Розділ 11 Обґрунтування, аргументація і доведення PDF Печать
Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 
Учебные материалы - Логіка ( за ред. В.Д. Титова )

Розділ 11 Обґрунтування, аргументація і доведення

 

11.1. Загальна характеристика обґрунтування

У силу методологічного принципу достатньої підстави будь-яке суспільно важливе твердження або заперечення повинне одержати обґрунтування. Обґрунтування — це процес і результат пошуку пе­реконливих (тобто необхідних і достатніх) підстав для наших суджень про дійсність. Проблема обґрунтування виникає в будь-якій сфері продуктивної людської діяльності, оскільки для неї завжди потрібно мати якусь підставу. Пошук підстави може розумітися і як пошук причини або мети (мотиву) деякої дії чи події, і як пошук істинності деякого твердження. Справа в тому, що, взаємодіючи з іншими людьми, ми розраховуємо на їхню щирість у своїх твердженнях, на те, що вони дійсно знають істинність того, про що говорять. У свою чергу, інші люди, що контактують з нами, чекають від нас того ж самого. Саме ці міркування приводять до постулювання (або, вис­ловлюючись юридичною мовою, презюмування) сумлінності в людських взаємодіях (принцип bona fide). Але ніхто інший так доб­ре, як юристи, не знає, наскільки часто цей принцип не спрацьо­вує в дійсності людського спілкування і взаємодії.

Отут загальфілософська проблема обґрунтування здобуває конкретне філолофсько-правове і практичне переломлення. У ньому ми маємо справу в першу чергу з двома різними причина­ми, пов’язаними з несумлінністю і недоброякісністю спілкування, з одного боку, і з неповнотою наших знань про дійсність — з друго­го. У першому випадку люди можуть керуватися прямо протилеж­ними, антагоністичними цілями: хитрий продавець — намагати­ся реалізувати неякісний товар та ще й за високою ціною, хитрий покупець — купити гарний товар дешевше реальної вартості; слідчий прагне викрити злочинця, а злочинець — уникнути відпо­відальності і т.ін У граничному і досить поширеному випадку не­
сумлінність сполучена з обманом або взагалі з відходом від самої спроби обґрунтування. Інша причина пов’язана головним чином з недостатністю знання. Вона типова як для кожного з нас, так і для людства в цілому — ми завжди щось недостатньо добре знаємо. Можливий також випадок зайвої самовпевненості у своєму знанні, що фактично є недостатнім, але приймається нами за достатнє. У даному випадку виникає класична антична проблема розбіж­ності між об’єктивним знанням і суб’єктивною думкою, над дослід­женням якої багато працювали Геракліт, Парменид, Сократ, Пла- тон і особливо Аристотель, стоїки та Цицерон.

В історії античної думки існували і дві відмінні від цієї магіст­ральної лінії в осмисленні проблеми обґрунтування — лінія софістів і Карнеада і лінія скептиків — Піррона, Секста Емпірика. Софісти відкидали не можливість обґрунтування, а необхідність щирого обґрунтування, коли бралися обґрунтовувати будь-яке положення. Це особливо небезпечна позиція для суду, де потрібно законне і без­стороннє рішення (Протагор говорив — «справедливим я називаю корисне найсильнішому», а його послідовник Карнеад уже на схилі Римської республіки три століття потому заявляв, що зла і без­совісна людина в суді завжди буде у виграші порівняно з доброю і чесною). Скептики, у принципі погоджуючись з бажаністю обґрун­тування, стверджували, що воно принципово неможливо в силу не­досконалості людського розуму і пізнання.

Але помірковані люди не можуть зупинитися ні на софі­стичній, ні на скептичній негативних установках стосовно обґрун­тування. Вже повсякденна життєва мудрість вимагає від нас: «довіряй, але перевіряй». Обґрунтування не тільки теоретично, але й практично важливе — якщо, наприклад, ми зводимо будинок, то спочатку ми повинні знати, скільки і яких потрібно будівельних матеріалів, їхні властивості, знати про наявність майстрів, що вміють з ними працювати, ціну і вартість роботи з ними, час, не­обхідний на будівлю, наші фінансові можливості, наші права й обов’язки стосовно будівельників, їхні права й обов’язки стосов­но нас тощо. Усе це вимагає розрізняти в проблемі обґрунтуван­ня дві основні сторони — об’єктивну і суб’єктивну.

Об’єктивна сторона — це, по-перше, фактично або реально можливе існування самого предмета обґрунтування; по-друге, сфера обґрунтування, зумовлена насамперед його предметом — економічна, природично-наукова, юридична, релігійна тощо; по-третє, ступінь нашого теоретичного або практичного во­лодіння предметом обґрунтування.

Суб’єктивна сторона обґрунтування, по-перше, визначається метою обґрунтування — або йдеться про поверхове обґрунту­вання на рівні повсякденного спілкування, або про глибинне обґрунтування при судовому дослідженні складних цивільних позовів або кримінальних справ. З цього розходження випливає, що цілі обґрунтування істотно залежать від суспільної важливості його предмета. По-друге, суб’єктивна сторона обґрунтування ви­являється тоді, коли ми вда^мося до різних посилань на автори­тет старших, авторитет Бога або владних інстанцій, розуміння справедливості, совісті і т.ін. По-третє, існують интерсуб’ектив- но встановлювані стандарти доведення і критерії переконли­вості, що визначаються соціально-історичною ситуацією. Так, в історії юриспруденції в різні епохи обґрунтуваннями могли вва­жатися клятви божествами, ордалії, висновки експертів по окультних силах, екстрасенсів, віщунів і т.ін

Обґрунтування відбувається не саме по собі, а здійснюється кон­кретними людьми в конкретній обстановці, в якій далеко не завжди обґрунтування приймається без часткової або повної критики. Через ці прагматичні розходження відомий бельгійський юрист і логік Х. Перельман запропонував називати людину, що здійснює обґрун­тування, пропонентом, тих людей, що критикують обґрунтування — опонентами, а тих, до кого переважно звернене обґрунтування, — аудиторією. Крім того, в особливо важливих випадках обґрунтувань маються компетентні уповноважені державою або професійним співтовариством особи, що приймають остаточні рішення з питань про спроможність обґрунтування, — судді, арбітри або експерти.

Головними видами обґрунтування є безпосередня вказівка на доступне прямому спостереженню або загальновизнаний стан речей і справ, аргументація і доведення. Стосовно юриспруденції обґрун­тування найчастіше ототожнюється з аргументацією і доведенням.