Печать
PDF

РОЗДІЛ 2. ПОЛІТИЧНА І ПРАВОВА ДУМКА НА СТАРОДАВНЬОМУ СХОДІ - §3. Держава і право в поглядах давньокитайських мислителів

Posted in История государства и права - Історія вчень про державу і право (Петришин та ін)

§3. Держава і право в поглядах давньокитайських мислителів

Китай - країна історії, переказів старовини, що ретельно вивчаються. Культ минулого, оспівування древніх мудреців, відношення до історії як вчи­теля життя пояснює ретельне збереження великої кількості життєписів, хро­нік, історичних записок, древніх книг пісень і переказів. У «Книзі пісень» (кінець II тис. - I тис. до н.е.) записані перекази про походження Землі, лю­дей, про перших прабатьків. Перекази приписують Небу появу народу, пред­ки якого з волі Неба призначили правителів. Божественне походження верхо­вної влади пояснювалося й у «Книзі переказів» (VIII ст. до н.е.). У її текстах Вищий предок (верховне божество) захищав і жалів народ, втручався в земні справи, у дії царів. «Небо наводить порядок у народі», - говорилося в «Кни­зі». Правитель - «Син Неба». Про думку Неба можна довідатися з думки на­роду. Цар - сосуд, народ - вода. Який цар, такий і народ.

У давньокитайській «Книзі про дао і де» (VI ст. до н.е.) - зібранні мо­нологів Лао-цзи викладені погляди засновника даосизму, одного з найбільш впливових течій давньокитайської філософської і суспільно-політичної дум­ки. На відміну від традиційних тлумачень дао як прояву «небесної волі», тут дао - джерело сущого, незалежна від небесного владики природна законо­мірність, правильний шлях. «...Людина слідує землі, - відзначалося в «Книзі». - Земля слідує небу. Небо слідує дао, а дао слідує природності». Та­ким чином, у трактовці Лао-цзи дао визначає закони неба, природи і суспіль­ства. Воно уособлює вищу чесноту і природну справедливість. Відносно дао усі рівні.

Соціально-політична нерівність, тяжке становище народу Лао-цзи приписує відхиленню від справжнього дао. «Тому знать і государі, що самі себе вивищують, міцного (положення) не мають. .Це помилковий шлях». Повернення до дао відновлює справедливість, помірність у всьому. «Воно віднімає зайве і віддає відняте тому, хто його потребує. Небесне дао віднімає в багатих і віддає бідним те, що в них відняте». Отже, у трактуванні Лао-цзи досконале лише небесне дао. Людські встановлення - основа несправедливо­сті. Закони Неба тут виступають як природна справедливість, закони без­посередньої дії.

Держава по Лао-цзи - природне утворення, що розвивається своїм шляхом, але залежить від волі людини. Усі нещастя в державі відбуваються через порушення природного закону дао. Для того щоб цей закон не порушу­вати, владі не слід плодити безлічі забороняючих законів, податків. Звідси Лао-цзи виводив важливий принцип даосизму - принцип недіяння, стриму­вання від активних дій, що загрожують спокою держави і руйнують її. «На­род голодує від того, що влади беруть занадто багато податків... Важко керу­вати народом від того, що влади занадто діяльні». Лао-цзи різко критикував усякого роду насильство, війни, армію. «Де побували війська, там ростуть терник і колючки. Після великих воєн настають голодні роки... Перемогу ва­рто відзначати похоронною процесією».

Усе неприродне - штучні людські установлення в сфері управління, за­конодавства, культури, прогресу відповідно до даосизму це - хибний шлях, відхилення від дао. (“Управляючи країною, досконаломудрий робить серця підданих пустими, а шлунки повними”) Лао-цзи закликав до простоти, еле­ментарних форм соціальної організації (кожне село - держава, де чути гавкіт собак із сусідньої «держави»), відмови від досягнень цивілізації. У цьому йо­го вчення являло собою консервативну утопію.

