РОЗДІЛ 2. ПОЛІТИЧНА І ПРАВОВА ДУМКА НА СТАРОДАВНЬОМУ СХОДІ - §3. Держава і право в поглядах давньокитайських мислителів
§3. Держава і право в поглядах давньокитайських мислителів
Китай - країна історії, переказів старовини, що ретельно вивчаються. Культ минулого, оспівування древніх мудреців, відношення до історії як вчителя життя пояснює ретельне збереження великої кількості життєписів, хронік, історичних записок, древніх книг пісень і переказів. У «Книзі пісень» (кінець II тис. - I тис. до н.е.) записані перекази про походження Землі, людей, про перших прабатьків. Перекази приписують Небу появу народу, предки якого з волі Неба призначили правителів. Божественне походження верховної влади пояснювалося й у «Книзі переказів» (VIII ст. до н.е.). У її текстах Вищий предок (верховне божество) захищав і жалів народ, втручався в земні справи, у дії царів. «Небо наводить порядок у народі», - говорилося в «Книзі». Правитель - «Син Неба». Про думку Неба можна довідатися з думки народу. Цар - сосуд, народ - вода. Який цар, такий і народ.
У давньокитайській «Книзі про дао і де» (VI ст. до н.е.) - зібранні монологів Лао-цзи викладені погляди засновника даосизму, одного з найбільш впливових течій давньокитайської філософської і суспільно-політичної думки. На відміну від традиційних тлумачень дао як прояву «небесної волі», тут дао - джерело сущого, незалежна від небесного владики природна закономірність, правильний шлях. «...Людина слідує землі, - відзначалося в «Книзі». - Земля слідує небу. Небо слідує дао, а дао слідує природності». Таким чином, у трактовці Лао-цзи дао визначає закони неба, природи і суспільства. Воно уособлює вищу чесноту і природну справедливість. Відносно дао усі рівні.
Соціально-політична нерівність, тяжке становище народу Лао-цзи приписує відхиленню від справжнього дао. «Тому знать і государі, що самі себе вивищують, міцного (положення) не мають. .Це помилковий шлях». Повернення до дао відновлює справедливість, помірність у всьому. «Воно віднімає зайве і віддає відняте тому, хто його потребує. Небесне дао віднімає в багатих і віддає бідним те, що в них відняте». Отже, у трактуванні Лао-цзи досконале лише небесне дао. Людські встановлення - основа несправедливості. Закони Неба тут виступають як природна справедливість, закони безпосередньої дії.
Держава по Лао-цзи - природне утворення, що розвивається своїм шляхом, але залежить від волі людини. Усі нещастя в державі відбуваються через порушення природного закону дао. Для того щоб цей закон не порушувати, владі не слід плодити безлічі забороняючих законів, податків. Звідси Лао-цзи виводив важливий принцип даосизму - принцип недіяння, стримування від активних дій, що загрожують спокою держави і руйнують її. «Народ голодує від того, що влади беруть занадто багато податків... Важко керувати народом від того, що влади занадто діяльні». Лао-цзи різко критикував усякого роду насильство, війни, армію. «Де побували війська, там ростуть терник і колючки. Після великих воєн настають голодні роки... Перемогу варто відзначати похоронною процесією».
Усе неприродне - штучні людські установлення в сфері управління, законодавства, культури, прогресу відповідно до даосизму це - хибний шлях, відхилення від дао. (“Управляючи країною, досконаломудрий робить серця підданих пустими, а шлунки повними”) Лао-цзи закликав до простоти, елементарних форм соціальної організації (кожне село - держава, де чути гавкіт собак із сусідньої «держави»), відмови від досягнень цивілізації. У цьому його вчення являло собою консервативну утопію.
Великий вплив на розвиток суспільно-політичної, правової і філософської думки в Китаї справило вчення Конфуція (Кун-Фу-цзи - 551 - 479 р. до н.е.). Його основи викладені в книзі «Бесіди і судження» («Лунь-юй»), складеної учнями і послідовниками мислителя.
