Печать
PDF

Розділ 4. Естетична свідомість і естетична діяльність - § 4. Естетична діяльність

Posted in Учебные материалы - Естетика ( за ред. Л.В. Анучиної, О.В. Уманець )

Рейтинг пользователей: / 2
ХудшийЛучший 

 

 

 

§ 4. Естетична діяльність


Як відомо, умовою існування людського суспільства і людини є ді­яльність — специфічна людська форма активного ставлення до нав­колишнього світу, зміст якої — його доцільна зміна і перетворення. Тому діяльність людини передбачає певне протиставлення суб’єкта та об’єкта, є тим цілим, що об’єднує мету, предмет прикладання, засіб реалізації мети і результат. Перші розробки щодо проблем діяльності здійснювалися Арістотелем, але більш активно проблема діяльності почала досліджуватися в класичній німецькій філософії, у філософ­ських працях І. Канта, І. Г. Фіхте, Г. В. Ф. Гегеля та ін. Осмислення сутності діяльності обумовило потребу в дослідженні як її цілісності, так і її внутрішньої побудови. Результатом реалізації цього завдання стала розробка структури діяльності. На сьогодні використовують різноманітні критерії класифікації людської діяльності. Це свідчить про її розмаїтість, багатоплановість, багатство структурних складових.

У системі розмаїття видів людської діяльності виокремлюють і такий її вид, як естетична діяльність.

Категорією «естетична діяльність» визначають специфічний вид духовно-практичної діяльності, спрямованої на перетворення світу (природного і соціального) і самої людини згідно з уявленням про гармонію, міру, досконалість та красу. Суб’єктом цієї діяльнос­ті є людство в цілому, соціальні групи, нації, народи, а також окремі індивіди. Об’єкт естетичної діяльності — весь навколишній світ, сама людина і все людство. Головна мета цього різновиду людської діяль­ності — забезпечення впровадження в життя естетичного ідеалу, голов­ний зміст — перетворення дійсності за законами краси, які визнача­ються законами гармонії, ритму, симетрії, пропорції, цілісності та ін. Результат естетичної діяльності з’являється в оновленій природі, удосконаленому суспільстві і людині.

Фундаментом естетичної діяльності є свідомо визначена мета, яка постає на основі людських емоцій, почуттів, ідеалів, цінностей. За­вдяки діяльності, зокрема естетичній, людина «вбудовується» в нав­колишній світ, який, у свою чергу, впливає на неї, змінює її внутрішній світ, її здібності. Актуалізація в естетичній діяльності естетичних по­треб, почуттів, смаків, ідеалів, поглядів людини, соціальних груп, націй і народів, суспільства свідчить про її соціальну природу, говорить про її залежність від соціальних умов життя, від ментальності людей. По­чинаючи життя, людина зустрічається з певною системою естетичних відносин і цінностей, які в предметній формі є результатами поперед­ньої естетичної діяльності. Від умов життя, від системи виховання та освіти людини залежить рівень засвоєння нею цих відносин і ціннос­тей, а також те, на який рівень діяльності вона буде орієнтована, на­скільки творчо буде здійснювати цю діяльність.

В естетичній діяльності можна виокремити такі її різновиди:

-   діяльність, пов’язана зі споживанням вже існуючих естетичних цінностей;

-   діяльність, спрямована на розподілення, розповсюдження, обмін, зберігання естетичних відносин і цінностей;

-   діяльність, результатом якої є створення нових цінностей.

Звичайно, така структуралізація естетичної діяльності умовна і від­носна. Усі визначені її складові обумовлюють одна одну, залежать одна від одної, народжують одна одну. Водночас у різні часи, за різних соціаль­них умов, у різних культурних парадигмах одному з цих видів може на­даватися перевага, а іншим — може відводитися підпорядкована роль.

При аналізі естетичної діяльності потрібно враховувати, що в ній присутні й органічно пов’язані між собою такі її різновиди, як про­дуктивна і репродуктивна діяльність. Репродуктивна діяльність — це діяльність, у якій передбачається отримання вже відомого результату вже відомими засобами (наприклад, копіювання картин, творів скульп­тури, традиційна інтерпретація театральних, оперних, балетних вистав, музичних творів і т. ін.). Продуктивна діяльність — творча діяльність, метою якої є розробка нових цілей, створення нових цінностей новими засобами або досягнення вже відомих цілей новими засобами. При­родно, що кінцевою метою естетичної діяльності є розвиток творчих сил і здібностей людини й суспільства. Тому продуктивна діяльність відіграє вирішальну роль у системі естетичної діяльності.

