2. Види джерел конституційного права

Як уже зазначалося, джерела конституційного права України є досить різноманітними. їх класифікують за характером (сутністю) волевиявлення, за змістом, за формою, за територією чи за часом дій за чинністю, за національною приналежністю тощо.

Так, В. І. Цоклан обґрунтував класифікацію джерел сучасного конституційного права України 1) за сутністю (характером): джерела конституційного права Українського народу; джерела конституційного права Української держави; джерела конституційного права територіальних громад України; джерела конституційного права інших суб'єктів конституційної правотворчості; 2) за змістом: джерела, які регулюють основи конституційного ладу України, конституційно-правового статусу людини, основ безпосередньої демократії та унормовують інші основні інститути конституційного права України; 3) за юридичною силою: конституційні, законодавчі, підзаконні, у тому числі й локальні джерела конституційного права України; 4) за формою: конституційні нормативно-правові акти; конституційні договори; судові прецеденти; конституційні звичаї та традиції; програмні конституційні акти; 5) за умовами дії: а) за територією загальнодержавні та локальні; б) за часом дії: постійні та тимчасові; 6) за національною приналежністю: джерела національного та наднаціонального (міжнародного) конституційного права; 7) за традиційністю для національної правової системи: традиційні (Конституція та закони України тощо) та "нетрадиційні", новітні джерела конституційного права України - універсали, коаліційні Згоди, судові прецеденти, правові звичаї тощо. Існують й інші види джерел сучасного конституційного права України.

Різноманітні за своєю правовою природою види (групи) сучасних джерел конституційного права України взаємодіють між собою, утворюючи певну органічну систему, в основі якої лежить політична воля та легітимні інтереси основних суб'єктів конституційного правотворення - Українського народу. Української держави, територіальних громад України й інших перспективних учасників правотворчих процесів.

Отже, система джерел конституційного права України є системою різнопорядкових, взаємодіючих і пов'язаних між собою креативними, предметними і структурно-функціональними зв'язками груп джерел відповідної галузі права, які втілюють і юридично закріплюють волю Українського народу. Української держави, територіальних громад.

Основними ознаками системи сучасних джерел конституційного права України є: 1) втілення в системі сучасних джерел національного конституційного права ієрархії основних суб'єктів конституційного правотворення - Українського народу. Української держави, територіальних громад України та їх політичної волі; 2) тяжіння до відтворення в системі сучасних джерел конституційного права України багатоаспектної системи національного конституційного права та її складових елементів; 3) наявність стійких креативних (ідеологічних), предметних, структурно-функціональних та інших правових зв'язків між окремими сучасними джерелами конституційного права України та їх групами; 4) динамічність системи сучасних джерел конституційного права України та кореспондування її розвитку з конституційно-правовою реформою; 5) особливе, установче та системоутворююче місце в системі сучасних джерел національного конституційного права Конституції України; 6) пріоритетність у системі сучасних джерел конституційного права України системи законодавства, тобто системи нормативно-правових актів належної юридичної сили; 7) утвердження "нетрадиційних" для національної правової системи загалом джерел конституційного права - судових прецедентів, правових звичаїв, правових договорів, конституційної доктрини тощо; 8) запровадження новітніх джерел конституційного права (універсалів, коаліційних угод, меморандумів тощо), юридична сила яких залишається нині невизначеною; 9) посилення впливу міжнародних (наднаціональних) джерел конституційного права, у першу чергу конституційного права ЄС, на систему сучасних джерел конституційного права України загалом; 10) збільшення кількості сучасних джерел конституційного права України, які складають відповідну галузеву систему та подальше урізноманітнення юридичних форм їх правового буття.

Система джерел конституційного права України представлена Конституцією України, законами України та підзаконними конституційними актами.

Основним джерелом конституційного права є Конституція України. Це єдиний нормативно-правовий акт найвищої юридичної сили, який є Основним Законом суспільства і держави, регулює найважливіші суспільні відносини, містить норми прямої дії, має особливий порядок прийняття, внесення до нього змін І доповнень та його захисту, гарантування. Конституція України як основне джерело конституційного права України має ряд характерних ознак.

