§ 3. Тіньова економіка. Криміналізація економіки: соціально-економічна природа, форми, шляхи подолання

Серед сучасних факторів дестабілізації суспільно-економічних відносин особливе місце посідає тіньова економіка як системна за­гроза ЕБД.

Під тіньовою економікою розуміють різноманітну діяльність суб’єктів економічних відносин, які прямо чи опосередковано пов’язані з отриманням доходів без сплати податків поза межами чинного за­конодавства і соціального контролю.

Структуру тіньової економіки становлять:

1)  неофіційний (неформальний) сектор — вся легальна економічна діяльність, що не враховується офіційною статистикою і не оподатко­вується (дрібне виробництво на присадибних ділянках, ремісництво, надання послуг на непостійній основі, разові підробітки, догляд за дітьми і т. ін.);

2)  підпільний (протизаконний) сектор — економічна діяльність, що забороняється законом і навмисно приховується (від незначних проти­правних доходів за рахунок адміністративно-правових проступків до наркобізнесу і работоргівлі), а також кримінальний конгломерат анти­соціальних, самовідтворювальних, надпотужних джерел накопичення тіньових капіталів.

Визначальною рисою тіньової економіки завжди є незаконна ді­яльність. Якщо в умовах адміністративно-командної системи за до­мінування тоталітаризму і держмонополізму тіньова економіка була наслідком і за своєю природою — антиподом легальної економіки, то в умовах ринкових відносин, коли приватна власність, підприємництво, конкуренція закріплені законодавством, вона вже має іншу економічну природу. Тому аналіз причин зростання тіньового сектору і посилення його ролі в житті суспільства має велике значення для вибору шляхів її подолання.

Розширення тіньового сектору за всіма напрямками і складовими (кількість зайнятих, сфери діяльності, розмір капіталу, частка у ви­робництві валового внутрішнього продукту, ступінь входження в дер­жавні структури всіх рівнів тощо) в сучасних умовах мають такі при­чини:

1)   проблеми первісного нагромадження капіталу як передумови ринку штовхають підприємців на шляхи якнайшвидшого збагачення за будь-яку ціну;

2)  зниження загального життєвого рівня більшості населення кра­їни; безробіття; падіння реальних доходів;

3)   втрата авторитету державними структурами, особливо після хаотичної, неефективної та антисоціальної приватизаційної політи­ки;

4)  посилення корупції та безвідповідальності держслужбовців;

5)   недосконалість податкової системи; її нестабільність і склад­ність; надмірний податковий тягар;

6)  криза неплатежів, створена державними структурами;

7)  важкий і витратний процес організації і ведення бізнесу;

8)  низька економічна культура і правовий нігілізм населення.

Як відносно самостійне господарське утворення тіньова економіка виконує певні функції.

Перша функція — економічна, яка полягає в компенсації недоліків офіційної економіки. Так, суб’єкти господарювання винаходять такий спосіб встановлення вертикальних і горизонтальних зв’язків, за допо­могою яких значною мірою долаються структурні, технологічні, орга­нізаційні й інституціональні диспропорції економіки. Неформальні взаємодії між керівниками і виконавцями всіх рангів забезпечують функціонування всієї тіньової сфери.

Друга функція — соціальна. Тіньова економіка створює робочі міс­ця і тим самим забезпечує існування й певний рівень доходів тим, хто в ній працює. Тіньова економіка надає певну «віддушину» й для найіні- ціативнішої частини суспільства — підприємців, які не можуть повністю реалізувати себе в офіційних структурах, і нехай в досить спотвореній формі, але виконує функцію забезпечення їх самореалізації.

Однак накопичення значних капіталів у тіньовій економіці при­зводить до прояву таких негативних процесів у суспільстві, як:

вилучення з легальної економіки значної частки коштів у неконт- рольовану сферу, що веде до втрати державою можливості реального управління економікою. За деякими оцінками, більше половини еко­номічної діяльності має неофіційний характер, отже, не підпадає під чинність державно-правових регуляторів;

зменшення обсягів інвестицій, що спрямовуються на розвиток ви­робництва, використовуються для підтримки соціальної інфраструк­тури; зростання податкового тиску на виробника, що, у свою чергу, сприяє збільшенню обсягів тіньового сектору економіки;

протидія тіньової економіки утворенню легального національного капіталу. При цьому значна частина вільних фінансових ресурсів, як правило, спрямовується за кордон для збереження або інвестування економіки інших країн, тобто створюється інвестиційний вакуум, що буде заповнюватися іноземним капіталом і вести до ще більшої за­лежності національної економіки від нього;

утворення економічного і фінансового підґрунтя для існування паралельної інфраструктури влади, створення перешкод реальним зов­нішнім інвестиціям;

ігнорування суспільством встановлених державою правил, ототож­нення нових ринкових відносин у свідомості громадян з протиправною діяльністю, тінізація економічного мислення;

зниження або повне припинення податкових та інших обов’язкових надходжень до бюджету, що затримує виплату заробітної плати і пен­сій;

тіньова економіка є основою зростання економічної організованої злочинності і корупції.

Тінізація економіки нерозривно пов’язана з її криміналізацією. Вона сьогодні охопила практично всі сфери господарського життя — відносини власності, кредитно-фінансову систему, виробництво, тор­гівлю і послуги, зовнішньоекономічні відносини і стала реальною загрозою економічній безпеці країни.

