Печать
PDF

Розділ 11 Обґрунтування, аргументація і доведення - 11.3. Правила доведення і помилки, що виникають при їхньому порушенні

Posted in Учебные материалы - Логіка ( за ред. В.Д. Титова )

Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 

11.3. Правила доведення і помилки, що виникають при їхньому порушенні

Правила побудови доведень поділяються на три групи: щодо тези, щодо аргументів, щодо демонстрації.

Правила і помилки щодо тези

1. Теза повинна бути сформульована зрозуміло, чітко і ясно. В ній міститься вимога ясності предмета доведення або спірно­го положення. Зокрема, її виконання дозволяє «відсіяти» тези, що взагалі не заслуговують на доведення, від тих, до яких потрібно ставитися з усією серйозністю. Часто буває так, що, уточнивши тезу, сторони, які сперечаються, доходять виснов­ку — сперечатися немає про що. Для цього іноді необхідно з’ясу­вати, чи стверджується, що теза є завжди істинною, або ж що вона є тільки правдоподібним судженням.

Як виконати цю вимогу?

По-перше, потрібно з’ясувати, чи не містять слова і вирази, використані у формулюванні тези, незрозумілих або двозначних слів. Якщо вони є, слід або уточнити їхній зміст (наприклад, шляхом визначення), або замінити зрозумілими й однозначни­ми словами. Може статися так, що після уточнення взагалі відпа­де необхідність у доведенні. Наприклад, якщо ми зустрінемося з наукоподібно висловленою «тезою» на зразок «Нераціональ­но транспортувати рідину в порожній судині з перфорованим дном», то після спрощення одержимо: «Нерозумно носити ріди­ну (наприклад, воду) у судині з отворами в дні, наприклад, у ре­шеті». Навряд чи варто доводити подібну тезу.

У формулюванні тези треба уважно стежити за точністю її син­таксичної структури. У противному разі з’являється можливість витлумачити її різним способом. Така можливість мається, напри­клад, стосовно наступного твердження виступаючих на нараді прокурорів: «Нам слід посилити боротьбу із шахрайством, що, на жаль, рідко відбувається». Що «рідко відбувається» і тому «гідно жалю» — посилення боротьби із шахрайством або самі шахрайст­ва? — з такого формулювання тези незрозуміло.

По-друге, варто виявити точну кількісну характеристику тези. Оскільки будь-яка теза виражається судженням, то потріб­но з’ясувати, чи містить воно якесь твердження (заперечення) про всі предмети даного класу або тільки про деякі (про багатьох, про більшість, про меншість тощо). Наприклад, пропонент стверд­жує: «Люди схильні до порушення закону». Хтось може заперечу­вати, що це не так. Якщо твердження уточнити в такий спосіб: «Деякі люди схильні до порушення закону», то необхідність у до­веденні відпаде. Слід також уточнити, в якому сенсі ужиті спо­лучники «і», «або», «якщо..., то...» тощо Наприклад, сполучник «і» може вживатися й у сполучному («на столі були тарілка і ви­делка»), і у виключаючому сенсі («людина може стояти і бігти»); сполучник «або» може виражати як неточний, так і точний диз’юнктивний зв’язок; союз «якщо..., то...» — імпликативний або еквівалентний зв’язок і т.ін.

По-третє, із практичної точки зору доцільно уточнити час, про який йдеться в судженні, наприклад, уточнити, чи стверд­жується, що певна властивість належить предмету завжди, або вона належить йому тільки іноді; уточнити значення таких слів, як «сьогодні», «завтра», «через скільки-то годин» тощо. З цією метою, власне, і розробляється сучасна часова (темпоральна) логіка. Іноді стверджують, що певна подія відбудеться «найближ­чим часом», «у наступний період». Потрібно зажадати від пропо- нента уточнювати такі твердження.

