§ 3. Допит

Допит — це передбачена кримінально-процесуальним законом слідча дія, яка полягає в одержанні слідчим від свідка чи потерпілого, підозрюваного чи обвинуваченого показань про обставини, що мають значення для кримінальної справи.

Отримання показань від будь-яких осіб, що залучаються до про­вадження в кримінальній справі, має багато спільного. Одночасно специфіка процесуального становища допитуваних, їх вік обумовлю­ють деякі особливості допиту свідка і потерпілого, підозрюваного і обвинуваченого, неповнолітніх осіб.

Підставами для провадження допиту є відомості про те, що певній особі відомі обставини, які стосуються кримінальної справи, що роз­слідується (ст. 167 КПК). Закон передбачає декілька способів виклику свідків для допиту (ст. 166 КПК). Їх вибір залежить від особистого розсуду особи, що здійснює досудове розслідування, і може обумов­люватися місцезнаходженням свідка, його віком, станом здоров'я, технічною оснащеністю певної місцевості засобами комунікації і т.п.

Як правило, свідок викликається на допит офіційним письмовим сповіщенням — повісткою. У ній повинно бути вказано: хто виклика­ється (прізвище, ім'я, по батькові) і в якості кого, місце допиту (адре­са), до якого посадовця (посада і прізвище) повинен з'явитися свідок, день і час явки, наслідки нез'явлення, передбачені статтями 70 і 71 КПК. Закон не передбачає необхідності вказівки в повістці відомостей про кримінальну справу, по якій особа викликається як свідок, проте повідомлення таких відомостей є морально виправданим.

Закон вимагає, щоб повістка була вручена свідку під розписку. Таке підтвердження із вказівкою часу вручення має процесуальне значення. Тільки за наявності такого підтвердження про особисте вручення осо­бі повістки може бути ухвалене рішення про її привід у разі нез'явлення на допит без поважних причин.

У тому випадку, коли свідок тимчасово відсутній, закон допускає вручення повістки кому-небудь з дорослих членів його сім'ї, адміні­страції за місцем роботи допитуваного, житлово-експлуатаційній ор­ганізації, виконавчому комітету сільської або селищної ради, яким роз'яснюється їх обов'язок своєчасно забезпечити доставку повістки адресату. Свідок також може бути викликаний на допит телеграмою або телефонограмою, текст яких необхідно зафіксувати в матеріалах кримінальної справи.

Допитуваний зобов'язаний з'явитися за викликом у призначений йому час або наперед повідомити про причини нез'явлення.

Існують деякі особливості виклику на допит неповнолітніх свідків у віці до 16 років, військовослужбовців строкової служби, а також осіб, що тримаються під вартою або відбувають покарання у вигляді позбавлення волі. Так, повістка неповнолітнім свідкам повинна бути адресована одному з його батьків, опікуну, піклувальнику або адміні­страції дитячої установи, де перебуває неповнолітній. Оскільки відпо­відно до ч. 1 ст. 168 КПК закон передбачає у разі потреби допит не­повнолітнього свідка у присутності батьків або інших законних пред­ставників, то в повістці слід вказати на необхідність їх спільної явки. Військовослужбовці викликаються для дачі показань у загальному порядку. Військовослужбовці строкової служби — через командуван­ня військової частини. Особи, що тримаються під вартою або відбува­ють покарання у вигляді позбавлення волі, викликаються на допит як свідки через адміністрацію місця відбування покарання або слідчого ізолятора.

Законом встановлюється, що предметом показань свідка можуть бути факти, що стосуються даної справи. До них, зокрема, належать обставини, що входять у предмет доказування (статті 64, 23, 433 КПК), а також дані про особу свідка, його взаємини з іншими учасниками процесу. Питання про те, чи стосуються певні факти кримінальної справи, що розслідується, вирішується особою, яка здійснює досудове розслідування, а не допитуваним. Разом з тим вважати, що певна об­ставина має відношення до справи і заявити клопотання про виклик конкретної особи для допиту як свідка мають право й інші учасники процесу (підозрюваний, обвинувачений, захисник, потерпілий, цивіль­ний позивач і цивільний відповідач, а також їх представники).

