§ 11. Обмеження прав людини і громадянина. Права людини в умовах надзвичайного стану

Відповідно до частини 2 ст. 29 Загальної декларації прав людини, «при здійсненні своїх прав і свобод кожна людина повинна зазнавати тільки таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання і поваги прав і свобод інших та за­безпечення справедливих вимог моралі, громадського порядку і загаль­ного добробуту в демократичному суспільстві»^[1]. Конституція України, виходячи з міжнародно-правових документів, встановила обмеження щодо реалізації деяких прав і свобод людини і громадянина. Так, пра­во вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформа­цію обмежується законом в інтересах національної безпеки, територі­альної цілісності або громадського порядку з метою запобігання за­ворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню ін­формації, яка одержана конфіденційно, або для підтримки авторитету і неупередженості правосуддя (ст. 34 Конституції України). Здійснення права на свободу світогляду і віросповідання може бути обмежено за­коном лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров’я і моральності населення, захисту прав і свобод інших людей (ст. 35). На таких самих підставах може бути обмежено право громадян на свободу об’єднання в політичні партії та громадські організації (ст. 36). Консти­туційно встановлюються обмеження щодо права на проведення зборів, мітингів, походів і демонстрацій (ст. 39) тощо. Всі ці обмеження обґрун­товані необхідністю забезпечення охорони конституційного ладу, наці­ональної безпеки, прав і свобод людини і громадянина.

Стаття 64 Конституції України встановлює, що конституційні пра­ва і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією. В умовах воєнного або над­звичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути об­межені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 Конституції. Йдеться про право на: рівність громадян перед законом; громадянство і його зміну; життя; повагу до гідності людини; свободу та недоторканність; звернення до органів державної влади; житло; шлюб; рівність дітей у їх правах; за­хист прав і свобод; відшкодування за рахунок держави матеріальної і моральної шкоди; знання своїх прав і обов’язків; незворотність дії законів та інших нормативних актів; правову допомогу; необов’язковість виконання явно злочинних розпоряджень чи наказів; неможливість подвійного притягнення до юридичної відповідальності; те, щоб вва­жатися невинуватим у вчиненні злочину, доки вину не буде доведено в законному порядку; відмову давати свідчення щодо себе, членів сім’ї та близьких родичів.

Перелік цих прав корелюється з положеннями Міжнародного пак­ту про громадянські і політичні права, відображає прагнення захисти­ти ті права і свободи, які мають забезпечуватися за будь-яких обставин, у тому числі при введенні надзвичайного або воєнного стану.

Обмеження прав людини і громадянина можливі в умовах введен­ня на всій території України або в окремих її частинах надзвичайного стану.

Згідно із Законом України «Про правовий режим надзвичайного стану» від 16 березня 2000 року надзвичайний стан — це особливий правовий режим, який може тимчасово вводитися в Україні чи в окремих її місцевостях при виникненні надзвичайних ситуацій тех­ногенного або природного характеру не нижче загальнодержавного рівня, що призвели чи можуть призвести до людських і матеріальних втрат, створюють загрозу життю і здоров ’ю громадян, або при спробі захоплення державної влади чи зміни конституційного ладу України шляхом насильства і передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого само­врядування, відповідно до Закону, повноважень, які необхідні для від­вернення загрози та забезпечення безпеки і здоров’я громадян, нормаль­ного функціонування національної економіки, органів державної влади і місцевого самоврядування, захисту конституційного ладу, а також допускає тимчасове, обумовлене загрозою обмеження в здійсненні кон­ституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Указом Президента України про введення надзвичайного стану в інтересах національної безпеки та громадського порядку з метою запобігання заворушенням або злочинам, для охорони здоров’я насе­лення або захисту прав і свобод інших людей на період надзвичайного стану можуть бути запроваджуватися такі заходи: а) встановлення особливого режиму в’їзду і виїзду, а також обмеження свободи пере­сування на території, де вводиться надзвичайний стан; б) обмеження руху транспортних засобів та їх огляд; в) посилення охорони громад­ського порядку та об’єктів, що забезпечують життєдіяльність населен­ня та народного господарства; г) заборона проведення масових заходів, крім заходів, заборона на проведення яких встановлюється судом; ґ) заборона страйків. Крім того, додатково можуть здійснюватися такі заходи, як: 1) запровадження комендантської години, тобто заборона перебувати на вулицях та в інших громадських місцях без спеціально виданих перепусток і посвідчень особи у встановлені години доби; 2) перевірка документів у громадян, а в необхідних випадках і прове­дення особистого огляду, огляду речей, транспортних засобів, багажу й вантажів, службових приміщень та житла громадян; 3) обмеження або тимчасова заборона продажу зброї, отруйних і сильнодіючих хімічних речовин, а також алкогольних напоїв; 4) тимчасове вилучення у громадян зареєстрованої вогнепальної і холодної зброї та боєприпасів; 5) заборо­на виготовлення і розповсюдження інформаційних матеріалів, що можуть дестабілізувати обстановку; 6) особливі правила користування зв’язком та передачі інформації через комп’ютерні мережі тощо. У стат­ті 17 Закону також встановлюються додаткові заходи режиму надзви­чайного стану у зв’язку із надзвичайними ситуаціями техногенного або природного характеру.

