§ 5. Бухгалтерські рахунки та їх структура. Класифікація рахунків

Бухгалтерський баланс надає важливу інформацію щодо наявності активів, зобов’язань та власного капіталу джерел підприємства на певну дату, тому з метою одержання необхідної інформації відносно їхніх змін на певну дату використовується система рахунків.

Рахунки бухгалтерського обліку є способом групування економіч­но однорідних активів, зобов’язань, власного капіталу та операцій. Вони призначені для обліку конкретного виду об’єктів. Завдяки рахун­ку можна поступово нагромаджувати однорідні за економічним змістом записи.

Бухгалтерський рахунок — це спосіб обліку, який використовуєть­ся для запису та узагальнення або зменшення відповідного виду до­ходів, витрат активів, зобов’язань і власного капіталу підприємства, установи, організації.

За своєю формою бухгалтерський рахунок має вигляд таблиці, ліва частина якої називається «дебет», а права — «кредит».

У бухгалтерському рахунку сума, яку записують до балансу, — це залишок, чи сальдо, тобто різниця між підсумками записів за дебетом і кредитом рахунків з урахуванням змін на рахунку на кінець звітного періоду. Цей залишок використовується при складанні балансу на по­чаток періоду, наступного за звітним (квартал, рік).

Особливістю будь-якого рахунку є те, що кожна його частина призна­чена для роздільного відображення збільшення та зменшення сум. Якщо в одній частині записується зменшення, то у другій — збільшення.

Згідно з об’єктами бухгалтерського обліку одну групу рахунків призначено для відображення стану та руху активів. Такі рахунки на­зивають активними. Другу групу рахунків призначено для відображен­ня стану і руху власного капіталу та зобов’язань — пасивні.

Активні рахунки слугують для обліку активів за їхнім складом та розміщенням і за їх допомогою наповнюється зміст активної частини балансу. До них належать рахунки: «Основні засоби», «Нематеріальні активи», «Матеріали», «Паливо», «Запасні частини», «Каса», «Готова продукція», «Товари» та ін.

На активних рахунках надходження господарських коштів підпри­ємства відображується за дебетом, а використання — за кредитом. Сальдо за активними рахунками завжди буде за дебетом (табл. 2).

 

Пасивні рахунки обліковують власний капітал та зобов’язання за їхнім цільовим призначенням і відображують зміст пасивної частини балансу. На пасивних рахунках збільшення власного капіталу та зобов’язань (або заборгованість за одержання активів) відображується за кредитом, а зменшення — за дебетом. Сальдо на пасивних рахунках завжди буде за кредитом (табл. 3).

 

До пасивних належать «Статутний капітал», «Пайовий капітал», «Резервний капітал» та ін.

Оборот за дебетом та кредитом активних і пасивних рахунків — це сума господарських операцій за звітний період.

За способом групування та узагальнення звітних даних бухгалтер­ські рахунки поділяють на синтетичні та аналітичні.

Синтетичні рахунки — це балансові рахунки, що узагальнюють ра­хунки господарської діяльності підприємства і призначені для обліку ін­формації в узагальненому вигляді та грошовому вимірі. Облік наявності та змін сукупності економічно однорідних активів і власного капіталу та зобов’язань у грошовому вимірі називають синтетичним обліком. Облік на синтетичних рахунках використовують при заповненні балансу під­приємства і відповідних форм звітності. До синтетичних належать рахун­ки: «Основні засоби», «Нематеріальні активи», «Матеріали», «Паливо».

Для докладної характеристики об’єктів бухгалтерського обліку застосовують аналітичні рахунки, в яких, крім грошового, використо­вують також натуральні і трудові вимірники. Облік наявності та змін окремих видів і об’єктів активів та власного капіталу і зобов’язань з використанням різних вимірників — це аналітичний облік.

