Печать
PDF

Розділ 4 Первісні історичні форми релігії - § 3. Ранньоісторичні форми релігії та родоплемінні культи

Posted in Учебные материалы - Релігієзнавство ( за ред. В.Д. Титова )

Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 

§ 3. Ранньоісторичні форми релігії та родоплемінні культи

До ранніх релігійних уявлень належить фетишизм і ма­гія, анімалізм і тотемізм, землеробський культ і шаманізм.

Родоплемінний лад склався приблизно 40 тис. років тому і пройшов через три основні фази: ранній матріар­хат, пізній (розвинутий) матріархат і патріархат. Кожній фазі відповідала своя форма релігійних уявлень, що від­бивала особливості свідомості давніх людей у даних, кон­кретних суспільних умовах: ранньому матріархатові — то­темізм, пізньому — землеробський культ, патріархатові — шаманізм. Але усі ці основні форми вірувань супроводжу­валися фетишизмом і магією, анімізмом і аніматизмом.

Фетишизм. Фетишизм (від португ. feitico — зачарова­на річ) — це поклоніння неживим предметам (фети­шам). До реальної користі та значення матеріальних предметів додається надприродна здатність бути по­мічником і заступником людей. Так, у древніх германців ще у перші сторіччя нашої ери найбільш могутнім фети­шем вважалася ялина. Узимку вони приходили до однієї з найвищих ялин у лісі, просили в неї допомоги і заступ­ництва, співали і танцювали навколо неї, вішали на неї подарунки. Наша новорічна ялинка за своїм походжен­ням теж належить до цього обожнювання дерева, хоча зараз у цьому немає нічого релігійного, бо ніхто не при­писує ялині надприродних властивостей.

У сучасних релігіях фетишизм зберігся у вигляді ша­нування священних предметів (хрести, ікони, мощі), а як самостійний залишок — у вигляді віри в талісмани та амулети. Талісман, з погляду марновірних людей, при­носить щастя, а амулет оберігає від нещастя. Сучасними фетишами (талісманами або амулетами) у марновірних людей є, наприклад, підкови, ладанки, кулони, слони­ки, іграшки, «щасливі» проїзні квитки.

Магія. Магія (від грецьк. magia — ворожба) — су­купність уявлень та ритуальних дій, що вчиняються з метою вплинути надприродним шляхом на природу або людину. Наприклад, деякі північноамериканські індіанці навіть у ХІХ ст. перед початком полювання на бізонів ви­конували особливий мисливський танець: танцювальним рухам вони приписували надприродні властивості залу­чати бізонів до стійбища і забезпечувати вдале полюван­ня. Магія подвоювала (в уяві людей) шляхи впливу на природу: вважалося, що людина могла впливати на при­роду не лише своєю працею (природний шлях), але й особливими символічними діями-обрядами (надпри­родний шлях).

Сфера магії — це діяльність в умовах підвищеного ризику. Людина звертається до неї, коли відчуває не­впевненість у своїх силах, не може знайти ефективні рішення в умовах особистої невизначеності, кожного ду­ховної розгубленості та соціальної нестабільності. І хоча ця форма релігії виникла ще у стародавні часи, в періо­ди соціальних криз, різких змін соціокультурних орієн­тирів, духовної порожнечі та песимізму, в історії різних народів періодично відбувається відродження магії. Тому ця ранньоісторична форма релігії була і залишається ак­туальною, коли йдеться про аналіз релігійних уявлень та уподобань сьогодення.

Магія поділяється на такі основні види: виробничу, лікувальну, любовну, шкідливу (деструктивну), запо­біжну, військову, метеорологічну (магія погоди) тощо. Найбільш розповсюдженим видом магії була виробнича, яка, у свою чергу, мала багато різновидів: мисливська, рибальська, будівельна і т.ін. У ході розвитку суспільства з’являлися все нові різновиди виробничої магії: земле­робська, скотарська, гончарна, ковальська, навчальна, спортивна тощо. Зокрема, особливим різновидом за­побіжної магії були релігійні табу — заборони на здійс­нення якихось дій, що нібито можуть викликати над­природним шляхом нещастя і лиха.

Залежно від методу дії на предмет впливу магія кла­сифікується таким чином:

Контактна магія — передбачає безпосередній кон­такт носія магічної сили з предметом магічних дій.

Ініціальна магія — вважається, що вплив здійснюєть­ся за допомогою переважно мовних формул без безпосе­реднього контакту з об’єктом впливу та використання його речей.

