Розділ 2 Мова як предмет логічного аналізу PDF Печать
Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 
Учебные материалы - Логіка ( за ред. В.Д. Титова )

Розділ 2  Мова як предмет логічного аналізу

 

2.1. Загальна характеристика мови

Оскільки будь-яка інтелектуальна діяльність у суспільстві здійснюється за допомогою мови, а діяльність юриста є в першу чергу діяльністю інтелектуальною, для нього логічний аналіз мови має істотне і часто навіть першочергове значення.

Інтуїтивно кожен з нас розуміє, що таке мова. Але якщо ми бажаємо досягти ефективності у наших міркуваннях, слід звер­нутися до наукових визначень мови, її загальної структури та істотних функцій. Найбільш абстрактно мову можна визначити як систему засобів знакового спілкування. Залишимо до наступних пояснень більш конкретні визначення використаних тут понять, зокрема поняття знака, обмежуючись поки що їхнім повсякден­ним розумінням.

У такому широкому розумінні мови можна вважати, що вона виникає вже на рівні спілкування тварин, які користуються пев­ними звуковими сигналами, мімікою, позами, рухами для пере­дачі власних реакцій на зовнішні ситуації своїм сородичам або ворогам . Цей зоогенетичний аспект розвитку мови для логічного аналізу є нецікавим. Більш важливо взяти до уваги те, що на рівні людського спілкування мова сама є продуктом культурно-істо­ричного розвитку і разом з ним становить фундамент усієї нашої культури. Завдяки мові індивідуальні і внаслідок цього унікальні психічні образи світу (відчуття, сприйняття, уявлення) об’єкти­вуються і починають бути міжсуб’єктними, суспільно доступни­ми у формі окремих слів, висловлень та розгорнутих міркувань. Саме слова, окремі висловлення та міркування, а також утворені з них тексти становлять основні структурні компоненти мови. Тільки тоді, коли наші внутрішні психічні стани та реакції вер- балізуються, тобто виражаються у словах, вони починають бути
об’єктами раціонального обговорення, виважування і критики. Для більш чіткого розуміння процесу вербалізаціі скористаємо­ся запропонованою видатним філософом і логіком Карлом Поп- пером моделлю «Трьох світів». «Світ 1» відповідає об’єктивному світу фізичних явищ та процессів, «світ 2» — це внутрішній пси­хічний світ людини, а «світ 3» є світом об’єктивованого у мові міжсуб’єктного досвіду, тобто різноманітних інтелектуальних продуктів, вироблених усім людством (суспільних традицій, так званого «здорового глузду», наукових теорій, технологій; літера­турних, музичних, художньо-образних творів тощо). Припущен­ня «світу 3» як рівноправного з фізичним «світом 1» і психічним «світом 2» зовсім не означає ідеалізму, який протягом тривалого часу вбачали недобросовісні критики Поппера, а є корисною науковою моделлю тієї дійсності, в якій реалізуються життєва діяльність, спілкування і пізнання окремих людей і всього су­спільства. Зрозуміло, що правові звичаї, норми, кодекси і юри­дичні теорії цілком знаходяться у межах «світу 3». Методологічна цінність припущення про належність юридичних конструкцій до «світу 3» полягає в тому, що воно допомагає, наприклад, зро­зуміти, чому юридичні норми та засноване на них правозастосу- вання мають не менш об’єктивне значення для людей у їхньому суспільному житті, ніж об’єктивні фізичні чи психічні закони.

Всі мови можна поділити на три головні типи: «природні», «штучні» та «гібридні».