Між синтетичними та аналітичними рахунками існує нерозривний зв’язок, тобто на аналітичних рахунках відображуються ті самі зміни, що й на синтетичних, тільки докладніше. Значення дебету і кредиту кожного аналітичного рахунка відповідає синтетичному: сума сальдо, сума оборотів за дебетом, сума оборотів за кредитом усіх аналітичних рахунків певної групи дорівнюють сальдо, обігу за дебетом, обігу за кредитом синтетичного рахунка. Тому загальні підсумки записів на аналітичних рахунках мають відповідати підсумкам, записаним на синтетичних рахунках бухгалтерського обліку.

Всі господарські операції на синтетичних і аналітичних рахунках бухгалтерського обліку здійснюються з використанням методу подвій­ного запису, тобто кожна операція записується одночасно на двох взаємопов’язаних бухгалтерських рахунках у такій самій сумі: за де­бетом одного рахунку і одночасно за кредитом іншого. Ці записи до­зволяють досягти рівності активу і пасиву бухгалтерського балансу.

Подвійний запис — це просто технічний засіб, що дає змогу:

1)   контролювати рух активів із зазначенням початку цього руху і його напрямку;

2)   перевіряти правильність усіх рахункових записів від окремих операцій до балансу, де подвійний запис перетворюється на рівність активу і пасиву;

3)   виявляти помилки в рахункових записах;

4)   встановлювати зв’язок між рахунками і створювати з них єдину систему.

Такий зв’язок між рахунками називають кореспонденцією рахунків, а рахунки, пов’язані однією господарською операцією, — кореспондент­ськими. Запис же суми господарської операції, відображеної за дебетом одного і кредитом іншого рахунка, має назву рахункової формули. Якщо в процесі господарської операції одночасно дебетується один рахунок і кредитується також один рахунок, то таку кореспонденцію називають простою. У разі дебетування одного і кредитування двох чи більше ра­хунків (або навпаки) одержуємо складну кореспонденцію.

На рахунках бухгалтерського обліку всі господарські операції за­писуються в послідовності їх здійснення, тобто в хронологічному порядку. Така реєстрація господарських операцій має назву хроноло­гічного запису.

Для більшої деталізації в синтетичний рахунок часто вводять суб­рахунки. Субрахунки — це синтетичні рахунки другого порядку. Їхньою характерною особливістю є те, що вони, як правило, не потребують записів. Дані субрахунків одержують шляхом групування аналітичних рахунків при складанні лімітно-забірних відомостей. Наприклад, голов­ний (першого порядку) синтетичний рахунок «Товари» поділяється на три субрахунки (табл. 4).

 

Для контролю за відповідністю запису на синтетичних і аналітич­них рахунках щомісячно укладають оборотні відомості, в яких відобра­жують первинні та підсумкові залишки операції за дебетом і кредитом певного синтетичного рахунка, виконані упродовж певного звітного періоду (місяць, квартал, рік).

Записи, зроблені на синтетичних рахунках, наприкінці місяця уза­гальнюють у простій оборотній відомості синтетичного обліку.

Особливість оборотної відомості та синтетичних рахунків полягає в забезпеченні трьох пар рівностей:

1) підсумки залишку на початок місяця за дебетом і кредитом;

2) підсумки оборотів за дебетом і кредитом;

3) підсумки на кінець місяця за дебетом і кредитом.

Аналогічно складаються оборотні відомості аналітичного обліку,

в яких суми залишків і оборотів аналітичних рахунків повинні відпо­відати таким самим показниками синтетичного рахунку, до якого ве­дуться аналітичні рахунки. На основі оборотних відомостей синтетич­ного обліку складають баланс.

За призначенням і структурою розрізняють рахунки для обліку активів, зобов’язань та власного капіталу і рахунки для обліку госпо­дарських циклів. До рахунків обліку активів, зобов’язань і власного капіталу належать основні, регулюючі та позабалансові рахунки. Основні рахунки можуть бути трьох видів: інвентарні (рахунки мате­ріальних та нематеріальних активів), які завжди активні і можуть мати лише дебетове сальдо; капітальні (рахунки власного, пайового та інших капіталів), які завжди пасивні і тому можуть мати лише кредитове сальдо; розрахункові (розрахунки з дебіторами і кредиторами), які можуть бути як активними, так і пасивними.

