§ 3. Комерційні банки, їх операції та послуги

Комерційні банки (далі — КБ) в Україні з вересня 2006 р. створю­ються винятково у формі відкритих акціонерних товариств або коопе­ративних банків, з дозволу і з обов’язковою реєстрацією Національним банком України. При створенні КБ виключається використання бю­джетних коштів або коштів, узятих у кредит.

Розмір статутного капіталу на момент реєстрації банку не може бути меншим: 1 млн євро — для місцевих кооперативних банків; 3 млн євро — для КБ, які здійснюють свою діяльність на території однієї області; 5 млн євро — для банків, які здійснюють свою діяльність на всій території України. Останнім часом активно обговорюється збіль­шення нормативу до 10 млн євро.

На початку 2007 р. в Україні працювали 170 банківських установ, 132 з них є акціонерними КБ. Близько третини банківської системи України контролює іноземний капітал. Серед десяти найбільших фі­нансових установ є чотири банки, де іноземний капітал домінує.

За формою власності розрізняють державні, кооперативні та акціо­нерні Кб.

За територіальною ознакою КБ бувають міжнародними, загально­національними, регіональними та міжрегіональними.

Залежно від величини статутного капіталу, власного капіталу та активів вирізняють дрібні, великі та середні КБ.

Залежно від виду та обсягу операцій КБ поділяють на: універсаль­ні — такі, що здійснюють усі операції; спеціалізовані — такі, що ви­конують менший обсяг операцій, обслуговують певну галузь, сферу економічної діяльності або групу клієнтів.

За функціональною спеціалізацією розрізняють банки реконструк­ції та розвитку, інвестиційні, ощадні, іпотечні, трастові, емісійні, зов­нішньоторговельні. Наприклад, інвестиційні банки обслуговують інвестиційні фонди і компанії. Їх основне призначення — емісійно- засновницька діяльність, тобто операції, пов’язані з випуском і роз­міщенням на ринку промислових цінних паперів. За кордоном такі операції нерідко здійснюються на умовах особливої гарантії («андер- райтингу»), або зобов’язань банку викупити ту частину акцій, яка не була реалізованою при передплаті серед інших держателів. Іпотечні банки спеціалізуються на кредитуванні під заставу нерухомості (землі, будівель, споруд). Застава при цьому є таким способом забезпечення зобов’язань, коли кредитор (заставодержатель) у разі невиконання боржником (заставодателем) обов’язків, що забезпечені заставою, має право одержати задоволення від власності заставленого майна.

Вищим органом управління КБ є річні збори акціонерів, які за­тверджують річний звіт про роботу банку та обирають раду дирек­торів КБ.

У своїй структурі КБ мають управління: ощадних вкладів; депо­зитних і касових операцій; обліково-позикових операцій; інвестицій і цінних паперів; іноземних операцій; довірчих операцій; обліку, контролю, ревізії та інші.

Усі операції КБ поділяються на пасивні, активні та банківські по­слуги.

Пасивні операції КБ пов’язані із залученням грошових коштів до банку. Джерелами останніх є власні, залучені, позичені та емітовані кошти.

До власних коштів (не більше 10 % ресурсів сучасного банку) на­лежать статутний (акціонерний) і резервний капітал, а також нерозпо­ділений прибуток. Статутний (акціонерний) капітал утворюється шляхом розміщення акцій банку на ринку цінних паперів. Резервний капітал виникає внаслідок відрахувань з поточного прибутку і призна­чається для покриття непередбачуваних витрат. Нерозподілений при­буток — це та частина банківського прибутку, яка не розподілена серед акціонерів у вигляді дивідендів і не надійшла до резерву.

Основна частина ресурсів банку залучається шляхом проведення депозитних операцій.

Депозит — це сума грошей (у національній чи іноземній валюті), яку клієнт вносить на зберігання в банк і може використовувати для розрахунків або вилучати готівкою. Депозити складаються з поточних рахунків і вкладів.

На поточних рахунках зберігаються тимчасово вільні кошти підпри­ємств або приватних осіб. Такий рахунок дає змогу клієнту вносити і одержувати необхідні суми в будь-який момент часу. Для розпоряджен­ня поточним рахунком банк видає його власнику розрахункову чекову книжку. За допомогою чеків клієнт може знімати з рахунку необхідні йому грошові суми або одержувати їх у будь-який момент часу, а також розраховуватися з третіми особами. Процент за поточними рахунками залежить від суми залишку на рахунку і процентної ставки.

Відповідно до мети вклади бувають кількох видів: вклади до запитання призначаються для забезпечення поточних рахунків. Вони можуть вноситися і вилучатися як частинами, так і пов­ністю за першою вимогою власника. Інколи вони оформлюються серти­фікатами, які свідчать про внесення коштів і можливість їх вилучити тільки в повному обсязі. Вклади до запитання є нестабільними, що об­межує можливості їх використання банком в інвестиційних цілях;

вклади на строк (строкові рахунки) — форма акумуляції довго­строкових капіталовкладень підприємців і заощаджень населення. Їх сума є сталою протягом тривалого часу і може бути використаною для довгострокових операцій. У таких вкладах банки зацікавлені найбіль­ше і сплачують проценти залежно від терміну і величини вкладу;

ощадні вклади населення робляться для накопичення коштів з певною метою і підтверджуються видачею ощадних книжок. Вони вносяться і вилучаються як у повному обсязі, так і частково — за рі­шенням вкладника.