Часто зустрічається умисний виверт «нечіткого формулювання тези», коли використовуються незрозумілі широкій публіці терміни. В американській логічній літературі став хрестоматій­ним приклад такого виверту, вжитого в полеміці проти Пеппера, кандидата в сенатори штату Флорида, у результаті чого цей кандидат зазнав поразки на виборах. Його супротивник заявив: «... усі в ФБР і кожен член конгресу знають, що Клод Пеппер без­соромний екстраверт. Більш того, є підстави вважати, що він практикує непотизм стосовно племінниці, сестра його була феспіянкою у гріховному Нью-Йорку. Нарешті, добре відомо, що до одруження Пеппер практикував целібат». Для пересічної лю­дини ця характеристика звучить жахливо. Однак для людини, знайомої зі значенням термінів, що використані в даному про­вокаційному обвинуваченні, зрозуміло, що воно не має ніякого сенсу, тому що екстраверт — це відкрита, товариська людина, не- потизм — заступництво родичам, феспіянка—шанувальниця дра­матичного мистецтва, целібат — безшлюбність. Звинувачувати чоловіка в тому, що він є товариською людиною, яка допомагає родичам, що його сестра любить театр, а сам він до одруження був холостяком — просто безглуздо.

На практиці в зв’язку з першим правилом часто зустрічається також виверт «надмірна вимога уточнення тези». Вона полягає у вимозі роз’яснити навіть ясні вираження, що веде до так званого «регресу в нескінченність» при доведенні.

Наприклад, хтось стверджує, що дане положення істинне. Йому ставлять питання: «А що такі істина?». Якщо цей пропо- нент відповість, що істина — твердження, котре відповідає дійс­ності, то його запитають, що він розуміє під дійсністю, під відповідністю тощо. Як бути в такій ситуації? Можна нагадати опонентові й іншим присутнім, що відбувається виверт, і сказа­ти, як він називається. Можна запропонувати ставити питання наприкінці виступу. Деякі люди в таких випадках намагаються «не помічати» надто прискіпливих запитань. У кінцевому резуль­таті в таких випадках повинен утрутитися суддя (арбітр, експерт) і направити хід доведення в конструктивне русло.

За межами логіки знаходяться й інші виверти — «удаване не­розуміння тези», «необґрунтоване обвинувачення в неясності», коли найбільш поширеним термінам надається незвичайне або пере­носне значення, а з тексту висмикують окремі фрази, зміст яких, дійсно, поза контекстом неясний.

2. Теза в процесі доведення і спростування не повинна змінюва­тися без спеціальних застережень.

Порушення цього правила приводить до помилки неумисної втрати тези або до умисної логічної диверсії, що називається підміною тези. В обох випадках як теза висувається деяке тверд­ження, а аргументується або критикується інше, подібне з вису­нутим; наприкінці ж робиться висновок про те, що обґрунтова­но або розкритиковано вихідне твердження.

Втрата тези відбувається в результаті власної неуважності або неакуратності пропонента при формулюванні тези, а з підміною тези ми стикаємося тоді, коли пропонента або аудиторію хочуть свідомо ввести в оману. У багатьох молодіжних дискусіях часто доводиться бачити, як азартний пропонент перескакує з однієї тези на іншу, тобто «втрачає тезу», і в підсумку йому не вдається переконати аудиторію у своїй правоті. Наприклад, студент гово­рить: «Для судової практики теорія права не потрібна. Вона не вчить, як і що робити в конкретних ситуаціях». Виступаючому кидають репліку: «Ти ще занадто молодий і не знаєш, що тобі буде потрібно». Пропонент утрачає тезу і починає говорити про те, що він, на відміну від багатьох інших, до вступу в академію вже відслужив в армії, і тому вже досить зріла людина, щоб судити про те, що йому потрібно, а що ні. З придбанням досвіду публічних виступів і прилученням до культури наукових і професійних спо­собів аргументації ці помилки (так звані паралогізми) стають усе більш рідкими або взагалі не допускаються.

Більш серйозну небезпеку становлять засновані на підміні тези псевдодоведення — софізми. Наведемо один із прикладів софізмів, які критикував ще Аристотель: «Знання є щось добре. Таким чином, і знання поганого —справа добра. Виходить, по­гане є добре». Якщо враховувати, що лікарі і юристи часто зіштов­хуються з багатьма поганими явищами, то очевидно, що підставна теза — «знання поганого — теж добре знання» підмінена її софістич­ним антиподом «погане є добре».