Водночас в умовах як воєнного, так і надзвичайного стану органи державної влади повинні діяти в межах Конституції і законів України. Перевищення посадовими особами своїх повноважень, у тому числі щодо гарантій прав людини і громадянина, які встановлені законом, тягнуть за собою відповідальність згідно з чинним законодавством. У цей період законом забороняється: зміна Конституції України, Кон­ституції Автономної Республіки Крим; виборчих законів: проведення виборів Президента України, виборів до Верховної Ради України, Вер­ховної Ради Автономної Республіки Крим і органів місцевого само­врядування, всеукраїнських та місцевих референдумів; обмеження повноважень народних депутатів України. На період дії надзвичайно­го стану продовжується, у разі закінчення, строк повноважень парла­менту України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, пред­ставницьких органів місцевого самоврядування. Уведення надзвичай­ного стану не може бути підставою для застосування тортур, жорстоко­го чи такого, що принижує людську гідність, поводження або покаран­ня, для будь-яких обмежень права на життя, свободу думки, совісті, релігії в розумінні цих прав і свобод Міжнародним пактом про грома­дянські і політичні права і законами України.

Україна, відповідно до Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, при введенні надзвичайного стану негайно після його введення повідомляє через Генерального секретаря ООН держави, які беруть участь у цьому пакті, про обмеження прав і свобод людини і гро­мадянина, що є відхиленням від зобов’язань за Міжнародним пактом, та про мету цих відхилень і причин прийняття такого рішення. У повідо­мленні зазначається також термін, на який уводяться відхилення від зобов’язань, передбачених цим Пактом.

§ 12. Гарантії конституційних прав і свобод людини і громадянина

Конституційні гарантії — це передбачені Основним Законом України умови, засоби, методи і механізми, що забезпечують реаліза­цію конституційних прав і свобод людини і громадянина.

Гарантії конституційних прав, свобод і обов’язків людини і грома­дянина поділяються на загальні (економічні, політичні, ідеологічні) та юридичні.

До основних економічних гарантій належать розвиток економічної системи, свобода підприємницької та господарської діяльності, еконо­мічна багатоманітність, соціальна спрямованість економіки тощо.

Політичні гарантії — це політика держави, яка спрямована на створення умов для всебічного розвитку людини, забезпечення її прав і свобод. Політика Української держави найбільш чітко виражена в положенні ч. 2 ст. 3 Конституції, що утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави, що держава відпо­відає перед людиною за свою діяльність.

До ідеологічних гарантій слід віднести ідеологічну багатоманіт­ність суспільного життя, неприпустимість визнання державою жодної ідеології обов’язковою, заборону цензури.

Юридичні гарантії втілюються в таких конституційних положеннях: права і свободи людини і громадянина захищаються судом (ст. 55); кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконни­ми рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійснен­ні ними своїх повноважень (ст. 56); кожному гарантується право знати свої права і обов’язки (ст. 57); закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи (ст. 58); кожен має право на правову допомогу (ст. 59); ніхто не зобов’язаний виконувати явно злочинні роз­порядження чи накази (ст. 60); ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопору­шення (ст. 61); особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде до­ведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду (ст. 62); особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім’ї чи близьких родичів, коло яких ви­значається законом (ст. 63).

Гарантії конституційних прав і свобод містяться не тільки в статтях Конституції, а також в нормах галузевого законодавства.

Частина 4 ст. 55 Конституції України встановила, що кожен має право після використання всіх національних засобів правового захис­ту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжна­родних судових установ чи до відповідних органів міжнародних орга­нізацій, членом або учасником яких є Україна. Право на самозахист встановлено в ч. 5 ст. 55 Конституції, згідно з якою кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Органами, на які покладені повноваження щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина в Україні, є Президент України, Кабінет Міністрів, Уповноважений Верховної Ради по правам людини, органи прокуратури, Конституційний Суд України, місцеві державні адміні­страції. Так, згідно з ч. 2 ст. 102 Конституції, Президент України є гарантом прав і свобод людини і громадянина, відповідно до п. 2 ст. 116 Конституції, Кабінет Міністрів «вживає заходів щодо забез­печення прав і свобод людини і громадянина». Одним із повноважень прокуратури України є представництво інтересів громадянина в суді у випадках, визначених законом, та нагляд за додержанням прав і сво­бод людини і громадянина, додержанням законів із цих питань орга­нами виконавчої влади і місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами (п. 2, 5 ст. 121 Конституції України).

Суттєвою гарантією прав і свобод є допомога професійного захис­ника (адвоката) в кримінальному, цивільному і адміністративному процесі.

До гарантій прав і свобод належить також юридична відповідаль­ність за їх порушення. Мається на увазі відповідальність насамперед органів держави та їх посадовців.

Сприяти реалізації конституційних прав і свобод особи мають та­кож органи місцевого самоврядування, однак їх матеріально-фінансові можливості все ще залишаються недостатніми.