Центральним поняттям вчення Конфуція є гуманність, людяність (жень), що повинно лежати в основі відносин між людьми, кінцеву мету морального самовдосконалення. Жень виступає як моральний закон, сукупність етичних і соціальних норм. На питання про призначення жень давньокитайський мудрець відповів: «Чого собі не бажаєш, того не роби й іншим». Методом здійснення вищого етичного закону жень є поняття «лі» - норма спілкування, соціальний регламент, ритуал - прямий шлях до людяності. Не роби нічого, що чуже ритуалу”. Сфера його дії дуже широка: вона обіймає все громадське життя від родини до держави. Він потрібен для зміцнення їх. Головне, щоб правителі подавали приклад своїми чеснотами: „Правління є виправлення. Хто ж посміє не виправитись, коли виправитись Ви самі!?” Не крадьте і будьте скромні в бажаннях. А ще у конфуціонському вченні важлива роль відводиться поняттям «і» (почуття долгу) і «сінь» (вірність, щирість), як ознакам достоїнств «благородного мужа». Усі вони осягаються шляхом виховання, навчання. Високі моральні якості шляхетних, що опанували знаннями і чеснотою, визначають їх владу над простими людьми, які не учаться і доля яких - важка фізична праця. «Чесноти благородного мужа - вітер, чесноти простолюдина - трава. Вітер неодмінно пригинає траву». Отже, як і усякий закон моральний закон діє тоді, коли йому слідують правлячі. Правити повинні мудрі, знаючі, здібні і доброчесні. Людянісить, гуманність, а не насильство - метод управління державою.
Конфуцій - противник суворих покарань. Він говорив: «Навіщо, керуючи державою, убивати людей? Якщо ви будете прагнути добра, то і народ буде добрим». Правителі повинні наставляти народ особистим прикладом, керувати на основі чеснот, а не законів і покарань. «Якщо керувати народом за допомогою законів і підтримувати порядок за допомогою покарань, - підкреслював він, - народ буде прагнути ухилятися (від покарань) і не буде відчувати сорому. Якщо ж керувати народом за допомогою чеснот і підтримувати порядок за допомогою ритуалу, народ буде знати сором і він виправиться». Отже, пріоритет за моральним законом, дотримання якого обов'язкове для усіх, у тому числі і правителя. Головне у внутрішній порлітиці - слідування традиціям, доброчинності, соціального регламенту з чітким визначенням прав і обов'язків кожного: цар повинен бути царем, вельможа - вельможею, батько - батьком, син - сином, підданий - підданим. «.Якою ж буде тоді держава, якщо не буде різниці між шляхетними і простими людьми?». Політичний ідеал Конфуція - правління аристократів доброчинності і знань, а не родової знаті і багатих.
Спираючись на традиційні погляди, Конфуцій розвивав патриарха- льно-патерналістську концепцію держави. Держава трактується їм як велика родина. Влада імператора («Сина Неба») уподібнюється владі батька, а відносини правлячих і підданих - сімейним відносинам, де молодші шанують старших і слухаються їх. Г ромадський мир досягається і подоланням поляризації багатства і бідності. «Коли багатства розподіляються рівномірно, - учив мудрець, - то не буде бідності; коли в країні панує гармонія, то народ не буде нечисленним; коли панує мир, не буде небезпеки повалення (правителя)». Тоді «народ перекує мечі на орала» без страху й боязні. Він засуджував завоювання, радив «людей, що живуть далеко і не підкоряються», завойовувати за допомогою «освіченості і моралі». Надалі китайські імператори використовували цю тезу для морального виправдання агресії, «культурної експансії».