Парціальна магія — вплив здійснюється опосередко­вано, шляхом маніпуляцій з частинами предмета впли­ву — із залишками їжі, волосся, нігтей, особистих речей.

Імітативна магія — передбачає використання імі­тацій предмета впливу (воскові ляльки, художні портре­ти, фотографії тощо).

Розрізняють також магію білу та чорну. Біла магія спрямована на те, щоб якось поліпшити життя людини. Магія чорна, навпаки, здійснюється з метою завдати збитків, фізичних та психічних ушкоджень, справити інші негативні впливи.

Магія збереглася до наших днів і як елемент сучасних релігій (віра в надприродну силу обрядів), і в самостійній формі (у вигляді таких побутових марновірств, як гадан­ня на картах та ін.). Іноді до магії вдаються під час іспи­тів учні та студенти: кладуть п’ятак під п’яту, складають іспити в тому самому «щасливому» одязі тощо.

В сучасному релігійному житті України магія набула значного поширення. У кожному місті, на кожному те­леканалі можна зустріти оголошення про надання магі­чних послуг різного гатунку (останнім часом здебільшого любовно-магічних). У принципі, якщо йдеться про віру або невіру в магію, то це питання особистого релігійно­го самовизначення людини. Але слід знати, що викори­стання контактної та парціальної магії може спричини­ти цілком природним чином суттєві матеріальні збитки, зашкодити здоров’ю та призвести до моральних втрат. Отже, певні магічні ритуали та їхня дія на нестабільну психіку деяких громадян у конкретних випадках можуть становити небезпеку для суспільства. У такому разі ма­гічні дії мають ознаки злочину, хоча притягнути «магів» до кримінальної відповідальності досить важко.

Анімізм. Анімізм (від лат. anima — душа) — це віра в існування духів і душ як надприродних двійників при­родних об’єктів і процесів. Анімізм починається з при­писування двійників матеріальним об’єктам: людському тілу, тваринам, знаряддям праці тощо. Потім у своєму розвиткові анімізм включив у себе уявлення про двій­ників матеріальних процесів (хвороби, війни, ковальсь­кої справи й ін.).

У слов’ян для забезпечення ілюзорних двійників за­стосовувалися два терміни: менш могутніх називали «ду­шами», більш могутніх «духами». Духи, у свою чергу, підрозділялися на добрих і злих.

Прикладом анімізму можуть бути деякі релігійні уяв­лення ескімосів Гренландії (ХІХ ст.). На їхню думку, над­природні двійники наявні в кожної людини, кожного дерева, струмка, звіра. Ночами, думали вони, людські душі залишають свої тіла і відправляються полювати, танцювати і відвідувати друзів. Коли вмирала людина, їй у могилу клали знаряддя і предмети праці. Вважалося, що двійники цих речей служитимуть двійникам люд­ських тіл у «країні мертвих».

У багатьох народів головними двійниками, яких най­більше шанували первісні анімісти, були душі померлих родичів. Вони розглядалися як могутні охоронці людей. Тому в літературі первісний анімізм часто називають ще культом предків.

З уявлення про безсмертя двійника виросло уявлен­ня про загробне життя. У первісних анімістів «країна мертвих» була не на небі, а десь на землі або під землею. Життя душ у «країні мертвих» у принципі уявлялося як просте продовження реального життя. Так, за уявлення­ми індійців-алконгинів, душа мисливця в «країні мерт­вих» на душі лиж женеться по душі снігу за душами лося і бобра. У деяких народів замість уявлення про «країну мертвих» з’явилося уявлення про переселення душ у нові тіла.

У сучасних релігіях анімістичний елемент займає ве­лике місце. Уявлення про бога, сатану, ангелів, безсмерт­них душах — усе це за своєю суттю є складним анімізмом. Самостійно анімізм живе у вірі в привиди, у спіритизм (можливість спілкування з душами померлих за допомо­гою різних приладів).

Тотемізм. Тотемізм (у мові північноамериканських індіанців-оджибве «ототем» означає «його рід») є віра в надприродну спорідненість людських родів з певними видами тварин, яких і називали тотемами. На тотемів люди дивилися як на заступників роду і племені, захис­ників, помічників у розв’язанні всіх конфліктів. Тотеми мислилися як брати і сестри людей, і тому свої родові колективи первісні мисливці називали їх іменами. На­приклад, північноамериканські індіанці з племені жу­равля (оджибве) у ХІХ ст. мали п’ять родових колективів, які називалися журавлем, сомом, гагарою, куницею, ведмедем. А в Австралії спочатку (наприкінці ХУІІІ — на початку ХІХ ст.) європейців чимало дивувало, що на за­питання: «Хто ти такий?» — аборигени відповідали: «Я— кенгуру». Так через указівку родового тотему авст­ралійці підкреслювали свою племінну приналежність.