Маючи на увазі, що під мовами у власному, вузькому сенсі слід розуміти тільки людські мови, природними вважаються всі національні мови. Вони стихійно створилися протягом століть і навіть тисячоліть завдяки спільній інтелектуальній діяльності цілих народів і відтворюють у своїх словниках та правилах засто­сування своєрідність культурного розвитку цих народів. Базисом природних мов є «звичайні», «повсякденні» мови, над якими зго­дом надбудовуються мови спеціалізованої діяльності (або про­фесійні мови). Природні мови подібні до живих організмів; вони виникають і розвиваються протягом певного історичного часу і можуть зникнути разом з цивілізаціями, в яких вони виникли. Національна унікальність природних мов створює бар’єри при спробах міжнаціонального спілкування. Тому в останні століття позначилася тенденція до пошуку мов міжнародного спілкуван­ня, роль яких послідовно виконувалася латинською, французь- ською, а зараз — англійською мовою.

Крім мовних бар’єрів при міжнародному спілкуванні, на­ціональні мови завдяки стихійному походженнию і наближеності до повсякденної практики з її недостатньою визначеністю мов­них виразів виявилися не досить зручними для застосування у спеціалізованих сферах практики і пізнання. Тому в цих сферах стали поширюватися штучні мови, які свідомо створюються з різними цілями і різними засобами.

Перші штучні мови виникали як засіб утаємничування інфор­мації як на основі природних мов, так і без їхнього використання (жаргони алхіміків, злодіїв, різні військові та дипломатичні шиф­ри тощо). Наприкінці ХІХ — на початку ХХ ст. стала діяти про­тилежна тенденція розвитку штучних мов, пов’язана зі спроба­ми полегшення доступу до загальнокорисної інформації (штучні міжнародні мови на зразок волапюка чи есперанто). У технічній сфері для оптимізаціі інформаційних процесів були створені штучні мови морської сигналізації прапорцями, азбука Морзе, мови комп’ютерного програмування і т.ін. Найбільш віддалени­ми від природних мов є штучні мови математики та логіки, які відзначаються максимальною однозначністю і точністю їхніх словників та правил. Завдяки цій точності гарантується надій­ність здобутків, отримуваних за допомогою логіко-математичних методів. Однак, виграючи в точності, ми одночасно програємо в доступності і зручності використання таких мов. Відомо, як ба­гато зусиль треба докласти, щоб опанувати навіть рідною мовою, вже не кажучи про іноземні. Тому недивно, що оволодіння мо­вами логіки та математики потребує значного терпіння і напру­ження, до яких далеко не всі схильні і навіть здатні. Ось чому багато цікавих і корисних логіко-математичних результатів зали­шаються за межами розуміння багатьох потенціальних спожи­вачів, особливо гуманітаріїв. Тим не менш математики і логіки не зацікавлені в абсолютній ізоляції набутого ними «чистого» знан­ня, а навпаки, протягом останніх десятиліть все більше орієнту­ються на поширення кола потенційних споживачів своєї про­дукції, створюючи «пом’якшені», більш «дружні» для нефахівців логіко-математичні мови.

Як компенсаційний засіб у мовах сучасних наукових теорій застосовуються почасти природні, почасти штучні, гібридні мови. Співвідношення «природних» і штучних компонентів може бути різним — від насичених штучними конструкціями мов аналітичної хімії, теоретичної фізики або структурної лінгвістики до відносно близьких до літературної національномовної традиції у медицині (назви хвороб — люмбаго, гастрит, назви ліків — аспірин тощо) чи теорії права (презумпція, фікція, преюдиція тощо). Тим не менш саме штучні конструкти дозволяють забезпечити точність і однозначність застосування мовних виразів, необхід­них для зміцнення теоретичних резуальтатів наукових теорій, що користуються гібридними мовами.

Створення спеціалізованих мов поряд з «природними» зу­мовлюється необхідністю посилити деякі важливі функції, намі­чені вже в «природних» мовах. Основні функції мови визначають­ся тими практичними та пізнавальними завданнями, які вирішу­ються за її допомогою.

