Розділ 4 Первісні історичні форми релігії PDF Печать
Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 
Учебные материалы - Релігієзнавство ( за ред. В.Д. Титова )

Розділ 4 Первісні історичні форми релігії

§ 1. Загальна характеристика первісних форм релігії

Коли ми говоримо про ранні, або первісні, форми релігії, то спираємося не на прямі, а на опосередковані свідчення археологічних розкопок та спостереження ет­нографів над сучасними примітивними суспільствами. Таким чином ми можемо лише створювати певні більш- менш надійні реконструкції цих релігійних форм, не ма­ючи можливості безпосередньо спостерігати їх.

Витоки перших релігійних уявлень наших пращурів тісно пов’язані з виникненням у них ранніх форм духов­ного життя. Приблизно 40 тис. років тому у розвитку сус­пільства сталися якісні зміни щодо світосприйняття лю­дини. Дані сучасної археології свідчать, що принаймні 40 тис. років тому вже можна зафіксувати появу найпро­стіших форм вірувань одночасно з завершенням транс­формації первісних людей (неандертальців) у людей су­часного типу. В їхній свідомості відбувається перехід від етапу кількісного накопичення елементарного практич­ного досвіду до етапу якісного осмислення причинних зв’язків між явищами навколишнього світу, переважно в ілюзійно-фантастичній формі. Розвиток мислення в духовній сфері сприяв формуванню примітивних уяв­лень про абстрактні надприродні сили, від яких зале­жить доля людей. Завдяки цим уявленням відбувається перша в історії свідома організація суспільного буття та встановлюються норми родоплемінних стосунків. Люди намагалися винайти найефективніший спосіб успішно­го виживання за допомогою певних псевдопрактичних дій, спрямованих на встановлення зв’язку з «вищими» си­лами, щоб знайти захист від різноманітних негараздів природного та соціального життя. Вже первинні релігійні уявлення виконують світоглядну та ілюзорно-компенса­торну функції, бо складаються як засіб перетворення ба­жаного в дійсне, незрозумілого в зрозуміле, хаотичного в упорядковане.

Одна з найважливіших проблем, яку намагаються вирішити вже тогочасні релігійні уявлення, — це визна­чення сутнісного та символічного значення смерті лю­дини. Про це свідчать розкопані поховання ще верхньо­го палеоліту, які несуть в собі залишки ритуалу: покійни­ка готували до «життя» після смерті таким чином: поряд з померлим клали прикраси, зброю, посуд, необхідний для життя інвентар. У північно-західній Італіі поблизу Ментони знайдено подвійні «склепи» того часу, що та­кож свідчить про певні уявлення стосовно подальшої спільної долі померлих. Мислення людини орієнтоване на подолання протиріч між протилежностями, завдяки яким створюється система життєвих координат: буття — небуття, світло — темрява, життя — смерть. Французь­кий етнограф К. Леві-Строс, який вивчав особливості функціювання примітивних суспільств ХХ ст. (афри­канські племена бороро, намбіквара та ін.), показав, що ці протилежності світу первісна людина долає шляхом припущення можливості перехідних станів між життям та смертю. Саме тому особливого значення набувають поховальні обряди як своєрідний «місток» між буттям живих та мертвих, а в міфології первісних суспільств значне місце посідають сюжети про птахів та тварин, що поїдають мертві тіла. Шанобливе ставлення до померлих пояснюється також уявленнями про можливість їхнього впливу на подальші події в житті людини. Вважалося, що у разі невиконання живими своїх обов’язків щодо по­мерлих їхні духи можуть занапастити рід або ж «забра­ти» у небуття своїх соплемінників.

Існування стародавніх релігійних уявлень підтверд­жують також пам’ятки первісного живопису та пласти­ки. Це, наприклад, печера Альтаміра в іспанській про­вінції Сантандер (зображення бізонів та інших тварин), печера Трьох братів на березі притоки ріки Гарони у Франції (відтворення замаскованих людських фігур), грот Монтеспан у Франції (скульптурна фігура ведмедя та малюнки тварин) та ін. Умовність та особлива схема­тичність цих зображень дають підстави говорити про наявність вірувань у надприродні зв’язки між людиною та певними тваринами. Певна тварина могла уособлюва­ти генетичного пращура роду — зооантропоморфні істо­ти зображувалися як тотемічні предки. Відтворені на ма­люнках дивні рухи, що нагадують танок, свідчать про існування комплексу магічних дій, які «впливали» на поведінку тварин під час полювання. Очевидно, саме тоді вперше відбувається спеціалізація серед людей первісного суспільства: з’являється постать чаклуна як посередника між світом, що сприймається на чуттєвому рівні, та тонким надприродним світом.