Місце допиту свідка визначається слідчим самостійно, виходячи з обставин кримінальної справи і обраної тактики. Як правило, свідки допитуються в місці провадження досудового розслідування. Вони можуть бути допитані також у місці їх перебування. Під «місцем пере­бування особи» слід розуміти місце її проживання, роботи, відпочинку, навчання, лікування, відбування покарання, тримання під вартою або інше місце перебування допитуваного.

Хід цієї слідчої дії можна уявити у вигляді чотирьох етапів: 1) з'я­сування даних про особу допитуваного, роз'яснення його прав і обов'язків; 2) з'ясування взаємостосунків між свідком та іншими учас­никами процесу; 3) вільна розповідь; 4) відповіді на запитання особи, що провадить дізнання, або слідчого.

Перш ніж почати безпосередньо допит, необхідно пересвідчитися в особі свідка (перед першим допитом доцільно перевірити документи викликаної особи). Крім прізвища, імені, по батькові слід з'ясувати інші важливі відомості, що встановлюють особу: рік народження, місце пере­бування, місце проживання, місце роботи, номер домашнього, службо­вого і мобільного телефону (якщо є) і т.п. Потім слідчий вказує особі мету виклику, порядок ведення допиту, називає присутніх осіб.

Відповідно до ст. 53 КПК на особу, що здійснює досудове розслі­дування, покладається обов'язок роз'яснити надані свідку законом (ст. 69¹ КПК) процесуальні права, про що також повинна бути зроблена від­мітка в протоколі допиту. При роз'ясненні свідкові прав необхідно особливу увагу звернути на його право, передбачене ст. 63 Конституції України, — не свідчити щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначено п. 11 ст. 32 КПК, а також право на правову допо­могу, передбачене ст. 59 Конституції України. При офіційному тлума­ченні положень ст. 59 Конституції України, Конституційний Суд Укра­їни вирішив, що кожна особа під час її допиту як свідка в органах ді­знання, досудового слідства чи дачі пояснень у правовідносинах з цими та іншими державними органами має право на правову (юридичну) допомогу від обраної за власним бажанням особи в статусі адвоката.

Слідчий також роз'яснює свідку його обов'язки, передбачені ст. 70 КПК, попереджає про обов'язок повідомити все відоме йому по спра­ві і про кримінальну відповідальність, передбачену статтями 384 і 385 КК України за надання завідомо неправдивих показань і за відмову від давання показань. Таке роз'яснення прав та обов'язків засвідчується підписом свідка.

Особі, що не досягла 16-річного віку, необхідно в зрозумілих і до­ступних виразах роз'яснити необхідність дати правдиві показання по кримінальній справі, про що робиться відмітка в протоколі. Про кри­мінальну відповідальність за відмову від дачі і за надання завідомо неправдивих показань такий свідок не попереджається.

Допит засудженого-співучасника по виділеній кримінальній справі провадиться за правилами ст. 167 КПК. Проте, враховуючи його про­цесуальне положення, він не попереджається про кримінальну відпо­відальність за відмову від дачі і за надання завідомо неправдивих по­казань (п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 грудня 1985 року № 11 «Про додержання судами України процесуального за­конодавства, яке регламентує судовий розгляд кримінальних справ»¹).

Після з'ясування того, в яких відносинах перебувають між собою свідок з підозрюваним (обвинуваченим), з потерпілим, а також з інши­ми свідками, слідчий приступає безпосередньо до допиту. Допит по суті справи починається пропозицією розповісти все відоме свідку про обставини, у зв'язку з якими він викликаний (так звана вільна роспо-відь), або у формі нагадування про подію, очевидцем якої він був. Можливість втручання в хід вільної розповіді з боку допитуючого обумовлена тактичними міркуваннями.

Оскільки найчастіше свідок вільною розповіддю не вичерпує теми допиту (не надає значення яким-небудь обставинам, не висвітлює їх через забування, неуважність, у зв'язку з невмінням правильно і логіч­но сформулювати свою думку), слідчий після закінчення розповіді має право ставити свідку запитання, якими він уточнює, деталізує розпо­відь свідка, з'ясовує джерела відомостей, що повідомляються свідком, причини суперечностей у показаннях, якщо вони є.

У процесі допиту можуть ставитися уточнювальні, доповнювальні, нагадувальні, контрольні запитання, пред'являтися докази, документи, зачитуватися показання інших осіб, відтворюватися звуко- та відеозапис. Постановка навідних запитань не допускається. До їх числа на­лежать запитання, що підказують своїм формулюванням бажану від­повідь.

