§ 2. Поняття і види референдумів

Термін «референдум» у перекладі з латині означає «те, що має бути повідомлено». На відміну від виборів, референдум не є універсальним інститутом. У деяких країнах розвинутої демократії він ніколи не за­стосовувався (Нідерланди) або застосовувався в поодиноких випадках (Велика Британія, Бельгія). Нерідко цей інститут використовувався для політичного маніпулювання.

У законодавстві і філософській доктрині права термін «референ­дум» тлумачиться по-різному. У нормативних актах застосовуються терміни «референдум» (Україна, Росія, Білорусь, Молдова, Італія, Іс­панія, Словаччина) і «плебісцит» (Чилі, Еквадор, Коста-Рика).

Перший у світі референдум було проведено 1439 р. у швейцарсько­му кантоні Берн з проблем фінансового становища цього кантону.

В Україні питання референдуму регламентуються Конституцією (розділ III «Вибори. Референдум», а також статтями 5, 85, 106, 138, 143, 156) та Законом «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» від 3 липня 1991 р., у якому референдум визначається як спосіб при­йняття громадянами України шляхом голосування законів України, інших рішень із важливих питань загальнодержавного і місцевого зна­чення (ст. 1).

Референдуми можна класифікувати за різними ознаками: територія проведення; юридична сила рішень, прийнятих на референдумі; під­стави проведення; спосіб проведення; предмет референдуму; час про­ведення; за суб’єктами, що ініціювали проведення референдуму.

Так, за територією проведення референдуми в Україні поділяють на: а) всеукраїнський; б) референдум Автономної Республіки Крим; в) місцеві референдуми.

За юридичною силою рішень референдуми в Україні поділяють на імперативні та консультативні. Перший відрізняється від другого тим, що рішення імперативного референдуму мають найвищу юридичну силу, є остаточними, обов’язковими для виконання на всій території країни і не потребують затвердження будь-яким державним органом. Причому рішення імперативного референдуму можуть бути змінені або скасовані лише новим всеукраїнським референдумом. Різновидом імперативного референдуму є ратифікаційний референдум. Його сут­ність полягає в тому, що на нього виноситься закон, прийнятий парла­ментом України, який набуває чинності та найвищої юридичної сили за результатами референдуму. Прикладом такого референдуму є кон­ституційний референдум, який може проводитися відповідно до ст. 156 Конституції України.

Згідно із законом, консультативні референдуми проводяться з ме­тою вирішення важливих питань загальнодержавного та місцевого значення. Результати дорадчого опитування (консультативного рефе­рендуму) розглядаються і враховуються при прийнятті рішень відпо­відними державними органами (ст. 46). Незважаючи на формально- обов’язковий характер, дорадче опитування має морально зобов’язуючу силу. У демократичній державі влада, як правило, при прийнятті рішень ураховує результати консультативних референдумів. Поширення на дорадчі опитування процесуальних вимог скоріше за все є недоціль­ним. Вразливою рисою консультативних референдумів є необов’язко­вість їхніх рішень та невизначеність питань, що на них виносяться і довільно тлумачаться ініціаторами проведення таких референдумів, так само як і їхні результати.

За підставами проведення референдуми можуть бути обов ’язковими та факультативними. Обов’язковий референдум передбачає обов’язкове його проведення, оскільки це є вимогою законодавства. Так, Конститу­ція України визначає проведення обов’язкового всеукраїнського рефе­рендуму при вирішенні питань про зміну території України (ст. 73) та про внесення змін до І, III і XIII розділів Основного Закону (ст. 156). Значущість обов’язкового референдуму полягає в тому, що він гарантує українському народу право вирішувати найбільш важливі питання суспільного і державного життя шляхом безпосереднього волевияв­лення у формі голосування. Факультативний референдум проводить­ся для прийняття: а) законів шляхом всенародного голосування; б) рі­шень загальнодержавного рівня з найбільш актуальних питань держа­вотворення. Так, у Португалії факультативні референдуми проводять­ся з будь-якого важливого питання загальнонаціонального значення за винятком фінансових. Така ж практика існує в Іспанії, Польщі. Але в Польщі є такий специфічний різновид факультативного референдуму, який передбачає прийняття загальних принципів конституції ще до розробки її тексту. Були пропозиції провести такий референдум і в Укра­їні перед прийняттям Основного Закону.

За часом проведення загальнодержавний референдум може бути дозаконодавчим або післязаконодавчим. Дозаконодавчі референдуми, як правило, мають консультативний характер і проводяться для визна­чення ставлення громадян до рішення, яке має бути прийняте відпо­відним державним органом. Післязаконодавчіреферендуми спрямова­ні на надання відповідної юридичної сили рішенням парламенту. Прикладом такого референдуму був всеукраїнський референдум 1 груд­ня 1991 року, на якому було підтверджено законність і надано найвищої юридичної сили Акту проголошення незалежності України, прийня­тому 24 серпня 1991 року Верховною Радою Української РСР

За предметом всеукраїнські референдуми поділяють на: конститу­ційні (ст. 156 Конституції України, п. 1 ст. 3 Закону «Про всеукраїнський та місцеві референдуми); законодавчі (п. 2 ст. 3 Закону); з питань зміни території України (ст. 73 Конституції України); міжнародно-правові (ст. 5 Закону «Про всеукраїнський та місцеві референдуми») тощо.

На конституційному референдумі може прийматися новий Осно­вний Закон або зміни до чинної Конституції. Законодавчий референдум проводиться щодо проектів або чинних законів. Предметом референ­думів із міжнародно-правових питань є входження держави до певних міждержавних організацій, співтовариств. На адміністративні рефе­рендуми виносяться питання управлінського характеру. Зокрема, це можуть бути питання про зміну адміністративно-територіального по­ділу. З погляду юридичної сили рішення, що прийняті шляхом голо­сування на референдумі, мають різні юридичні наслідки.