Печать
PDF

РОЗДІЛ 2. ПОЛІТИЧНА І ПРАВОВА ДУМКА НА СТАРОДАВНЬОМУ СХОДІ - § 2. Політико-правові ідеї в Стародавній Індії: брахманізм і буддизм.

Posted in История государства и права - Історія вчень про державу і право (Петришин та ін)

§ 2. Політико-правові ідеї в Стародавній Індії: брахманізм і буддизм.

Брахманізм і буддизм - ведучі напрямки у релігійній і політико- правовій ідеології Стародавньої Індії.

Історія Індії, що знала безліч воєн, міжусобиць, переселення народів, змін царських династій разом з тим відрізняється надзвичайною традиційніс­тю в розвитку соціально-економічних і політичних інституцій, релігій, філо­софії, укладу життя. «Ніде, крім Індії і Китаю, не було дійсної безперервної цивілізації», - відзначав Джавахарлал Неру. Ця безперервність, традиційність характерна і для права, основних принципів політики. Вона відбилася в бага­тющій ранньоіндійській літературі - «Рігведі», «Самаведі», «Атхарваведі» (ІІ тис. до н.е.), в релігійно-філософських трактаті «Упанішади», епічних поемах «Махабхарата», «Рамаяна» (ІХ - VI ст. до н.е.). Ведійські тексти («Веди» - священні знання) відображають релігійні погляди і міфологічні уявлення древніх індійців, їх політичний устрій, повсякденне життя. Найбільш яскраво політико-правова думка відбилась в численних морально-правових збірниках (артхашастри - філософські трактати про політику і державу; дхармашастри

-     збірники релігійно-моральних, правових предписань, правил (дхарм), скла­дених відповідно до ідеології брахманізму - стародавньої релігії Індії. Особ­ливе місце серед збірників належить і «Законам Ману» (II ст. до н.е.), складе­них жерцями-брахманами. Що собою уявляє система політико-правових по­глядів брахманів, цих захисників традиційного укладу суспільства?

По-перше, у світі, природі і суспільстві згідно брахманістській концеп­ції діє світовий закон (рта), установлений вищим божеством Брахмою. Цей закон визначає і місце, і правове становище кожного стану (варни) у суспіль­стві, поділеного божеством. Вже в «Рігведі» дане релігійне освячення поділу суспільства на чотири стани, що походили з перволюдини Пуруші: брахма­нів - з його вуст, кшатрієв - з рук, вайшьїв - зі стегон і шур - з ступенів. Хоча члени усіх варн вважалися вільними (раби - поза варн), дві перші варни (жерці - брахмани і кшатрії - царі, военноначальники, воїни) були пануючи­ми, а дві інші (вайшьї - вільні общинники, хлібороби, торговці; шудри - ві­льні, але бідні ремісники, прислуга) залежними. Стверджувалися вічність і непорушність такого установлення Брахмою, керуюче значення брахманів у політичному, соціальному і духовному житті суспільства, самоуправних гро­мад. У «Законах Ману» про брахманів говорилося: «З живих істот найкра­щими вважаються одушевлені, .. .між людьми - брахмани».

По-друге, за «Законами Ману» усі варни і їх члени повинні слідувати дхармі (закону, долгу, звичаю, правилу поведінки), тлумачення змісту і за­хист якої належить виключно брахманам. «Саме народження брахмана - віч­не втілення дхарми... Адже брахман, народжуючись для охорони скарбниці дхарми, займає вище місце на землі як владика всіх істот». Основна дхарма тлумачилася як не нанесення шкоди, правдивість, не присвоєння чужого, чи­стота і приборкання почуттів. Приналежність до однієї дхарми не означало рівноправність варн. У «Махабхараті» відзначається: дхарма «випливає з ба­гатства, як гірська ріка зі скелі». Переродження людини і перехід у вищу кас­ту брахманами допускалися лише після її смерті, у «майбутнім житті», як на­города за дотримання дхарми, терпіння і кротість.

По-третє, вирішальну роль у суспільному устрої і мистецтві управлін­ня у Ведах і «Законах Ману» відведена покаранню. Будучи сином божест­венного владики, покарання (данда) у своєму земному вигляді означає буква­льно палку, а зміст управління (дандаїті) - «керівництво (володіння) пал­кою». «Закони Ману» містять справжній панегірик покаранню як охоронцю дхарми і всіх живих істот. «Покарання - цар... Якби цар не накладав безус­танно покарання на тих, хто заслуговує його, більш сильні засмажили б слаб­ких, як рибу на вертелі, ... ніхто не мав би власності і відбулося б перемішан­ня вищих і нижчих. Увесь світ підкоряється (тільки) за допомогою Покаран­ня...». У «Махабхараті» відзначалося: мудрі, тобто брахмани, вважають пока­рання справедливістю, тотожній закону. Політика покарання веде до успіху. В цьому полягає соціальне призначення держави. Нерівність прав і обов'язків членів різних варн означає і їх нерівність перед законом у питаннях злочину і покарання. Переселення душ після смерті не рятує від загробної кари. Бра­хмани приймали активну участь у здійсненні правосуддя, у формуванні релі­гійної і правової свідомості індусів.