Факт відмови свідка давати показання повністю або частково по­винен бути зафіксований у протоколі з вказівкою мотивів, якщо свідок їх повідомив.

Допит неповнолітніх свідків ведеться за правилами ст. 167 КПК. Особливості допиту неповнолітнього свідка встановлено ст. 168 КПК. Неповнолітнім є особа, що не досягла 18-річного віку. Набуття непо­внолітнім цивільно-правової дієздатності в повному обсязі до 18 років (при вступі у шлюб — ст. 34 ЦК України, при роботі за трудовим до­говором, зайнятті підприємницькою діяльністю, у разі запису матір'ю або батьком дитини — ст. 35 ЦК України) не є підставою для застосу­вання загальних правил допиту свідків.

Виклик неповнолітнього свідка для допиту провадиться за прави­лами, вказаними в ч. 3 ст. 166 КПК: він викликається через законних представників. Законними представниками неповнолітнього є батьки, опікуни, піклувальники даної особи або представники тих установ і організацій, під опікою чи піклуванням яких вона перебуває (п. 10 ч. 1 ст. 32 КПК).

Допит свідка у віці до 14 років проводиться обов'язково у присут­ності педагога. Стосовно допиту малолітніх свідків поняття «педагог» включає також і вихователів дитячих дошкільних установ. При необ­хідності разом з педагогом при допиті вказаних осіб повинні бути присутніми лікар, батьки або інші законні представники. Замінити педагога вони не можуть. Присутність лікаря разом з педагогом необ­хідна при наявності даних про відсталість у розвитку і хворобливість неповнолітнього свідка.

Запрошення педагога для допиту свідка у віці до 18 років виникає, як правило, при наявності даних про те, що він відстав у своєму роз­витку або замкнутий за характером і з ним без допомоги педагога важко встановити контакт.

Кримінально-процесуальний закон чітко не регламентує права і обов'язки педагога. Він виступає в даному випадку як спеціаліст. Пе­дагог, який запрошується для участі у допиті, повинен займатися ви­хованням і навчанням неповнолітніх такого ж віку, що і свідок. За­вдання педагога допомогти слідчому встановити психологічний кон­такт, виробити правильну тактику проведення допиту, сформулювати запитання з урахуванням дитячої психіки. Для цього педагог може бути ознайомлений з деякими обставинами кримінальної справи, даними про особу неповнолітнього, про його ставлення до обвинуваченого (підозрюваного) і потерпілого.

Педагог може бути викликаний через адміністрацію школи або дитячої дошкільної установи, телефонограмою або повісткою.

Батьки та інші законні представники, як правило, мають авторитет і довіру неповнолітнього, можуть сприяти встановленню контакту з дитиною, отриманню правдивих показань, а також захисту її прав і законних інтересів. Разом з тим, якщо є підстави вважати, що батьки або законні представники заінтересовані в неправдивих показаннях неповнолітнього, справляють на нього негативний вплив, їх виклик повинен бути виключений.

Якщо неповнолітній залишився без батьків і у нього немає інших законних представників, то на допит можуть бути запрошені пред­ставники органів опіки і піклування.

Батькам, іншим законним представникам, педагогам, лікарям необ­хідно до початку допиту роз'яснити, що вони зобов'язані з'явитися на виклик слідчого, сприяти отриманню правдивих показань, не розголо­шувати дані досудового розслідування (ст. 121 КПК), право з дозволу слідчого ставити свідку запитання, а також при складанні протоколу допиту висловлювати свої зауваження. Запитання, поставлені свідку вказаними особами, а також висловлені зауваження повинні бути за­несені до протоколу.

Малолітні свідки у віці до 16 років не попереджаються про кримі­нальну відповідальність за відмову від дачі показань і за надання не­правдивих показань. Разом з тим слідчий повинен у зрозумілих виразах роз'яснити такому свідку, що дача правдивих показань — це його гро­мадянський обов'язок, про що в протоколі допиту робиться відмітка.

Неповнолітні відносно швидко стомлюються, у них розпорошуєть­ся увага, через що допит не повинен тривати довго або в ході його провадження доцільно робити перерви.

