Печать
PDF

Розділ 10 Проблема, гіпотеза, теорія як форми наукового пізнання - 10.2. Гіпотеза

Posted in Учебные материалы - Логіка ( за ред. В.Д. Титова )

Рейтинг пользователей: / 1
ХудшийЛучший 

10.2. Гіпотеза

10.2.1. Визначення поняття «гіпотеза» і ролі гіпотез у пізнанні

Гіпотеза (з грец. hypothesis — підстава, припущення) — умов­не, імовірнісне пояснення причин того чи іншого явища або припущення, в якому передбачається існування якого-небудь об’єкта чи його властивості, поведінки тощо. Наукова гіпотеза — це теоретичне твердження про передбачуваний зв’язок двох чи декількох явищ. У гіпотезі передбачається наявність причинно- наслідкового зв’язку між групами фактів. З одного боку, гіпотеза — це ймовірнісне знання, що вимагає емпіричного підтвердження, а з другого — гіпотеза формулює нове знання. Тому вона має задо­вольняти вимозі бути і теоретично, і емпірично істинною.

Гіпотеза виражається у вигляді гіпотетичного твердження — припущення, яке може бути як істинним, так і хибним. Напри­клад, «Можливо, вранці буде хороша рибалка», «Можливо, що в печері сховано скарб». Після уточнення і перевірки гіпотези вона може отримати конкретну істиннісну оцінку, тобто вважатися або істинним, або хибним знанням.

Оскільки гіпотеза містить імовірнісне знання, вона з логічної точки зору не може кваліфікуватися як істинна або хибна доти, доки не буде перевірена на практиці чи логічними методами. Власне логічним методом обґрунтування гіпотези є її виведення з інших положень, істинність яких уже встановлена. З логічної точки зору гіпотеза являє собою умовно-категоричний умовивід за формулою «якщо... то...» (А^В). Гіпотеза може виражатися й в інших формах, наприклад, у формі «чим... тим...». У такому ви­падку вчений ставить у можливу залежність два явища (процес) і встановлює між ними кількісний причинно-наслідковий зв’я­зок: «Чим вище добробут нації, тим швидше зростає чисельність її населення».

Логічний метод пізнання, котрий полягає в дедукції вис­новків із гіпотез та інших засновків, істиннісне значення яких ще не з’ясовано, назівається гіпотетико-дедуктивним. Висновки у відповідності до гіпотетико-дедуктивного методу міркувань ма­ють імовірнісний характер. Звичайно гіпотетико-дедуктивний метод застосовуються до засновків, які є гіпотезами і емпірични­ми узагальненнями, істинність яких ще слід з’ясувати. Якщо з цих засновків робляться висновки, що суперечать добре відомим фактам і вже обґрунтованим твердженням, тоді, застосовуючи метод приведення до абсурду, здобуваємо спростування цих за­сновків. Тому одним із критеріїв обґрунтованої гіпотези є її не- суперечливість наявним даним. Гіпотеза має узгоджуватися із законами науки, науковими теоріями і т. д., які стосуються того класу явищ, щодо якого висувається гіпотеза

Друга необхідна вимога до обґрунтування гіпотези — її пе- ревірюваність. Гіпотеза має в принципі допускати можливість ствердження чи спростування. Коли ці вимоги не задовольня­ються, гіпотезу не можна вважати ефективною.

Третім способом теоретичного обґрунтування гіпотези є її пе­ревірка на застосовність не лише до вузького кола тих об’єктів, для з’ясування яких вона висувається, а й до більш широкого класу об’єктів, які підлягають вивченню у відповідній галузі науки. Та­ким плідним був запропонований Н. Бором принцип додатковості, який став одним із фундаментальних принципів не лише для тео­ретичної фізики, а й для всієї сучасної теорії пізнання.