Великий вплив на розвиток суспільно-політичної, правової і філософ­ської думки в Китаї справило вчення Конфуція (Кун-Фу-цзи - 551 - 479 р. до н.е.). Його основи викладені в книзі «Бесіди і судження» («Лунь-юй»), скла­деної учнями і послідовниками мислителя.

Центральним поняттям вчення Конфуція є гуманність, людяність (жень), що повинно лежати в основі відносин між людьми, кінцеву мету мо­рального самовдосконалення. Жень виступає як моральний закон, сукуп­ність етичних і соціальних норм. На питання про призначення жень давньо­китайський мудрець відповів: «Чого собі не бажаєш, того не роби й іншим». Методом здійснення вищого етичного закону жень є поняття «лі» - норма спілкування, соціальний регламент, ритуал - прямий шлях до людяності. Не роби нічого, що чуже ритуалу”. Сфера його дії дуже широка: вона обіймає все громадське життя від родини до держави. Він потрібен для зміцнення їх. Головне, щоб правителі подавали приклад своїми чеснотами: „Правління є виправлення. Хто ж посміє не виправитись, коли виправитись Ви самі!?” Не крадьте і будьте скромні в бажаннях. А ще у конфуціонському вченні важли­ва роль відводиться поняттям «і» (почуття долгу) і «сінь» (вірність, щирість), як ознакам достоїнств «благородного мужа». Усі вони осягаються шляхом виховання, навчання. Високі моральні якості шляхетних, що опанували знан­нями і чеснотою, визначають їх владу над простими людьми, які не учаться і доля яких - важка фізична праця. «Чесноти благородного мужа - вітер, чес­ноти простолюдина - трава. Вітер неодмінно пригинає траву». Отже, як і усякий закон моральний закон діє тоді, коли йому слідують правлячі. Прави­ти повинні мудрі, знаючі, здібні і доброчесні. Людянісить, гуманність, а не насильство - метод управління державою.

Конфуцій - противник суворих покарань. Він говорив: «Навіщо, керу­ючи державою, убивати людей? Якщо ви будете прагнути добра, то і народ буде добрим». Правителі повинні наставляти народ особистим прикладом, керувати на основі чеснот, а не законів і покарань. «Якщо керувати народом за допомогою законів і підтримувати порядок за допомогою покарань, - під­креслював він, - народ буде прагнути ухилятися (від покарань) і не буде від­чувати сорому. Якщо ж керувати народом за допомогою чеснот і підтримува­ти порядок за допомогою ритуалу, народ буде знати сором і він виправить­ся». Отже, пріоритет за моральним законом, дотримання якого обов'язкове для усіх, у тому числі і правителя. Головне у внутрішній порлітиці - сліду­вання традиціям, доброчинності, соціального регламенту з чітким визначен­ням прав і обов'язків кожного: цар повинен бути царем, вельможа - вельмо­жею, батько - батьком, син - сином, підданий - підданим. «.Якою ж буде тоді держава, якщо не буде різниці між шляхетними і простими людьми?». Політичний ідеал Конфуція - правління аристократів доброчинності і знань, а не родової знаті і багатих.

Спираючись на традиційні погляди, Конфуцій розвивав патриарха- льно-патерналістську концепцію держави. Держава трактується їм як ве­лика родина. Влада імператора («Сина Неба») уподібнюється владі батька, а відносини правлячих і підданих - сімейним відносинам, де молодші шанують старших і слухаються їх. Г ромадський мир досягається і подоланням поляри­зації багатства і бідності. «Коли багатства розподіляються рівномірно, - учив мудрець, - то не буде бідності; коли в країні панує гармонія, то народ не буде нечисленним; коли панує мир, не буде небезпеки повалення (правителя)». Тоді «народ перекує мечі на орала» без страху й боязні. Він засуджував за­воювання, радив «людей, що живуть далеко і не підкоряються», завойовувати за допомогою «освіченості і моралі». Надалі китайські імператори викорис­товували цю тезу для морального виправдання агресії, «культурної експан­сії».

