Джерелами конституційного права України є акти Центральної виборчої комісії (ЦВК) і територіальних виборчих комісій. Природа цих джерел конституційного права є досить складною і малодослідженою - за своєю сутністю вони опосередковують народне волевиявлення, за суб'єктами - це нормативно-правові акти органів державної влади, за дією по колу суб'єктів ці акти поширюються на всіх учасників виборчого процесу. Прикладом таких джерел є Постанова ЦВК "Про реєстрацію ініціативної групи всеукраїнського референдуму за народною Ініціативою, утвореної зборами громадян України у м. Житомирі 7 грудня 1999 року" від 23 грудня 1999 р.

Центральна виборча комісія також видає повідомлення про результати референдуму. Прикладом є Повідомлення Центральної виборчої комісії "Про підсумки всеукраїнського референдуму 16 квітня 2000 року", що було опубліковане в друкованому органі Верховної Ради України "Голос України", а також друкувалося в інших загальнодержавних і місцевих газетах і журналах.

Важливим джерелом сучасного конституційного права є акти реагування Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Це відносно нове джерело для конституційного права України, оскільки інститут омбудсмана в Україні почав формуватися лише після прийняття чинної Конституції, а законодавче обґрунтування отримав лише у Законі України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" від 23 грудня 1997 р. Але за короткий термін акти реагування Уповноваженого на практиці довели свою дієвість та ефективність у сфері забезпечення прав і свобод людини і громадянина.

Останнім часом у науці конституційного права України тривають дискусії стосовно питання судової нормотворчості, яке тривалий час зберігає свою актуальність у країнах романо-германської правової системи.

Від початку середніх віків вважалося, що правова норма повинна мати доктринальне чи законодавче походження. Зміст цієї доктрини виражався формулою: "Non exemplis. sed, jidican-dum est" - "Не конкретні приклади, а закони мають юридичну силу". Утім сьогодні українські вчені визнають за органами судової влади не лише правозастосовчу, а й правотворчу функцію у сфері конституційно-правового регулювання. Мова йде про нормативно-правові акти, що приймаються органами судової влади. Це акти Конституційного Суду України та нормативно правові акти судів загальної юрисдикції.

Відповідно до п. 4 ст. 13 Закону України "Про Конституційний Суд України" від 16 жовтня 1996р. Конституційний Суд України приймає рішення та дає висновки у справах-щодо офіційного тлумачення Конституції та законів України. Тобто Конституційний Суд України має виключне право на офіційне тлумачення Конституції та законів України, що передбачає не лише скасування чи зміну окремих положень цих нормативно-правових актів, а й видання нових конституційних нормативно-правових приписів.

Якщо звернутися до правової природи рішень І висновків Конституційного Суду України, то слід констатувати, що ці нормативно-правові акти в силу "мовчання" Конституції за своїм змістом і формою деталізують положення чинного конституційного законодавства України.

Отже, висновки і рішення Конституційного Суду України, що мають нормативно-правовий характер і мають юридичні наслідки загального характеру в конституційно-правовій сфері слід вважати джерелами конституційного права. Одночасно відкритим залишається питання щодо юридичної сили висновків і рішень Конституційного Суду України: за суб'єктом нормотворчості вони є підзаконними актами, а за змістом і процесуальною формою нормотворчості вони фактично мають таку ж юридичну силу, як І Конституція і закони України.

Особливими джерелами конституційного права України є нормативно-правові акти Автономної Республіки Крим - Конституція Автономної Республіки Крим, акти республіканського (місцевого) референдуму Автономної Республіки Крим, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим та акти Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

Конституція Автономної Республіки Крим була прийнята на другій сесії Верховної Ради Автономної Республіки Крим 21 жовтня 1998 р. і набула сили законодавчого акта після прийняття Закону України "Про затвердження Конституції Автономної Республіки Крим" від 23 грудня 1998 р. У цьому випадку термін "конституція" є умовним, оскільки зазначений нормативно-правовий акт за своїм змістом, юридичною силою і процедурою введення його в дію є законом України.

У статті 4 Конституції АР Крим нормативно визначаються, особливості джерел Автономної Республіки Крим. Нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим та акти Ради міністрів Автономної Республіки Крим є обов'язковими для виконання на території АР Крим і мають пряму дію. Визначається, що зазначені акти не мають юридичної сили, якщо вони суперечать Конституції АР Крим.

