правопорушення із зазначенням імені особи,  що його скоїла, можуть поширюватися тільки після набрання законної сили вироком суду або після винесення постанови у справі про адміністративне правопорушення. Але до набрання законної сили вироком суду чи до винесення постанови у справі про адміністративне правопорушення, як і в будь-яких інших випадках, можливе поширення інформації про правопорушення з використанням початкової літери прізвища правопорушника для його зазначення. Частина 4 ст. 296 ЦК виявляє дуже важливу рису позиції законодавця: якщо особа здійснила дії, що кваліфікуються як публічно-правове по­рушення, використання імені для сповіщення про це є допустимим лише у разі на­брання законної сили обвинувальним вироком суду щодо цієї особи або винесення постанови у справі про адміністративне правопорушення. У більш широкому контексті це пов'язане з правом на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Здійснення цього права не може зачіпати репутацію або права інших людей. Але якщо йдеться про людей, що обіймають посади державних службовців чи службовців органів місцевого самоврядування, а тим більше — є політиками, тобто про людей, діяльність яких є публічно значущою, то використання імені таких людей слід визнати правомірним, оскільки йдеться про їх публічну діяльність чи відповід­ність їх особистого життя спеціальним вимогам закону. Аналогічно і після смерті цих осіб їх ім'я не може захищатись, якщо відповідне право родичів померлого приходить у суперечність з правом на свободу думки і слова.

5. Ім'я потерпілого від правопорушення може бути обнародуване лише за його зго­дою. Мається на увазі, що для потерпілого це — сфера особистого життя, поширення інформації про яке без згоди особи забороняється взагалі (ст. ЦК). З урахуванням цього ім'я учасників цивільного процесу може бути використане іншою особою зі зго­ди учасника лише тоді, коли спір стосується особистого життя сторін. Якщо ж спір виходить за межі особистого життя сторін, використання ім'я учасника цивільного спору третім особам дозволяється.

 

Стаття 297.   Право на повагу до гідності та честі

1. Кожен має право на повагу до його гідності та честі.

2. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними.

3. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.

1. Після прийняття Конституції [ 1 ] судова практика у справах про захист честі та гідності стала вкрай обережною щодо прав та інтересів позивачів у таких справах. Мали місце такі випадки, коли суди, керуючись положенням частини першої ст. З Конституції, що визнає людину, її життя і здоров'я, честь і гідність найвищою со­ціальною цінніс+ю, взагалі не допускали можливості дослідження обставин, що ха­рактеризують особу, та виявлення тих честі та гідності, на які фізична особа вправі претендувати. Вважалось при цьому, що будь-яка негативна інформація за умови, що вона є неправдивою, принижує честь і гідність, що об'єктивно притаманні фізичній особі. Роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, що зобов'язує суди встанов­лювати, чи порочать поширені відомості честь і гідність особи (п. З Постанови «Про застосування судами законодавства, що регулює захист честі, гідності і ділової ре­путації громадян та організацій» [384]), не внесло достатньої ясності, оскільки воно не дало відповіді на питання про те, чи належить суду вияснити стосовно конкретного позивача ту честь та гідність, на які він вправі претендувати, чи честь і гідність треба розуміти як об'єктивно і рівною мірою притаманні кожному.

Покажемо це на конкретному прикладі. На високі посади завжди було багато пре­тендентів. С. став поширювати чутки про своє наступне призначення на високу посаду. Можливо, для цього були підстави, але ж призначення не відбулось: на посаді зали­шився Л. За таких умов Л. у черговому інтерв'ю звернув увагу на нетерпіння деяких претендентів, що самі поширюють чутки про своє призначення на посаду, а один із претендентів — С, ім'я якого назвав Л., навіть телефонував міністрам та повідом­ляв про своє призначення. Про сказане Л. було надруковано в пресі. С. звернувся з позовом до Л. про захист честі та гідності. У судовому процесі було встановлено, що позивач поширював чутки про своє призначення на високу посаду як про таке, що відбулося чи має відбутися. Але особи, яким позивач передавав таку інформацію, не були не тільки міністрами, а й державними службовцями взагалі. За таких умов позивач вважав, що його честь і гідність порочить поширення інформації про те, що він повідомляв про своє призначення міністрам. Відповідач стверджував, що будь-якої різниці, що впливала б на честь та гідність позивача, між неправдивим повідомлен­ням про те, що позивач говорив про його призначення на високу посаду міністрам, та правдивим повідомленням про те, що позивач говорив про це іншим особам, немає. Суд виніс рішення на користь позивача, зобов'язав відповідача спростувати поширену неправдиву інформацію та відшкодувати моральну шкоду. При цьому суд виходив з того, що будь-яка неправдива негативна інформація порочить честь та гідність, хоч би й були представлені докази того, що сам позивач опорочив їх своєю поведінкою в тій же мірі, в якій це зробив відповідач. Позиція суду не мала законних підстав: поширені неправдиві відомості повинні оцінюватись тільки у порівнянні з реальними честю та гідністю позивача. На підставі такого порівняння повинен робитись висновок про те, чи порочить поширена інформація честь та гідність особи.

