§ 2. Еволюція міжнародної валютної системи

Міжнародна валютна система у своєму розвитку пройшла три етапи: золотий стандарт, золотодоларовий стандарт, паперово- валютний стандарт. Перехід до кожного наступного етапу відбував­ся внаслідок розв’язання суперечностей, притаманних розвитку між­народних валютних відносин. Слід зазначити, що дослідження вчених у галузі міжнародних валютних відносин не привели до єдиної думки щодо сутності золотого стандарту, меж його існування та причин зник­нення.

Учені-економісти мають різні уявлення про хронологічні рамки існування золотого стандарту. Прихильники розширювального тлу­мачення початок системи відносять до 1816-1821 рр., коли у Великій Британії був відроджений після наполеонівських війн розмін банкнот на золото. Але в інших країнах срібло ще залишалось основою грошо­вої системи нарівні із золотом і навіть одноосібно. У цей час золото ще не було панівною формою світових грошей. Такі умови склалися лише в 60-х роках.

Початок повного (класичного) міжнародного золотого стандарту пов’язують із маловідомою конференцією в Парижі, яка відбулася в 1867 році. На цій конференції юридично золото було визнане єдиною формою світових грошей, хоча срібло боролося за своє існування в ролі світових грошей до кінця XIX ст. і навіть пізніше. Подібна неви­значеність стосується й фіналу доби золотого стандарту. Як повна й розвинута система він перестав існувати вже в 1914 році. Однак США зберегли, а Велика Британія, Франція та інші держави відродили його в обмежених формах після Першої світової війни. У 1936 р. всі розви­нуті країни практично відмовилися від золотої оборотності валют. У внутрішньому грошовому обігові він уже ніколи не відновлюється, але міжнародна валютна система, що склалася після Другої світової війни (Бреттон-Вудська), залишала за золотом суттєву роль.

Остаточно доба золотого стандарту завершується в 1971-1973 рр., коли ліквідується будь-який зв’язок золота з валютами країн, скасову­ються тверді паритети валют, які ґрунтувались на вмісті золота. Таким чином, максимально доба золотого стандарту охоплює близько двох століть, мінімально — півстоліття.

Така система міжнародних валютних відносин мала значні пере­ваги. Вона забезпечувала майже повну відсутність інфляції, сприяла розвиткові міжнародних зв’язків, особливо торгівлі. Остання, почина­ючи з 1850 і до 1914 р., дуже швидко зростала. Товарообіг за цей час зріс у десять разів. Найбільші прибутки від цього зростання отримали провідні країни — Велика Британія, Німеччина, Сполучені Штати Америки, Франція. Перед Другою світовою війною на них припадала майже половина світової торгівлі. До активу цієї системи слід віднести і забезпечення довгострокової рівноваги платіжного балансу, стабіль­ність співвідношення валют та їх оборотність.

Далі настає період часткових форм золотомонетного стандарту та його розпаду. Відомо, що в деяких державах діяв золотозливковий стандарт, коли банкноти розмінювались не на золоті монети, а на великі золоті зливки вагою понад 12 кілограмів. У більшості країн було введено золотодевізну систему. Не маючи достатньої кількості золота, вони розмінювали банкноти на іноземну валюту (девізу), яку, у свою чергу, міняли на золото. Роль таких валют виконували долар, фунт стерлінгів, франк.

Друга світова війна остаточно руйнує систему золотого стандарту, яка, здавалося, була втіленням надійності, непорушності, бездоганно­сті організації світових валютних відносин. Велич і падіння цієї системи наочно продемонстрували світові відсутність ідеальних організацій і ту прикру обставину, що з плином часу переваги орга­нізації стають вадами. Дійсно, система була стабільною, бо ґрунтува­лася на фіксованих паритетах. Але стабільність породжувала надзви­чайну жорсткість цієї системи, яка повністю виключала будь-який вплив окремих держав на національну валютно-грошову політику.

Після Другої світової війни виникла нагальна необхідність в упо­рядкуванні міжнародних відносин. Світова економіка переходить до системи золотодоларового стандарту, або до Бреттон-Вудської си­стеми. Нова міжнародна валютна система була юридично оформлена на міжнародній фінансовій конференції в місті Бреттон-Вудс (США) 1944 р., звідки й ця назва.

Головні принципи функціонування цієї системи були такими: ва­люти держав-членів МВФ прикріплювалися до долара, який вважався повноправним представником благородного металу; долар, функціо­нуючи в режимі золотого стандарту, прирівнювався до золота за ви­значеним паритетом відповідно до ринкової ціни золота. Курси валют фіксувались у відношенні до долара і не могли відхилятися більш як на 1 % в обидва боки без відповідної згоди МВФ.

На початку 70-х років виникла суперечність, породжена цією си­стемою: між особливою роллю долара як світової валюти і послаблен­ням позицій США у світовій економіці в умовах інтенсивного розвитку Японії, ФРН, Франції та інших країн. Однак, незважаючи на численні недоліки системи, вона виконала свою історичну місію. Функціонування цієї системи сприяло розвитку міжнародного поділу праці, спеціаліза­ції та кооперації виробництва. За умов її існування країни Європи, подібно Феніксу, постали з попелу, посівши домінуючі позиції в еко­номіці та політиці світу. Протягом чверті століття Бреттон-Вудська система намагалася пристосувати світову економіку до інтеграційних процесів, що стали об’єктивною потребою людства.

Бреттон-Вудська система розпалася на початку 70-х років, після чого почала діяти сучасна Ямайська валютна система. Основи її були визначені на Ямайці в 1976 році. Вони полягають у 1) відмові від твер­дих паритетів і переході до плаваючих валютних курсів, 2) повній демонетизації золота у сфері валютних відносин. Золото перетворилось на звичайний товар, ціна якого визначається залежно від попиту та пропозиції; була впроваджена колективна міжнародна одиниця СДР як головний резерв активу та міжнародного засобу розрахунків. Сформу­вався паперово-валютний стандарт.