По-перше, Конституція за своєю сутністю є Основним Законом (lex fundamentales), що виражає волю Українського народу і політику держави; по-друге, за змістом Конституція має вишу юридичну силу; по-третє, норми Конституції є нормами прямої дії; по-четверте. Конституція приймається і вводиться в дію відповідно до передбаченої законом спеціальної процедури. Спеціальна процедура передбачена і щодо внесення змін і доповнень до Конституції України. По-п'яте, чинне законодавство передбачає спеціальний механізм правового захисту, гарантування Конституції.

Іншим важливим джерелом конституційного права України, що має найвищу юридичну силу, є акти всеукраїнського референдуму. Для актів референдумів як джерел права властиві такі ознаки: за своєю сутністю вони виражають насамперед волю Українського народу та територіальних громад або сприяють її вираженню; за змістом акти референдумів мають загальнообов'язковий характер для всіх суб'єктів референдумів; за формою акти референдумів є формально визначеними актами правотворчості; акти референдумів об'єктивізують конституційно-правові норми, а також норми інших публічних галузей права - інформаційного, фінансового тощо; акти референдумів, що видаються або санкціонуються під час ініціювання, призначення та проголошення, організації та проведення, об'єктивізації рішень референдумів мають системний характер і утворюють систему актів референдумів.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 27 березня 2000 р. акти всеукраїнського референдуму мають виключно імперативний характер, тобто є загальнообов'язковими до виконання на території України з часу їх оприлюднення. не потребують санкціонування з боку будь-якого державного органу, а їх невиконання чи неналежне виконання має своїм наслідком юридичну відповідальність.

У системі джерел конституційного права України акти всеукраїнського референдуму представлені рішеннями всеукраїнських референдумів 1 грудня 1991 р. І 16 квітня 2000 р. Якщо перший акт всеукраїнського референдуму був вдало реалізованим і надав вищої юридичної сили історичному Акту проголошення незалежності України, то рішення всеукраїнського референдуму 16 квітня 2000 р. так і залишається нереалізованим, що вказує на слабкість механізму правового захисту актів всеукраїнського референдуму.

Основним видом джерел конституційного права України є закони України. Це нормативно-правові акти, що приймаються за особливою процедурою, мають вищу юридичну силу щодо інших джерел конституційного права, за винятком Конституції та відповідних актів всеукраїнського референдуму і регулюють найбільш важливі комплекси суспільних відносин у сфері конституційного права.

Закони традиційно займають пріоритетні позиції у системі джерел конституційного права. Конституція України у ст. 92 передбачає коло питань, що визначаються (права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; громадянство; правосуб'єктність громадян; статус іноземців та осіб без громадянства; права корінних народів і національних меншин; порядок застосування мов та ін.) і встановлюються (Державний бюджет і бюджетна система України; система оподаткування, податки і збори; порядок використання і захисту державних символів; державні свята та ін.) виключно законами України.

Закони різняться за своєю сутністю і змістом. У теорії конституційного права прийнято виділяти конституційні закони, органічні закони, звичайні закони та інші, особливі різновиди законів. У сучасній науці конституційного права сформувалася думка, що конституційні закони: а) законодавчі акти, що вносять зміни і доповнення до Конституції; б) закони, прийняття яких прямо передбачене нормами Конституції.

Щодо органічних законів, то проблема визначення їх суті та змісту, як джерел конституційного права, перебуває у теоретичній площині, оскільки Конституція не передбачає необхідності їх прийняття, а чинне законодавство України не містить положень про органічні закони.

Звичайні закони за своїм змістом регулюють поточні конституційно-правові питання, що є предметом конституційного права і приймаються за тією ж законодавчою процедурою. Але якщо прийняття конституційного закону, як правило, передбачає кваліфіковане голосування (2/3 голосів від конституційного складу Верховної Ради України), то звичайний закон приймається простою більшістю.

