§ 3. Методологія науки конституційного права

Методологія науки — вчення про методи пізнання конституційно- правових реалій, теоретичне обґрунтування методів і способів пізнання цих реалій, що використовуються наукою конституційного права Укра­їни. Метод науки — це сукупність правил, прийомів та способів науко­вого пізнання, які забезпечують отримання об’єктивних і достовірних знань. Під впливом об’єктивних та суб’єктивних чинників відбуваються суттєві зміни в методологічній базі науки. Методологія науки допомагає вирішенню питань розвитку конституційного процесу, його спрямова­ності, шляхів державотворення. У свою чергу, це дає можливість науко­вого обґрунтування організації та функціонування органів державної влади і місцевого самоврядування, оптимального конституційного ре­гулювання основних прав і свобод громадян тощо.

Крім загальних методів аналізу конституційних процесів, ця наука використовує також спеціальні методи, до яких належать: системний, порівняльно-правовий, історичний, метод конкретно-соціологічних досліджень, статистичний тощо.

Системний метод дає змогу розглядати сам предмет конституцій­ного права як цілісну взаємопов’язану систему. Такий же підхід ви­користовується і при аналізі кожного правового інституту, виявленні його ролі не тільки в системі конституційного права, а в цілому в пра­вовій системі держави. На основі системного бачення є можливість визначити місце й роль конституційного права в правовій системі України, висвітлити основоположну роль конституційних засад для нормативного регулювання суспільних відносин. Так, положення основ конституційного ладу мають системоутворювальне значення не тільки для конституційного, а й усього законодавства України.

На сучасному етапі в науці конституційного права України суттєво розширюються можливості історичного методу дослідження, який дає змогу виявити тенденції конституційно-правового регулювання суспільних відносин, використовувати позитивний досвід минулого для сучасного етапу українського державотворення. Наука в історич­ному аспекті вивчає розвиток конституційних норм і інститутів, ви­являє їх зв’язок із суспільними процесами, роль відповідних норм і інститутів у розбудові правової держави в Україні, формування гро­мадянського суспільства, сучасної правової системи. Тому на ниніш­ньому етапі ширше вивчається історія розвитку Конституції України, поточне конституційне законодавство, практика його застосування. Важливою проблемою є осмислення історії конституційного права дожовтневого (до 1917 р.) періоду розвитку України, внеску в процес державотворення таких видатних політичних діячів і вчених, як П. Орлик, Б. Хмельницький, М. Грушевський, В. Винниченко, М. Драгоманов, С. Дністрянський, В. Липинський, М. Міхновський та ін.

Метод конкретно-соціологічних досліджень дає змогу науці ви­являти громадську думку щодо розвитку конституційного процесу в Україні, оцінки функціонування відповідних державних інституцій, органів місцевого самоврядування, враховувати результат досліджень для прийняття ними оптимальних рішень.

На сучасному етапі суттєво підвищується значення порівняльно- правового методу вивчення конституційних проблем. Він виявляється в порівняльному аналізі конституційних норм та інститутів. Цей метод є важливим інструментом використання позитивного досвіду, накопи­ченого в конституційно-правовій сфері, виявлення найбільш ефектив­них моделей нормативного регулювання. Використання зарубіжного досвіду дає змогу втілювати в конституційну практику України пере­вірену досвідом століть систему парламентаризму і насамперед по­будови парламенту на професійних засадах, поділу влади, політично­го, економічного та ідеологічного плюралізму, оптимального регулю­вання конституційно-правового статусу громадян. Зарубіжні фахівці в галузі конституційного права неодноразово залучалися до експерт­ного опрацювання проектів конституційних актів України.

Упродовж останніх років цей метод аналізу державно-правових про­цесів в Україні набув свого розвитку. Однак, намагаючись використову­вати зарубіжний конституційний досвід, слід враховувати, що деякі ідеї і моделі настільки зумовлені національними, релігійними та історични­ми особливостями, що їх не можна механічно переносити в іншу право­ву систему. Певні юридичні конструкції, в тому числі й конституційно­го рівня, можуть досить плідно «працювати» на одному етапі розвитку держави і суспільства, але не дадуть позитивного результату, а то й гальмуватимуть процес державотворення в інших історичних умовах. Це необхідно враховувати в законотворчому і в усьому нормотворчому процесі, при розробці стратегії державотворення. Саме тому актуальним завданням науки конституційного права України в методологічному аспекті є проблема пошуку оптимального співвідношення врахування власного та зарубіжного конституційно-правового досвіду.

Статистичний метод допомагає виявляти ефективність консти­туційно-правових норм та інститутів, оцінювати їх вплив на суспільні відносини. Наука аналізує статистичні дані і на їх основі робить відпо­відні висновки. Якнайширше цей метод застосовується при аналізі да­них, пов’язаних з виборчим процесом, проведенням референдумів. Науковий інтерес має інформація про кількість виборчих комісій різно­го рівня, їх склад, участь громадян у виборах, рівні їх активності тощо. На цій основі наука дає рекомендації щодо вдосконалення правового регулювання, подолання негативних явищ у роботі державних органів, органів місцевого самоврядування, депутатського корпусу тощо.

Попри те, що порівняно із попередніми методами метод державно- правового експерименту не є абсолютно безспірним з точки зору можливості його використання в конституційно-правовій практиці, він, утім, уже застосовувався в процесі вітчизняного державотворення. Так, відповідно до Закону України «Про державно-правовий експеримент розвитку місцевого самоврядування в місті Ірпені, селищах Буча, Вор- зель, Гостомель, Коцюбинське Київської області» від 5 квітня 2001 р., в Ірпінському регіоні (територія, яка включає місто обласного значен­ня Ірпінь та селища Буча, Ворзель, Гостомель, Коцюбинське Київської області) протягом п’яти років проводився експеримент із запроваджен­ня нових форм та методів взаємодії органів місцевого самоврядування на рівні міста — районного центру та навколишніх селищ та сіл. Мож­ливості моделювання певних державно-правових ситуацій на окремих місцевостях чи інституціях ще не досліджені до кінця і сама методика державно-правових експериментів може не раз стати в нагоді при за­провадженні нових виборчих систем та форм і методів взаємодії орга­нів державної влади й місцевого самоврядування.

Різноманітність методів науки конституційного права України дає їй змогу комплексно аналізувати відповідні відносини, виявляти шля­хи підвищення ефективності функціонування конституційних норм та інститутів, пропонувати оптимальні моделі організації й діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, взаємовідносин між Україною і Автономною Республікою Крим, центром і регіонами тощо. В умовах активізації наукових досліджень в Україні з конститу­ційного права є всі можливості для розширення методологічного ар­сеналу науки, підвищення її ролі в державотворчому і правозастосов- ному процесах.