Розділ 4 Первісні історичні форми релігії - § 3. Ранньоісторичні форми релігії та родоплемінні культи
§ 3. Ранньоісторичні форми релігії та родоплемінні культи
До ранніх релігійних уявлень належить фетишизм і магія, анімалізм і тотемізм, землеробський культ і шаманізм.
Родоплемінний лад склався приблизно 40 тис. років тому і пройшов через три основні фази: ранній матріархат, пізній (розвинутий) матріархат і патріархат. Кожній фазі відповідала своя форма релігійних уявлень, що відбивала особливості свідомості давніх людей у даних, конкретних суспільних умовах: ранньому матріархатові — тотемізм, пізньому — землеробський культ, патріархатові — шаманізм. Але усі ці основні форми вірувань супроводжувалися фетишизмом і магією, анімізмом і аніматизмом.
Фетишизм. Фетишизм (від португ. feitico — зачарована річ) — це поклоніння неживим предметам (фетишам). До реальної користі та значення матеріальних предметів додається надприродна здатність бути помічником і заступником людей. Так, у древніх германців ще у перші сторіччя нашої ери найбільш могутнім фетишем вважалася ялина. Узимку вони приходили до однієї з найвищих ялин у лісі, просили в неї допомоги і заступництва, співали і танцювали навколо неї, вішали на неї подарунки. Наша новорічна ялинка за своїм походженням теж належить до цього обожнювання дерева, хоча зараз у цьому немає нічого релігійного, бо ніхто не приписує ялині надприродних властивостей.
У сучасних релігіях фетишизм зберігся у вигляді шанування священних предметів (хрести, ікони, мощі), а як самостійний залишок — у вигляді віри в талісмани та амулети. Талісман, з погляду марновірних людей, приносить щастя, а амулет оберігає від нещастя. Сучасними фетишами (талісманами або амулетами) у марновірних людей є, наприклад, підкови, ладанки, кулони, слоники, іграшки, «щасливі» проїзні квитки.
Магія. Магія (від грецьк. magia — ворожба) — сукупність уявлень та ритуальних дій, що вчиняються з метою вплинути надприродним шляхом на природу або людину. Наприклад, деякі північноамериканські індіанці навіть у ХІХ ст. перед початком полювання на бізонів виконували особливий мисливський танець: танцювальним рухам вони приписували надприродні властивості залучати бізонів до стійбища і забезпечувати вдале полювання. Магія подвоювала (в уяві людей) шляхи впливу на природу: вважалося, що людина могла впливати на природу не лише своєю працею (природний шлях), але й особливими символічними діями-обрядами (надприродний шлях).
Сфера магії — це діяльність в умовах підвищеного ризику. Людина звертається до неї, коли відчуває невпевненість у своїх силах, не може знайти ефективні рішення в умовах особистої невизначеності, кожного духовної розгубленості та соціальної нестабільності. І хоча ця форма релігії виникла ще у стародавні часи, в періоди соціальних криз, різких змін соціокультурних орієнтирів, духовної порожнечі та песимізму, в історії різних народів періодично відбувається відродження магії. Тому ця ранньоісторична форма релігії була і залишається актуальною, коли йдеться про аналіз релігійних уявлень та уподобань сьогодення.
Магія поділяється на такі основні види: виробничу, лікувальну, любовну, шкідливу (деструктивну), запобіжну, військову, метеорологічну (магія погоди) тощо. Найбільш розповсюдженим видом магії була виробнича, яка, у свою чергу, мала багато різновидів: мисливська, рибальська, будівельна і т.ін. У ході розвитку суспільства з’являлися все нові різновиди виробничої магії: землеробська, скотарська, гончарна, ковальська, навчальна, спортивна тощо. Зокрема, особливим різновидом запобіжної магії були релігійні табу — заборони на здійснення якихось дій, що нібито можуть викликати надприродним шляхом нещастя і лиха.
Залежно від методу дії на предмет впливу магія класифікується таким чином:
Контактна магія — передбачає безпосередній контакт носія магічної сили з предметом магічних дій.
Ініціальна магія — вважається, що вплив здійснюється за допомогою переважно мовних формул без безпосереднього контакту з об’єктом впливу та використання його речей.