Дослідження сутності естетичної діяльності дозволили визна­чити її головні відмінності від інших видів людської діяльності. Перш за все зазначають, що прагнення людей жити в тих відносинах і спиратися на ті цінності, які відповідають уявленням про красу і до­сконалість, існувало за давніх часів. Це давало людині можливість змінювати саму себе, свій внутрішній світ. Естетична діяльність завжди була розчинена в людській діяльності, а в подальшому при виокрем­ленні та формуванні розмаїття видів діяльності — безпосередньо впліталася в кожен із цих видів. Таким чином, естетична діяльність була і залишається невід’ємною від будь-якого виду людської діяль­ності. Вона незмінно присутня в кожному з їх результатів. Але на від­міну від результатів інших видів діяльності, які зазвичай мають утилі­тарне значення, результати естетичної діяльності утилітарності по­збавлені. У зв’язку з цим вони набувають загальнолюдського значення, перетворюються з тимчасових у неминучі, що потрібні суспільству і людині в будь-які часи, у будь-яких соціальних умовах. Отже, резуль­тати естетичної діяльності морально не старіють.

Завдяки естетичній діяльності особистість розвиває в собі якості й здібності, які вільно реалізуються нею в усіх видах духовної і мате­ріальної діяльності, — чуттєве, образне мислення, емоційне ставлення до світу, переживання й співпереживання, естетичне споглядання, ви­переджене відображення дійсності, передбачення тощо.

Головними сферами естетичної діяльності є праця, суспільство, людина, природа і мистецтво.

Сьогодні беззаперечним є визначення продуктивної ролі праці в становленні та розвитку різних видів і форм людської діяльності. Саме в процесі роботи формується здатність і прагнення людини до довершеної форми діяльності та її результатів. Уже в первісному сус­пільстві, головною ознакою якого був синкретизм, людина намагалася, опановуючи сили природи й навчаючись у неї, впорядковувати свої відносини, своє середовище. Ці прагнення вона реалізовувала в праці та її результатах. У первісному суспільстві створювались крім суто утилітарних цінностей і такі, що поєднували утилітарне й неутилітар- не начала. Подальший розвиток праці стимулював створення таких утилітарних предметів і речей, що задовольняли б не тільки матеріаль­ні потреби, а й цінувалися за досконалість форми, неповторність, ви­кликали почуття задоволення. Таким чином, естетична діяльність завжди виступала в синкретичній єдності з працею.

Розподіл праці, закріплення її видів за різними групами людей і ін­дивідами, формування способу виробництва, який характеризується подальшим розподілом праці на окремі операції, і поступове передання їх машинам змінили характер праці. Одним із наслідків цього процесу стало поступове виключення естетичних начал із процесів виробничої діяльності. Звичайно, репродуктивна праця позбавляє учасника вироб­ництва, особливо конвеєрного, можливості реалізації його творчого потенціалу, нівелює його індивідуальні, особистісні якості. У зв’язку з цим, а також з «наступом» технічного прогресу, з формуванням техно­кратичного мислення в середині XIX ст., а потім у ХХ ст. у суспільстві постала проблема естетизації виробництва. її вирішення вимагало вне­сення творчого естетичного начала у виробничий процес, стимулюван­ня його розвитку водночас зі зменшенням репродуктивної праці.

Одним із варіантів посилення естетичного начала в сучасному ви­робництві стало виникнення такого явища, як дизайн. Терміном «ди­зайн» визначаються види продуктивної діяльності, спрямовані на формування естетичних і функціональних якостей предметного сере­довища. Дизайн є художнім конструюванням. Як складова частина, він входить у загальний процес конструювання промислових виробів і має на меті реалізацію трьох принципів: корисність, краса, зручність. Ди­зайн «доводить», що форма предмета повинна бути залежною від тієї функції, яку він виконує в людській практиці, від матеріалу, з якого він створений, від технології виробництва.

Поширення і поглиблення зв’язків естетичної діяльності й праці може бути визначено як одна з умов забезпечення творчого розвитку людини, реалізації її творчого потенціалу.

У системі «людина — праця» провідна роль належить людині. Саме від її внутрішнього світу, духовних якостей залежить і характер, і спрямованість праці. Але життя людини не обмежується працею, воно різноманітне, охоплює і внутрішні, і зовнішні форми прояву людської особистості. Удосконалення людини, яка водночас є і суб’єктом, і об’єктом естетичної діяльності, є кінцевим результатом цієї діяльнос­ті. Прагнення досягнути виразності людського образу, досконалості зовнішності людини та її внутрішнього світу присутнє на кожному етапі життя як окремої особистості, так і суспільства. Свідченням цього є і одяг, і прикрашення людського тіла, і вдосконалення «облич­чя» тощо. Починаючи з первісного суспільства і до сьогодні людина багато робить для того, щоб її зовнішній вигляд відповідав тим ідеалам краси, тим уявленням про прекрасне, які панують у суспільстві та водночас відрізняють її як особистість. Вона постійно намагається через зовнішні прояви підкреслити свою неповторність, унікальність, свою досконалість. Водночас життя людини — це постійний процес змін її внутрішніх якостей: почуттів, смаків, ідеалів, поглядів, потреб і т. д. Ці зміни невід’ємні від естетичної діяльності, яка забезпечує як розвиток естетичних здібностей, так і їхню актуалізацію, а також їхнє вдосконалення. Тому головна мета естетичної діяльності — гармоні­зація та вдосконалення світу та її суб’єкта — людини, яка в даному випадку є також її об’єктом.

