Розділ 10 Проблема, гіпотеза, теорія як форми наукового пізнання - 10.3. Теорія
10.3. Теорія
10.3.1. Визначення поняття «теорія»
Термін «теорія» (від грец. — theoreia) буквально означає «видовище», у переносному сенсі — певний погляд на речі. Теорія відображає реальність вибірково, відкидає другорядне і залишає головне. Дуже часто терміном «теорія» позначаються наукові дисципліни або їхні розділи (наприклад, теорія держави і права, теорія управління, теорія імовірностей, теорія помилок при вимірюванні тощо). Більш точно, кожну науку утворює лише сукупність окремих і різних теорій. Вони можуть бути створені на основі однієї й тієї ж сукупності фактів, але по-різному оцінювати їх, і кожна може бути коректною, виходячи з власної системи аргументів
Теорія являє собою якнайбільше розвинуту форму організації і систематизації наукового знання. Послідовність, змінюваність, конкуренція і взаємна додатковість теорій і становлять дійсну історію науки.Наукова діяльність полягає у винаході теорій із метою пояснення тих або інших явищ, у критиці цих теорій і заміні спростованих теорій новими теоріями. На певний час теорія дає цілісне уявлення про закономірності та суттєві зв’язки відповідної сфери дійсності. Вона є вираженням системної організації знання. Наукові теорії є концентрованим фіксуванням знання про різноманітні аспекти певних фрагментів дійсності і відправною точкою для подальших досліджень.
Прикладами найбільш визначних теорій є геометрія Евкліда, силогістика Аристотеля, класична механіка Ньютона, загальна і спеціальна теорії відносності Ейнштейна, теорія елементарних частинок і квантова теорія у фізиці, теорія множин у математиці, теорія еволюції Дарвіна у біології. Прикладами теорій у супільних і гуманітарних науках є теорії особистості, теорії суспільного розвитку, історичного прогресу, теорії культури тощо.
Треба зауважити, що соціально-історичні і гуманітарні теорії (у тому числі правничі) не відповідають усім вимогам, що висуваються до природничо-наукових та математичних теорій, тому їх часто називають концепціями, тобто системами понять (концептів).
Серед безлічі визначень наукової теорії найбільш поширеними є такі:
(1) сукупність логічно пов’язаних між собою абстрактних понять і постулатів;
(2) ієрархічно організована система гіпотез;
(3) сукупність змінних, що описують певний фрагмент реальності.
Наприклад, теорія організацій включає такі змінні, як величина організації, статусна структура, ступінь централізації, ефективність функціонування, тип лідерства і т.под.
Визначена так чи інакше, наукова теорія є системою знань, що дозволяють пояснити виникнення і функціонування матеріальних та ідеальних предметів і явищ, а також прогнозувати їх розвиток. Її положення піддаються логічній, експериментальній і широкій практичній перевірці. Стрижнем теорії є певна ідея, яка конкретизується в її принципах, законах і категоріях.
В історії науки спостерігається тяжіння до побудови єдиної теорії, наприклад єдиної фізичної теорії, або тяжіння до зведення (редукування) теорій до деякої зразкової теорії. Сучасна методологія науки виходить з того, що не можна дати універсальний взірець (парадигму) теорії, оскільки будь-яка теорія принципово обмежена у своїх можливостях.
10.3.2. Структура теорій
Кожна наукова теорія має складну ієрархічну структуру. Сучасна методологія наукового пізнання виділяє в структурі теорії її ідеалізований об’єкт, мову, концептуальний апарат, систему законів і логіку побудови.
Ідеалізований об’єкт теорії. Теорія описує ідеальні об’єкти, що, на відміну від реальних, характеризуються не нескінченною, а цілком визначеною і обмеженою кількістю властивостей. Ідеалізованим об’єктом теорії є модель істотних властивостей і зв’язків об’єктів досліджуваної галузі. Теорія є системою тверджень, інтепретацією яких служить ідеалізований об’єкт. Ідеалізований об’єкт створюється за допомогою особливої розумової операції — ідеалізації. Процедура ідеалізації, за рахунок якої створюються теоретичні об’єкти, полягає в тому, що в розмаїтті конкретних ознак виділяються головні й істотні, і на їхній основі будуються певні теоретичні описи.
Наприклад, ідеалізованим об’єктом класичної механіки є система матеріальних точок. Такі матеріальні точки мають дуже невелику кількість властивостей: масу і місце в просторі і часі. Науковою ідеалізацією є уявлення Ньютона про ідеальний простір і час, які являють собою ніби вмістилища матеріальних тіл і процесів і не залежать від цих тіл і процесів, а також один від одного. У соціальних науках прикладами ідеалізованих об’єктів є поняття «відповідальність», «справедливість», «соціалізація», «свобода» тощо.