Оскільки гіпотези висуваються під час досліджень нових явищ, може статися так, що вони суперечать існуючій системі наукових поглядів. У разі експериментального ствердження така гіпотеза призводить до фундаментальної перебудови відповідної наукової дисципліни.

Роль гіпотез у науковому пізнанні неможливо переоцінити. Гіпотези — стрижень наукової теорії. У широкому розумінні гіпо­теза — це запитання, побудоване відповідно з науковими прави­лами. Коли на запитання отримана певна відповідь, гіпотеза або стає невід’ємною частиною наукового знання, або відкидається. Отже, існують два способи підтвердження гіпотези: емпіричний і теоретичний. У першому випадку гіпотеза одержує право на існу­вання, в другому — визначаються її місце, функції і роль у системі наукового знання. Слід мати на увазі, що в науковому пізнанні фіксуються не тільки підтверджені, але й відкинуті після перевірки гіпотези: знання негативного результату вважається корисним хоча б для того, що «не наступати двічі на одні й ті ж самі граблі».

Існують дуже тісні зв’язки між гіпотезою і теорією. Теорія з певного погляду є системою колишніх гіпотез. Гіпотези — голов­ний елемент теорії на стадії її формування і перевірки. Перевіря­ючи теорію при виникненні нових проблем, вчений перевіряє насамперед її гіпотези, які можуть бути обмежені в їхній істин­ності під кутом зору раніше не відомих фактів. Гіпотеза вва­жається логічно істинною, коли вона виводиться дедуктивно з теорії. Вона емпірично істинна, коли відповідає фактам. Але логічно істинне твердження може бути в той же час емпірично помилковим. Установлюючи істинність гіпотез, вчений установ­лює істинність самої теорії.

Для здійснення успішної перевірки емпіричної істинності своєї гіпотези вчений має, по-перше, сформулювати її як мож­на простіше, конкретніше і зрозуміліше; по-друге, вказати на метод чи засоби такої перевірки. Оскільки всі гіпотези, висунуті в межах даної теорії, міцно взаємопов’язані, перевірка однієї з них стає перевіркою всієї теорії.

Крім гіпотез, теорія містить постулати — колишні гіпотези, що стали доведеними.Але з розвитком пізнання проблематични­ми можуть стати і постулати теорії. І тому вони разом з гіпотеза­ми теж можуть бути піддані перевірці і перегляду.

Наприклад, залишились нездійсненними деякі постулати марксистсько-ленінської теорії, у тому числі твердження про безперервність переходу суспільства від соціалізму до комунізму.

 

10.2.2. Види гіпотез

У сучасній науковій літературі розрізняють загальні (гене­ральні, стратегічні) і окремі (робочі, тактичні), описові і каузальні (причинно-наслідкові), абстрактні і конкретні, кількісні і якісні, статистичні тощо. Найбільш поширеною класифікацією гіпотез є їх поділ на загальні і окремі. Гіпотези можуть бути дуже загаль­ними і абстрактними, якщо вони стосуються абстрактних сутно- стей (наприклад, у математиці, теоретичній фізиці, філософії, історії і т.ін.).

Окремі гіпотези стосуються обмеженого кола явищ. Окрему, конкретну гіпотезу легше перевірити. За інших рівних умов більш цінною для науки є гіпотеза, що охоплює більш широку су­купність об’єктів. Однак пропорційно рівню узагальнення гіпо­тези зростає трудомісткість дослідження. Чим більше змінних входить у гіпотезу, тим більше охоплюється нею коло явищ, але тим складніше її логічне та емпіричне підтвердження.

 

10.2.3. Правила формулювання гіпотез

При формулюванні гіпотез треба додержуватись таких пра­вил.

1.  Гіпотези повинні бути концептуально ясними, тобто не містити багатозначних і суперечливих понять.

2. Гіпотези повинні мати емпіричні референти, тобто їх понят­тя мають указувати на певні об’єкти. Наприклад, страйк висту­пає референтом чи ознакою скорочення робочих місць або погіршення умов праці.