Спочатку як тотеми шанувалися тільки тварини, і при цьому лише ті, що були об’єктом полювання. Але потім (разом зі збільшенням числа людських колективів) родинні відносини були поширені і на всіх інших тварин, а в окремих народів також і на рослини, предмети, природні фактори. Наприклад, в австралійців тотемами були собака дінго, латаття, сливове дерево, великий камінь, гарячий вітер, дощ, сонце.

У тотемізмі були дві специфічні соціальні передумо­ви: виникнення родового ладу і полювання як основний вид трудової діяльності. Разом із виникненням родово­го ладу з’явилася і залежність кожного члена від колек­тиву родичів, тому що тільки від них первісна людина могла одержати допомогу, заступництво і підтримку. А в умовах, коли полювання було основним видом трудової діяльності, первісна людина відчувала свою залежність також і від тварин. Залежність від родового колективу і від тварин — ось ті головні особливості раннього мат­ріархату, що відбивалися у тотемізмі.

Відзначимо дві основні риси тотемізму. Перша — виділення як головних об’єктів поклоніння тотемічних духів, тобто двійників тотемів. Тотемам поклонялися лише тією мірою, в якій вони були вмістищами духів. Це поклоніння виражалося через молитовні прохання, ри­туальні танці, табу, жертвопринесення, виготовлення зображень і шанування тотемів тощо. Особливим видом поклоніння були обряди уподібнення тотемам. Так, деякі жителі Африки, прагнучи походити на антилопу зебу, вибивали собі нижні зуби.

Друга риса — дозвіл убивати і поїдати тотема тільки за умови дотриманні особливих релігійних процедур. Тотемам поклонялися, але тотемних же тварин убивали і з’їдали. Важливо при цьому було лише одне: убити і з’їсти за правилами, тобто щоб не зашкодити тотеміс­тичному духові. Так, індіанці-шеванізи в Канаді ще на початку ХХ ст. робили таку процедуру над тілом убито­го оленя-«родича»: ставили перед головою забитого по­суд з їжею, танцювали мисливський танець, гладили тіло, дякували і бажали щастя духові оленя в «країні мертвих».

Тотемізм як елемент увійшов в усі сучасні релігії. Особливо сильним є його вплив в індуїзмі, де багатьох тварин шанують як «священних» (слонів, мавп, зміїв тощо). Найпочесніше місце серед усіх шанованих тварин у індусів посідає корова. Сліди тотемізму чітко видні і в християнстві. Святий дух і зараз зображується у вигляді голуба, а Христос часто називається «агнцем Божим», тобто ягням, або символізується рибою. Від обряду ри­туального поїдання тотема веде свій початок христи­янське таїнство причащання: вважається, що під вигля­дом хліба і вина віруючі поїдають тіло і п’ють кров бога.

Землеробський (аграрний) культ. Це система релігій­них обрядів і уявлень, пов’язаних із землеробством і спрямованих на забезпечення збереження врожаю через звертання за допомогою до духів і богів. Типовий при­клад — релігійні погляди індіанців-ірокезів, що жили ра­ніше на території сучасної Канади, де зараз розташовані міста Квебек і Монреаль. Ще в ХІХ ст. ірокези як голо­вних шанували чотирьох духів: землі, кукурудзи, бобів і гарбуза. Усі ці чотири духи вважалися жінками. Зокрема, духів кукурудзи, бобів і гарбуза міфологія ірокезів зобра­жувала як трьох сестер, одягнених у листя відповідних рослин. Поряд з духами-жінками шанувалися також, але вже як другорядні, такі духи-чоловіки, як дух сонця, дух дощу і дух вітру.

Землеробський культ виник на етапі розвинутого матріархату близько 8 тис. років тому. Основним видом виробничої діяльності було мотичне землеробство, що ви­росло зі збирання. А збиранням раніш займалися жінки. Почавши відігравати головну роль у господарському жит­ті, вони водночас стали керувати чоловіками і в інших сферах життя. Залежність хлібороба від природи і керів­на роль жінки — ось дві головні особливості того часу, що відбилися в релігійних поглядах людей.

