РОЗДІЛ 12 Слідчі дії - Страница 7

Posted in Уголовное процесуальное право - Ю.М. Грошевий Кримінальний процес

 

§ 7. Огляд, освідування

Огляд — це слідча дія, яка полягає у безпосередньому сприйнятті та процесуальному фіксуванні матеріальних об'єктів з метою виявлен­ня слідів злочину та інших речових доказів, з'ясування обставин події, а також інших обставин, які мають значення для справи.

Завданнями огляду є: 1) виявлення слідів злочину; 2) виявлення інших об'єктів, що можуть бути залучені до справи як речові докази; 3) з'ясування обстановки злочину; 4) виявлення інших обставин, які мають значення для справи.

Фактичними підставами проведення огляду є дані про те, що в ході безпосереднього сприйняття об'єкта можна одержати інформацію, яка має значення для розкриття злочину.

При наявності достатніх даних, що вказують на необхідність про­ведення огляду, слідчий приймає рішення про його проведення. Як правило, це рішення ніде спеціально не фіксується. Вимога закону обов'язково отримати вмотивовану постанову судді існує тільки коли необхідно здійснити огляд житла чи іншого володіння особи (ч. 4 ст. 190 КПК).

Залежно від об'єкта розрізняють такі види огляду: а) огляд місця події; б) огляд місцевості; в) огляд житла чи іншого володіння; г) огляд предметів (у тому числі слідів); ґ) огляд документів; д) огляд тварин; е) зовнішній огляд трупа; є) огляд кореспонденції. Кожний з видів слідчого огляду має свої специфічні особливості, що визначають по­рядок його проведення. Але разом з тим існує ряд положень процесу­ального і тактичного характеру, загальних для всіх видів оглядів.

Огляд місця події, як правило, належить до числа первинних, не­відкладних слідчих дій, зволікання з провадженням якого може спри­чинити зміну обстановки, зникнення слідів злочину або особи, якою він був вчинений, предметів, які можуть стати згодом речовими до­казами. Цим і обумовлений той факт, що місце події у невідкладних випадках може бути оглянуто до порушення кримінальної справи (ч. 2 ст. 190 КПК). У цьому випадку кримінальна справа, при наявнос­ті для того підстав, повинна бути порушена негайно після проведення огляду.

При огляді місцевості досліджується конкретна територія або вод­ний простір з метою виявлення слідів злочину та інших речових до­казів, з'ясування обставин події, а також інших обставин, які мають значення для справи. Він також проводиться для виявлення особи, яка вчинила злочин і втекла з місця його вчинення.

Згідно із ч. 4 ст. 190 КПК огляд житла чи іншого володіння особи проводиться лише за вмотивованою постановою судді. Суддя приймає рішення про проведення огляду в житлі або іншому володінні особи з додержанням порядку, встановленого ч. 5 ст. 177 КПК.

Огляд житла чи іншого володіння особи може бути проведено без постанови судді: 1) у невідкладних випадках пов'язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину; 2) за письмовою згодою володільця; 3) при проведенні у невідкладних випадках огляду місця події в житлі чи іншому володінні особи, якщо такий огляд здійснюється за її заявою або повідомленням про вчинений щодо неї злочин, а так само у разі відсутності цієї особи або неможливості отримати від неї згоду на проведення невідкладного огляду місця події (частини 5, 6 ст. 190 КПК). У вказаних випадках слідчий у протоколі огляду обов'язково зазначає причини, що обумовили проведення огляду без постанови судді.

Як уже зазначалося, Пленум Верховного Суду України в постанові від 28 березня 2008 року № 2 дав тлумачення поняттю «житло та інше володіння особи»1.

Огляд трупа є самостійним видом слідчого огляду, якщо проводить­ся не на місці події, а в лікарні, морзі тощо (ст. 192 КПК). Якщо огляд трупа здійснюється на місці події, то він є складовою частиною огляду місця події. Якщо виникає необхідність повторно оглянути труп після його поховання, пред'явити труп для впізнання, піддати його повторній або додатковій судово-медичній експертизі, проводиться ексгумація, тобто виймання трупа з місця поховання (ч. 2 ст. 192 КПК). Про про­ведення ексгумації слідчий виносить постанову, яка повинна бути за­тверджена прокурором.