3.  Наукові гіпотези не повинні містити моральних оцінок чи суджень. Не треба використовувати такі слова, як «добре», «по­гано» і т.ін.

4.  Загальна гіпотеза у разі потреби має бути розбита на час­тини. Недостатньо зробити узагальнений прогноз демографічної ситуації: треба ретельно визначити категорії населення, час, еко­номічні чинники і т.д.

5.  Кожна гіпотеза повинна мати свої інструменти і засоби пе­ревірки.

 

10.2.4. Розроблення гіпотез

Розробляючи гіпотезу, треба мати на увазі такі найважливіші критерії прийнятності гіпотези: 1) необхідно відхиляти гіпотези, що не можуть бути перевірені доступними засобами; 2) необхідно висувати, а потім відкидати альтернативні гіпотези, залишаючи одну перевірену.

У розробці гіпотез існують декілька етапів.

Перший етап — висування гіпотези. Це творчий процес, що спирається переважно на досвід та інтуїцію вченого. Спочатку гіпотеза може з’явитися у дуже нечіткій формі, наприклад, у формі метафори,

Другий етап — логічне уточнення і чітке формулювання гіпотези.

Третій етап — логічна перевірка гіпотези на узгодженість з безсумнівними теоретичними здобутками. На цьому етапі гіпотеза може бути розгалужена на низку окремих гіпотез

Четвертий етап — емпірична перевірка гіпотези на практиці, шляхом спостережень та експериментів.

П’ятий етап — залучення перевіреної гіпотези до складу тео­ретичного знання та практичного досвіду.

 

10.2.5. Слідчі та судові версії як різновиди гіпотези

Практичне юридичне знання є особливою галуззю суспільно­го пізнання. У нього дуже багато спільних рис з науковим пізнан­ням, зокрема у широкому використанні гіпотез. Розслідування і розгляд судових справ неодмінно пов’язані із побудовою низки гіпотез, їх перевіркою і демонстрацією істинності якоїсь однієї з них. В юридичній практиці гіпотези називають версіями (від. лат. versare — видозмінювати). Мається на увазі, що до рішення суду у цивільній справі або винесення вироку в кримінальному судо­чинстві пояснення певних подій ще можуть змінитися.

Версією в слідчій практиці та судовому дослідженні називається одне з можливих припущень, які пояснюють юридично значущу подію в цілому або окрему їх обставину.

Слід мати на увазі і те, що версії притаманні всі логічні харак­теристики наукової гіпотези, і те, що вони все ж відрізняється між собою за діапазоном їхнього обсягу та конкретним змістом. На­укова гіпотеза спрямована на пояснення якомога ширшого кола явищ, що належать до її предметної галузі. Це цілком стосується і широкої системи юридичних наук. Але практичне юридичне пізнання має справу з поодинокими випадками або з їх нечис­ленною сукупністю. Якщо наукові гіпотези можуть створювати­ся і перевірятися протягом великих проміжків часу, аж до деся­тиріч чи навіть сторіч (як у випадку гіпотези про можливість ство­рення літального апарату, що важче за повітря), то слідча або судова гіпотеза має бути обов’язково перевірена на істинність протягом дуже стислого часу. За масштабами наукових теорій практичні слідчі та судові версії спрямовані на зовсім незначні події. Але від цього вони не перестають бути дуже значущими для конкретних людей, інколи навіть більш значущими, ніж, скажімо, фізичний закон Бойля-Маріотта.

