Печать
PDF

Глава 26 Міжнародні валютні відносини

Posted in Учебные материалы - Основи економічної теорії ( Л.С. Шевченко )

Рейтинг пользователей: / 1
ХудшийЛучший 

Глава 26 Міжнародні валютні відносини

 

§ 1. Валютні відносини та світова валютна система. Валютні курси

Складовою частиною процесу економічної глобалізації є міжна­родні валютні відносини, які відіграють дедалі більш важливу і само­стійну роль у міжнародних господарських зв’язках.

Міжнародні валютні відносини включають повсякденні зв’язки, у які вступають приватні особи, фірми, банки на валютних і грошових ринках із метою здійснення міжнародних розрахунків, кредитних та валютних операцій.

Формою організації міжнародних валютних відносин є міжнарод­на валютна система — правові норми, інструменти та інститути, за допомогою яких здійснюються платіжно-розрахункові операції між суб’єктами світового господарства. Міжнародна валютна система складається з таких елементів:

резервні валюти, міжнародні рахункові грошові одиниці; уніфікований режим валютних паритетів; умови взаємної оборотності валют; регламентація режимів валютного курсу;

міждержавне регулювання міжнародної валютної ліквідності; режим світових валютних ринків та ринків золота; статус міжнародних організацій, що здійснюють валютне регулю­вання.

Складовою частиною грошової системи є валюта. Це будь-який товар, здатний виконувати функцію засобу обігу в міжнародних роз­рахунках. Розрізняють національну та міжнародну (регіональну) ва­люти. Національна валюта в широкому розумінні — це грошові знаки у вигляді банкнот та монет, кошти на рахунках кредитно- фінансових установ, платіжні документи та інші цінні папери певної держави. Регіональна валюта створюється в рамках певних країн (євро), забезпечує функціонування економічних відносин у міжнарод­ному вимірі. Наприклад, така одиниця, як спеціальні права запозичен­ня (СПЗ), використовується МВФ для безготівкових міжнародних розрахунків в масштабах майже всього світу.

Вирізняють також резервну валюту, яка застосовується для ство­рення національними банками держав золото-валютних резервів (долар

США, японська єна, євро). Резервні валюти мають країни з потужною, стабільною економікою, розгалуженою кредитно-фінансовою систе­мою, ліберальним валютним регулюванням. Залежно від особливостей валютного регулювання розрізняють частково конвертовану та віль­но конвертовану валюту.

Валютний курс як економічна категорія являє собою ціну грошової одиниці однієї країни, виражену в грошових одиницях інших країн. При здійсненні міжнародних операцій відбувається обмін валют різних країн у певному співвідношенні на основі валютного курсу. Валютний курс — це форма світової ціни кредитно-паперових грошей. Валютні курси встановлюються шляхом котирування іноземних валют. Коти­рування є визначенням державними органами (національним банком або іншими фінансовими установами) ціни іноземної валюти.

Існують такі види валютних курсів:

1. Фіксинг — це визначення міжбанківського курсу послідовним зіставленням попиту і пропозиції щодо кожної валюти. Саме на цій основі встановлюються курс продавця і курс покупця.

2. Курс покупця. За цим курсом банк купує валюту.

3. Курс продавця. За ним банк продає валюту. Курси продавців вищі, ніж курси покупців. Різниця між курсами продавця і покупця становить прибуток банку у валютних операціях.

4. Номінальний валютний курс. Це відносна ціна двох валют, яка встановлюється на валютному ринку.

5. Реальний валютний курс. Встановлюється на основі номіналь­ного курсу з урахуванням рівня інфляції країн.

6. Середній курс. Середня арифметична курсів продавця і по­купця.

7. Крос-курс. Визначення співвідношення двох валют за допомогою їх курсу щодо певної третьої валюти. Наприклад, при визначенні кур­су долара в гривнях можна скористуватися курсом долара в євро, а потім виразити вартість євро в гривнях.

У системі валютних відносин валютний курс виконує низку важ­ливих економічних функцій: подолання національної обмеженості валют окремих країн, зіставлення умов і результатів виробництва, по­рівняння національних цін на товари та послуги зі світовими.

Основою для визначення валютних курсів є насамперед співвідно­шення купівельної спроможності (сили) національних валют, яка від­бивається в кількості товарів та послуг, що їх можна придбати за цю валюту порівняно з базовим періодом. Співвідношення купівельної сили валют щодо визначеної групи товарів та послуг у двох країнах відбиває паритет купівельної спроможності валют цих країн.

Застосовується кілька методів визначення купівельної спромож­ності валют:

1)   зіставлення рівня цін стандартного набору товарів та послуг, тобто метод споживчого кошика;

2)  зіставлення витрат виробництва;

3)  порівняння ціни золота у відповідних валютах.