Засобами софістичної підміни тези є виверти: (1) «підміна аргументованої тези більш сильним твердженням» (стосовно до­ведення ця помилка має назву «хто багато доводить, той нічого не доводить»); (2) «підміна тези, що критикується, більш слабким твердженням» (стосовно спростування вона називається «хто багато спростовує, той нічого не спростовує»).

Частим софістичним прийомом при підміні тези є підміна ар­гументованої або критикованої тези обговоренням особистих якос­тей людини, яка висуває тезу або проти інтересів якої може обер­нутися її доведення.Так, досить часто адвокати в суді, не маючи можливості довести невинність підсудного, починають перелічу­вати його позитивні якості (гарний працівник, гарний сім’янин тощо) або вибачливі обставини (що він ще молодий, що він чо­гось ще не розуміє або, навпаки, що він досяг такого похилого віку, коли вже часто роблять помилки).

З другим правилом пов’язані два такі софістичні виверти.

Ослаблення тези аргументації. Супротивник висуває тверд­ження, яке важко або неможливо обґрунтувати, а потім підмінює це твердження іншим, більш слабким, котре він може довести. Ви зопалу намагаєтеся спростувати друге твердження, але цьо­го, зрозуміло, зробити вам не вдається. Тоді супротивник наво­дить доведення другого твердження і тріумфує, роблячи вигляд, що довів перше твердження. Розпізнавши цей софістичний прийом, потрібно пояснити присутнім його сутність.

Посилення критикованого твердження. Цей виверт застосо­вується так. Ви висуваєте тезу. Супротивник заміняє вашу тезу більш сильним твердженням і показує, що це друге твердження довести не можна. Більш того, він може спростувати друге твердження. У результаті супротивник робить вигляд, що спростував вашу тезу.

Щоб неумисно не зробити підміни критикованого тверджен­ня (у тому числі і більш сильним твердженням), у процесі доведен­ня і особливо в дискусії рекомендується повторювати тверджен­ня, перш ніж їх критикувати. Це не тільки етичне правило веден­ня дискусії, а й корисний методичний прийом, що не дозволяє вам самому відхилитися від головної лінії аргументації.

Правила і помилки щодо аргументів

1.  Аргументи повинні бути достовірними. Це значить, що вони мають бути або безпосередньо пред’явленими (якщо йдеться про матеріальні об’єкти), або обґрунтованими надійними і безпереч­ними документами, або раніше фактично чи логічно доведени­ми твердженнями, або твердженнями, прийнятими без доведень (аксіоми, принципи).

При порушенні цього правила виникає помилка «необґрунто- ваного аргументу».

Окремим випадком цієї помилки є «помилковий аргумент», коли як аргументи використовуються помилкові твердження. «Помилковий аргумент» виникає і тоді, коли сукупність аргу­ментів суперечлива, і коли аргумент суперечливий сам по собі. Проте хибність якогось аргументу і навіть усієї системи аргу­ментів ще не означає хибності самої тези, що може бути доведе­ною за допомогою істинних аргументів.

Помилки і виверти, пов’язані з порушенням цього правила.

Найбільш поширеною помилкою є добровільна відмова про- понента від тези при виявленні помилкового аргументу.

З цією помилкою може бути пов’язаний софістичний виверт: видати критику аргументів за критику тези. У такій ситуації про- понент повинен пам’ятати, що спростування аргументу ще не є спростуванням тези, чесно визнати свою помилку і постаратися знайти заміну спростованому аргументу, якщо це можливо.

Інший несумлінний виверт полягає в надмірній причепливості до аргументів і вимозі доводити очевидні істини. Для нейт­ралізації цього виверту можна звернутися до присутніх з питан­ням: «Хто ще (крім опонента) сумнівається в істинності того чи іншого твердження?» Звичайно в подібних випадках аудиторія погоджується в очевидній істинності критикованого аргументу.

Перекручування аргументів шляхом надання вміщеним в них ви­раженням іншого змісту. В цьому разі варто не губитися, а терп­ляче й акуратно пояснити присутнім зміст застосованого аргу­менту і вказати на його перекручування.