Конфуціанська теорія держави в найбільш завершеному вигляді була викладена в книзі «Го юй» («Мови царств») (V ст. до н.е.) - промови видатних діячів 8 царств Китаю. Основними складовими цієї теорії є Небо, правитель і його слуги, тобто суб’єкти і об’єкти політичних відносин.
Небо виступає як верховна сила, що суворо слідкує за земними справами. Його влада безмежна. Небо нагороджує доброчесних правителів і посилає їм щастя, гудить і карає злих, робить людей щасливими в залежності від їх чеснот. Управління на основі доброчинності і правил поведінки - головний закон володіння (царства). Якщо їм слідують - володіння процвітає, усі живуть в радості і довольстві; якщо ж правила, порядок порушуються - починається смута.
Для правителя чесноти, дотримання норм моралі, опора на мудрих радників - залог довіри і відданості підданих, без чого неможливе зміцнення держави й успішне керівництво нею, гарантія проти перетворення монархічної влади в деспотичну. Надання допомоги народу, турбота про його благо привертають до правителя серця людей.
Третьою складовою конфуціанської теорії держави є слуги, під якими розуміються всі, починаючи від високопоставлених чиновників і кінчаючи простими людьми. Чиновники різних рангів - найближчі помічники правителя, його «руки і ноги». Вони зобов'язані вірно служити своєму правителю, тому що «життя людям дають троє, яким він служить однаково. Батьки народжують, вчителя учать, правитель годує, даючи жалування». «Без батька - не народитися, без їжі не вирости, без вчення не придбати знань».
Важлива роль у конфуціанській теорії держави відводиться народу, його довірі до влади. Як велике Небо спостерігає за правителем зверху і може або дати, або відняти в нього престол у залежності від його чеснот, так само може позбавити його престолу і народ. Він - величезна сила, адже «те, що любить весь народ, рідко не здійснюється, і те, що ненавидить народ, рідко не знищується». «Небо неодмінне слідує тому, чого хоче народ». Іншими словами, сподівання народу освячуються волею Неба. Головна цінність в управлінні державою - довіра народу: „без довіри народу (правитель) не устоїть”. Сила влади - у її моральному авторитеті.
Зі сторінок «Го юй» конфуціанська теорія держави постає завершеною і, незважаючи на зовнішню простоту, напрочуд логічною. Усі її складові частини - Небо, правитель, народ - тісно зв'язані між собою і взаємно контролюють один одного. Однак у ній є певна слабкість: теорія побудована на понятті чесноти, тобто на моральних принципах, що вимагає від усіх дотримання встановлених правил поведінки, закликає до людяності. На жаль, це слабкий фундамент політичної теорії у всі часи. Неможливість установити порядок на основі чеснот, очевидно, і викликала до життя інші політичні підходи і програми. Проте, конфуціанство стало впливовою течією етичної і політичної думки в Китаї і в II ст. до н.е. було визнано офіційною ідеологією, стало відігравати роль офіційної релігії аж до початку ХХ ст. зараз в Китаї зростає інтерес до конфуціанства, а ідеї соціальної, моральної держави, справедливої, моральної влади виявляється плідними для розвитку теорії правової держави.
Ряд політико-правових проблем по-новому вирішувались засновником моїзму Мо-цзи (479 - 400 р. до н.е.). Основним принципом у системі його поглядів був принцип загальної любові і взаємної користі. «Небо дотримується всезагальної любові і приносить усім користь», - говорив він. Всезагальність, властива Небу, грає в моїзмі роль зразка, моделі людських взаємин, що включає рівність усіх людей. «Небо не розрізняє малих і великих, знатних і підлих; усі люди - слуги Неба...» Він стверджував, що доступ до влади повинен бути відкритий для всіх здатних і талановитих людей, а не тільки для тих, хто має знатне походження. Якщо правитель буде керувати країною, керуючись принципом загальної любові і користі, то ніколи не буде політичного хаосу. Його зміст складає вміле поєднання «настанов народу з покараннями».
