5. АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО

Стаття 152.   Поняття акціонерного товариства

1. Акціонерне товариство — господарське товариство, статутний капітал якого поділено на визначену кількість часток однакової номінальної вартості, корпоративні права за якими посвідчуються акціями.

2. Акціонерне товариство самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями усім своїм майном. Акціонери не відповідають за зобов'язаннями товариства і несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах вартості акцій, що їм
належать.

Акціонери, які не повністю оплатили акції, у випадках, встановлених статутом, відповідають за зобов'язаннями товариства у межах неоплаченої частини вартості належних їм акцій.

Гарантії захисту майнових прав акціонерів встановлюються законом.

3. Найменування акціонерного товариства має містити його найменування і за­значення того, що товариство є акціонерним.

4. Особливості правового статусу акціонерних товариств, створених у процесі приватизації державних підприємств, встановлюються законом.

5. Акціонерне товариство, яке здійснює публічне розміщення акцій, зобов'язане щорічно публікувати для загального відома річний звіт, бухгалтерський баланс, відомості про прибутки і збитки, а також іншу інформацію, передбачену законом.

6. Акціонерні товариства за типом поділяються на публічні товариства та приват­ні товариства. Особливості правового статусу публічних та приватних акціонерних товариств встановлюються законом.

(Із змін, від 17.09.2008)

1. Формальною ознакою, що відрізняє акціонерне товариство від інших видів гос­подарських товариств, є поділ статутного капіталу на певну кількість акцій однакової номінальної вартості. Частина 6 ст. 152 ЦК поділяє акціонерні товариства на публічні і приватні. Стаття 25 Закону «Про господарські товариства», що поділяє акціонерні товариства на відкриті та закриті, чинність втратили. Такий же поділ акціонерних товариств здійснювався у ст. 81 ГК, але ця стаття із названого Кодексу виключена За­коном «Про акціонерні товариства» [228]. Статус приватного акціонерного товариства є близький до статусу, який раніше надавався закритим акціонерним товариствам. Статус публічного акціонерного товариства є близьким до статусу, який раніше нада­вався відкритим акціонерним товариствам. У зв'язку з набранням чинності Законом «Про акціонерні товариства» положення Закону «Про господарські товариства» [53], Цивільного кодексу (крім положень, до яких розділом XVII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону «Про акціонерні товариства» внесені зміни) підлягають застосу­ванню в частині, в якій вони не суперечать Закону «Про акціонерні товариства» [228]. Положення Закону «Про господарські товариства», що стосуються всіх видів госпо­дарських товариств (ст. 1 — 49), втрачають чинність стосовно акціонерних товариств через два роки після набуття чинності Законом «Про акціонерні товариства».

2. Пряме зазначення в ч. 2 ст. 152 ЦК на те, що акціонерне товариство самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями всім своїм майном, може кваліфікуватись як за­гальне правило, що не виключає дії положення, яке сформульоване в другому реченні цієї частини. Буквально із цього положення випливає, що акціонери несуть-таки ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, в межах вартості акцій, що їм належать. Це невдале формулювання, як і аналогічні формулювання абзацу другого ч. 2 ст. З Закону «Про акціонерні товариства» та ст.  140 ЦК (щодо товариств з обмеженою відповідальністю), може дуже негативно вплинути на відповідні права та обов'язки акціонерів, на практику правозастосування взагалі. Справа в тому, що правові кон­струкції господарського товариства, зокрема, акціонерних та товариств з обмеженою
відповідальністю, запозичені національним законодавством із законодавства інших країн. І розуміння відносин між учасниками (акціонерами) та відповідними товари­ствами в нашій країні склалось таке ж, як і в країнах, у яких було здійснене запози­чення цих правових конструкцій (можна говорити навіть про те, що був запозичений світовий досвід). Але сформулювати правові положення, які б повністю відповідали запозиченому досвідові, не вдалося. За таких умов практика пішла дуже своєрідним шляхом, надаючи перевагу розумінню відносин між учасниками (акціонерами) та відпо­відними господарськими товариствами, що було запозичене із чужих правових систем, перед буквою національного закону. Автори вважали б за доцільне слідувати букві закону. А щоб при цьому ми не відходили від визнаних у світі правових конструкцій,
доцільно було б удосконалити відповідні формулювання шляхом вилучення із ст. 140 та 152 ЦК формулювань про ризики, які несуть учасники товариства з обмеженою відповідальністю та акціонерні товариства.