Підміна аргументу в доведенні або спростування посиланням на авторитети. Узагалі посилатися на авторитети можна, якщо саме ці автортитети раніше обґрунтували відповідне положення. Якщо це обґрунтування аудиторії добре відомо, не тільки можна, але і потрібно обмежитися простим посиланням. Але якщо воно з яки­хось причин невідомо, варто відтворити відповідне обґрунтуван­ня. У будь-якому разі, потрібно наводити не просто слова, висмик­нуті з тексту, а головні думки, що випливають з аналізу контексту.

Більш тонкий виверт називається «прихованим помилковим аргументом». Він може полягати в заміні явно помилкового аргу­менту передумовою некоректного питання. На цьому виверті побу­дований класичний софізм: «Ти перестав уже бити свого батька?»

Часто прихований помилковий аргумент маскують у пропуще­ному засновку ентимеми. У минулому багато ідеологів висували тезу «Логіка, як і математика, не є класовою наукою. Отже, логіка — не філософська наука», умисно пропускаючи помилко­вий аргумент: «Філософія — класова наука», що, утім, цими ідео­логами розцінювалася як істина в останній інстанції.

2.  Аргументи повинні бути незалежні один від одного, тобто доведення не повинно містити в собі кола.

При порушенні цього правила виникає помилка «коло в ар­гументації», коли тезу обґрунтовують за допомогою аргументів, один із яких, у свою чергу, обґрунтовують за допомогою тези. Таку помилку у логіці називають ще «передбачення підстави» (лат. petitio principii).

Правила і помилки щодо демонстрації

Оскільки схема конкретного доведення може бути зведена до тієї або іншої форми умовиводу чи до їх комбінації, у демонстрації використовуються всі правила побудови відповідних їй умовиводів.

Існує тільки одне загальне правило щодо демонстрації: відношення між аргументами і тезою повинно бути відношенням слідування.

Зрозуміло, що при порушенні цього правила виникає помил­ка «не випливає».

З цією помилкою пов’язані такі софістичні виверти.

Аргумент до публіки — посилання на думки, настрої, почуття слухачів. Людина, що користується таким аргументом, звертається вже не до свого опонента, а до присутніх або навіть випадкових слухачів, прагнучи залучити них на свою сторону і з їх допомогою зробити психологічний тиск на супротивника. Один з найбільш ефективних різновидів аргументу до публіки — посилання на ма­теріальні інтереси присутніх («аргумент до користі»). Якщо одному з опонентів удається показати, що теза, яка відстоюється його су­противником, стосується матеріального стану, прибутків тощо присутніх, то їхнє співчуття буде, безсумнівно, на боці першого.

Аргумент до марнославства — висловлювання непомірних похвал опоненту в надії зробити його м’якшим і поблажливішим. Вирази: «Я вірю в глибоку ерудицію опонента», «Опонент — лю­дина видатних чеснот» і т.ін. можна вважати завуальованими ар­гументами до марнославства.

Аргумент до неуцтва — використання таких фактів і положень, про які опонент нічого не знає, посилання на твори, яких, як за­здалегідь відомо, він не читав. Люди часто бояться зізнатися в тому, що вони чогось не знають, вважаючи, що цим вони нібито при­нижують свою гідність. У спорі з такими людьми аргумент до не­уцтва діє безвідмовно. Однак якщо не боятися визнати, що чогось не знаєш, і попросити супротивника розповісти докладніше про те, на що він посилається, може з’ясуватися, що його посилання не має ніякого відношення до предмета спору.

Аргумент до сили («до ціпка») — погроза неприємними на­слідками, зокрема погроза застосування або пряме застосуван­ня яких-небудь засобів примусу. В будь-якої людини, наділеної владою, більшою фізичною силою чи озброєної, часто виникає спокуса вдатися до погроз у спорі з інтелектуально переважаю­чим його супротивником. Однак слід пам’ятати про те, що зго­да, вирвана під погрозою насильства, нічого не варта і ні до чого не зобов’язує того, хто був примушений погодитися.

Аргумент до жалості. — спроба викликати в іншій стороні жалість і співчуття. Цей аргумент несвідомо використовується ба­гатьма людьми, що засвоїли собі манеру постійно скаржитися на тя­готи життя, труднощі, хвороби, невдачі і т.ін, у надії розбудити в слу­хачах співчуття і бажання поступитися, допомогти в чомусь тощо.