Ідеалізовані об’єкти із заздалегідь установленими властивостями називають конструктами. Вони являють собою «шаблони» для побудови пізнавальної схеми. Конструкт може виражатися і окремим поняттям, і групою понять.Таким чином, на відміну від більш конкретних термінів конструкти, крім функції позначення, виконують функцію ідеалізації, тобто спрощення, схематизації того, про що йдеться у даній теорії. Ідеалізованими конст- руктами можуть були не тільки окремі поняття, але також цілі концепції і гіпотези, наприклад, гіпотеза ефіру у фізиці як механічного середовища. Розповсюдження світлових хвиль у ньому уподібнювалося поширенню звуку в пружному середовищі. У демографії існує гіпотеза, що зі зниженням рівня сімейного бюджету знижується орієнтація батьків на народження кожної наступної дитини.
Мовою теорії є відповідна спеціальна мова, формальна або напівформальна. Переваги штучних мов полягають у тому, що вони позбавлені багатозначних термінів.
Аналіз мови теорії полягає у виділенні у ній трьох рівнів — синтаксичного, семантичного і прагматичного. Синтаксис мови теорії містить правила утворення і перетворення його виражень. Наприклад, синтаксис теорії логічного виведення містить правила утворення, за якими із символів алфавіту мови логіки висловлень (змінні для позначення висловлень, символи для позначення логічних сполучників і дужки) будують формули і правила перетворення (правила введення і видалення логічних сполучників, прийняті у тій версії теорії логічного виведення, що зветься натуральним виведенням). Семантика розглядає значення виражень і умови їхньої істинності, тобто проблеми інтерпретації положень теорії.
Така проблема виникла, наприклад, у математичній фізиці щодо визначення смислу її рівнянь, тобто визначення того, чому насправді вони відповідають, якщо їх співвіднести з реальністю, які аспекти реальності вони відображають. Прагматика розглядає вживання виражень мови теорії у певних контекстах. На цьому рівні до чинників, що зумовлюють істинність чи хибність застосування мови теорії, явним чином включається людина. Предметом аналізу виступає ставлення носіїв мови до її знаків та змісту, що виражається ними. Здебільшого цей рівень аналізу мови притаманний суспільним і гуманітарним наукам.
Концептуальний апарат. Вирішальною ознакою теоретичного дослідження є його спрямованість на удосконалення і розвиток концептуальних засобів науки. Навпаки, емпіричне дослідження визначається як застосування до об’єктивної дійсності вже готових мисленнєвих засобів.
Концептуальний апарат теорії складається з вихідних (фундаментальних) понять і похідних понять. Похідні поняття вводяться в теорію за допомогою визначень. Наприклад, в аксиома- тичній теорії множин відношення включення однієї множини до іншої множини визначається через відношення приналежності елемента множині, тобто X с Y=df V Z(Z є X^ Z є Y): сказати, що множина X включається до множини Y, означає сказати, що будь-який елемент множини X належить множині Y.
Система законів (принципів) містить твердження, істинні в будь-якій ситуації, можливої щодо даної теорії. У теорії розрізняють основні (фундаментальні, вихідні) і похідні закони. До вихідних законів належать постулати (аксіоми) даної наукової дисципліни (на відміну від логічних аксіом), принципи (наприклад, у теорії кримінального судочинства принцип презумпції невинності). Похідними законами (принципами) є положення, отримані в результаті доказу з вихідних законів із використанням логічних правил. Наприклад, формули А ^ А (принцип тотожності), —В ^ В (закон зняття подвійного заперечення), (А ^ В) ^ (~В ^ ~А) (закон контрапозиції) доводяться у численні висловлення з їх аксіом за допомогою визначених правил виводу.
Логіка теорії. Цей компонент теорії складається із множини припустимих у даній теорії правил виводу і засобів доведення. Як правило, у наукових теоріях використовується звичайна традиційна логіка або класична математична логіка, проте в окремих випадках можуть застосовуватися й особливі некласичні логічні системи. Наприклад, у квантовій механіці використовується тризначна логіка, в якій поряд із значеннями «істинно» і «хибно» використовується третє значення «невизначено». Логічний апарат теорії містить аксіоми і положення, що доведені раніше (теореми). Механізм виводу полягає в застосуванні відповідних правил до аксіом і теорем теорії з метою одержання її нових положень.
У логіці і математиці можливо, спираючись тільки на концептуальний апарат і систему законів, розгортати теорію за допомогою логічного виводу. Але за межами цих наук подібні спроби не відповідають справжній складності досліджуваних речей, їхніх властивостей та відносин. Зокрема, це значною мірою стосується правознавства, яке потребує постійного зв’язку з швидким перебігом подій і обставин, який неможливо заздалегідь передбачити точним дедуктивним шляхом.