Конфуціанська теорія держави в найбільш завершеному вигляді була викладена в книзі «Го юй» («Мови царств») (V ст. до н.е.) - промови видат­них діячів 8 царств Китаю. Основними складовими цієї теорії є Небо, прави­тель і його слуги, тобто суб’єкти і об’єкти політичних відносин.

Небо виступає як верховна сила, що суворо слідкує за земними справа­ми. Його влада безмежна. Небо нагороджує доброчесних правителів і поси­лає їм щастя, гудить і карає злих, робить людей щасливими в залежності від їх чеснот. Управління на основі доброчинності і правил поведінки - головний закон володіння (царства). Якщо їм слідують - володіння процвітає, усі жи­вуть в радості і довольстві; якщо ж правила, порядок порушуються - почина­ється смута.

Для правителя чесноти, дотримання норм моралі, опора на мудрих ра­дників - залог довіри і відданості підданих, без чого неможливе зміцнення держави й успішне керівництво нею, гарантія проти перетворення монархіч­ної влади в деспотичну. Надання допомоги народу, турбота про його благо привертають до правителя серця людей.

Третьою складовою конфуціанської теорії держави є слуги, під якими розуміються всі, починаючи від високопоставлених чиновників і кінчаючи простими людьми. Чиновники різних рангів - найближчі помічники правите­ля, його «руки і ноги». Вони зобов'язані вірно служити своєму правителю, тому що «життя людям дають троє, яким він служить однаково. Батьки наро­джують, вчителя учать, правитель годує, даючи жалування». «Без батька - не народитися, без їжі не вирости, без вчення не придбати знань».

Важлива роль у конфуціанській теорії держави відводиться народу, йо­го довірі до влади. Як велике Небо спостерігає за правителем зверху і може або дати, або відняти в нього престол у залежності від його чеснот, так само може позбавити його престолу і народ. Він - величезна сила, адже «те, що любить весь народ, рідко не здійснюється, і те, що ненавидить народ, рідко не знищується». «Небо неодмінне слідує тому, чого хоче народ». Іншими словами, сподівання народу освячуються волею Неба. Головна цінність в управлінні державою - довіра народу: „без довіри народу (правитель) не устоїть”. Сила влади - у її моральному авторитеті.

Зі сторінок «Го юй» конфуціанська теорія держави постає завершеною і, незважаючи на зовнішню простоту, напрочуд логічною. Усі її складові час­тини - Небо, правитель, народ - тісно зв'язані між собою і взаємно контро­люють один одного. Однак у ній є певна слабкість: теорія побудована на по­нятті чесноти, тобто на моральних принципах, що вимагає від усіх дотри­мання встановлених правил поведінки, закликає до людяності. На жаль, це слабкий фундамент політичної теорії у всі часи. Неможливість установити порядок на основі чеснот, очевидно, і викликала до життя інші політичні під­ходи і програми. Проте, конфуціанство стало впливовою течією етичної і по­літичної думки в Китаї і в II ст. до н.е. було визнано офіційною ідеологією, стало відігравати роль офіційної релігії аж до початку ХХ ст. зараз в Китаї зростає інтерес до конфуціанства, а ідеї соціальної, моральної держави, спра­ведливої, моральної влади виявляється плідними для розвитку теорії правової держави.

Ряд політико-правових проблем по-новому вирішувались засновником моїзму Мо-цзи (479 - 400 р. до н.е.). Основним принципом у системі його поглядів був принцип загальної любові і взаємної користі. «Небо дотри­мується всезагальної любові і приносить усім користь», - говорив він. Всеза­гальність, властива Небу, грає в моїзмі роль зразка, моделі людських взає­мин, що включає рівність усіх людей. «Небо не розрізняє малих і великих, знатних і підлих; усі люди - слуги Неба...» Він стверджував, що доступ до влади повинен бути відкритий для всіх здатних і талановитих людей, а не тільки для тих, хто має знатне походження. Якщо правитель буде керувати країною, керуючись принципом загальної любові і користі, то ніколи не буде політичного хаосу. Його зміст складає вміле поєднання «настанов народу з покараннями».

