Розділ 8. Поняття відповідальності у господарському праві
Рейтинг пользователей: / 1
ХудшийЛучший 
Хозяйственное право - Господарське право: ч.1 (В.С. Мілаш)

Розділ 8. Поняття відповідальності у господарському праві



8.1.  Господарсько-правова відповідальність: загальна характеристика. Досудовий порядок реалізації господарсько-правової відповідальності (складення

та порядок розгляду претензії)   

8.2.  Види оперативно-господарських санкцій. Порядок їх застосування 

8.3.  Відшкодування збитків, завданих невиконанням (неналежним виконанням) господарського договору (документальне підтвердження збитків, обчислення  їх розміру, порядок відшкодування)

8.4.  Штрафні санкції за порушення господарських зобов’язань 

8.5. Адміністративно-господарська відповідальність  за порушення правил здійснення господарської діяльності. Види адміністративно-господарських санкцій

 

 

8.1. Господарсько-правова відповідальність: загальна характеристика. Досудовий порядок реалізації господарсько- правової відповідальності (складення та порядок розгляду претензії)


Юридична відповідальність є однією з фундаментальних категорій юриспруденції. У правовій доктрині існує декілька точок зору на юри­дичну відповідальність (як позитивну відповідальність, як негативну відповідальність, як єдність позитивного та негативного у явищі відпо­відальності).

Прихильники теорії позитивної відповідальності визначають останню: як усвідомлення обов’язку, відчуття відповідальності; як обов’язок дати звіт за свої дії; як обов’язок дотримуватися приписів, вимог правових норм (обов’язок діяти правомірно); як статусну відпо­відальність — відповідальність за належне виконання своїх обов’язків, у тому числі моральних; як реальну правомірну поведінку суб’єкта (ді­яти саме так, а не інакше).

Прихильники теорії негативної відповідальності стверджують, що відповідальність завжди має державно-примусовий характер, який озна­чає потенційну можливість управленого суб’єкта ініціювати перед судо­вими інстанціями питання про застосування передбачених чинним за­конодавством або договором заходів правового примусу до правопоруш­ника. Це означає, що державний примус властивий усім санкціям як обов’язку перетерпіти несприятливі наслідки. При цьому державно- примусового характеру відповідальності не змінює те, що вона може бути реалізована у беззаперечному (позасудовому) порядку.

Науковці, які вбачають єдність позитивного та негативного у юридичній відповідальності, зазначають, що вона, як і будь-який інший вид соціальної відповідальності, включає як відповідальність за май­бутню поведінку (позитивну, добровільну), так і відповідальність за минулу протиправну поведінку (негативну, державно-примусову від­повідальність). Прихильники цієї теорії під юридичною відповідаль­ністю вбачають обов’язок дотримання та виконання вимог, передбаче­них нормами права, який реалізується у правомірній поведінці суб’єктів, а у разі їх порушення — обов’язок правопорушника перетерпіти об­меження прав матеріального, правового або особистого характеру та їх реалізація[1]. Отже, якщо у юридичному обов’язку виражені вимоги на­лежної поведінки, у санкції — засіб примусу до виконання (дотриман­ня) цих вимог, погроза примусом у разі їх порушення[2].

Теорія господарського права виходить з визнання негативної кон­цепції господарсько-правової відповідальності. Господарсько-правова відповідальність визначається як перетерплювання учасниками госпо­дарських відносин несприятливих економічних та (або) правових на­слідків у результаті застосування до них господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених чинним законодавством та госпо­дарським договором.

Правовим засобом реалізації відповідальності у сфері господарю­вання є господарські санкції як заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього на­стають несприятливі економічні та (або) правові наслідки.

Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, за­вданих унаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Згідно зі ст. 216 ГК господарсько-правова відповідальність базуєть­ся на принципах, згідно з якими:

-   потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом від­повідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції за­стосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі;

-   сплата штрафних санкцій за порушення зобов’язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов’язань у натурі;

-   у господарському договорі неприпустимі застереження щодо ви­ключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) про­дукції.