На даний час залишається відкритим питання про те, чи включаються в теорію емпіричні дані, результати спостережень і експериментів, факти. На думку одних дослідників, факти, що відкриті завдяки теорії, мають включатися в теорію. Інші вважають, що факти й експериментальні дані лежать поза теорією, і зв’язок між теорією і фактами здійснюється за допомогою особливих правил емпіричної інтепретації. За допомогою таких правил здійснюється переклад тверджень теорії на емпіричну мову, що дозволяє перевірити їх за допомогою емпіричних методів пізнання.
10.3.3. Види теорій
Теорії розрізняються за кількістю категорій. Одні містять десятки, а інші — тільки декілька категорій. Прикладом перших є марксистська теорія класів. Вона містить категорії «пануючий клас», «експлуататорський клас», «клас буржуазії», «робітничий клас» і т.д. Класи розрізняються за їх місцем у суспільній організації праці, ставленням до власності і т.д.
Наукові теорії розрізняються також за ступенем загальності, який визначається кількістю фактів, що пояснюються теорією. У цьму відношенні розрізняють загальні і окремі теорії.
Розрізняють розвинені і нерозвинені, добре і погано сконструйовані теорії. Нерозвинена теорія відрізняється тим, що її предмет постулюється безпосередньо. У розвиненій теорії результати невіддільні від шляху, що привів до них, її предмет — не початкова, а кінцева точка наукового пошуку. Метод побудови теорії повинен наочно демонструвати її обґрунтуваність.
10.3.4. Функції теорій
До основних функцій теорії відносять опис, пояснення і прогнозування. Теорія дає опис якихось аспектів дійсності. У силу цього наукова теорія може бути істинною або хибною, тобто описувати реальність адекватно або перекручено. Теорія повинна пояснювати відомі факти, вказуючи на ті суттєві зв’язки, що лежать в основі фактів. Прикладом пояснення може бути подання устрію реального світу. Нарешті, теорія має прогнозувати нові, ще не відомі факти — явища, ефекти, властивості предметів, надавати значущі знання щодо майбутніх подій. Наявність значущих фактів, що прогнозуються теорією, служить підтвердженням її плідності й істинності.
Розбіжність між теорією і фактами або виявлення внутрішніх суперечностей у теорії дає імпульс до розвитку теорії, перегляду її окремих положень. Ці розбіжності можуть призвести до відмови від теорії і до заміни її новою теорією.
Теорія містить два типи тверджень. Одні з них є узагальненнями часткових або одиничних тверджень. Вони отримані в результаті індукції і мають гіпотетичний характер. Інші твердження є наслідками загальних положень і принципів. Вони отримані за допомогою дедуктивного виведення. Таким чином, у теорії сполучаються обидва засоби одержання знання. Тому за своїм методом теорія є гіпотетико-дедуктивною.
Теоретичне знання не просто відображає реальність, а втілює певне ставлення суб’єкта до неї. Особливо це проявляється в соціальних науках, де теорія виконує функцію інтерпретації, яка часто приймає форму суб’єктивної оцінки. В соціальних науках немає загально визнаних аксіом і постулатів, а також універсальних методів і засобів емпіричного підтвердження.
Але наукова теорія не просто будує теоретичний образ світу, а й виконує регулятивну функцію, спрямовуючи подальші дослідження. У цьому випадку теорія виступає як метод. Наприклад, при побудові інших теорій вона може задавати норми теоретичного дослідження, тип експериментальних досліджень.
10.3.5. Теорія і досвід
Теорія має дуже своєрідні стосунки з досвідом. Вона може бути відносно незалежною від досвіду. Фундаментальні результати можуть бути отримані без безпосереднього звернення до емпірії. Класичним прикладом є побудова Ейнштейном окремої теорії відносності.
Оскільки існує відносна незалежність теорії від фактів, можна стверджувати, що теорії тільки узгоджуються з фактами, а не виводяться з них. Дослідник організує сукупність фактів таким чином, щоб вона продемонструвала його певну ідею. Критеріями ефективності теорії є її відносна простота, точність формулювання її гіпотез, кількість та якість стратегій, які вона пропонує для наступних досліджень.
Однак рано чи пізно досвід спростовує теорію, хоча це відбувається не відразу. Спочатку теорія цілком успішно пояснює нові факти і тому одержує широке визнання. Але з часом накоплю- ються так звані аномальні факти, які не одержують теоретичного пояснення. Настає наукова революція. Місце старої теорії займає інша, більш розвинена.
Однак і після наукової революції не вся стара теорія зникає. Її елементи можуть продовжувати функціювати в новій теорії. Вразливим прикладом цього є марксистська теорія, яка була позбавлена свого впливу на соціальну думку під тиском об’єктивних обставин. Вона не змогла конкурувати з теорією ринкової економіки, з ідеологією плюралізму. Але марксистська теорія відчуд- ження не була відкинута.
