Розділ 6 Судження - 6.7. Модальні судження
6.7. Модальні судження
На зміст атрибутивних суджень суттєво впливають різного роду об’єктивні та суб’єктивні оцінки вираженого в них стану речей, які називають модальностями. Хоча на різного виду модальності звертав увагу ще Аристотель, питання про загальне визначення модальностей все ще залишається дискусійним (значною мірою тому, що сучасна модальна логіка існує менше 100 років). Не вдаючися у дискусійні деталі, наведемо робоче визначення. Модальність — це або оцінка ступеня реалізованості об’єктивного стану речей, які описуються в судженні, або суб’єктивна оцінка нашого ставлення до цього стану. В сучасній модальній логіці вважається, що модальна оцінка може бути виражена певними операторами. Залежно від їхнього змісту розрізняють алетичні, епіс- темічні, темпоральні, деонтичні, аксіологічні та інші модальності.
Алетичні (від грец. аШеіа — істина) модальності були відомі ще Аристотелю, який розрізняв три види модальних суджень: судження необхідності з аподиктичною (від грец. apodeyiksis — неминучий) модальністю, судження дійсності з асерторичною (від лат. asserto — запевняю) модальністю, судження можливості з проблематичною модальністю.
Аподиктичні судження містять інформацію про неминучі стани справ. Наприклад, «Людина старіє» або «Вологолюбна рослина гине без води».
Асерторічні судження виражають фактичний стан справ. У цих судженнях відношенням між суб’єктом і предикатом посвід- чується за допомогою простого констатування факту. Наприклад, «Дійсно, йде дощ» або «Крим — півострів».
Проблематичні судження говорять про можливості, про те, що може здійснитися, а може й не здійснитися. Тут наявність зв’язки між суб’єктом і предикатом розглядається з різним ступенем імовірності. Наприклад, «Можливо, сьогодні піде дощ» або «Ймовірно, будуть прийняті поправки до даного закону».
Аристотель вказував на існування логічних залежностей між алетичними модальностями.
1. Якщо щось необхідне, то воно і дійсне, і можливе, але не навпаки. Якщо «старіння людського організму» відбувається з необхідністю, то це і дійсно так, і це можливо так.
2. Якщо щось дійсне, то це і можливе, але не навпаки. Якщо «дійсно лекція проходить в аудиторії 519», то це й можливо, але звідси зовсім не випливає необхідність того, щоб лекція завжди відбувалася в аудиторії 519.
3. Якщо що-небудь неможливо, то воно і недійсне і не необхідне. Якщо «Неможливе обертання Сонця навколо Землі», то «Дійсно, Сонце не обертається навколо Землі» і в таком обертанні немає необхідності.
4. Якщо що-небудь недійсне, то воно і не є необхідним. Не існує снігова людина і в її існуванні немає необхідності.
З 1920 років польський логік Ян Лукасєвич і американський логік Кларенс Ірвінг Льюїс, користуючись методами сучасної формальної логіки, виявили, що модальностей значно більше, ніж вважав Аристотель.Охарактеризуємо деякі з них, найбільш цікаві для юристів.
Епістемічна (від грец. episteme — знання) модальність указує на ступінь обгрунтованності інформації і використовує оператори: відомо, переконливо, вірогідно, правдоподібно, доведено тощо та їх заперечення.
Темпоральна (від. лат. tempus — час) модальність указує на часові відношення і використовує оператори: завжди, було, буде, раніше, одночасно, пізніше.
Аксіологічна (від грецьк. aksios — цінність) модальність використовує оператори: добре, погано, байдуже, краще, рівноцінно, гірше.
Деонтична (від грец. to deon — обов’язок) модальність містить інформацію щодо наказів, спонукань, заборон, розпоряджень і прохань. Їх дослідження розпочав ще у 1930 роки австрієць Ернст Маллі, а у 1951 р. фінський логік Георг-Хенрік фон Врігт запропонував першу деонтичну систему. Це найбіль цікавий для юристів вид модальностей і відповідної форми сучасної логіки. Деонтичні модальності виражаються операторами обов’язково — О (obligatory), заборонено — F (forbidden), дозволено — P(permitted), які належать до одного формального предмета А — дії (action).
Корисно засвоїти деякі елементарні залежності між цими модальностями.
1. Обов’язковим є те, від чого не дозволено утримуватися, що не дозволено не виконувати: ОА = ~ Р ~ А.
2. Обов’язковим є те, що заборонено не робити: ОА = F ~ А.
3. Дозволено те, від чого не обов’язково утримуватися: PA = ~ O ~A.
4. Дозволено те, що не заборонено: РА = ~ FA
5. Заборонено те, від чого обов’язково варто утримуватися, що обов’язково не слід робити: FA = О ~ A.
6. Заборонено те, що не дозволено: FA = ~ РА.
Зокрема, логічний принцип несуперечності проявляється в тому, що в системі права повинні бути виключені деонтично несумісні норми.
1. Не може так бути, щоб було одночасно обов’язково виконувати дію й обов’язково утримуватися (не виконувати) цю дію: ~ (О А л О ~ А).
2. Не може так бути, щоб було заборонено виконувати дію і заборонено не виконувати її: ~ (F А л F ~ А).
3. Не може так бути, щоб була обов’язкова дія і заборонено виконувати цю дію: ~ (О А л F ~ А).
У цих сучасних логічних теоріях вивчаються такі питання:
- яку структуру і яку логічну сутність мають правові норми;
- якою мірою суще і належне можуть бути гармонізовані;
- яким логічним вимогам повинна відповідати нормативна система;
- які логічні умови адекватності й ефективності норми і т.д.
Деонтичні теорії в наші дні швидко розвиваються в галузь спільних інтересів і взаємодії логіків і юристів. Вони мають не тільки професійне, а й важливе суспільне значення, оскільки саме через добре логічно продуману і тільки в силу цього практично ефективну правову систему забезпечуються належний рівень гарантій прав громадян, добробут, порядок і безпека всього суспільства.
Контрольні запитання
1. На які види поділяються прості атрибутивні судження за якістю та кількістю?
2. Що таке розподіленість термінів у простому атрибутивному судженні?
3. Які відношення існують між судженнями різної якості і кількості?
4. Якими способами будуються складні судження? Як здійснюється запис суджень у логіці предикатів?
5. Що таке модальність суджень?
6. Якими операторами користуються в деон- тичній логіці?