Регулюючі рахунки самостійного значення не мають і використову­ються для уточнення і корегування оцінки активів, зобов’язань та влас­ного капіталу (наприклад, рахунок «Зношеність основних засобів»).

До позабалансових рахунків належать «Орендовані необоротні активи», «Активи на відповідальному зберіганні», «Контрактні зобов’язання» та ін. На них ведеться облік активів і зобов’язань, що не належать певному підприємству, організації, установі. Особливість їх ведення полягає в тому, що в разі надходження або повернення активів чи зобов’язань метод подвійного запису не використовується. У разі надходження товарно-матеріальних цінностей забалансовий рахунок тільки дебетується, а в разі повернення цінностей — кредитується.

Рахунки для обліку господарських циклів поділяють на три групи: збирально-розподільні (або транзитні) рахунки існують для поперед­нього групування витрат з наступним розподілом за призначенням і належністю на відповідні рахунки; витрати збираються за дебетом цих рахунків, а розподіляються за кредитом; їхньою особливістю є відсутність сальдо, оскільки сума витрат, зібраних за дебетом рахун­ка, повністю розподіляється за кредитом; калькуляційні рахунки (завжди активні) використовуються для обліку всіх витрат, пов’язаних зі здійсненням будь-якого процесу (виробництво, будівництво тощо); у цих рахунках усі витрати збираються за дебетом, а за кредитом у них відображується фактична собівартість виготовленої продукції, виконаних робіт, наданих послуг; дебетове сальдо цих рахунків по­значає вартість незавершеного господарського процесу; бюджетно- розподільні рахунки (наприклад, активний рахунок «Витрати май­бутніх періодів») — в їх дебет заносяться витрати, які здійснені в поточному періоді, але які належать до наступних періодів; записи за кредитом здійснюються в міру списання виробничих витрат на відповідні рахунки при настанні періоду, за рахунок якого здійснено витрати; дебетове сальдо вказує на суму витрат, здійснених за рахунок наступних періодів і ще не розподілених.

Систематизований перелік рахунків, які використовуються в про­цесі обліку поточних операцій, називають рахунковим планом, чи планом рахунків. Це перелік рахунків і субрахунків із зазначенням їхніх найменувань і окремих для кожного цифрових кодів, які застосо­вуються для спрощення обліку. З метою однакового використання рахунків, обліку, уніфікації економічних груп окремих операцій, зруч­ності контролю і аналізу господарської діяльності підприємств Мініс­терство фінансів України з 30 листопада 1999 р. ввело новий План рахунків бухгалтерського обліку, затверджений наказом № 291.

План рахунків містить два розділи: розділ І — балансові рахунки; розділ II — забалансові рахунки.

Розділ І складається з дев’яти класів:

Клас 1. Необоротні активи.

Клас 2. Запаси.

Клас 3. Засоби, розрахунки та інші активи.

Клас 4. Власний капітал і забезпечення зобов’язань.

Клас 5. Довгострокові зобов’язання.

Клас 6. Поточні зобов’язання.

Клас 7. Доходи і результати діяльності.

Клас 8. Витрати за елементами.

Клас 9. Витрати діяльності.

 

Розділ II складається з одного класу — «Забалансові рахунки». Класи поділяються на рахунки і субрахунки, кожен з яких має код і номер. Наприклад, у розділі І в класі «Необоротні активи» рахунок «Основні засоби» має код 10 і до його складу належать декілька субра­хунків (табл. 5).

 

Отже, за допомогою рахунків бухгалтерського обліку забезпечуєть­ся однакове відображення господарських операцій в усіх галузях на­родного господарства України (на підприємствах з різними формами власності), що дає змогу порівняти облікові показники окремих органі­зацій, підприємств, установ і навіть галузей народного господарства.