Виявлення суперечливих фактів не одразу веде до загибелі теорії. Певною мірою їх протистояння відбувається за тезою Ге- геля: якщо факти суперечать теорії, тим гірше для них. Наукове співтовариство відмовляється від теорії, коли суперечливих фактів так багато, що для їх пояснення доводиться вводити до неї таку кількість додаткових конструкцій, що теорія стає дуже громіздкою, а тому і неефективною. Прикладом цього є теорія Сонячної системи Птолемея.
Прикладом пристосування теорії до фактів є і теорія К. Маркса, згідно з якою базис однозначно визначає надбудову. Під впливом усвідомлення відносної незалежності надбудови від базису, у теорію був уведений додатковий постулат про «зворотні» впливи надбудови на базис.
Від старої теорії наукове співтовариство не відмовляється доти, доки не створена альтернатива. Але якщо в конкретній сфері знання збереглося багато застарілих теорій, то можуть виникати дуже суперечливі системи знань, формуватися вкрай неоднорідна наукова картина світу.
10.3.6. Логічні критерії правильності теорій
Існують суто логічні критерії правильності теорії. Серед них слід вказати на незалежність аксіом, несуперечливість та повноту теорії.
Незалежність — це властивість аксіоми логічної чи математичної теорії, яка полягає в тому, що вона не виводиться з інших аксіом теорії. Про систему аксіом говорять, що вона незалежна, якщо жодна з її аксіом не може бути виведена з інших аксіом. Залежність деякої аксіоми від інших установлюється шляхом її виведення з цих аксіом. Показавши, що якісь аксіоми є залежними, маємо право викреслити їх зі списку аксіом, зробивши тим самим систему аксіом більш компактною і легко доступною для огляду. Крім того, спроба створити незалежну систему аксіом сприяє поліпшенню розуміння можливостей даної теорії й особливостей її побудови.
Несуперечливість — це властивість теорії, яка полягає в тому, що з її аксіом не виводяться суперечливі висловлення. Несупе- речливість теорії означає, що ніяке твердження не може бути в ній одночасно доведене і спростоване. Несуперечливість теорії рівносильна тому, що її засобами можна сформулювати хоча б одне висловлення, що не виводиться в ній.
Вимога несуперечливості є обов’язковою для наукових теорій. Суперечлива теорія вважається недосконалою. Власне кажучи, існує погроза руйнування теорії. Поряд із істинними висловленнями вона містить і хибні. У такій теорії можна довести все, що завгодно. Вона стає тривіальною. Тоді поняття логічного доведення втрачає всякий сенс.
Однак у деяких теоріях можуть зустрічатися суперечливі висловлення. Наприклад, якщо право розглядати як єдину систему, то в її межах діють два типи взаємовиключних постулатів: людина є і суб’єктом презумпції винуватості, і суб’єктом презумпції невинуватості.
В останні десятиліття розробляється так звана паранесупе- речлива логіка, відповідно до якої теорію можна побудувати так, що в ній стає неможливим виводити з суперечливості усе, що завгодно. Суперечливість локалізується у певному фрагменті теорії. Тоді із суперечливості не випливає тривіальність теорії.
Повнота (у логіці і дедуктивних науках) — логіко-методо- логічна вимога, що висувається до аксіоматичних теорій. Повнота характеризує достатність для певних цілей її виразних і дедуктивних засобів. Аксіоматична система є повною, якщо всі її формули, істинні при певній інтерпретації, можуть бути доведені. Повна система містить усі можливі теореми, які не суперечать інтерпретації. Для уточнення семантичного розуміння повноти може бути висунуто вимогу, щоб або саме речення, або його заперечення було теоремою, тобто щоб речення було чи доведеним, чи спростованим.
У 1931 р. австрійський математик і логік Курт Гьодель показав, що досить багаті аксіоматичні системи (що містять арифметику натуральних чисел) у принципі не можуть бути повними. Вони містять речення, які не можуть бути ані доведені, ані спростовані. Тому вимога повноти не є необхідною, а формально неповні аксіоматичні системи можуть мати і теоретичний, і практичний інтерес. Стосовно права цей мнтодологічний результат означає, що його система не обо’язково мусить бути такою ж точною, як, скажімо математичні системи. Отже, для права існують специфічні стандарти точності і повноти теорій.
Контрольні запитання
1. Наведіть основні сенси, в яких вживається термін «проблема».
2. Чи кожне запитання є проблемою?
3. Яку роль виконують гіпотези у науковому пізнанні?
4. Чим версія в судовому дослідженні відрізняється від наукової гіпотези?
5. Яку структуру мають теорії?
6. Якими є стосунки між теорією і досвідом? Наведіть логічні критерії правильності теорії.