Обсяги депозитів (юридичних і фізичних осіб) у КБ України на 1 січня 2007 р. становили 184, 423 млрд грн. Протягом 2006 р. вони збільшилися в 1,39 раза. Середня депозитна ставка в українських бан­ках коливалася від 11 до 16 % річних за гривневими депозитами і від 6,5 до 11 % за валютними депозитами.

У США, Великій Британії та деяких інших країнах використову­ються депозитні сертифікати, що обертаються. Вони можуть бути реалізовані за допомогою передаточних надписів. Цією формою вкла­дів користуються великі компанії, місцеві органи влади, іноземні вкладники.

До позичених коштів КБ належать кредити, отримані в інших бан­ках, та емісія боргових зобов’язань (облігацій).

Емітовані фонди КБ утворюються в процесі акцептно-авальних операцій.

Акцепт — згода банку на оплату грошових і товарних документів у вигляді надпису банку на векселі або чеку. Платіж за акцептованим векселем банк робить за рахунок клієнта, який заздалегідь переказав йому необхідну суму.

Аваль — гарантія платежу, яка оформляється або гарантійним над­писом на векселі, або видачею спеціального документа. При авальній операції банк здійснює платіж лише в разі банкрутства боржника.

Грошові кошти, одержані в результаті пасивних операцій, створю­ють банківські резерви, за рахунок яких банки виконують свої активні операції.

Активні операції КБ передбачають розміщення банківських коштів з метою отримання прибутку. Вони представлені насамперед активни­ми кредитними та інвестиційними операціями.

Кредит — це позиковий капітал банку у грошовій формі, переда­ний у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, терміновості, платності та цільового характеру використання.

Банківські кредити класифікуються за різними ознаками:

за спрямуванням (позичальниками):

підприємницькі — підприємствам для поповнення тимчасової не­стачі оборотного капіталу, розширення виробництва;

іпотечні — під заставу нерухомості (землі, будівель) для кредиту­вання великих господарських проектів;

сільськогосподарські — довгострокові (для покриття великих ка­пітальних витрат, як-от, при будівництві іригаційних споруд) і коротко­строкові, до закінчення сільськогосподарського року (сезону);

кінцевим споживачам — роздрібне кредитування житлового будів­ництва, купівлі споживчих товарів у розстрочку;

посередникам фондової біржі — для біржових спекуляцій під за­безпечення цінними паперами;

за строками використання: короткострокові (до одного року), се- редньострокові (до трьох років), довгострокові (понад три роки);

за забезпеченням: забезпечені заставою (майном, майновими пра­вами, цінними паперами); гарантовані (банками, фінансами або майном третьої особи); з іншим забезпеченням (поручительство, свідоцтво страхової організації); незабезпечені (бланкові кредити);

за ступенем ризику: стандартні кредити та кредити з підвищеним ризиком;

за методами надання: як разові; відповідно до відкритої кредитної лінії; гарантовані (із заздалегідь обумовленою датою надання, за по­требою);

за строками погашення: водночас; у розстрочку; достроково (за вимогою кредитора або за заявою позичальника); з регресією платежів; після закінчення обумовленого періоду;

за формою залучення: двосторонні (КБ — позичальник); консор- ціумні; багатосторонні (паралельні).

Обсяги кредитів, наданих КБ України юридичним і фізичним осо­бам, на 1 січня 2007 р. становили 245, 312 млрд грн. Протягом 2006 р. вони зросли в 1,7 разу. Середні ставки по кредитах українських банків на початку 2007 р. залежали від виду кредиту: підприємницькі — 15-20 % (забезпечені); на купівлю житла — 12-15 %; автокредити — 10-22 %; споживчі кредити — до 35 % річних у національній валюті.

Активні інвестиційні операції — це операції з цінними папера­ми (акціями, облігаціями, векселями, сертифікатами): купівля цін­них паперів для власного інвестиційного портфеля КБ; купівля- продаж цінних паперів за дорученням клієнта; надання позик під цінні папери.

Банківські послуги — це комісійно-посередницькі операції КБ, які здійснюються за дорученням клієнтів і за певну плату (на комісійних засадах). Найпоширенішими з них є:

1)  інкасові операції (від італ. incasso — виручка, виторг) — опера­ції, при посередництві яких банк за дорученням свого клієнта одержує гроші за грошовими і товарно-розрахунковими документами (у ви­гляді чеків, векселів, цінних паперів, іноземної валюти);

2)  виплати коштів окремим особам або фірмам за акредитива­ми (від лат. accreditivus — довірчий).

Грошовий акредитив — іменний документ, який видається банком особі, що внесла грошову суму і бажає її отримати в іншому місті або за кордоном.