На думку Мо-цзи в давнину люди, переконавшись в необхідності управління і старшинства, вибрали найдоброчеснішу і наймудрішу людину Піднебесної і зробили її «Сином Неба», який створив «зразок справедливос­ті» і порядку. У цьому - зміст договірної концепції Мо-цзи про походження верховної влади і її прерогативи встановлювати єдиний і загальнообов'язко­вий зразок справедливості. Ідея єдиної справедливості і єдиної законодавчої влади була спрямована і проти «великих людей - ванів, гунів», що вдавались до жорстоких покарань і насильства.

Важливе місце у вченні Мо-цзи займає вимога врахування інтересів і думок простого народу в управлінні державою. Він підкреслював - в управ­лінні країною варто виходити з інтересів простолюдинів. У Мо-цзи думка на­роду породжує істину. Істиною є:

1)   те, що ґрунтується на досвіді минулого;

2)   те, що відповідає користі народу;

3)   те, що є істиною на думку народу.

Він дорікав прихильникам Конфуція: «вони багато міркують, але не можуть до­помогти простолюдинам».

Ідеальною організацією влади Мо-цзи вважав державу з мудрим пра­вителем і налагодженою державною службою, де низи суспільства звільнені від гніту і злиднів. “Бідність - це корінь безпорядків в управлінні.”

Інших поглядів на методи управління народом і державою, на роль за­кону і правителя додержувались легісти (законники) у IV - III ст. до н.е. хто від ображав настрої й ідеали чиновництва. Вони заперечували принципи гу­манності, долгу, ритуалу, на основі яких, відповідно до Конфуція, будується державне управління. Як основу суспільного порядку легісти визнавали за­кон, а гуманність і долг вони вважали згубними для держави.

Найбільш значним представником легістів був Гуньсунь Ян, відомий під ім’ям Шан Ян (390 -338 р. до н.е.), правитель області Шан, що здійснив ряд радикальних реформ. Традиція приписує йому авторство «Книги прави­теля області Шан». На відміну від конфуціанців він виходив з ідеї про вро­джену порочність людини, абсолютизації централізованої влади і створення могутньої держави, здатної поглинути своїх сусідів. «Якщо державою (керу­ють) за допомогою доброчесних методів, - говориться в «Книзі», - у ньому неодмінно з'явиться маса злочинців.Якщо (правитель) домагається хорошо­го управління за допомогою закону, (його держава) стане сильною.»... Шан Ян обґрунтовував управління, що спирається на всесильні закони і жорс­токі покарання - єдиний метод управління порочними людьми, з яких скла­дається народ. « Там, де (до людей відносяться) як до доброчесних, вчинки приховуються; там же, де (до людей відносяться) як до порочних, злочини жорстоко карають. Коли провини приховуються, - народ переміг закон; коли ж злочини строго караються, - закон переміг народ». Ключову роль у управ­лінні він відводить покаранню: «гарне правління здійснюється шляхом по­карання». При цьому Шан Ян відмовляється визнати наявність якого-небудь зв'язку між мірою покарання і тяжкістю злочину. Він вважав, що необхідно жорстоко карати навіть за найменше порушення наказів царя, у противному випадку неможливо керувати народом. «Як вже караєш, - писав Шан Ян, - те карай суворо за дрібні провини, і тоді зникнуть покарання, справи увінча­ються успіхом, а держава зміцниться». Отже, віра легістів у всесилля закону передбачає не стільки свідоме відношення до нього людей, скільки страх по­карання. Прагнучи підсилити роль покарань, він вводить у свою концепцію систему кругової поруки, взаємного стеження, пропонуючи зв'язати ними не лише родичів, сусідів, але й общину, армію. Широке поширення такої систе­ми, на його думку, дозволить правителю тримати всіх підданих у страху і по­вній покорі. Ідея такого контролю над вчинками і думками людей була однієї з «кращих» знахідок, істотним внеском у теорію управління тоталітарною державою.