Принциповою відмінністю наукових гіпотез і версій є й те, що на відміну від науки, де щодо певної проблеми може бути висунуто лише одну версію, в судовому процесі завжди припус­кається можливість принаймні двох версій — про законність і обгрунтованість цивільного позову або про його незаконність чи необґрунтованість, про винність певної людини в учиненні зло­чину чи про її невинність. На практиці цих версій може бути ви­сунуто значно більше. Нарешті, при перевірці слідчих та судових версій існує багато обмежень, пов’язаних з додержанням прав людини, процесуальними нормами, етичними чи навіть релігій­ними приписами. Цих обмежень у науці значно менше, а на інертні (неживі) об’єкти вони взагалі не поширюються. Тому в деяких науках можливі дуже сміливі гіпотези, але така «смі­ливість» у галузі права є неприпустимою.

Основні стадії побудови версій у слідчій і судовій практиці такі.

Висування версій

Висування версії розпочинається із виявлення і закріплення фактів, що мають юридичне значення. У цивільних справах зби­раються документи, у разі їх відсутності — показання свідків тощо. При висуванні версії з кримінальної справи необхідно спи­ратися на протоколи огляду місця події, допитів свідків, потер­пілих, обвинувачених, речові докази, висновки експертів, фото­, кіно-, теле-, аудіозаписи тощо.

Крім фактичних даних, при висуванні версій керуються та­кож матеріальним та процесуальним правом, що визначає магіст­ральний напрям версій; використовуються також наукові здобут­ки юридичної соціології, психології, статистики, кримінології тощо. Важливу роль відіграють узагальнення слідчої та судової практики, а також досвід і інтуїція слідчого, прокурора, адвока­та або судді. Більш докладно особливості власне юридичної сто­рони висування версій вивчаються в теорії цивільного і криміна­льного процесу, особливо в криміналістиці. Тому зосередимося на власне логічному аспекті версій.

Версії, що пояснюють цивільний позов або злочинну подію в цілому, називають загальними версіями, а версії, висунуті для пояснення окремих обставин справи, — окремими версіями.

У висуванні версій можуть використовуватися як імовірні міркування за аналогією або індукцією, так і дедуктивні спосо­би міркувань.

За схемою аналогії часто висувають версії на підставі спосо­бу вчинення злочинної дії, так званого «почерку злочинця».

На місці крадіжки з квартири А не знайдено слідів зламу замка і відбитків пальців; з квартири зникли лише гроші, коштовності і картини, а дорога апаратура, посуд і одяг залишилися на місці.

На місці крадіжки з квартири Б у сусідньому кварталі у той же день теж не знайдено слідів зламу замка і відбитків пальців; з квар­тири зникли лише гроші, коштовності і картини, а дорога апара­тура, посуд і одяг залишилися на місці.

Імовірно, що крадіжки з обох квартир вчинив один і той же зло­чинець (або одні і ті ж злочинці).

За індуктивною схемою версія може бути висунута таким чином:

Встановлений факт — А пов’язаний з особою К.

Встановлений факт — В пов’язаний з особою К.

Встановлений факт — Спов’язаний з особою К.

Факти (А, В, С) є ознаками події, що безпосередньо стосується даної справи.

Юридично значуща подія в цілому пов’язана з особою К.

Версія може бути висунута дедуктивно на підставі повної карти­ни юридично значущої події. Вона стосується кваліфікації злочину і набуває форми так званого «юридичного силогізму», або субсумції.

Схематично це можна записати так:

Цей випадок має ознаки АБСД.

АБСДє ознаки злочину N.

Отже, цей випадок є злочином N.

Перевірка версій

Висунута версія має бути перевірена. Перевірка й доведення правильності (істинності) версії є найважливішою і відповідаль­ною стадією в побудові й обґрунтуванні версії.

Перевірка версії складається з таких дій.

1. Дедуктивного виведення наслідків із висунутої версії.

2.  Зставлення цих наслідків із фактами, тобто їхньої практич­ної перевірки.

3.  Визнання версії істинним поясненням певної події або її відкидання внаслідок установленої на практиці хибності.

4.  Винесення судового рішення (вироку) на підставі підтверд­женої версії.

Конкретний зміст усіх цих етапів розглядається в спеціаль­них юридичних науках.