Парціальна магія — вплив здійснюється опосередковано, шляхом маніпуляцій з частинами предмета впливу — із залишками їжі, волосся, нігтей, особистих речей.
Імітативна магія — передбачає використання імітацій предмета впливу (воскові ляльки, художні портрети, фотографії тощо).
Розрізняють також магію білу та чорну. Біла магія спрямована на те, щоб якось поліпшити життя людини. Магія чорна, навпаки, здійснюється з метою завдати збитків, фізичних та психічних ушкоджень, справити інші негативні впливи.
Магія збереглася до наших днів і як елемент сучасних релігій (віра в надприродну силу обрядів), і в самостійній формі (у вигляді таких побутових марновірств, як гадання на картах та ін.). Іноді до магії вдаються під час іспитів учні та студенти: кладуть п’ятак під п’яту, складають іспити в тому самому «щасливому» одязі тощо.
В сучасному релігійному житті України магія набула значного поширення. У кожному місті, на кожному телеканалі можна зустріти оголошення про надання магічних послуг різного гатунку (останнім часом здебільшого любовно-магічних). У принципі, якщо йдеться про віру або невіру в магію, то це питання особистого релігійного самовизначення людини. Але слід знати, що використання контактної та парціальної магії може спричинити цілком природним чином суттєві матеріальні збитки, зашкодити здоров’ю та призвести до моральних втрат. Отже, певні магічні ритуали та їхня дія на нестабільну психіку деяких громадян у конкретних випадках можуть становити небезпеку для суспільства. У такому разі магічні дії мають ознаки злочину, хоча притягнути «магів» до кримінальної відповідальності досить важко.
Анімізм. Анімізм (від лат. anima — душа) — це віра в існування духів і душ як надприродних двійників природних об’єктів і процесів. Анімізм починається з приписування двійників матеріальним об’єктам: людському тілу, тваринам, знаряддям праці тощо. Потім у своєму розвиткові анімізм включив у себе уявлення про двійників матеріальних процесів (хвороби, війни, ковальської справи й ін.).
У слов’ян для забезпечення ілюзорних двійників застосовувалися два терміни: менш могутніх називали «душами», більш могутніх «духами». Духи, у свою чергу, підрозділялися на добрих і злих.
Прикладом анімізму можуть бути деякі релігійні уявлення ескімосів Гренландії (ХІХ ст.). На їхню думку, надприродні двійники наявні в кожної людини, кожного дерева, струмка, звіра. Ночами, думали вони, людські душі залишають свої тіла і відправляються полювати, танцювати і відвідувати друзів. Коли вмирала людина, їй у могилу клали знаряддя і предмети праці. Вважалося, що двійники цих речей служитимуть двійникам людських тіл у «країні мертвих».
У багатьох народів головними двійниками, яких найбільше шанували первісні анімісти, були душі померлих родичів. Вони розглядалися як могутні охоронці людей. Тому в літературі первісний анімізм часто називають ще культом предків.
З уявлення про безсмертя двійника виросло уявлення про загробне життя. У первісних анімістів «країна мертвих» була не на небі, а десь на землі або під землею. Життя душ у «країні мертвих» у принципі уявлялося як просте продовження реального життя. Так, за уявленнями індійців-алконгинів, душа мисливця в «країні мертвих» на душі лиж женеться по душі снігу за душами лося і бобра. У деяких народів замість уявлення про «країну мертвих» з’явилося уявлення про переселення душ у нові тіла.
У сучасних релігіях анімістичний елемент займає велике місце. Уявлення про бога, сатану, ангелів, безсмертних душах — усе це за своєю суттю є складним анімізмом. Самостійно анімізм живе у вірі в привиди, у спіритизм (можливість спілкування з душами померлих за допомогою різних приладів).
Тотемізм. Тотемізм (у мові північноамериканських індіанців-оджибве «ототем» означає «його рід») є віра в надприродну спорідненість людських родів з певними видами тварин, яких і називали тотемами. На тотемів люди дивилися як на заступників роду і племені, захисників, помічників у розв’язанні всіх конфліктів. Тотеми мислилися як брати і сестри людей, і тому свої родові колективи первісні мисливці називали їх іменами. Наприклад, північноамериканські індіанці з племені журавля (оджибве) у ХІХ ст. мали п’ять родових колективів, які називалися журавлем, сомом, гагарою, куницею, ведмедем. А в Австралії спочатку (наприкінці ХУІІІ — на початку ХІХ ст.) європейців чимало дивувало, що на запитання: «Хто ти такий?» — аборигени відповідали: «Я— кенгуру». Так через указівку родового тотему австралійці підкреслювали свою племінну приналежність.