Перш за все слід відзначити описову (денотативну, наратив- ну) функцію мови, яка забезпечує можливість повідомлення про цікавлячий нас об’єктивний стан речей. Якщо повідомлення відповідає дійсності, воно вважається істинним, якщо ж не відповідає — хибним. Наприклад, істинним буде повідомлення «Україна є республікою», хибним — «Україна є азіатською держа­вою». У сучасній філософсько-логічній теорії припускається, що описові повідомлення можуть бути невизначеними щодо істин­ності або хибності. Невизначеність виникає внаслідок відсут­ності фактичної інформації щодо минулого або майбутнього ста­ну речей: «10000 років тому на теренах України жили атланти» або «Через тиждень Іван виграє значну суму в лотерею». На­явність достовірної інформації дозволяє посилити описи вказан­нями на їхній істиннісний статус: «вірно, що ...», «істинно, що...», «хибно, що...», «у дійсності...» тощо.

Описова фуннція мови, що здійснюється в оповідних речен­нях, дозволяє утворювати первісну базу даних про зовнішній світ. Над цією базою надбудовуються інші функції мови.

Тривалий час вважалося, що описами обмежуються функціо­нальні виміри мови. У двадцяті роки нашого століття Карл Бю- лер звернув увагу на те, що крім дескриптивної існують ще сиг­нальна та експресивна функції мови. Сигнальну функцію можна ототожнити з первісним рівнем розвитку мови, який є спільним для людей і тварин. Цей рівень для нас нецікавий. Завдяки тому, що слова та більш складні мовні вирази дозволяють здійснюва­ти спілкування між людьми шляхом розповідей про стан речей, над описовою функцією надбудовується практична комунікатив­на функція. Ця функція досліджується психологією спілкування та лінгвістикою і для логіки є лише загальним постулатом. Цей загальний постулат конкретизується у класифікації подальших функцій мови, які можуть бути цікавими з логічної точки зору: еспресивній, декларативній, пошуковій, нормативній та оціночній.

Експресивна (емотивна) функція полягає в тому, що за допо­могою мови стає можливим висловлювати наші почуття і емоції стосовно того, що відбувається в світі: «Перепрошую, що запізнив­ся», «Вітаю тебе з днем народження!», «Співчуваю Вам у зв’язку зі втратою», «Дуже приємно познайомитися» і т. ін. На відміну від дескрипцій, що апелюють до зовнішнього світу, експресиви розрізняються не як істинні або хибні, а як щирі або нещирі, до­речні або недоречні. Досить часто у спілкуванні ми можемо відчу­ти різницю між щирими чи нещирими побажаннями, співчуття­ми, подяками залежно від загального досвіду стосунків з тими або іншими людьми; але у цілому критерії щирості чи нещирості дуже розмиті і залежать від психологічного, а не логічного аспек­ту спілкування. Для логіки цікавою буде характеристика дореч­ності (недоречності), яка лежить у змістовному підґрунті багатьох народних казок та анекдотів про розумних і дурнів. Ці казки на­вчають нас адекватній експресивно-мовній поведінці у суспільно важливих ситуаціях.

Незалежно від ступеня щирості доречним буде висловлення співчуття з приводу хвороби або поздоровлення зі святом, і недо­речним — поздоровлення з приводу смерті родичів або співчуття з приводу дня народження. Експресиви докладно вивчаються за допомогою так званих релевантних та інтенсіональних логік.

Важливою фунцією мовного спілкування є забезпечення зміни стану речей шляхом заяв, або декларацій. Прикладами дек­ларацій будуть «Призначаю вас відповідальним за пожежну безпе­ку», «Звільняю вас з посади», «Звільняюся за власним бажанням», «Оголошую збори закритими», «Вінчаю вас» у типових життєвих ситуациях. У юридичній сфері декларації мають виключне значен­ня на всіх рівнях правового регулювання. За їхньою допомогою здійснюється зміна певного правового порядку, наприклад, тих правових відносин, які існували до проголошення Декларації про державний суверенітет Украіни, після якого наша Вітчизна перей­шла в якісно інше нормативне поле, набувши статусу абсолютно рівноправного члена світового співтовариства. Менш масштабні, але практично необхідні декларації щоденно здійснюються шля­хом надання чинності новим нормативним актам, призначення нових посадових осіб, присвоєння військових, наукових, почес­них звань, звільнення з посад тощо.