Особливим видом джерел конституційного права України є декларації, акти і конституційні договори. Вони займають особливе місце у системі джерел, оскільки їх прийняття є разовою, винятковою подією у конституційній практиці держави.

Декларації - це нормативно-правові акти, що приймаються Верховною Радою України і нормативно визначають основні засади державного і суспільного ладу чи політики держави з окремих найважливіших питань. Це Декларація про державний суверенітет України від 16 липня 2001 p., Декларація прав національностей України від 1 листопада 1991 р. Утім декларації мають здебільшого політичне значення і часто містять положення, які не мають юридичної сили норми конституційного права, що ускладнює їх оцінку джерел конституційного права.

Акт проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 р. став унікальним джерелом для становлення І розвитку системи джерел конституційного права України. На відміну від Декларації, що стверджувала лише верховенство Конституції і законів УРСР на своїй території. Акт наголошував, що на території України мають чинність лише виключно Конституція і закони України.

Особливим і дещо нетрадиційним для України джерелом права став Договір "Про основні засади організації та функціонування державної влади 1 місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України" від 8 червня 1995 р.

Тогочасне і нинішнє чинне конституційне законодавство України не передбачає такої юридичної форми нормативно-правового акта, як конституційний договір. Договір як джерело конституційного права передував появі законів. Договірну форму мали перші конституції світу (Конституція Франції 1791 р. та ін.), в яких втілювалася доктрина суспільного договору Ж.-Ж. Руссо, відповідно до якої прийняття конституції було санкціонуванням уже існуючого суспільного договору. На сьогодні договори застосовуються в окремих федераціях, але договір як джерело права більше характерний для міжнародного, цивільного, але не конституційного права. Викликає сумнів і правомірність підписання договору Президентом України, який не був наділений законодавчими функціями. За своєю сутністю Договір мав "надконституційний" характер щодо діючої на той час Конституції УРСР 1978 p., але за своїм змістом і юридичною силою був фактично конституційним законом, дія якого обмежувалася в часі. Поза неоднозначну оцінку. Конституційний Договір свого часу сприяв консолідації суспільства та розбудові держави.

Наступним видом законодавчих джерел конституційного права України є регламенти, тобто кодифіковані нормативно-правові акти, що визначають порядок роботи і відповідні процесуальні форми діяльності окремих суб'єктів конституційної правотворчості в України (Регламент Конституційного Суду України). За умови реалізації в майбутньому ст. 82 Конституції, до законодавчих джерел може бути віднесений і Регламент Верховної Ради України, який на сьогодні залишається підзаконним джерелом конституційного права.

До законодавчих джерел конституційного права належать чинні міжнародні договори України. Відповідно до ч . 1 ст. 9 Конституції чинні міжнародні договори є частиною національного законодавства виключно за умови надання згоди на їх обов'язковість Верховною Радою України.

До законодавчих джерел конституційного права України також відносяться нормативно-правові акти колишніх Союзу Радянських Соціалістичних Республік і Української CPCP та їх органів. ЦІ акти є джерелами незалежної України в силу загальновизнаного міжнародного принципу правонаступництва.

Важливим видом джерел конституційного права України є укази і розпорядження Президента України, які відповідно до ст. 106 Конституції є обов'язковими на території України. Вони видаються на основі й на розвиток Конституції і законів України. Це, наприклад. Указ Президента України № 215/ 2001 "Питання організації виконання Закону України "Про громадянство України" від 27 березня 2001 р. До того ж Президент України вводить у дію своїми указами рішення Ради національної безпеки І оборони України та ряду інших державних органів, що створюються при Президентові України.

Джерелами конституційного права України є постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України та нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади. Постанови І розпорядження Кабінету Міністрів України, відповідно до ч. 1 ст. 117 Конституції України є обов'язковими до виконання. До джерел конституційного права відносяться виключно ті нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, що містять конституційно-правові норми. Враховуючи специфіку нормативно-правового регулювання суспільних відносин з боку уряду, можна дійти висновку, що нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України та інших центральних органів виконавчої влади становлять незначну частку в системі джерел конституційного права України.