§ 3. Догматика католицизму

Джерелом віровчення в католицтві визнаються всі книги Біблії — так зване Святе Письмо, а також постано­ви 21 собору, праці усіх «отців церкви» (і грецьких, і ла­тинських), судження Пап Римських з церковних і мир­ських проблем (Священий Переказ). Відповідно до дек­рету I Ватиканського собору від 18 червня 1870 р. вважається, що Папа є непогрішним у питаннях віри і моральності.

Хоча між католиками і православними існують роз­біжності щодо визнання низки християнських Все­ленських Соборів та їхніх рішень, але обидві конфесії вважають, що на Вселенських Соборах (повноважних з’їздах представників окремих церков) є незримо при­сутнім Святий Дух. Тому основні питання християнсь­кого віровчення й обряду вирішуються саме на Соборах.

Відповідно до християнського вчення, земна історія завершується Другим пришестям Ісуса Христа, що від­будеться з волі Бога-Отця й у тільки Йому відомий час. Тоді буде воскресіння мертвих (усіх, хто коли-небудь жив), їхні душі отримають тіла, щоб стати на Страшно­му суді. У середні віки було поширене переконання, що переважна більшість душ за гріхи відразу після смерті потрапляє в пекло, де залишається до Страшного Суду. Наприкінці XII — на початку XIII ст. Католицька Церква коректує вчення про кінець світу (есхатологію), а на Флорентійському соборі (1439 р.) приймає особливий догмат про чистилище, що дав уявлення про долю душі після смерті до Страшного суду. Чистилище — це теж свого роду пекло, але тимчасове, проміжне місце, де після смерті перебуває душа покійного, очищаючись і терплячи муки залежно від тяжкості гріхів. Якщо йдеть­ся не про смертні гріхи, то душі можуть зустріти Судний день з чистою від гріха душею й одержати можливість вічного порятунку. Зі вченням про чистилище пов’язана і практика індульгенцій. Вважається, що католицька церква, яка представляє Град Божий на землі, має завдя­ки діянням Ісуса Христа, Богоматері, святих «запас» благодаті, котрим може розпоряджатися за своїм розсу­дом. Маючи заслуги перед церквою, роблячи добрі спра­ви на її благо, вносячи пожертвування, здобуваючи індуль­генції (церковні грамоти, що свідчать про відпущення гріхів), католик одержує частку благодаті і прощення певних гріхів. У середні віки існували спеціальні цер­ковні таблиці, за якими визначалася ступінь гріхів і гро­шова ціна їхньої спокути.

Шанування Богородиці в Католицькій Церкві вира­жене набагато сильніше, ніж у православній. Католики традиційно найчастіше звертаються в молитвах до Пре­святої Діви Марії. Ще на Вселенському Соборі в Ефесі (431 р.) Пресвята Діва Марія, мати Ісуса Христа, була визнана Богородицею і Царицею Небес. У 1854 р. був проголошений особливий догмат про непорочне зачат­тя Богородиці, про те, що Діва Марія була породжена як чиста, вільна від первородного гріха істота, а у 1959 р. — про тілесне піднесення Богородиці на небо. У 1964 р. Папою Павлом VI Пресвята Діва Марія проголошена Матір’ю церкви.

Католицька Церква має певні обрядові особливості. Богослужіння (меса) проводиться найчастіше латинсь­кою мовою. Парафіяни беруть участь у ньому сидячи, а встають лише під час читання Євангелія і при співі певних молитов. Меса супроводжується органною музикою. Хоча орган — візантійський винахід, він використовується го­ловним чином у католицькому богослужінні.

Характерні риси католицького храму — готичний стиль, скульптури святих, живопис на біблійні теми. Є й ікони, але вони не відіграють такої великої ролі, як у православ’ї. Святе місце — вівтар — у католицькому храмі відкритий поглядам парафіян на відміну від закри­того іконостасом вівтаря в храмі православному. Католи­ки хрестяться всією долонею з лівого плеча на праве.

Велике значення надається культовим діям (таїн­ствам), що вважаються встановленими Ісусом Христом. Вважається, що через них на віруючих сходить невиди­ма благодать Божа, яка морально очищає людину. Рятів­на дієвість таїнства залежить від дотримання встановлено­го порядку ритуальних дій, участі «законно призначеної» духовної особи, точності словесної формули, особливого настрою того, хто приймає таїнство.