РОЗДІЛ 2. ПОЛІТИЧНА І ПРАВОВА ДУМКА НА СТАРОДАВНЬОМУ СХОДІ - § 2. Політико-правові ідеї в Стародавній Індії: брахманізм і буддизм.
§ 2. Політико-правові ідеї в Стародавній Індії: брахманізм і буддизм.
Брахманізм і буддизм - ведучі напрямки у релігійній і політико- правовій ідеології Стародавньої Індії.
Історія Індії, що знала безліч воєн, міжусобиць, переселення народів, змін царських династій разом з тим відрізняється надзвичайною традиційністю в розвитку соціально-економічних і політичних інституцій, релігій, філософії, укладу життя. «Ніде, крім Індії і Китаю, не було дійсної безперервної цивілізації», - відзначав Джавахарлал Неру. Ця безперервність, традиційність характерна і для права, основних принципів політики. Вона відбилася в багатющій ранньоіндійській літературі - «Рігведі», «Самаведі», «Атхарваведі» (ІІ тис. до н.е.), в релігійно-філософських трактаті «Упанішади», епічних поемах «Махабхарата», «Рамаяна» (ІХ - VI ст. до н.е.). Ведійські тексти («Веди» - священні знання) відображають релігійні погляди і міфологічні уявлення древніх індійців, їх політичний устрій, повсякденне життя. Найбільш яскраво політико-правова думка відбилась в численних морально-правових збірниках (артхашастри - філософські трактати про політику і державу; дхармашастри
- збірники релігійно-моральних, правових предписань, правил (дхарм), складених відповідно до ідеології брахманізму - стародавньої релігії Індії. Особливе місце серед збірників належить і «Законам Ману» (II ст. до н.е.), складених жерцями-брахманами. Що собою уявляє система політико-правових поглядів брахманів, цих захисників традиційного укладу суспільства?
По-перше, у світі, природі і суспільстві згідно брахманістській концепції діє світовий закон (рта), установлений вищим божеством Брахмою. Цей закон визначає і місце, і правове становище кожного стану (варни) у суспільстві, поділеного божеством. Вже в «Рігведі» дане релігійне освячення поділу суспільства на чотири стани, що походили з перволюдини Пуруші: брахманів - з його вуст, кшатрієв - з рук, вайшьїв - зі стегон і шур - з ступенів. Хоча члени усіх варн вважалися вільними (раби - поза варн), дві перші варни (жерці - брахмани і кшатрії - царі, военноначальники, воїни) були пануючими, а дві інші (вайшьї - вільні общинники, хлібороби, торговці; шудри - вільні, але бідні ремісники, прислуга) залежними. Стверджувалися вічність і непорушність такого установлення Брахмою, керуюче значення брахманів у політичному, соціальному і духовному житті суспільства, самоуправних громад. У «Законах Ману» про брахманів говорилося: «З живих істот найкращими вважаються одушевлені, .. .між людьми - брахмани».
По-друге, за «Законами Ману» усі варни і їх члени повинні слідувати дхармі (закону, долгу, звичаю, правилу поведінки), тлумачення змісту і захист якої належить виключно брахманам. «Саме народження брахмана - вічне втілення дхарми... Адже брахман, народжуючись для охорони скарбниці дхарми, займає вище місце на землі як владика всіх істот». Основна дхарма тлумачилася як не нанесення шкоди, правдивість, не присвоєння чужого, чистота і приборкання почуттів. Приналежність до однієї дхарми не означало рівноправність варн. У «Махабхараті» відзначається: дхарма «випливає з багатства, як гірська ріка зі скелі». Переродження людини і перехід у вищу касту брахманами допускалися лише після її смерті, у «майбутнім житті», як нагорода за дотримання дхарми, терпіння і кротість.
По-третє, вирішальну роль у суспільному устрої і мистецтві управління у Ведах і «Законах Ману» відведена покаранню. Будучи сином божественного владики, покарання (данда) у своєму земному вигляді означає буквально палку, а зміст управління (дандаїті) - «керівництво (володіння) палкою». «Закони Ману» містять справжній панегірик покаранню як охоронцю дхарми і всіх живих істот. «Покарання - цар... Якби цар не накладав безустанно покарання на тих, хто заслуговує його, більш сильні засмажили б слабких, як рибу на вертелі, ... ніхто не мав би власності і відбулося б перемішання вищих і нижчих. Увесь світ підкоряється (тільки) за допомогою Покарання...». У «Махабхараті» відзначалося: мудрі, тобто брахмани, вважають покарання справедливістю, тотожній закону. Політика покарання веде до успіху. В цьому полягає соціальне призначення держави. Нерівність прав і обов'язків членів різних варн означає і їх нерівність перед законом у питаннях злочину і покарання. Переселення душ після смерті не рятує від загробної кари. Брахмани приймали активну участь у здійсненні правосуддя, у формуванні релігійної і правової свідомості індусів.