Спочатку як тотеми шанувалися тільки тварини, і при цьому лише ті, що були об’єктом полювання. Але потім (разом зі збільшенням числа людських колективів) родинні відносини були поширені і на всіх інших тварин, а в окремих народів також і на рослини, предмети, природні фактори. Наприклад, в австралійців тотемами були собака дінго, латаття, сливове дерево, великий камінь, гарячий вітер, дощ, сонце.
У тотемізмі були дві специфічні соціальні передумови: виникнення родового ладу і полювання як основний вид трудової діяльності. Разом із виникненням родового ладу з’явилася і залежність кожного члена від колективу родичів, тому що тільки від них первісна людина могла одержати допомогу, заступництво і підтримку. А в умовах, коли полювання було основним видом трудової діяльності, первісна людина відчувала свою залежність також і від тварин. Залежність від родового колективу і від тварин — ось ті головні особливості раннього матріархату, що відбивалися у тотемізмі.
Відзначимо дві основні риси тотемізму. Перша — виділення як головних об’єктів поклоніння тотемічних духів, тобто двійників тотемів. Тотемам поклонялися лише тією мірою, в якій вони були вмістищами духів. Це поклоніння виражалося через молитовні прохання, ритуальні танці, табу, жертвопринесення, виготовлення зображень і шанування тотемів тощо. Особливим видом поклоніння були обряди уподібнення тотемам. Так, деякі жителі Африки, прагнучи походити на антилопу зебу, вибивали собі нижні зуби.
Друга риса — дозвіл убивати і поїдати тотема тільки за умови дотриманні особливих релігійних процедур. Тотемам поклонялися, але тотемних же тварин убивали і з’їдали. Важливо при цьому було лише одне: убити і з’їсти за правилами, тобто щоб не зашкодити тотемістичному духові. Так, індіанці-шеванізи в Канаді ще на початку ХХ ст. робили таку процедуру над тілом убитого оленя-«родича»: ставили перед головою забитого посуд з їжею, танцювали мисливський танець, гладили тіло, дякували і бажали щастя духові оленя в «країні мертвих».
Тотемізм як елемент увійшов в усі сучасні релігії. Особливо сильним є його вплив в індуїзмі, де багатьох тварин шанують як «священних» (слонів, мавп, зміїв тощо). Найпочесніше місце серед усіх шанованих тварин у індусів посідає корова. Сліди тотемізму чітко видні і в християнстві. Святий дух і зараз зображується у вигляді голуба, а Христос часто називається «агнцем Божим», тобто ягням, або символізується рибою. Від обряду ритуального поїдання тотема веде свій початок християнське таїнство причащання: вважається, що під виглядом хліба і вина віруючі поїдають тіло і п’ють кров бога.
Землеробський (аграрний) культ. Це система релігійних обрядів і уявлень, пов’язаних із землеробством і спрямованих на забезпечення збереження врожаю через звертання за допомогою до духів і богів. Типовий приклад — релігійні погляди індіанців-ірокезів, що жили раніше на території сучасної Канади, де зараз розташовані міста Квебек і Монреаль. Ще в ХІХ ст. ірокези як головних шанували чотирьох духів: землі, кукурудзи, бобів і гарбуза. Усі ці чотири духи вважалися жінками. Зокрема, духів кукурудзи, бобів і гарбуза міфологія ірокезів зображувала як трьох сестер, одягнених у листя відповідних рослин. Поряд з духами-жінками шанувалися також, але вже як другорядні, такі духи-чоловіки, як дух сонця, дух дощу і дух вітру.
Землеробський культ виник на етапі розвинутого матріархату близько 8 тис. років тому. Основним видом виробничої діяльності було мотичне землеробство, що виросло зі збирання. А збиранням раніш займалися жінки. Почавши відігравати головну роль у господарському житті, вони водночас стали керувати чоловіками і в інших сферах життя. Залежність хлібороба від природи і керівна роль жінки — ось дві головні особливості того часу, що відбилися в релігійних поглядах людей.