Для повної, об'єктивної, всебічної оцінки показань неповнолітньо­го свідка, а також для встановлення стану його загального розвитку, рівня його розумової відсталості та з'ясування питання, чи міг він по­вністю усвідомлювати значення дій інших осіб, своїх дій і якою мірою міг керувати своїми діями, повинна бути проведена експертиза спеці­алістами у галузі дитячої і юнацької психології (психолог, педагог) або вказані запитання можуть бути поставлені на вирішення експерта-психіатра (ч. 3 ст. 433 КПК).

Законність і результативність допиту забезпечується не лише до­триманням вимог КПК, але й умілим використанням тактичних, пси­хологічних, організаційних прийомів допиту, рішення про застосуван­ня яких слідчий приймає самостійно, проте тактична доцільність не повинна суперечити закону.

Допит німого або глухого свідка проводиться за правилами ст. 167 КПК з участю особи, яка його розуміє. Про участь цієї особи в допиті свідка зазначається в протоколі (ст. 169 КПК). За своїм процесуальним положенням особа, що розуміє знаки німого або глухого (глухонімого), є перекладачем. Про роз'яснення прав і обов'язків особі, що розуміє знаки глухонімого, і про попередження її про відповідальність за від­мову виконати обов'язки перекладача, а також за завідомо неправиль­ний переклад згідно з вимогами ст. 128 КПК слідчий відбирає від нього підписку.

Про допит свідка складається протокол з дотриманням загальних правил, указаних у статтях 85, 170 КПК. У протоколі допиту вказу­ються: прізвище, ім'я та по батькові свідка, його вік, громадянство, національність, освіта, місце роботи, рід занять або посада, місце проживання, а також відомості про його стосунки з обвинуваченим і потерпілим. Дані анкетного характеру записуються за паспортом або іншим документом, представленим свідком. При відсутності документа, що засвідчує особу, допускається їх заповнення зі слів свідка. У такому разі слідчий має право акцентувати особливу ува­гу на тому, що показання свідка і в частині анкетних даних входять у предмет його допиту і за повідомлення завідомо неправдивих відомостей про свою особу може настати кримінальна відповідаль­ність за ст. 384 КК.

Крім того, у протоколі допиту можуть бути вказані: дані про до­кументи, якими засвідчується особа свідка, рік його народження, місце перебування і місце проживання, рідна мова, номер домашнього, службового і мобільного телефону (якщо є), який навчальний заклад, де і коли свідок закінчив (або вчився, але не закінчив), а якщо вчиться, то в якому навчальному закладі (у якому класі, на якому курсі, факуль­теті), тощо.

У необхідних випадках дані про свідка указуються з дотриманням вимог забезпечення його безпеки відповідно до статей 52³,85 КПК.

У протоколі додаткового допиту можна не наводити знову всі дані про особу свідка, вказавши лист кримінальної справи, де вони містяться.

У протоколі допиту робиться відмітка про роз'яснення свідку його прав і обов'язків, а також про те, що він попереджений про обов'язок повідомити все відоме йому по справі і про кримінальну відповідаль­ність, передбачену статтями 384 і 385 КК України за відмову від да­вання показань і надання завідомо неправдивих показань. Таке роз'яснення його обов'язків засвідчується підписом свідка. У прото­колі повинні бути вказані місце провадження, час початку і закінчення допиту, перерви, проведення допиту в нічний час, неробочий день, не в місці провадження досудового розслідування.

По закінченні допиту слідчий пред'являє свідкові протокол для ознайомлення. На прохання свідка протокол може бути йому прочита­ний слідчим. Свідок і особи, які були присутні при допиті, мають право просити про внесення доповнень і поправок у протокол. Ці до­повнення і поправки заносяться слідчим до протоколу.

Протокол підписують свідок, слідчий і особи, що були присутні при допиті. Свідок повинен підписати кожну сторінку протоколу, до­повнення і поправки до нього, а також протокол у цілому. Якщо показання ним написані власноручно, підписання протоколу відбуваєть­ся на загальних підставах, з тією лише особливістю, що свідок, перед тим як поставити свій підпис, указує цей факт. Своїми підписами до­питуваний засвідчує: факт роз'яснення йому прав і обов'язків, озна­йомлення з правильністю запису його показань, правильність уточнень і доповнень.