По-четверте, політичним ідеалом брахманізму була своєрідна теокра­тична держава, де цар править під керівництвом жерців, визнає вищість ре­лігійного закону над світським. Утверджуючи божественне походження цар­ської влади, концепція брахманів поширювала серед населення Стародавньої Індії ідею відповідальності глави держави перед Всевишнім і людьми, за по­рушення дхарми щодо походження, образу життя. „ шляху досягнення успі­ху”. За допомогою таких ідей брахмани відстоювали свою політичну гегемо­нію в суспільстві.

По-п’яте, давньоіндійські правові збірники містять практичне керів­ництво з державного управління, політики. Така «Артхашастра» (чи Наука політики, Наука про державний лад), приписувана мудрому брахману Кау- тиль’ї. Очевидно, на зміст збірника помітний вплив справив буддизм. Тут дхарма трактується як «закон, заснований на істині», який охороняється су­ворими покараннями. Однак принципом державного управління називається не покарання, а «артха» - користь. Принцип користі пронизує викладені в збірнику практичні настанови про усунення перешкод на шляху до суспіль­ного порядку, про застосування витончених засобів державної політики, про судочинство, правила й обов'язки державних чиновників і т.д. У розділі «Про основи держави» названі і розкриті основні елементи держави: государ, мі­ністр, сільська місцевість, укріплені міста, скарбниця, військо, союзники. Отже, це одна з перших спроб створити узагальнюючий образ держави. Ідеал государя - підлеглий жерцям, має високе походження, щасливу долю (спра­ви вдаються йому з легкістю, без особливих зусиль), наділений розумом, справедливістю, правдивістю, щедрістю, сильною волею, відсутністю у своєму оточенні осіб негідних. Це був помітний крок у формуванні світської доктрини держави, політики, законодавства, що усе більше вивільнялася з морально-релігійних пут. Не випадково дослідники іноді називають автора «Артхашастри» індійським Макіавеллі. Така політико-правова суть брахма­нізму в релігійно-філософських і правових збірниках Стародавньої Індії.

Пануюча брахманська ідеологія викликала її неприйняття і критику з боку засновника буддизму в VI ст. до н.е. Сиддхартхи Гаутами, прозваного Буддою (Просвітлений). За легендою, молодий царевич, зіткнувшись зі стражданнями, хворобами інших, відмовився від життя в розкоші, став манд­рівним аскетом, болісно шукав відповіді на питання про причини страждань, сенс життя. Знайдені відповіді на них і склали сутність просвітління Будди, збагнення двоякої істини: життя у світі повне страждань і є причина цих страждань, можна припинити страждання і є шлях, що веде до припинення страждань, просвітлення, нірвани. Доля людини залежить від неї самої, від її зусиль. Тільки пізнання істини і збагнення Вічного закону, праведний шлях життя і постійне самовдосконалення ведуть людину до переродження, щастя. Хто керується в житті справедливістю, той уже не знає смерті.

Таким чином, у буддійському вченні здійснено поворот від бога до людини як автономної особистості. Вона може вибирати: бути вільною «че­рез усвідомлення істини» чи, переступивши закон, «схилятися до усього зло­го». Вихваляння законності, законного шляху в житті, проповідь гуманізму і внутрішньої свободи, поваги любові людини до інших, до усього живого, не­противлення злу злом і насильством -морально-правова основа буддизму.

Визнання буддизмом морально-духовної рівності всіх людей запере­чувало брахманський принцип нерівності людей у суспільному житті. «Не по народженню треба вирізняти освічених, знатних і низьких, а по життю їх», - підкреслюється в буддійських писаннях. На відміну від традиційно- теологічного брахманістського тлумачення дхарми, буддизм трактував її як керуючу світом природну закономірність, природний закон («Вічний За­кон»). Він обмежує роль і масштаби покарання, підкреслює неприпусти­мість застосування покарання безвинно, заперечує насилля, стверджує: шлях законності, „срединний шлях” - шлях справедливості, істини, добра, ненасилля, самообмеження.

Буддизм - не форма ідейного анархізму (безвладдя). Політичною складовою вчення Будди - є створення справедливого суспільства і держави без повстань і революцій лише шляхом удосконалення кожної людини, праг­нення добра собі, іншим, суспільству. Сенс внутрішньої і зовнішньої політи­ки держави - реалізація принципів (в першу чергу - ненасилля), проголоше­них буддизмом, слідування дхармі монархом як шлях до світової моральної держави („Буддийські сутри”).

Морально-духовний і політико-правовий зміст вчення Будди підривав авторитет брахманів, їх притязання на ідейне і політичне керівництво суспі­льством, знаходив усе більше прихильників, вплинув на державну політику і законодавство. З об'єднанням Індії в III ст. до н.е. буддизм був визнаний державною релігією. Буддійська релігія і філософія з часом поширилася на Цейлон, Бірму, Сіам, Тибет, Китай, Монголію, Японію і Корею і стала пер­шою світовою релігією. Буддизм і найважливіші догмати брахманізму стали згодом основою для нової національної релігії - індуїзму.