На думку Мо-цзи в давнину люди, переконавшись в необхідності управління і старшинства, вибрали найдоброчеснішу і наймудрішу людину Піднебесної і зробили її «Сином Неба», який створив «зразок справедливості» і порядку. У цьому - зміст договірної концепції Мо-цзи про походження верховної влади і її прерогативи встановлювати єдиний і загальнообов'язковий зразок справедливості. Ідея єдиної справедливості і єдиної законодавчої влади була спрямована і проти «великих людей - ванів, гунів», що вдавались до жорстоких покарань і насильства.
Важливе місце у вченні Мо-цзи займає вимога врахування інтересів і думок простого народу в управлінні державою. Він підкреслював - в управлінні країною варто виходити з інтересів простолюдинів. У Мо-цзи думка народу породжує істину. Істиною є:
1) те, що ґрунтується на досвіді минулого;
2) те, що відповідає користі народу;
3) те, що є істиною на думку народу.
Він дорікав прихильникам Конфуція: «вони багато міркують, але не можуть допомогти простолюдинам».
Ідеальною організацією влади Мо-цзи вважав державу з мудрим правителем і налагодженою державною службою, де низи суспільства звільнені від гніту і злиднів. “Бідність - це корінь безпорядків в управлінні.”
Інших поглядів на методи управління народом і державою, на роль закону і правителя додержувались легісти (законники) у IV - III ст. до н.е. хто від ображав настрої й ідеали чиновництва. Вони заперечували принципи гуманності, долгу, ритуалу, на основі яких, відповідно до Конфуція, будується державне управління. Як основу суспільного порядку легісти визнавали закон, а гуманність і долг вони вважали згубними для держави.
Найбільш значним представником легістів був Гуньсунь Ян, відомий під ім’ям Шан Ян (390 -338 р. до н.е.), правитель області Шан, що здійснив ряд радикальних реформ. Традиція приписує йому авторство «Книги правителя області Шан». На відміну від конфуціанців він виходив з ідеї про вроджену порочність людини, абсолютизації централізованої влади і створення могутньої держави, здатної поглинути своїх сусідів. «Якщо державою (керують) за допомогою доброчесних методів, - говориться в «Книзі», - у ньому неодмінно з'явиться маса злочинців.Якщо (правитель) домагається хорошого управління за допомогою закону, (його держава) стане сильною.»... Шан Ян обґрунтовував управління, що спирається на всесильні закони і жорстокі покарання - єдиний метод управління порочними людьми, з яких складається народ. « Там, де (до людей відносяться) як до доброчесних, вчинки приховуються; там же, де (до людей відносяться) як до порочних, злочини жорстоко карають. Коли провини приховуються, - народ переміг закон; коли ж злочини строго караються, - закон переміг народ». Ключову роль у управлінні він відводить покаранню: «гарне правління здійснюється шляхом покарання». При цьому Шан Ян відмовляється визнати наявність якого-небудь зв'язку між мірою покарання і тяжкістю злочину. Він вважав, що необхідно жорстоко карати навіть за найменше порушення наказів царя, у противному випадку неможливо керувати народом. «Як вже караєш, - писав Шан Ян, - те карай суворо за дрібні провини, і тоді зникнуть покарання, справи увінчаються успіхом, а держава зміцниться». Отже, віра легістів у всесилля закону передбачає не стільки свідоме відношення до нього людей, скільки страх покарання. Прагнучи підсилити роль покарань, він вводить у свою концепцію систему кругової поруки, взаємного стеження, пропонуючи зв'язати ними не лише родичів, сусідів, але й общину, армію. Широке поширення такої системи, на його думку, дозволить правителю тримати всіх підданих у страху і повній покорі. Ідея такого контролю над вчинками і думками людей була однієї з «кращих» знахідок, істотним внеском у теорію управління тоталітарною державою.