Огляд кореспонденції проводиться лише після накладення арешту на кореспонденцію у встановленому законом порядку (ст. 187 КПК).

Огляд проводиться в присутності не менше двох понятих і, як правило, вдень. Проте у невідкладних випадках, особливо коли йдеть­ся про огляд місця події, він може бути проведений і в нічний час. Залучення понятих при провадженні огляду здійснюється з урахуван­ням вимог ст. 127 КПК. Виняток становить огляд кореспонденції, при проведенні якого поняті запрошуються з числа службовців установи зв'язку.

У необхідних випадках для проведення огляду слідчий може за­просити спеціаліста (ст. 1281 КПК), який може надати допомогу у вигляді консультацій з питань, що вимагають спеціальних пізнань; допомогти у виявленні, закріпленні і вилученні слідів, що мають до­казове значення, встановленні механізму їх утворення.

Якщо це необхідно, при оглядах слідчий особисто або за допомогою спеціаліста має право робити вимірювання, складати плани, креслен­ня, застосовувати фотографування, проводити кіно-і відеозйомку місцевості і предметів, що знаходяться на ній, а також робити зліпки знайдених слідів ніг, рук та ін., що має бути відображене у протоколі.

Плани, креслення, схеми, фотографії і кінострічки є додатками до протоколу, але протокол не замінюють. Він обов'язково складається особою, яка проводить огляд, повинен фіксувати хід і результати цієї слідчої дії і відповідати вимогам статей 85, 195 КПК.

Освідування — слідча дія, яка полягає в огляді підозрюваного, об­винуваченого, потерпілого чи свідка з метою виявлення або засвідчен­ня наявності у них слідів злочину, особливих прикмет або інших влас­тивостей і зовнішніх ознак, що мають значення для кримінальної справи (ст. 193 КПК).

Мета, з якою проводиться дана слідча дія, — необхідність виявити або засвідчити наявність у обвинуваченого, підозрюваного, потерпі­лого чи свідка особливих прикмет, слідів злочину та інших властивос­тей і ознак, що мають значення для кримінальної справи.

Освідування як слідчу дію необхідно відрізняти від освідування судово-медичного. Для провадження слідчого освідування не вимага­ється спеціальних медичних пізнань. При провадженні ж судово-медичного освідування необхідні спеціальні знання в галузі медицини, оскільки вирішенню підлягають спеціальні питання: про причини і давність спричинення тілесних ушкоджень, ступінь їх тяжкості, ступінь сп'яніння, з'ясування природи анатомічних або фізіологічних аномалій та ін. Такий судово-медичний огляд обвинуваченого, підозрюваного, потерпілого або свідка слідчий доручає керівнику медичної установи, судово-медичному експерту або лікарю. За його результатами склада­ється акт або видається довідка. У свою чергу, судово-медичне освіду­вання не слід ототожнювати із судово-медичною експертизою, яка призначається і проводиться у порядку статей 75, 76, 196, 200 КПК, результати якої оформляються висновком експерта.

При необхідності проведення освідування слідчий виносить про це постанову, у якій повинні бути вказані підстави для проведення цієї слідчої дії, її мета і особа, яка має бути піддана освідуванню.

Підставою для прийняття рішення про освідування є наявність за­фіксованих у матеріалах справи даних про те, що на тілі певної особи є особливі прикмети чи сліди злочину, виявлення чи засвідчення на­явності яких має значення для правильного вирішення кримінальної справи, передусім для встановлення осіб, які вчинили злочин. Ці фак­тичні дані можуть бути одержані від учасників процесу (свідків, потерпілих та ін.), міститися в протоколах слідчих дій (обшуку, огляду тощо), матеріалах оперативно-розшукової діяльності, повідомлені медичними установами тощо.