Ідеолог легізму передбачає не гармонію, взаємодію держави і суспі­льства, а безмежне панування першого над другим. „Усякий, хто ослухаєть- ся наказу царя, порушить державну заборону чи виступить проти порядків правителя, повинен бути страчений ... незалежно від того, будь він першим радником царя, полководцем, сановником ... чи простолюдином”. Проте па­нування держави, згідно концепції Шан Яна, це не сваволя влади. Загальний для всіх закон - гарантія від сваволі. „Той, хто прагне управляти, нехтуючи закони і предписання, уподібнюється людині, яка намагається позбавитись голоду і холоду, відмовляючись при цьому від їжі і одежі ...”.

Іншими засобами для процвітання держави Шань Ян вважав землероб­ство і війну - «Єдине», на чому повинні бути зосереджені зусилля народу і держави. Правителю потрібний був обмежений, але відданий підданий, що живе землеробством і війною. «Коли (знання) присікаються і не заохочують­ся, люди щирі і прості».

Таким чином, Шан Ян один з перших у світовій історії створив модель легістської, тоталітарної держави. Його прибічники відмовились від тра­диційних моральних трактовок влади і політики. В той же час вони висту­пали за всезагальність і невідворотність відповідальності для всіх. Вимагали, щоб закони були “ясними і зрозумілими всим”. Ніхто під страхом смертної кари не повинен змінювати закон.

Ідеї легістів виявились життєздатними, а їх діяльність сприяла об’єднанню у 221 р. до н.е. всієї території Китаю. Все ж легізм зазнав впливу конфуціанства. Легісти стали визнавати, що закони повинні приносити ко­ристь народу, бути благом для усіх.

У свою чергу, нерідко в гострій боротьбі з легізмом, зазнало його впливу і конфуціанство. Його прихильники починають відкрито визнавати поряд з моральним впливом роль законів і покарань в управлінні, ставити під сумнів концепцію ранніх конфуціанців про споконвічну диференціацію лю­дей на етично повноцінних і неповноцінних, привілеї аристократії. Внаслідок вже у I ст. до н.е. зникла істотна різниця між легістами і конфуціанцями. Але, збагативши конфуціанство, легістське вчення не зникло. Вчення Шан Яна продовжувало привертати до себе увагу багатьох державних і політичних ді­ячів, що мріяли про створення сильної централізованої імперії.

Таким чином, перші цивілізації на Стародавньому Сході почали осво­ювати правовий і політичний простір людини, утверджувати його людський вимір держави, влади, політики, законодавства. Критика офіційних релігій­них догм, ускладнення політичного і соціально-економічного життя стимулювали появу раціональних концепцій права і держави. Поворот від бога до людини в буддизмі, утвердження морально-духовної рівності людей, ролі природного закону, моральних критеріїв у політиці - стали помітним прогре­сом знань і гуманізму в Індії.

У поглядах давньокитайських мислителів утверджується відповідаль­ність людський вимір державної влади. Просвітницька діяльність Конфуція і його учнів зіграли величезну роль у розвитку китайської культури. У соціа­льно-етичному плані лейтмотивом даосизму проходить вимога відповідності суспільних установлень природній закономірності. І конфуціанці, і даоси сходились в одному: найкращий засіб попередження злочинів - забезпечення життя народу. Легісти, хто вперше жорстко зв'язали закон і покарання з управлінням державою, розробили вчення про техніку відправлення влади, програму тотальної централізації держави. Як і в інших країнах Стародавньо­го світу, в Китаї законодавство закріплювало обов’язки, а не права.

 

Контрольні завдання:

1.  Дайте характеристику джерел і особливостей давньосхідної політико-правової думки.

2.  Дайте порівняльну характеристику політико-правових ідей в брахманізмі і ран­ньому буддизмі у Стародавній Індії.

3.  Виділіть найсуттєвіші політико-правові аспекти в даосизмі, конфуціанстві, маої­змі. В чому смисл патріархально-патерналістської концепції держави Конфуція?

4.  Визначить роль, функції закону у китайських легістів, риси їх ідеальної моделі держави.