Ідеолог легізму передбачає не гармонію, взаємодію держави і суспільства, а безмежне панування першого над другим. „Усякий, хто ослухаєть- ся наказу царя, порушить державну заборону чи виступить проти порядків правителя, повинен бути страчений ... незалежно від того, будь він першим радником царя, полководцем, сановником ... чи простолюдином”. Проте панування держави, згідно концепції Шан Яна, це не сваволя влади. Загальний для всіх закон - гарантія від сваволі. „Той, хто прагне управляти, нехтуючи закони і предписання, уподібнюється людині, яка намагається позбавитись голоду і холоду, відмовляючись при цьому від їжі і одежі ...”.
Іншими засобами для процвітання держави Шань Ян вважав землеробство і війну - «Єдине», на чому повинні бути зосереджені зусилля народу і держави. Правителю потрібний був обмежений, але відданий підданий, що живе землеробством і війною. «Коли (знання) присікаються і не заохочуються, люди щирі і прості».
Таким чином, Шан Ян один з перших у світовій історії створив модель легістської, тоталітарної держави. Його прибічники відмовились від традиційних моральних трактовок влади і політики. В той же час вони виступали за всезагальність і невідворотність відповідальності для всіх. Вимагали, щоб закони були “ясними і зрозумілими всим”. Ніхто під страхом смертної кари не повинен змінювати закон.
Ідеї легістів виявились життєздатними, а їх діяльність сприяла об’єднанню у 221 р. до н.е. всієї території Китаю. Все ж легізм зазнав впливу конфуціанства. Легісти стали визнавати, що закони повинні приносити користь народу, бути благом для усіх.
У свою чергу, нерідко в гострій боротьбі з легізмом, зазнало його впливу і конфуціанство. Його прихильники починають відкрито визнавати поряд з моральним впливом роль законів і покарань в управлінні, ставити під сумнів концепцію ранніх конфуціанців про споконвічну диференціацію людей на етично повноцінних і неповноцінних, привілеї аристократії. Внаслідок вже у I ст. до н.е. зникла істотна різниця між легістами і конфуціанцями. Але, збагативши конфуціанство, легістське вчення не зникло. Вчення Шан Яна продовжувало привертати до себе увагу багатьох державних і політичних діячів, що мріяли про створення сильної централізованої імперії.
Таким чином, перші цивілізації на Стародавньому Сході почали освоювати правовий і політичний простір людини, утверджувати його людський вимір держави, влади, політики, законодавства. Критика офіційних релігійних догм, ускладнення політичного і соціально-економічного життя стимулювали появу раціональних концепцій права і держави. Поворот від бога до людини в буддизмі, утвердження морально-духовної рівності людей, ролі природного закону, моральних критеріїв у політиці - стали помітним прогресом знань і гуманізму в Індії.
У поглядах давньокитайських мислителів утверджується відповідальність людський вимір державної влади. Просвітницька діяльність Конфуція і його учнів зіграли величезну роль у розвитку китайської культури. У соціально-етичному плані лейтмотивом даосизму проходить вимога відповідності суспільних установлень природній закономірності. І конфуціанці, і даоси сходились в одному: найкращий засіб попередження злочинів - забезпечення життя народу. Легісти, хто вперше жорстко зв'язали закон і покарання з управлінням державою, розробили вчення про техніку відправлення влади, програму тотальної централізації держави. Як і в інших країнах Стародавнього світу, в Китаї законодавство закріплювало обов’язки, а не права.
Контрольні завдання:
1. Дайте характеристику джерел і особливостей давньосхідної політико-правової думки.
2. Дайте порівняльну характеристику політико-правових ідей в брахманізмі і ранньому буддизмі у Стародавній Індії.
3. Виділіть найсуттєвіші політико-правові аспекти в даосизмі, конфуціанстві, маоїзмі. В чому смисл патріархально-патерналістської концепції держави Конфуція?
4. Визначить роль, функції закону у китайських легістів, риси їх ідеальної моделі держави.