3. Норма права і стаття закону

Форма викладу норм у статтях нормативно-правових актів:

1) за рівнем узагальнення — казуїстична (зміст норми розкривається індивідуалізованими поняттями, шляхом переліку певних фактів, ви­падків, дій, ознак та ін.), абстрактна (зміст норми розкривається не індивідуалізованими поняттями);

2) за повнотою викладу •— повна (в одній статті вміщено всі обов'язкові елементи певної норми), відсильна (в одній статті вміщено не всі обов'язкові елементи норми або не всі фрагменти її тексту, але наводиться посилання на ті конкретні статті даного чи іншого нормативно-правового акта, в яких міс­титься «відсутня» частина припису); бланкетна (ситуація, схожа з попередньою, проте посилання подається щодо певної групи чи виду нормативних актів, а не їх конкретних статей).

Навіть у випадках, коли юридична норма і стат­тя закону (нормативно-правового акта) не збіга­ються за обсягом, остання завжди є логічно (і гра­матично) завершеним реченням, яке виражає певне нормативне судження, «деонтичну» (зобов'я­зальну) думку законодавця. Тому змістом будь-якої статті закону є так чи інакше припис законодавця (котрий, як було з'ясовано, може не «дорівнюва­ти» юридичній нормі в її повному, тобто триелементному обсязі).

Нормативно-правовий припис — вміщене у статті нормативно-правового акта логічно і граматично завершене деонтичне судження за­гального характеру.

Отже, стаття нормативно-правового акта може виступати зовнішньою формою як юридичної норми (зрідка — у повному обсязі, а частіше — у неповно­му), так і юридично-нормативного припису, за допо­могою якого ця норма «організовується», будується. Такий припис, складаючи первинну клітину змісту законодавства, не може відображати менше двох структурних елементів юридичної норми — або гіпотези й диспозиції, або ж гіпотези і санкції.

Крім юридичних норм або їх частин — юри­дичних приписів,— в окремих статтях норматив­но-правового акта можуть вміщуватись і ненор­мативні (недеонтичні) судження правотворчого органу (наприклад, констатації певних історич­них ситуацій, станів, правотворчі цілі, завдання законодавства тощо). Тому із цієї причини систе­ма законодавства (як система нормативно-право­вих актів) і система права (як система державнообовязкових правил поведінки загального харак­теру) не однакові за обсягом: перша — ширша, більш «об'ємна» аніж друга,

 

4. Види правових норм

 

Правові норми розрізняються:

1)     за суб'єктом правотварчості — норми ор­ганів державної законодавче* влади; норми гла­ви держави; норми органів державної виконавчоївлади; норми органів місцевого самоврядування;юридичні норми, встановлені громадськими об'єднаннями, трудовими колективами, насе­ленням (народом або територіальною громадою);

2)     за предметом регулювання — конституцій­ні, цивільні, адміністративні, кримінальні та ін. (ця класифікація збігається з поділом структу­ри права на галузі);

3)     за способом встановлення диспозиції нормами — імперативні (диспозиція формулюється ор­ганом держави); диспозитивні (держава дозволяє суб'єктам домовитись щодо правила взаємної пове­дінки), яке вона буде забезпечувати, але передба­чає ще й «резервне» правило поведінки на той ви­падок, якщо суб'єкти не скористаються

зазначе­ним дозволом);

4) за характером диспозиції, — уповноважу-вальні (дозволяючі), які вказують на можливу,припустиму поведінку; зобов'язальні, що вказу­ють на необхідну з точки зору держави поведінку; забороняючі, котрі вказують на неприпустиму, недозволену поведінку;

5)     за ступенем визначеності змісту — абсолют­но визначені; відносно визначені (альтернативні, си­туаційні, норми з оціночними поняттями та ін.);

в) за роллю, призначенням у правотворчості — первинні; похідні (доповнюючі, конкретизуючі);

7) за функціями у правовому регулюванні — матеріальні (лише називають, позначають права, обов'язки або заборони); процесуальні (встановлю­ють порядок, процедуру, “регламент” здійснення прав або виконання обов'язків, встановлених у ма­теріальних нормах);

8) за дією в часі — постійні (Норми невизначеної в часі дії); тимчасові (норми визначеної в часі дії);

9)     за сферою територіальної дії — загальні (загальнодержавні ); місцеві (локальні);

10)       за дією на коло суб'єктів — загальні ( діють на всіх однойменних суб’єктів, наприклад, на всіх громадян); спеціальні (діють на певну групу однойменних суб'єктів, наприклад, тільки на студентів); виняткові (у передбачених законом випадках вилу­чають, усувають дію норм щодо певних суб'єктів).

Специфічні регулятивні особливості юридичної норми, які виявляються, зокрема, за допомогою наведеної класифікації, конче мусять братись до уваги всіма, хто застосовує або реалізовує ту чи іншу норму права.

Отже, засвоєння теоретичних положень про юридичну норму, викладених у даному питанні те­ми? виступає неодмінним чинником формування практичних умінь впровадження її в життя.