Важливо наголосити на чинниках, які впливають на динаміку ва­лютних курсів. Оскільки валютний курс є ціною грошової одиниці, то остання формується під впливом попиту і пропозиції, які встановлю­ються на валютному ринку. Значний вплив на величину валютного курсу має стан платіжного балансу держави. При активному платіж­ному балансі курс національної валюти підвищується, при пасивно­му — знижується. Слід також враховувати рівень процентних ставок, що регулюють міграцію капіталів, стан внутрішнього ринку та інфля­ційні очікування.

Валютний курс надзвичайно чутливий до чинників політичної й соціальної стабільності окремих держав. Світова практика свідчить про те, що далеко не завжди валютні операції спрямовані на обслуго­вування торговельних та фінансових угод. Часто метою таких операцій є отримання спекулятивного прибутку. Саме тому спекулятивний фак­тор має дуже великий вплив на динаміку валютного курсу.

Зміна валютних курсів суттєво впливає на імпорт та експорт дер­жави. При зниженні курсу валюти певної країни її товари за кордоном стають дешевшими, тобто більш конкурентоспроможними, що сприяє зростанню експорту. При підвищенні курсу виникає протилежна ситу­ація. Але в цьому разі стає дешевшим імпорт.

Складовою частиною валютної системи є регламентація режимів валютних курсів. Сучасна Ямайська валютна система дає можливість країні використати такі режими валютних курсів: фіксований, плава­ючий, змішаний. Всупереч сподіванням, із впровадженням Ямайської валютної системи плаваючі курси не стали домінуючими у світовому господарстві. Країни, котрі заявили про застосування режиму вільно­го плавання, на практиці регулювали це плавання шляхом інтервенції. Використання цього режиму дає країні значну економічну свободу, тобто кожна держава має право не тільки не приєднуватися до будь- яких координаційних заходів, але й виходити з відповідних організа­ційних структур. У цьому разі держава не бере участі в обміні націо­нальних грошей для міжнародних розрахунків. Валютний курс уста­новлюється під впливом попиту і пропозиції на національні гроші.

Другим «чистим» режимом є фіксований, постійний валютний курс. Як правило, він прив’язаний до певної опори, в ролі якої може бути: золото, резервна валюта окремої держави або колективних валют (СДР, євро). Як відомо, Бреттон-Вудська валютна система віддавала перевагу саме фіксованому курсу. Існує кілька різновидів фіксованого валютного курсу:

1)   курс національної валюти фіксується відносно однієї вибраної валюти. Курс національної валюти змінюється пропорційно базовій валюті. У ролі опорної валюти зазвичай виступають долар США, ан­глійський фунт стерлінгів та інші валюти. Така практика притаманна країнам, що розвиваються;

2)  курс національної валюти фіксується до СДР;

3)   «кошиковий» валютний курс. Курс національної валюти вста­новлюється на основі штучних комбінацій, створених з урахуванням кошика валют торговельних партнерів певної держави;

4)  курс, розрахований на основі гнучкого паритету. Установлюєть­ся фіксований курс до базової валюти, але динаміка курсових співвід­ношень коригується з урахуванням певних економічних показників, наприклад зростання цін.

Фіксований валютний курс має свої переваги і недоліки. До пере­ваг слід віднести сприяння інтеграційним процесам у світовому гос­подарстві, бо стабільні валюти зближують економічні показники держав, пов’язаних валютними угодами. Це насамперед стосується вирівнювання цін в окремих країнах, зближення темпів інфляції та синхронізації економічної кон’юнктури, координації й узгодження країнами своєї економічної політики. Значна вада фіксованого курсу — трудність підтримки установленого курсового співвідношення, особ­ливо в умовах нестабільності економіки.

Фіксований валютний курс, як правило, застосовується країнами, що розвиваються. Вони прив’язують курси своїх валют до більш сильної валюти або визначають його шляхом гнучкого паритету. Розвинуті країни мають курси валют, що перебувають у чистому або груповому плаванні.

Особливістю режимів змішаних («гібридних») валютних курсів є те, що вони перебувають у груповому плаванні. Це означає, що ва­люти країн, які входять до певних регіональних союзів або укладають валютні угоди, фіксуються з певною амплітудою взаємних коливань. Одночасно вони перебувають у режимі вільного плавання щодо гро­шових одиниць країн, що залишаються поза межами союзів. Напри­клад, для країн ЄВС (Європейський валютний союз) було встановлено два режими валютних курсів: внутрішній — для операцій всередині спільноти, і зовнішній — для операцій з іншими країнами. Із запро­вадженням євро її курс перебуває в режимі вільного плавання до будь- якої іншої валюти, що не входить до системи ЄВС. До цієї категорії валютних режимів належить і режим спеціального курсу в країнах ОПЕК, які прив’язали курси своїх валют до ціни нафти.

У перші роки розбудови ринкової економіки постсоціалістичні країни зберігали успадковану від командно-адміністративної системи практику застосування множинних валютних курсів. Це означає, що в країні на різних ринках можуть діяти різновиди плаваючого, фіксова­ного курсів і валютний контроль. Таке становище ускладнювало екс­порт, активізувало нелегальні валютні ринки.