Естетична діяльність неможлива поза суспільством, оскільки вона є соціальною формою буття людини. Естетична діяльність по­роджена потребою соціального розвитку і здійснюється в суспільстві. Система суспільних відносин в усіх її формах і проявах зумовлює ес­тетичну діяльність і регулює рівень її розвитку, її спрямованість та водночас сама виступає об’єктом естетичної діяльності. Дійсно, есте­тична діяльність здійснюється в певних соціальних умовах. Саме вони визначають панування її продуктивного або репродуктивного виду, рівень і міру можливостей окремого індивіда здійснювати її на рівні створення нових цінностей і відносин тощо. Разом із тим розвиток естетичної діяльності дозволяє впроваджувати в соціальне життя такі начала, які сприяють її гармонізації. Людяність і гуманність висту­пають змістом естетичної діяльності, яка стимулює їх утверджен­ня й поширення в суспільстві. Актуалізація естетичних ідеалів у сус­пільстві, у суспільних відносинах, у житті соціальних груп і окремих індивідів завдяки естетичній діяльності найбільш яскраво виявляється в таких культурних феноменах, як ритуали, свята, обряди, ігри, зма­гання і т. д. У них фіксується естетичний досвід як результат естетич­ної діяльності минулих поколінь, закарбовуються визначальні естетичні цінності. Це формує необхідність їх засвоєння завдяки продуктивній естетичній діяльності кожного члена суспільства і таким чином фор­мування його естетичної культури.

Одним із результатів естетичної діяльності в соціальній сфері є етикет — усталена система норм поведінки і спілкування. Саме в етикеті втілені естетичні ідеали щодо стосунків між людьми, він регулює людські взаємини. Засвоєння правил етикету забезпечує фор­мування естетичних орієнтирів як окремої людини, так і певної групи людей, суспільства взагалі.

Естетична діяльність невід’ємна від сфери природи, яка виступає як її об’єкт, так і водночас — ідеал краси, джерело естетичної насо­лоди. У природі зосереджено те, що має для людини естетичну цін- ность. її розпредметнення становить головну спрямованість естетичної діяльності. Довгий час людина була розчинена в природі, вважала її своїм вчителем, у ній бачила зразки власного життя. Стосунки між людством і природою в той час можна охарактеризувати як гармоній­ні. Природа і людство існували в системі рівноваги порівняно довгий час. Природа надихала людину на створення таких естетичних ціннос­тей, які гармонійно поєднувалися з природним світом і його красою. Поступово усвідомлення людиною своєї значущості, її власне звели­чення зумовили відмову людини від засвоєння природних естетичних цінностей та зосередження уваги на їх перетворенні. Людина почала створювати сади і парки, вдосконалювати на власний розсуд природний ландшафт тощо. Відсторонення від природи призвело до відмови від природної краси як естетичного ідеалу. Естетичну діяльність почали пов’язувати з процесами або підпорядкування природи людині, або з перетворенням її, з володарюванням над її силами. Визнання само­достатності природи, її натуральної та ідеальної краси пов’язане з по­верненням орієнтації естетичної діяльності на сприйняття природи як безперечної естетичної цінності.

Прагнення людства створити навколишній світ у відповідності до ідеалів краси обумовило виникнення мистецтва — феномену, який концентрує в собі неутилітарні начала, втілює ідеальну модель люд­ського і природного життя. Змістом мистецтва є естетичний ідеал. Мистецтво засноване не тільки на естетичній діяльності, спрямованій на втілення цього ідеалу в художньому творі. Воно вимагає також здійснення естетичної діяльності, спрямованої на його розпредмет­нення, споживання. При цьому відбувається перехід художнього твору в естетичний світ його співтворця — глядача, слухача, виконавця та ін. Значущість мистецтва полягає в тому, що воно впливає на смаки, почуття, ідеали, погляди як його творця, так і споживача, стимулюючи спрямованість до естетичної діяльності продуктивного характеру.

В усіх сферах свого прояву естетична діяльність складається з таких різновидів:

-   практична, яка втілюється в дизайні і спрямована на впроваджен­ня естетичних ідеалів у виробничий процес, в організацію побуту, у вдосконалення природного середовища тощо;

-    художньо-практична, що виявляється в карнавалах, обрядах, ритуалах і т. д.;

-    художня, спрямована на створення, споживання, збереження, розповсюдження, обмін творів мистецтва;

-   виховна, метою якої є формування і розвиток естетичної культу­ри особистості;

-   теоретична, пов’язана з розробкою естетичних теорій, з розвитком естетичної думки.

Естетична діяльність цілісна, тому виокремлення її різновидів від­носне та умовне, бо всі вони не можуть існувати один без одного, обумовлюють один одного, підпорядковані єдиній меті.