Подібно експресивам, декларації, безпосередньо змінюючи стан речей у суспільстві, тобто в об’єктивній дійсності, також не підлягяють кваіфікації у термінах істинності або хибності. На­томість їх визначають як обгрунтовані або необгрунтовані, своє­часні або несвоєчасні. Ступені ж обгрунтованості в свою чергу за­лежать від численних фактичних, логічних і юридичних чин- ників.Так, не можна призначити посадовою особою людину, якій бракує відповідної кваліфікації та належного досвіду; той же, хто призначає, сам повинен мати відповідні повноваження і т. ін. Зрозуміло, що не кожна обгрунтована декларація може вважати­ся своєчасною, тобто критерії обгрунтованності і своєчасності відносно незалежні один від одного.

Комунікативний аспект мови містить у собі пошукову функ- цию, за допомогою якої знаходиться нова інформація. Коли ми відчуваємо брак потрібних нам знань, ми формулюємо питання, які починаються з виразів: «Що ?», «Хто ?», «Де ?», «Коли ?», «Скільки ?», «Чи правда, що...?», «Чи ти знаєш, що...?» і т. ін. Питання кваліфіку­ються як коректні (правильно поставлені) або некоректні; сенсовні або безсенсовні і т. ін. Вони досліджуються сучасною логікою запи­тань (інтерогативною або еротетичною логікою).

Нормативна функція мови полягає у висловленнях намірів домагатися, щоб той (ті), до кого звертаються, виконав (викона­ли) певну дію або, навпаки, не виконували деякої дії тим чи іншим чином. Такі мовні вирази називаються нормами. Оскільки норми регулюють суспільне життя людей у різних галузях, вони мають різноманітний характер. Це команди, накази, прохання, ви­моги, закони, інструкції і т. ін. Подібно до декларацій, норми мо­жуть вважатися обгрунтованими та необгрунтованими, ефектив­ними та неефективними. Кваліфікації істинності (хибності) до них не можуть застосовуватися. Прикладами норм будуть вира­зи: «Зачиніть двері!», «Струнко!» (команди); «Прийміть мене на роботу» (прохання); «Сумісництво будь-якої оплачуваної робо­ти з посадою Президента виключаеться»(норма права); «Слід бути обережним з отруйними речовинами» (інструкція) тощо.

Нарешті, функцією мови є оцінювання, тобто висловлення позитивного, негативного або нейтрального ставлення до якоїсь речі, події, явища, а також для висловлення переваги чи визнан­ня рівнозначущості двох порівнюваних предметів думки. Оцін­ками будуть, наприклад: «Добре, що прийшла весна», «Погано, коли нас обдурюють», «Краще бути багатим і здоровим, ніж бідним і хворим» тощо. Оцінки розрізніюються як позитивні або негативні, глибокі або поверхові, загальні або часткові, наукові або побутові і т.ін. Вони також не підлягають критеріям істи- ності або хибності, бо в іхній основі лежать не відповідність об’єктивній дійсності, а суб’єктивні реакції на те, що відбу­вається у дійсності.

За допомогою названих функцій визначаються основні на­прямки логічного анализу мови, зокрема мови права. Як вважає відомий сучасний логік О.А. Івін, усі застосування мови можуть бути зведені до двох головних функцій — описової та оціночної, припускаючи, що експресиви, питання, декларації та норми мо­жуть бути зведені до оцінок. Так, наприклад, питання можна тлу­мачити як вимоги до адресатів надати інформацію про стан ре­чей, тобто як норми. Самі ж норми є оцінками з потенціальною можливістю покарання. Тобто команда «Зачиніть вікно!» озна­чає, що зачинене вікно оцінюється позитивно, а відмова його за­чинити приведе до якогось морального засудження або покаран­ня, і у будь-якому разі призведе до негативних наслідків.