По-четверте, політичним ідеалом брахманізму була своєрідна теократична держава, де цар править під керівництвом жерців, визнає вищість релігійного закону над світським. Утверджуючи божественне походження царської влади, концепція брахманів поширювала серед населення Стародавньої Індії ідею відповідальності глави держави перед Всевишнім і людьми, за порушення дхарми щодо походження, образу життя. „ шляху досягнення успіху”. За допомогою таких ідей брахмани відстоювали свою політичну гегемонію в суспільстві.
По-п’яте, давньоіндійські правові збірники містять практичне керівництво з державного управління, політики. Така «Артхашастра» (чи Наука політики, Наука про державний лад), приписувана мудрому брахману Кау- тиль’ї. Очевидно, на зміст збірника помітний вплив справив буддизм. Тут дхарма трактується як «закон, заснований на істині», який охороняється суворими покараннями. Однак принципом державного управління називається не покарання, а «артха» - користь. Принцип користі пронизує викладені в збірнику практичні настанови про усунення перешкод на шляху до суспільного порядку, про застосування витончених засобів державної політики, про судочинство, правила й обов'язки державних чиновників і т.д. У розділі «Про основи держави» названі і розкриті основні елементи держави: государ, міністр, сільська місцевість, укріплені міста, скарбниця, військо, союзники. Отже, це одна з перших спроб створити узагальнюючий образ держави. Ідеал государя - підлеглий жерцям, має високе походження, щасливу долю (справи вдаються йому з легкістю, без особливих зусиль), наділений розумом, справедливістю, правдивістю, щедрістю, сильною волею, відсутністю у своєму оточенні осіб негідних. Це був помітний крок у формуванні світської доктрини держави, політики, законодавства, що усе більше вивільнялася з морально-релігійних пут. Не випадково дослідники іноді називають автора «Артхашастри» індійським Макіавеллі. Така політико-правова суть брахманізму в релігійно-філософських і правових збірниках Стародавньої Індії.
Пануюча брахманська ідеологія викликала її неприйняття і критику з боку засновника буддизму в VI ст. до н.е. Сиддхартхи Гаутами, прозваного Буддою (Просвітлений). За легендою, молодий царевич, зіткнувшись зі стражданнями, хворобами інших, відмовився від життя в розкоші, став мандрівним аскетом, болісно шукав відповіді на питання про причини страждань, сенс життя. Знайдені відповіді на них і склали сутність просвітління Будди, збагнення двоякої істини: життя у світі повне страждань і є причина цих страждань, можна припинити страждання і є шлях, що веде до припинення страждань, просвітлення, нірвани. Доля людини залежить від неї самої, від її зусиль. Тільки пізнання істини і збагнення Вічного закону, праведний шлях життя і постійне самовдосконалення ведуть людину до переродження, щастя. Хто керується в житті справедливістю, той уже не знає смерті.
Таким чином, у буддійському вченні здійснено поворот від бога до людини як автономної особистості. Вона може вибирати: бути вільною «через усвідомлення істини» чи, переступивши закон, «схилятися до усього злого». Вихваляння законності, законного шляху в житті, проповідь гуманізму і внутрішньої свободи, поваги любові людини до інших, до усього живого, непротивлення злу злом і насильством -морально-правова основа буддизму.
Визнання буддизмом морально-духовної рівності всіх людей заперечувало брахманський принцип нерівності людей у суспільному житті. «Не по народженню треба вирізняти освічених, знатних і низьких, а по життю їх», - підкреслюється в буддійських писаннях. На відміну від традиційно- теологічного брахманістського тлумачення дхарми, буддизм трактував її як керуючу світом природну закономірність, природний закон («Вічний Закон»). Він обмежує роль і масштаби покарання, підкреслює неприпустимість застосування покарання безвинно, заперечує насилля, стверджує: шлях законності, „срединний шлях” - шлях справедливості, істини, добра, ненасилля, самообмеження.
Буддизм - не форма ідейного анархізму (безвладдя). Політичною складовою вчення Будди - є створення справедливого суспільства і держави без повстань і революцій лише шляхом удосконалення кожної людини, прагнення добра собі, іншим, суспільству. Сенс внутрішньої і зовнішньої політики держави - реалізація принципів (в першу чергу - ненасилля), проголошених буддизмом, слідування дхармі монархом як шлях до світової моральної держави („Буддийські сутри”).
Морально-духовний і політико-правовий зміст вчення Будди підривав авторитет брахманів, їх притязання на ідейне і політичне керівництво суспільством, знаходив усе більше прихильників, вплинув на державну політику і законодавство. З об'єднанням Індії в III ст. до н.е. буддизм був визнаний державною релігією. Буддійська релігія і філософія з часом поширилася на Цейлон, Бірму, Сіам, Тибет, Китай, Монголію, Японію і Корею і стала першою світовою релігією. Буддизм і найважливіші догмати брахманізму стали згодом основою для нової національної релігії - індуїзму.