Головною детермінантою криміналізації економіки і економічної злочинності стали порушення регулятивних функцій управління в еко­номічній системі, а саме:

1)  безсистемність ринкової трансформації економіки України. Ін- ституціональні перетворення і заходи щодо фінансово-економічної стабілізації проводились без відповідної структурної перебудови еко­номіки, спрямованої на економічне зростання, при забезпеченні ста­більності виробництва, інвестицій і соціальної сфери;

2)  скорочення сфери державного регулювання, яке відбувалося за­надто швидкими темпами;

3)   обмеження важелів державного регулювання головним чином традиційними методами неоліберальної економічної політики — пере­важно протидією інфляції і збалансованістю бюджету;

4)   недосконалість системи організації фінансових структур, що мала забезпечити фінансування реального сектору;

5)   забезпечення фінансової стабілізації за допомогою жорсткого обмеження грошової маси і високих відсотків за кредити. Це сприяло приборканню інфляції, але разом із тим призвело до гострої нестачі ліквідності, що породило безпрецедентну «кризу неплатежів» і пов’язану з нею бартеризацію економіки;

6)   очевидні прорахунки при проведенні приватизації. Фактично безоплатна передача держмайна в руки нових власників відбувалася на тлі самоусунення держави від відповідальності за подальшу долю приватизованих активів;

7)  вивезення значної частини свого багатства новими власниками, які усвідомлювали нелегітимний характер надбань, за кордон;

8)  негайне і масштабне збагачення як домінуюча установка в по­ведінці суб’єктів господарювання, що заблокувало довгострокові ін­вестиції, структурну перебудову та економічне зростання.

Найактивніше відбувалася криміналізація влади, яка сама створю­вала нові «правила гри» і сама ж ними користувалась. Так здійснюва­лась «перекачка» бюджетних коштів у приватні структури. Найвигід- ніші галузі і підприємства приватизувалися за безцінь. Поряд із зубо­жінням населення вузьке коло осіб, що мають доступ до влади, при­власнюють величезну кількість національного багатства. При цьому отримані в такий спосіб кошти вивозяться за кордон.

До того ж реформування економіки України відбувалося і відбува­ється в умовах правового дефіциту, без створення адекватного меха­нізму контролю і захисту від протиправних зазіхань.

Суспільна небезпека криміналізації економіки в загальному плані полягає в прихованому перерозподілі доходів і власності, що загрожує життєво важливим економічним інтересам країни, який здійснюється стихійно або організовано; в дестабілізації економічного життя, зро­станні соціальної напруженості і зневірі в ефективності державної влади.

Конкретно суспільна небезпека криміналізації економіки у всіх її формах реалізується в порушенні механізмів функціонування еконо­міки: виробництва, розподілу, обміну, споживання, фінансово-кредитної сфери, ціноутворення, управління тощо.

Реальна загроза від поширення криміналізації економіки і зростан­ня організованої економічної злочинності полягає в тому, що на регіо­нальному і галузевому рівнях відбувається перехоплення права воло­діння і розпорядження національним багатством країни в інтересах кримінальних або корумпованих угруповань.

Механізми протидії криміналізації економіки слід узгоджувати з більш загальними комплексними заходами щодо детінізації економічних процесів. Визнаючи двосторонній причинно-наслідковий зв’язок між тіньовою еко­номікою і її криміналізацією, потрібно враховувати те, що тіньова економі­ка є наслідком не так кримінальних та правових проблем, як соціально- економічної ситуації в державі, яка потребує невідкладного впровадження неординарних, скоординованих заходів з боку законодавчої, виконавчої і судової влад, спрямованих на легалізацію тіньової економіки.

Зазначені заходи мають реалізовуватися у двох основних напрямах:

1)   застосування жорстких санкцій стосовно сектору, що характе­ризується як суто кримінальний бізнес (поширення наркотиків, про­ституція, контрабанда, фінансові махінації, насамперед відмивання отриманих злочинним шляхом коштів тощо);

2)  поступова легалізація тих сфер економічної діяльності, що здатні існувати в межах чинного законодавства, але через його недосконалість та інші причини суб’єкти підприємницької діяльності змушені вкладати свій капітал у тіньову сферу. Можливість залучення тіньових капіталів в офіційну економіку полягає в комплексному вирішенні двох ключових проблем: наданні законодавчих гарантій некримінальному тіньовому капіталу і створенні відповідних умов для його функціонування.

Для протидії тіньовій економіці потрібна насамперед спеціальна комплексна державна програма з такими основними елементами: 1) здій­снення комплексної податкової реформи; 2) спрощення й уніфікація національної системи бухгалтерської звітності; 3) створення більш при­вабливих, ніж в інших країнах, умов для інвестування і залучення фі­нансових ресурсів; 4) удосконалення законодавства щодо захисту при­ватної власності і підприємництва; 5) прийняття і реалізація програм легалізації тіньових капіталів; 6) зосередження роботи силових структур влади на локалізації організованої злочинності і кримінальної діяльності, а також на захисті власності, економічних прав і життя людини.

Запитання для самоконтролю

1.  У чому полягає специфіка економічної безпеки держави як економічної категорії?

2.  Як ви розумієте економічний суверенітет держави?

3.  Як класифікуються національні економічні інтереси?

4.  Як ви уявляєте собі систему економічної безпеки держави?

5.  Що таке економічна загроза?

6.  За якими ознаками класифікуються загрози економічній без­пеці держави?

7.  Які існують показники підвищеної небезпеки в економічній сфері?

8.  Визначіть предмет державної діяльності у сфері економічної безпеки.

9.  У чому полягає стратегія економічної безпеки України?

10.  Охарактеризуйте засоби забезпечення економічної безпеки держави.

11. Охарактеризуйте головні принципи забезпечення захисту як базового елементу системи національної економічної без­пеки?

12. Охарактеризуйте причини виникнення, характерні риси і фор­ми прояву тіньової економіки.

13.  Яку структуру має тіньова економіка?

14.  Які перспективи легалізації тіньового сектору і її можливі наслідки?

15.  У чому знаходить свій вияв криміналізація економіки?