Тема 16 Правові (юридичні) норми
У кожному випадку, в кожній ситуації суб'єкту доводиться так чи інакше мати справу з певною «одиничною» юридичною нормою, яка становить первинну клітину всієї системи об'єктивного юридичного права. І лише знаючи закономірності побудови і «життя» цієї частинки права, можна до
могтися її правильного застосування і здійснення, забезпечити юридичну правомірність поведінки. Наприклад, не встановивши диспозиції норми, не можна скласти уявлення про те; які дії дозволяються, або вимагаються, або ж забороняються державою; якщо не знайти гіпотезу норми, залишається невідомим, в яких ситуаціях можуть виникнути передбачені нею права, обов'язки, заборони, а не відшукавши її санкцію, неможливо з'ясувати, в який спосіб гарантується загальна обов'язковість диспозиції.
Що ж до класифікації юридичних норм, то вона розкриває саме такі їх видові особливості, які зумовлюють специфіку діяльності щодо їхнього застосування і реалізації.
1. Загальна характеристика правової норми
Правова норма — це формально-обов'язкове правило фізичної поведінки, яке має загальний характер, встановлюється або санкціонується державою з метою регулювання суспільних відносин і забезпечується її організаційною, виховною та примусовою діяльністю.
Ознаки загального характеру правової норми
Правова норма:
а) регулює групу кількісно невизначених суспільних відносин;
б) адресована колу не персоніфікованих суб'єктів;
в) діє в часі безперервно;
г) не вичерпує свою обов'язковість певною кількістю застосувань;
д) її чинність припиняється, скасовується за спеціальною процедурою.
2. Структура правової норми
Структура (або внутрішня форма) правової норми — це об'єктивно зумовлена потребами правового регулювання Ті внутрішня організація, яка виражається в поділі норми на складові елементи та у певних зв'язках між ними.
Елементи правової норми (обов'язкові) — диспозиція, гіпотеза, санкція.
Диспозиція — це частина норми, в якій зазначаються права або обов'язки суб'єктів. Це — цен-г тральна, основна частина юридичної норми, яка власне і вказує, описує дозволену (можливу), обов'язкову (несолідну) й заборонену (неприпустиму) поведінку суб'єкта.
Гіпотеза — частина норми, в якій зазначаються умови, обставини, з настанням котрих можна чи необхідно здійснювати її диспозицію. Ці обставини відображаються спеціальним поняттям «юридичні факти». Призначення гіпотези — визначити сферу і межі регулятивної дії диспозиції правової норми.
Санкція — частина норми, в якій зазначаються заходи державного примусу в разі невиконання, порушення її диспозиції. Призначення санкції — забезпечувати здійсненність диспозиції правової норми.
Факультативний елемент юридичної норми — заохочення. Це — частина норми, в якій зазначаються певні цінності, блага. Їх може отримати суб'єкт у разі добровільного здійснення ним диспозиції.
Види диспозицій, гіпотез, санкцій:
1) за складом — прості і складні;
2) за ступенем визначеності змісту — абсолютно визначені і відносно визначені (зокрема» оцінні, альтернативні).
Крім того, санкції поділяються на каральні (штрафні) й відновлювальні.