2. Зазначення про недоторканність честі та гідності в ч. 1 ст. 297 ЦК не слід ро­зуміти так, що у справах про захист честі та гідності взагалі не можна говорити про честь та гідність позивача. «Недоторканний» тлумачиться як такий, що охороняється законом від посягань з боку кого-небудь, як такий, якого не можна псувати, знижувати, паплюжити через значимість, важливість тощо (Новий тлумачний словник української мови у чотирьох томах. — Київ: Аконіт. — Т. 2. — С. 839). «Посягати» — означає на­магатися захопити, привласнити що-небудь, зазіхати, намагатися завдати якоїсь шкоди кому-небудь (зазначене видання. — Т. 3. — С. 628). Таким чином, недоторканність честі та гідності не означає заборони вести мову про честь і гідність, на які має право претендувати конкретна особа, не виключає необхідності встановлення в судовому процесі про їх захист того, якими є справжні честь та гідність позивача.

3. Проте було б неправильним стверджувати, що за фактичної поведінки фізичної особи, що отримала негативну суспільну оцінку, остання взагалі позбавляється права на захист честі та гідності. Так, якщо вироком суду, що набув законної сили, вста­новлено, що фізична особа скоїла злочин, умисно завдала іншій особі тяжке тілесне ушкодження, то повідомлення про те, що вона спричинила умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, не буде відповідати дійсності, але ж таке повідомлення на фоні скоєного ніяк не можна кваліфікувати як таке, що порочить честь та гідність право­порушника. Але ж поширення відомостей про те, що правопорушник не тільки спри­чинив тілесні ушкодження, а й здійснив крадіжку, буде давати підстави для захисту честі та гідності, якщо він не здійснював крадіжку. Як говорив колись (російською мовою) Дмитро Карамазов: «я — подлец, но не вор».

4. Честь тлумачиться як добра, незаплямована репутація, авторитет людини, її чесне ім'я (Новий тлумачний словник української мови у чотирьох томах. — Т. 4. — С. 819). Це тлумачення погоджується з визначеннями честі, що наводяться в інших виданнях, та визнають зміст честі особи таким, що не залежить від оцінки, яку особа дає собі. Гідність також визначається як сукупність рис, що характеризують позитивні моральні якості, честь, достойність, повагу (там же, Т. 1. — С. 594). Але тут же зазначається, що поняттям гідності охоплюється усвідомлення людиною своєї громадської ваги, громадського обов'язку, самоповага, власне «Я». Психологічно закономірною є зави­щена самооцінка людиною своїх якостей, завищена самоповага. Але закон забороняє посягати не тільки на честь, що має переважно об'єктивний зміст, а й на гідність, що значною мірою має суб'єктивний зміст. За таких умов правила про недоторканність честі та гідності слід тлумачити з урахуванням наступного: 1) оскільки ст. 301 ЦК забороняє розголошення обставин особистого життя, порушенням права особи на по­вагу до її честі та гідності, посяганням на честь і гідність буде поширення будь-якої, в тому числі і правдивої, інформації, що принижує честь і гідність особи, хоч би приниження мало місце виключно внаслідок непомірно завищеної самооцінки особою своїх якостей; 2) оскільки поширюється правдива інформація про діяльність особи та результати такої діяльності, що мають суспільне значення, підстав для захисту гідності немає за відсутності посягання, хоч би з урахуванням завищеної самооцінки мало місце приниження гідності, якщо поширення такої інформації відповідає тлу­маченню ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод [7], яке дає Європейський Суд.

5. При тлумаченні ст. 297 ЦК доцільно було б приймати до уваги те, в яких кон­кретних положеннях розкривається в ст. 28 Конституції [1] право особи на повагу до його гідності. Забороняється піддавати катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує гідність особи, поводженню чи покаранню. Так, це право включає до себе неприпустимість не тільки зазначених, а й інших дій. Але ж ні ст. 28 Конституції, ні ст. 297 ЦК не дають підстав стверджувати, що право особи на повагу до гідності означає заборону будь-якого порушення стану соціально-психологічного комфорту шляхом поширення правдивих відомостей про діяльність особи та ре­зультати її діяльності, що виходять за межі її особистого життя і мають публічне значення.