Відтепер у більшості країн з перехідною економікою встановлено режим гнучкого валютного курсу — вільно плаваючого, або «керова­ного плаваючого», якщо країна має достатній рівень іноземних валют­них резервів. Наявність останніх дає змогу продавати іноземну валю­ту на валютному ринку з метою забезпечення стабільності національ­них грошей. Таке кероване плавання, що його здійснювала певний час і Україна, стає можливим у тому разі, коли країна має валютні резерви, нагромаджені шляхом інтенсифікації і експорту або за рахунок позик міжнародних організацій.

Динаміка валютного курсу в Україні визначалася нестабільністю й непослідовністю. Протягом 1993 р. зберігався подвійний обмінний курс — офіційний і аукціонний. У травні цього ж року було введено єдиний обмінний курс, який проіснував недовго, після чого знову від­булося повернення до системи множинних курсів.

У вересні 1993 р. в Україні запроваджується фіксований валютний курс. В умовах фіксованого валютного курсу валюта, яку отримували резиденти в обов’язковому порядку, мала продаватися за офіційним курсом у такому співвідношенні: 40 % — від надходжень на валютно­му тендері, 10 % — обов’язковий продаж, 50 % залишалося в розпоря­дженні підприємств, але єдиним покупцем цієї частки заробленої ва­люти міг бути тільки НБУ.

Застосування фіксованого валютного курсу в цей період з усією повнотою продемонструвало вади цього режиму. Протягом 1993-1994 рр. знизилась ефективність експорту, скоротилися надходження в інозем­ній валюті і збільшилася кількість бартерних операцій, збільшився зовнішній борг України та від’ємне сальдо платіжного балансу, по­гіршилися макроекономічні показники.

У жовтні 1994 р. відбулася лібералізація обмінного курсу і знижен­ня курсу національної валюти. Ці події позитивно вплинули на еконо­міку країни: збільшилися надходження валюти з-за кордону, відбулося зростання експорту та іноземних інвестицій.

Наступний 1995 р. позначився інфляційними процесами, але в 1996 р. вони були призупинені, і протягом 1996-1997 рр. обмінний курс грив­ні був стабільний. До запровадження плаваючого валютного курсу в Україні курсоутворення відбувалося в межах валютного коридора щодо долара США.

У 1998 р. валютний коридор змінювали три рази. Із 2000 р. в нашій країні було запроваджено режим плаваючого обмінного курсу, що свідчить про лібералізацію валютного ринку. Цей режим відповідає політиці інтеграції України у світову економіку, збалансовує попит на іноземну валюту з її пропозицією, сприяє підтримці конкуренто­спроможності українських товаровиробників, збереженню валютних резервів.

Таким чином, сучасна система плаваючих курсів реалізується через суперечливу єдність ринкового та державного регулювання. Це свід­чить про перехід від регулювання до саморегулюючого механізму встановлення реальних курсових співвідношень валют. За сучасних умов головне місце в системі державного регулювання валютного курсу належить методам впливу на формування попиту й пропозиції валюти на світових ринках, при цьому враховуються всі чинники, які впливають на попит та пропозицію валюти. Але вплинути на числен­ні фактори дуже не просто, а іноді просто неможливо.

У системі валютного регулювання особливе місце належить здійс­ненню комплексу заходів щодо забезпечення конвертованості валют. Конвертованість — це гарантована державою можливість обміну національної валюти на іноземну. Можливість національної валюти виконувати роль світових грошей (твердої валюти) і виступати таким чином у ролі міжнародного ліквідного ресурсу визначається рівнем виробничого потенціалу, стабільністю і конкурентоспроможністю певної держави.

Розрізняють вільну і часткову конвертованість. За умов вільної конвертованості відсутні будь-які валютні обмеження. Усі юридичні та фізичні особи, у яких є валюта певної країни, мають право здійснювати всі валютні операції — як поточні, так і інвестиційні. Часткова конвер- тованість передбачає певні валютні обмеження. Але вони не повинні торкатися поточних міжнародних операцій, до яких належать: платежі за результатами зовнішньої торгівлі; короткострокові банківські операції; платежі з погашення позик і процентів; переказ прибутків від інвестицій; грошові перекази некомерційного характеру.

Таким чином, якщо національне валютне законодавство не засто­совує обмежень щодо здійснення перелічених операцій, валюта вва­жається конвертованою (хоча й частково).

Яке значення має конвертованість гривні для нашої країни?

Конвертованість забезпечить українським підприємствам доступ до іноземних валют. Це дасть їм можливість вибирати між купівлею вітчизняних товарів і закордонних. Конвертованість сприятиме залу­ченню іноземного капіталу; зарубіжні компанії зможуть за гривні ку­пувати українські товари; наша економіка стане відкритою для між­народної конкуренції.