Розділ 6 Судження PDF Печать
Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 
Учебные материалы - Логіка ( за ред. В.Д. Титова )

Розділ 6 Судження

 

6.1. Загальна характеристика судження

Поняття саме по собі не є закінченою думкою. Тільки керу- ючися методичними міркуваннями, ми починаємо вивчення логіки з понять, які насправді у процесі набування практичного досвіду і розвитку теоретичного знання є не стартовою, а фіналь­ною формою думки. Поняття тільки починає свій розвиток тоді, коли ми висловлюємось закінченими реченнями, та й то не усіма видами речень: «Це — літак», «Весною дні стають довшими, аніж узимку», «Необхідно виконувати Конституцію» тощо. В усіх цих прикладах ми співвідносимо одні предмети думки з іншими шля­хом організації декількох понять у певну едину закінчену думку, форма якої у логіці називається судженням.

Судження — це логічна форма мислення, за допомогою якої щось стверджується або заперечується щодо предмета нашої дум­ки або зв’язку між предметами думки.

Коли ми висловлюємося про навколишній чи наш внутрішній світ, ми, так би мовити, «судимо» про нього — звідси походить і на­зва цієї логічної форми. Судження може бути істинним або хибним. Істинне судження відповідає дійсності: «Україна є республікою». Хибне судження не відповідає дійсності: «Україна є монархією». Логіка не визначає істинність чи хибність суджень — це справа кон­кретних наук і практики. Завдання логіки полягає в забезпеченні фор­мальних умов і методів збереження істини протягом міркування.

Перша з таких умов полягає в розрізненні простих і складних суджень. Прості містять одну закінчену думку, складні — дві і більше. Залежно від того, на що саме спрямована наша думка, розрізняють судження існування, судження про відношення і атри­бутивні судження.

Судження існування, або екзистенціальне судження (від лат. existentia — існування), має структуру «S (не) існує»: «Наука існує», «Кисень в атмосфері Юпітера не існує», «Сніжна люди­на не існує» тощо. Тут нас цікавить лише факт існування певно­го предмета думки.

Судження про відношення, або реляційнне судження (від лат. rektio — зв’язок), має таку структуру: два поняття між якими вста­новлюється якийсь зв’язок, якесь відношення — А R B. Наприклад, «Харків більший за Полтаву», «Дніпро ширше за Уди», «Дмитро закінчив інститут раніше, ніж його брат», «Марія дочка Якима» і т.ін.

Атрибутивне судження складається з двох понять, одне з яких — предмет нашої думки — називається суб’єктом суджен­ня, а інше — ознака, — називається предикатом судження. Суб’єкт позначається великою латинською літерою S (від лат. subjectum), а предикат — Р (від лат. praedicatum). Наприклад, у судженні «Київ—столиця України» поняття «Київ»—суб’єкт, а «столиця України»—предикат. У нашому прикладі між словами «Київ» і «столиця України» стоїть тире. Його можна замінити словом «є», що називається логічною зв’язкою, яка обов’язко­во вказується у логічному аналізі судження. В українській та російській мовах зв’язка часто опускається, але в інших мовах (англійській, німецькій, польській тощо) вона обов’язково при­сутня: «I am a student», «Das ist der Tisch», «Adwokat jest juristem» тощо.

Логічна зв’язка між суб’єктом і предикатом може бути запи­сана як «є»: «S є Р» — така зв’язка називається ствердною, тому що вона вказує на належність ознаки предмету нашої думки. Так, судження «Закон — нормативно-правовий акт» має ствердну зв’язку. Якщо логічна зв’язка вказує на відсутність ознаки у пред­мета нашої думки, то вона записується як «не є»: «S не є P» і на­зивається заперечною. Так, судження «Жоден рецидивіст не є за­конослухняним громадянином» містить заперечну зв’язку.

Судження може мати негативний предикат, але зв’язка при цьому буде ствердною. Наприклад, судження «Дві двері з десяти були неопечатані» є ствердним, а його структура записується як «S є не-Р». Так само записується структура судження «Деякі абітурієнти — неповнолітні». Таким чином, судження має три складові: суб’єкт, зв’язка, предикат. Суб’єкт і предикат назива­ють термінами судження.

І судження з відношенням, і судження існування можуть бути переведені у форму атрибутивного судження. Наприклад, суд­ження реляційне: «Верста більше, ніж кілометр» переводиться в атрибутивне «Верста є міра довжини, що більша за кілометр». Судження екзистенціальне: «Існує велика кількість публікацій про творчість Т.Г.Шевченка» переводиться у форму атрибутивно­го: «Творчість Т.Г.Шевченка відображена у великій кількості публікацій».