Можна виділити певні риси даної релігійної сис­теми.

1.  Перенесення головної ролі на землеробських духів, як це робили вже згадані ірокези. Крім того, у багатьох на­родів шанувалися деякі природні фактори, що певним чином впливали на врожай. Наприклад, багато народів (вавилоняни, єгиптяни та ін.) помітили, що на якість посівів та відповідно на врожай впливають фази Місяця і розташування планет, і тому поклонялися духам цих небесних світил.

2. Провідна роль жінки в релігії. Це відбилося у тому, що найважливіші духи уявлялися як духи жіночої статі і най­важливіші релігійні обряди в цей час справляли жінки. У деяких народів дозволялося найважливіші релігійні обря­ди робити й чоловікам, але за однієї неодмінної умови, що вони будуть одягатися і поводитися як жінки.

3. Систематичні людські жертвопринесення. Не ро­зуміючи сутності землеробських процесів, люди наївно вважали, що врожай є відповідною подякою духів за ці жертвопринесення. Тому первісні хлібороби намагалися дарувати своїм духам найбільш дорогі і коштовні речі. Цим і обґрунтовувалася ідея необхідності людських жерт­вопринесень.

4.  Ідея воскресіння деяких духів. Спостерігаючи за зер­ном, люди помітили, що після «похорону» воно «воскре­сає» знову. Звідси народилося уявлення, начебто деякі духи можуть тимчасово вмерти, щоб потім воскреснути.

5.  Перенесення «країни мертвих» з землі на небо. Бага­то благ і водночас неприємностей хліборобам «посила­ло» небо: світло і тепло, дощ і вітер, сніг і град. Звідси народилося уявлення, начебто духи живуть на небі. За аналогією «країну мертвих» переселили з землі на небо і відповідно виникла ідея, що духи померлих живуть у «царстві небесному».

Землеробський культ широко представлений у сучас­них релігіях. Навіть серед християнських святих ми зна­ходимо і заступника землеробства (св. Георгій), і волода­ря дощу і грому (Ілля-пророк). Це явні відгомони землеробського культу. Від жіночого духу землі веде свій поча­ток культ Богородиці: недарма віруючі на селі називали її «сповитальницею хлібів». Із землеробського культу прий­шло в християнство і святкування Воскресіння Христово­го (у минулому — свято Воскресіння духу зерна).

Шаманізм. Евенкійською мовою «шаман» означає «несамовитий». Цим терміном позначається широке коло анімістичних вірувань і уявлень у поєднанні з вірою в особливо могутні надприродні можливості найдав­ніших професійних служителів культу (шаманів). Так, у якутів ще на початку ХХ ст. вважалося, що хвору люди­ну ніхто не може вилікувати, крім шамана. До процеду­ри «лікування» входила складна сукупність релігійних дій: заклинання, пісні, танці, биття в бубон, звернення до духів по допомогу тощо. Якщо після такого «лікуван­ня» організм людини перемагав хворобу, слава припису­валися шаманові, якщо ж хворий помирав, винуватим вважався злий дух, що викрав душу хворого.

Магія, фетишизм і анімізм відбили безсилля не- освіченої людини. В усіх випадках, коли люди, не маю­чи достатніх знань, відчували себе безсилими, вони цей стан розгубленості компенсували за допомогою магії, фетишів або надприродних двійників. Ранні форми ре­лігії, які виникли ще в період формування родового ладу, у відносно «чистому» та повному вигляді збереглися до наших днів серед нечисленних племен, що свідомо ве­дуть ізольоване від сучасної цивілізації життя (деякі аф­риканські, індіанські та австралійські племена). Окремі фрагменти цих релігійних уявлень увійшли до більш роз­винутих і складних сучасних релігій. Вони також прояв­ляються у поширених побутових забобонах. Однак ранні релігійні форми були відсунуті на другорядні позиції тими релігіями, що більш повно задовольняли духовні потреби суспільного розвитку людей. Цей процес розпо­чався з історично документованих релігій стародавньо­го світу.

 

Питання до самопідготовки

1. Коли виникають ранні форми релігійних уявлень?

2. Соціально-історичні та психологічні передумови ранніх форм релігійних уявлень.

3. Основні риси міфології.

4. Фетишизм і його прояви у сучасному житті.

5. Тотемізм і його прояви у сучасному житті.

6. Магія і її прояви у сучасному житті.

7. Основні риси землеробського культу. Його прояви у сучасно­му житті.