3. Один випадок,   коли  акціонери несуть  відповідальність  за зобов'язаннями акціонерного товариства,  все ж встановлено:  акціонери  несуть відповідальність за зобов'язаннями акціонерного товариства в межах неоплаченої частини вартості на­лежних їм акцій (абзац другий ч. 2 ст. 152 ЦК; абзац третій ч. 2 ст. З Закону «Про акціонерні товариства»). Але це положення не формулює норму прямої дії, а лише
передбачає можливість встановлення статутом відповідальності за зобов'язаннями ак­ ціонерного товариства акціонерів, що не повністю сплатили вартість акцій. Оскільки закон не встановлює виду відповідальності акціонера (солідарна чи субсидіарна), цей вид має визначатись статутом. Якщо ж статутом це не встановлено, то слід виходити із того, що відповідно до закону і статуту відповідальними за зобов'язаннями акціонер­ного товариства є товариство і акціонер (у відповідній частині). Отже, в межах цієї частини кредитори мають право вибору особи, до якої пред'являється вимога. Після задоволення вимоги кредиторів акціонер має право зворотної вимоги до акціонерного товариства за умови повної оплати вартості належних йому акцій.

4. Частина перша ст. 7 Закону «Про акціонерні товариства» надає акціонерам пуб­лічних акціонерних товариств право відчужувати належні їм акції без згоди інших акціонерів та товариства. Із цього правила не можна безпосередньо зробити висновок про відсутність права відчужувати акції без згоди інших акціонерів та товариства за межами гіпотези наведеної норми (схематично ця гіпотеза може бути сформульо­вана так: «якщо акціонерне товариство є публічним»). При тлумаченні цього правила ч. 1 ст. 7 Закону «Про акціонерні товариства» треба враховувати: 1) загальне правило ч. 1 ст. 317 ЦК: право розпорядження майном належить власникові; 2) спеціальне стосовно наведеного загального правила положення п. 4 ч. 1 ст. 116 ЦК: учасники господарських товариств мають право відчужувати цінні папери, що засвідчують участь у товаристві, в порядку, встановленому законом. Отже, акціонери приватних акціо­нерних товариств не позбавляються права на відчуження належних їм акцій без згоди інших акціонерів або товариства. Але ч. 2 ст. 7 Закону «Про акціонерні товариства» передбачено, що «статутом приватного акціонерного товариства може бути передба­чено переважне право його акціонерів та самого товариства на придбання акцій цього товариства, що пропонуються їх власником до продажу третій особі. У разі, якщо статутом приватного акціонерного товариства передбачено таке переважне право, воно реалізовується відповідно до частин третьої — шостої цієї статті».

5. Частина третя ст. 8 Закону «Про акціонерні товариства» покладає на публічні товариства обов'язок мати власну веб-сторінку в мережі Інтернет, на який розміщуєть­ся наступна регулярна інформація: 1) статут, зміни до нього, засновницький договір (якщо він укладався), свідоцтво про державну реєстрацію товариства; 2) положення про загальні збори, наглядову раду, виконавчий орган та ревізійну комісію, внутрішні документи та зміни до них; 3) положення про кожну філію, кожне представництво; 4) принципи (кодекс) корпоративного управління товариства; 5) протоколи загаль­них зборів; 6) висновки ревізійної комісії (ревізора) та аудитора товариства; 7) річна
фінансова звітність; 8) документи звітності, що подаються відповідним державним органам; 9) проспект емісії, свідоцтво про державну реєстрацію випуску акцій та інших цінних паперів товариства; 10) перелік афілійованих осіб товариства із зазначенням кількості, типу та/або класу належних їм акцій.

6. Крім того, відповідно до ч. З ст. 78, ч. 1 ст. 77 Закону «Про акціонерні товари­ства» та ст. 41 Закону «Про цінні папери та фондовий ринок» [221] на веб-сторінці публічного акціонерного товариства розміщується особлива інформація про: 1) при­йняття рішення про розміщення цінних паперів на суму, що перевищує 25 відсотків статутного капіталу; 2) прийняття рішення про викуп власних акцій; 3) факти лістин-
гу/делістингу цінних паперів на фондовій біржі; 4) отримання позики або кредиту на суму, що перевищує 25 відсотків активів емітента; 5) зміну складу посадових осіб емітента; 6) зміну власників акцій, яким належить 10 і більше відсотків голосуючих акцій; 7) рішення емітента про утворення, припинення його філій, представництв; 8) рішення вищого органу емітента про зменшення статутного капіталу; 9) порушення
справи про банкрутство емітента.

7. Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку встановлює строки, по­рядок і форми подання інформації про емітентів, в тому числі про публічні акціонерні товариства (ч. 6 ст. 40; ч. 2 ст. 41 Закону «Про цінні папери та фондовий ринок»).

8. Розміщення інформації на веб-сторінці не звільняє публічне акціонерне то­вариство від обов'язків,  передбачених ч.  4 ст. 40 Закону «Про цінні папери та фондовий ринок»  (оприлюднювати річну інформацію не пізніше 30 квітня року, наступного за звітним, шляхом опублікування її в одному із офіційних друкованих видань Верховної Ради, Кабінету Міністрів або Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку про ринок цінних паперів; надсилати примірник такого видання до названої Комісії).

9. Публічно-правова відповідальність публічних акціонерних товариств за ненадан-ня, прострочення надання, надання недостовірної інформації є жорсткою — штраф в розмірі до 1000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян (частина перша ст. 11 Закону «Про державне регулювання ринку цінних паперів» [105]), тобто 17000 грн.