Наступним джерелом конституційного права України є нормативно-правові акти суб'єктів місцевого самоврядування. Найбільш розгалуженим джерелом муніципального права є нормативно-правові акти суб'єктів системи місцевого самоврядування, зокрема відповідні акти територіальних громад, представницьких органів місцевого самоврядування (місцевих рад), їх виконавчих органів, сільських, селищних, міських голів, органів самоорганізації населення на місцях тощо. Найвагомішими серед них є акти місцевих референдумів та акти представницьких органів місцевого самоврядування, зокрема статути міст та інших адміністративно-територіальних одиниць, регламенти відповідних рад, правила, положення тощо.

Особливе місце серед локальних джерел конституційного права займають статути територіальних громад сіл, селищ і міст. За допомогою них територіальні громади комплексно упорядковують основи своєї діяльності та порядок здійснення передбачених Конституцією і законами України прав.

Відкритим залишається питання про визнання Інших актів соціальних норм джерелами конституційного права. Морально-етичні, релігійні, корпоративні та інші акти соціальних норм й окремі соціальні норми можуть бути джерелами конституційного права за умови їх санкціонування та формалізації суб'єктами конституційної правотворчості. Як приклад - Кодекс державного службовця, закріплення у трудовому законодавстві неробочих днів - Різдво Христове, Великдень, Трійця тощо.

У ряді держав світу джерелами конституційного права визнаються конституційні звичаї та конституційна доктрина, що обумовлюється історичними умовами формування національних правових систем. Де-факто звичай як джерело державного (конституційного) права визнавався і в СРСР, Так. 15 березня 1946 р. було прийнято Закон СРСР про перейменування Ради Народних Комісарів у Раду Міністрів, а народних комісаріатів -в міністерства. Положення закону зумовлювалися необхідністю приведення назв органів державного управління відповідно до загальновизнаних у світі назв.

Нині українські правознавці також звертають свою увагу на витребуваність таких джерел конституційного права, як звичаї, традиції та звичаєвості. Під конституційним звичаєм слід розуміти історично сформоване, позитивно зарекомендоване в конституційній практиці та, як правило, санкціоноване суб'єктами конституційного правотворення правило поведінки або діяльності, що є елементом конституційної правової свідомості учасників конституційних правовідносин і має відповідну юридичну силу.

На сьогодні правовий звичай найбільш часто інсталюється в систему сучасних джерел конституційного права України через принципи, які закріплюються в самостійних положеннях конституцій і конституційних актів, або ж існують у праві апріорі. Зокрема, у країнах з романо-германською правовою системою, до яких належить і Україна, зберігає свою актуальність принцип: "Lex posterior derogat priori - "Наступний закон відміняє попередні".

Тобто правовий звичай найчастіше втілюється в низці норм-принципів, закріплених у Конституції та законах України. Утім конституційно-правова реформа 2005-2009 років сприяла й формуванню новітніх, неписаних конституційно-правових звичаїв (формування парламентської коаліції та її відносини Із парламентською опозицією тощо).

Система джерел конституційного права України, представлена охарактеризованими джерелами, є динамічною - одні з них втрачають своє значення, натомість з'являються інші. А отже, можна спрогнозувати формування нових видів джерел конституційного права України.

Запитання для самоконтролю

1. Визначте поняття джерела конституційного права та охарактеризуйте його основні правові властивості Співвіднесіть категорії "джерело права" та "форма права" в конституційному праві.

2. Запропонуйте системну класифікацію сучасних джерел конституційного права України із застосуванням різних критеріїв для їх класифікацій.

3. Визначте поняття системи джерел конституційного права та назвіть її основні ознаки.

4. Охарактеризуйте Конституцію України як джерело конституційного права.

5. У чому полягає особливість актів референдуму як джерел конституційного права? Встановіть їх співвідношення з Основним Законом.

6. Розкрийте сутність законів України і їх призначення в системі джерел конституційного права України. Наведіть приклади таких законів, прийнятих у 2008-2009 роках.

7. Чи можуть бути підзаконні нормативно-правові акти джерелами конституційного права? Аргументуйте свою правову позицію.

8. Охарактеризуйте такі джерела конституційного права як нормативно-правовий договір, правовий прецедент, правовий звичай і традиція, правова доктрина тощо.