Товарний акредитив використовується в розрахунках між поста­чальником і покупцем товару: покупець відкриває акредитив у банку, який обслуговує продавця, і дає доручення оплачувати рахунки після відвантаження товару;

3)  перекази грошей одержувачам в інших місцях. В Україні діють понад десяток систем грошових переказів. Вони різняться географією, вартістю послуг та часом доставки грошей. Найвідомішими є міжна­родні системи Western Union (WU) і Money Gram (MG). Наприклад, WU має близько 225 тис. точок у 200 країнах світу. Перекази через WU «безадресні», тобто клієнт може отримати свій переказ у будь-якому відділенні будь-якого банку, що працює з цією системою, в країні, куди переказ надісланий;

4)   довірчі, або трастові, послуги (англ. trust — довіра, відпові­дальність) — діяльність банків щодо управління майном та виконання інших послуг в інтересах і за дорученням клієнтів, інколи — за рішен­ням суду. Вона ґрунтується на довірчих правовідносинах, коли одна особа (довіритель) передає майно в розпорядження КБ (довіритель- ного власника) для управління в інтересах третьої особи (бенефіціара). Бенефіціаром при цьому може бути і сам довіритель майна.

Фізичним (приватним) особам КБ пропонують: тимчасове управ­ління майном осіб, позбавлених права на управління (неповнолітні, недієздатні особи); управління капіталом з метою одержання найвищих прибутків; збереження цінностей (грошей, ділової документації, цінних паперів, предметів мистецтва, коштовностей) у банківських сейфах; сплату податків тощо.

Серед довірчих послуг для юридичних осіб (фірм) переважають: гарантування позик; управління коштами пенсійних фондів; управлін­ня майном; агентські послуги на ринку цінних паперів і т. ін.;

5)   лізингові операції (англ. lease — орендувати, здавати в орен­ду) — придбання КБ за власні кошти і на замовлення свого клієнта машин, транспортних засобів та іншого обладнання з наступною пе­редачею їх в оренду клієнту. КБ при цьому виконує функції лізингової компанії (лізингодавця), а клієнт стає лізингоодержувачем (орендарем). Лізинг розглядається як різновид довгострокового банківського кре­диту, що надається в натуральній формі і погашається клієнтом у роз­строчку;

6)  факторингові операції (від лат. factor — той, хто робить) — фі­нансування під уступку права грошових вимог фірм-клієнтів до по­купців їхньої продукції або послуг з наступною інкасацією (одержан­ням за ними грошей). Це відбувається так. Продавець продукції укладає договір з банком (фактором) про факторингове обслуговуван­ня. Потім продавець відправляє товар своєму покупцю на умовах від­строчки платежу, а покупець передає йому документи, які підтверджу­ють поставку. Продавець направляє одержані документи банку. Той протягом 5-10 днів після одержання документів перераховує на раху­нок продавця продукції авансовий платіж у розмірі до 90 % від суми, вказаної в документах. Коли ж настане час розрахунку за продукцію, банк одержує за товарно-розрахунковими документами повну вартість товару вже від покупця товару. Після цього банк-фактор перераховує продавцю решту суми за документами за вирахуванням свого доходу по факторингу.

Факторинг започаткований близько 100 років тому в США. В Євро­пі почав активно розвиватися у 1960-х роках. На сьогодні у світі існують близько 1000 спеціалізованих факторингових компаній. 66 % їх обороту припадає на Європу, 22 — на США, 11 % — на країни Азії.

Факторингові послуги в Україні надають лише окремі, великі бан­ки. Їх факторинговий портфель поки що незначний і становить близь­ко 250 млн грн, або 0,1 % від ВВП, тоді як у країнах з розвинутою фі­нансовою системою цей показник сягає 10-15 % від ВВП;

7)  форфейтинг (англ. forfeiture — втрата грошової застави, внеску чи авансу) — кредитування зовнішньоекономічних операцій у формі купівлі в експортера векселів, акцептованих імпортером. Причому банк як покупець боргу (форфейтер) зобов’язується відмовитися від свого права регресивної вимоги до кредитора в разі неможливості одержати кошти від боржника. Цим він фактично бере на себе ризики неплатежу, валютний і процентний ризики. Найчастіше форфейтинг використо­вується для реалізації машин, обладнання та інших товарів інвестицій­ного призначення;

8)   трансфертні послуги (від лат. transfero — переношу, перемі­щую) — переказ іноземної валюти або передача золота з однієї країни до іншої; передача права власності за іменними цінними паперами однією особою іншій.

Зміст банківського бізнесу полягає в одержанні банківського при­бутку.

Чистий прибуток банку є різниця між операційними доходами і операційними витратами банку.

Операційні доходи банку утворюють: доходи від надання позик під процент (до 80 % усіх доходів); проценти і дивіденди від інвестицій у цінні папери; прибуток від засновництва, спекулятивних біржових операцій; комісійна винагорода за розрахунковими, переказними та іншими операціями; комісія за довірчими операціями; доходи від іно­земних операцій.

Операційні витрати банку включають: проценти, сплачені вклад­никам (до 50-60 % усіх витрат); кошти на оплату праці службовців банку; кошти на здійснення банківських операцій.