Якщо в процесі допиту брали участь інші особи, вони ставлять свій підпис перед підписом слідчого, засвідчуючи таким чином правиль­ність складання протоколу, запису показань свідка, здатність розуміти поставлені перед свідком запитання тощо (залежно від процесуально­го положення присутнього). Наприкінці протоколу свій підпис ставить слідчий. Слід зазначити, що підпис присутніх на допиті прокурора, начальника слідчого відділу, керівника слідчої групи про те, що вони засвідчують правильність запису, не надає показанням наперед вста­новленої сили, і вони підлягають оцінці відповідно до загальних по­ложень оцінки доказів (ст. 67 КПК).

Якщо при допиті свідка застосовувався звукозапис, кінозйомка, відеозапис, у протоколі допиту це повинно бути зазначено відповідно до вимог статей 85¹ і 85² КПК.

Допит потерпілого проводиться з додержанням вимог, зазначених у частинах 1, 2 і 3 ст. 167, ст. 171 КПК. Спільність природи показань свідка і потерпілого обумовлюється єдністю процесуальних правил провадження їх допиту.

Виклик потерпілого для допиту здійснюється в такому ж порядку, як і виклик свідка (ст. 166 КПК). Явка потерпілого за викликом особи, що провадить дізнання, слідчого, прокурора і суду є обов'язковою (ч. 1 ст. 72 КПК). У разі неявки потерпілого для допиту без поважних при­чин до нього може бути застосований привід через органи внутрішніх справ у порядку, передбаченому статтями 135 і 136 КПК.

За злісне ухилення від явки до суду, до органів досудового слідства або дізнання свідок і потерпілий несуть відповідальність відповідно зач. 1 ст. 185³ або ст. 185⁴ КУпАП.

Допит потерпілого здійснюється з дотриманням правил допиту свідків. Проте є і деякі особливості. На відміну від свідка, як потерпі­лого особу можна допитати лише після винесення постанови про ви­знання її таким по кримінальній справі (ч. 2 ст. 49 КПК).

Якщо визнання потерпілим і роз'яснення його прав (ст. 49 КПК) приурочується до першого допиту як потерпілого, про це зазначається у вступній частині протоколу, що засвідчується його підписом.

Дача показань потерпілим є його правом, а не обов'язком (ч. 3 ст. 49 КПК), тому про кримінальну відповідальність за відмову давати показання він не попереджається.

Виклик і допит підозрюваного, обвинуваченого регламентовано статтями 107, 134, 143 КПК і провадиться в основному за тими ж пра­вилами, що й допит свідка і потерпілого. Однак є істотні особливості, що визначаються процесуальним становищем підозрюваного, обви­нуваченого як осіб, що піддаються кримінальному переслідуванню і мають право на захист.

Якщо підозрюваний (обвинувачений) перебуває під вартою, його виклик здійснюється через адміністрацію місця попереднього ув'язнення (ч. 3 ст. 134 КПК). Якщо підозрюваний (обвинувачений) не перебуває під вартою, порядок його виклику аналогічний порядку ви­клику свідка і потерпілого (телефоном, телефонограмою, телеграмою або повісткою) (частини 1, 2 ст. 134 КПК).

Оскільки дача показань не є обов'язком підозрюваного (обвинува­ченого), допит може відбутися тільки в тому випадку, коли вони по­годяться або самі виявлять бажання давати показання.

Якщо підозрюваний був затриманий або до нього було обрано запобіжний захід у вигляді взяття під варту, його допит проводиться негайно, а при неможливості негайного допиту — не пізніше 24 годин після затримання. Такий стислий строк для проведення першого до­питу підозрюваного встановлений, у першу чергу, для забезпечення йому права на захист, а також виправданий з тактичних міркувань. При допиті такого підозрюваного присутність захисника є обов'яз­ковою (крім того, закон надає можливість їх конфіденційного поба­чення ще до першого допиту (статті 21, 43¹, 48 КПК)) за винятком випадків, коли підозрюваний відмовляється від захисника і така від­мова прийнята.

Строк, у який повинен бути допитаний підозрюваний, не взятий під варту, законом не встановлений. Перед допитом підозрюваному має бути роз'яснено його права, передбачені ст. 43¹ КПК, а також по­відомлено, у вчиненні якого злочину він підозрюється, про що робить­ся відмітка в протоколі його допиту.

Предметом показань підозрюваного є обставини, що стали підставою для його затримання, обставини, що стали підставою застосування за­побіжного заходу, всі інші відомі йому обставини у справі (ч. 1 ст. 73 КПК).