Шляхом слідчого освідування може бути з'ясовано, чи є на тілі даної особи: а) особливі прикмети, які саме і їх локалізація (шрами, татуювання, дефекти статури, родимі плями, рубці, бородавки, від­сутність певних частин тіла, сліди колишніх хвороб); б) які-небудь пошкодження, сліди злочину та їх локалізація (подряпини, синці, уку­си, інші тілесні ушкодження); в) частинки тих або інших речовин (крові, хімічних речовин, слини тощо); г) ознаки професійної прина­лежності.

Коло осіб, які можуть бути піддані освідування, визначені в ст. 193 КПК. Це — підозрюваний, обвинувачений, свідок або потерпілий. По­станова про провадження освідування, винесена відповідно до закону, є обов'язковою для виконання особами, відносно яких вона винесена (ч. 5 ст. 114 КПК). Проте в юридичній літературі вже давно йде супе­речка про можливість примусового освідування у разі відмови особи від його проведення. У зв'язку з цим слід зазначити, що домінуючою є точка зору про те, що освідування потерпілого і свідка доцільно про­водити тільки з їх згоди. Щодо підозрюваних і обвинувачених освіду­вання може бути проведено, зокрема, і в примусовому порядку. Це пояснюється тим, що оскільки ці учасники процесу вчинили суспільно небезпечне діяння, то щодо них можна застосовувати певні заходи примусу, у тому числі й примусове освідування. Це не означає, проте, що при щонайменшому запереченні підозрюваного або обвинувачено­го слід застосовувати примусові заходи. Методами переконання слід­чому, як правило, вдається одержати згоду на освідування.

Закон передбачає цілий ряд гарантій, які спрямовані на захист честі і гідності осіб, що піддаються освідуванню. Зокрема, слідчому заборо­няється бути присутнім при освідуванні особи іншої статі, якщо це пов'язано з необхідністю оголення останньої. У такому разі за доручен­ням слідчого освідування може проводитися лікарем (який може бути будь-якої статі), а його результати заносяться до протоколу зі слів лікаря. Або слідчий має право звернутися до прокурора чи начальника слідчого відділу з клопотанням про доручення провадження освідування слідчо­му або працівнику органу дізнання тієї ж статі, що і освідуваний.

При освідуванні не допускаються дії, які принижують гідність освідуваної особи або є небезпечними для її здоров'я.

Освідування може супроводжуватися фотографуванням загального виду тіла і знайдених на ньому прикмет або слідів, якщо це є етичним. Фотографії додаються до протоколу у вигляді фототаблиці.

Присутність понятих при освідуванні в ст. 193 КПК не передбаче­но. Однак у ч. 2 ст. 127 «Залучення понятих» вказано, що до участі у проведенні освідування поняті можуть бути залучені, якщо слідчий визнає це за необхідне.

У протоколах огляду і освідування повинні фіксуватися факти, що мають доказове значення. У них не дається пояснень, інтерпретації знайдених фактів, явищ, не висловлюються думки слідчого про меха­нізм утворення тих або інших слідів, про походження і приналежність знайдених предметів. У них лише фіксуються фактичні дані, одержані в результаті безпосереднього виявлення і спостереження обстановки і предметів.

У вступній частині протоколу повинно бути вказано: час і місце його складання, час початку і закінчення слідчої дії, дані про особу, що провадить слідчу дію (посада, звання, прізвище, ім'я, по батькові), і осіб, що беруть у ньому участь (прізвище, ім'я, по батькові, а в необ­хідних випадках і їх адреси); посада, звання, прізвище, ім'я, по бать­кові спеціаліста, що брав участь у провадженні слідчої дії. Повинно бути зазначено, що понятим та іншим учасникам слідчої дії роз'яснені їх права і обов'язки.

У протоколі також необхідно відобразити умови провадження слідчої дії (стан погоди, освітлення і т.п.).

В описовій частині протоколу зазначаються всі дії слідчого в тій послідовності, як вони проводилися, а також фіксується все знайдене в ході провадження слідчої дії.