Можна виділити певні риси даної релігійної системи.
1. Перенесення головної ролі на землеробських духів, як це робили вже згадані ірокези. Крім того, у багатьох народів шанувалися деякі природні фактори, що певним чином впливали на врожай. Наприклад, багато народів (вавилоняни, єгиптяни та ін.) помітили, що на якість посівів та відповідно на врожай впливають фази Місяця і розташування планет, і тому поклонялися духам цих небесних світил.
2. Провідна роль жінки в релігії. Це відбилося у тому, що найважливіші духи уявлялися як духи жіночої статі і найважливіші релігійні обряди в цей час справляли жінки. У деяких народів дозволялося найважливіші релігійні обряди робити й чоловікам, але за однієї неодмінної умови, що вони будуть одягатися і поводитися як жінки.
3. Систематичні людські жертвопринесення. Не розуміючи сутності землеробських процесів, люди наївно вважали, що врожай є відповідною подякою духів за ці жертвопринесення. Тому первісні хлібороби намагалися дарувати своїм духам найбільш дорогі і коштовні речі. Цим і обґрунтовувалася ідея необхідності людських жертвопринесень.
4. Ідея воскресіння деяких духів. Спостерігаючи за зерном, люди помітили, що після «похорону» воно «воскресає» знову. Звідси народилося уявлення, начебто деякі духи можуть тимчасово вмерти, щоб потім воскреснути.
5. Перенесення «країни мертвих» з землі на небо. Багато благ і водночас неприємностей хліборобам «посилало» небо: світло і тепло, дощ і вітер, сніг і град. Звідси народилося уявлення, начебто духи живуть на небі. За аналогією «країну мертвих» переселили з землі на небо і відповідно виникла ідея, що духи померлих живуть у «царстві небесному».
Землеробський культ широко представлений у сучасних релігіях. Навіть серед християнських святих ми знаходимо і заступника землеробства (св. Георгій), і володаря дощу і грому (Ілля-пророк). Це явні відгомони землеробського культу. Від жіночого духу землі веде свій початок культ Богородиці: недарма віруючі на селі називали її «сповитальницею хлібів». Із землеробського культу прийшло в християнство і святкування Воскресіння Христового (у минулому — свято Воскресіння духу зерна).
Шаманізм. Евенкійською мовою «шаман» означає «несамовитий». Цим терміном позначається широке коло анімістичних вірувань і уявлень у поєднанні з вірою в особливо могутні надприродні можливості найдавніших професійних служителів культу (шаманів). Так, у якутів ще на початку ХХ ст. вважалося, що хвору людину ніхто не може вилікувати, крім шамана. До процедури «лікування» входила складна сукупність релігійних дій: заклинання, пісні, танці, биття в бубон, звернення до духів по допомогу тощо. Якщо після такого «лікування» організм людини перемагав хворобу, слава приписувалися шаманові, якщо ж хворий помирав, винуватим вважався злий дух, що викрав душу хворого.
Магія, фетишизм і анімізм відбили безсилля не- освіченої людини. В усіх випадках, коли люди, не маючи достатніх знань, відчували себе безсилими, вони цей стан розгубленості компенсували за допомогою магії, фетишів або надприродних двійників. Ранні форми релігії, які виникли ще в період формування родового ладу, у відносно «чистому» та повному вигляді збереглися до наших днів серед нечисленних племен, що свідомо ведуть ізольоване від сучасної цивілізації життя (деякі африканські, індіанські та австралійські племена). Окремі фрагменти цих релігійних уявлень увійшли до більш розвинутих і складних сучасних релігій. Вони також проявляються у поширених побутових забобонах. Однак ранні релігійні форми були відсунуті на другорядні позиції тими релігіями, що більш повно задовольняли духовні потреби суспільного розвитку людей. Цей процес розпочався з історично документованих релігій стародавнього світу.
Питання до самопідготовки
1. Коли виникають ранні форми релігійних уявлень?
2. Соціально-історичні та психологічні передумови ранніх форм релігійних уявлень.
3. Основні риси міфології.
4. Фетишизм і його прояви у сучасному житті.
5. Тотемізм і його прояви у сучасному житті.
6. Магія і її прояви у сучасному житті.
7. Основні риси землеробського культу. Його прояви у сучасному житті.