В описовій частині протоколу огляду місця події необхідно вказати межі місця події, його місцезнаходження; загальну характеристику місця події (адреса, число поверхів, якщо будівля багатоповерхова, розташування будівлі відносно навколишнього оточення); входи і ви­ходи з приміщення; детально, вичерпним чином має бути описана обстановка місця події і всі об'єкти огляду із зазначенням місця їх ви­явлення.

Місце події і знайдені предмети описуються, як правило, послідов­но — від загального до окремого.

При виявленні і дослідженні на місці події слідів транспортних засобів, слідів рук, взуття, тварин, знарядь злому, предметів, документів тощо, у протоколі огляду повинно бути вказано місце їх виявлення, пошкодження (якщо вони є), кількість, характер, форма, конфігурація, наявність індивідуальних ознак, використовувані для їх виявлення і вилучення засоби, вказані прийоми вилучення (виготовлення зліпка, відтиснення, вилучення предмета в натурі).

У протоколі огляду має бути відображено, які предмети (або до­кументи) і в якому вигляді вилучені для подальшого вивчення, направ­лення на експертизу і т.п. Відсутність подібного запису в протоколі може бути розцінена в подальших стадіях процесу як відсутність вка­зівок на джерело походження такого роду речових доказів, що тягне за собою втрату їх доказового значення.

У протоколі огляду документів повинне бути відображене найме­нування документа, коли, ким, кому, де і для якої мети він виданий, коли і хто його підписав, реєстраційні дані, спосіб виготовлення до­кумента, його зміст (короткий або повний), матеріал, на якому він виготовлений, дані про відтиснення штампів, друк, зовнішній вигляд і стан документа, а також інші дані.

Якщо виявлено підчистки та інші сліди зміни тексту документа, то це необхідно відобразити в протоколі, вказавши, яким способом це виявлено.

У протоколі огляду трупа повинні бути зафіксовані: поза трупа і його положення на місці події; зовнішній вигляд одягу і взуття; описа­но тіло трупа (стать, вік, зріст, колір волосся, очей померлого); харак­тер, ступінь і локалізація трупних явищ і ушкоджень (їх походження визначається лише при судово-медичному дослідженні трупа), наяв­ність крові на одязі і біля трупа, стан зубного апарата, наявність виді­лень; знаряддя спричинення смерті у випадках, коли вони знаходяться безпосередньо на трупі, механічно сполучені з ним (наприклад, за­тягнена на шиї петля, ніж, що стирчить з грудей трупа); предмети, знайдені в кишенях та інших частинах одягу трупа. Якщо труп не впізнаний, повинні бути вказані його прикмети, а також дані про те, чи проводилося фотографування і дактилоскопування.

Протокол освідування складається за тими ж правилами і в такому ж порядку, що і протокол огляду. У протоколі указується, чи мало міс­це оголення тіла оглянутого, чи заперечував він проти цього чи ні, а також вказуються результати освідування, що, в якому вигляді і в яко­му місці тіла виявлено.

Оскільки в процесі освідування можуть бути знайдені сліди, що швидко змінюються, то їх слід описати в протоколі максимально детально і точно. Якщо фіксуються сліди тілесних ушкоджень, доцільно описати їх локалізацію, розміри, конфігурацію, колір, характер країв. При фіксації особливих прикмет опис їх доцільно здійснювати за пра­вилами словесного портрета. Малюнок і колір татуювання також під­лягає докладному опису. Указується місцерозташування татуювання, повністю відтворюється його текст (якщо він є).

У протоколах оглядів і освідувань слід відображати: чи застосову­валося фотографування, кіно- або відеозйомка, а також технічні засоби, які саме і в чому полягало їх використовування.

Додатки до протоколу — фотознімки, кінострічки, діапозитиви, плани, схеми, зліпки і відтиснення слідів — мають бути відображені в протоколі із зазначенням способу їх вилучення і упаковки.

Протокол підписують особи, що брали участь у провадженні слід­чої дії, поняті і слідчий.