У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно- господарські санкції. За порушення правил здійснення господарської діяльності до суб’єктів господарювання застосовуються адміністративно- господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встанов­леному законом порядку за ініціативою учасників господарських від­носин, а адміністративно-господарські санкції — уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Як й інші види юридичної відповідальності господарсько-правова відповідальність має дві форми реалізації: добровільну та примусову (у судовому та позасудовому порядку). Господарські санкції у вигляді відшкодування збитків та штрафних санкцій можуть застосовуватися як у добровільному, так і в примусовому (судовому) порядку; господарсько-оперативні санкції — тільки у примусовому позасудово- му порядку; адміністративно-господарські — у примусовому (позасу- довому) порядку.

Підставою господарсько-правової відповідал ьності учасника госпо­дарських відносин (підставою застосування господарських санкцій) є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Утім, на відміну від інших видів юридичної відповідальності (цивільно-правової, адміні­стративної, кримінальної відповідальності тощо), господарсько-правова відповідальність настає незалежно від вини правопорушника (відпові­дальність виключають тільки обставини непереборної сили та форс- мажору). Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов’язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопору­шення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб’єкт господарювання за порушення господарського зобов’язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов’язання виявилося неможливим внаслідок дії непере­борної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставина­ми, зокрема, порушення зобов’язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов’язання товарів, від­сутність у боржника необхідних коштів.

Сторони договору можуть передбачити певні обставини (форс- мажор), які через надзвичайний характер цих обставин є підставою для звільнення їх від господарської відповідальності у випадку порушення зобов’язання через дані обставини, а також порядок засвідчення факту виникнення таких обставин.

За невиконання або неналежне виконання господарських зобов’язань чи порушення правил здійснення господарської діяльності правопо­рушник відповідає належним йому на праві власності або закріпленим за ним на праві господарського відання чи оперативного управління майном, якщо інше не передбачено чинним законодавством. Засновни­ки суб’єкта господарювання не відповідають за зобов’язаннями цього суб’єкта, крім випадків, передбачених законом або установчими до­кументами про створення цього суб’єкта. Якщо правопорушенню сприяли неправомірні дії (бездіяльність) другої сторони зобов’язання, суд має право зменшити розмір відповідальності або звільнити відпо­відача від відповідальності.

Боржник, який прострочив виконання господарського зобов’язання, відповідає перед кредитором (кредиторами) за збитки, завдані простро­ченням, і за неможливість виконання, що випадково виникла після прострочення. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання втратило інтерес для кредитора, він має право відмовитися від при­йняття виконання і вимагати відшкодування збитків. Боржник не вва­жається таким, що прострочив виконання зобов’язання, поки воно не може бути виконано внаслідок прострочення кредитора.

Кредитор вважається таким, що прострочив виконання господарсько­го зобов’язання, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запро­поноване боржником, або не виконав дій, що передбачені законом, іншими правовими актами, або випливають із змісту зобов’язання, до вчинення яких боржник не міг виконати свого зобов’язання перед кредитором. Про­строчення кредитора дає боржникові право на відшкодування завданих простроченням збитків, якщо кредитор не доведе, що прострочення не спричинено умисно або через необережність його самого чи тих осіб, на яких за законом чи дорученням кредитора було покладено прийняття ви­конання. Після закінчення прострочення кредитора боржник відповідає за виконання на загальних підставах. У разі якщо кредитор не виконав дій, зазначених у частині першій цієї статті, за погодженням сторін допуска­ється відстрочення виконання на строк прострочення кредитора.

Під час реалізації господарсько-правової відповідальності у при­мусовому (судовому) порядку застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності (строки, у межах яких особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого суб’єктивного права або законного інтересу), передбачені ЦК України, якщо інші строки не встановлено ГК України. Згідно зі ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встанов­люється тривалістю у три роки. За ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: ско­рочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Так, позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог: про стягнення неустойки (штрафу, пені); про спростування недостовірної інформації, розміщеної у засобах масової інформації; у зв’язку з недо­ліками проданого товару; у зв’язку з перевезенням вантажу.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довіда­лася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі. Позовна давність, встановле­на законом, не може бути скорочена за домовленістю сторін.

Строки застосування адміністративно-господарських санкцій до суб’єктів господарювання встановлюються ГК України. Відповідно до ст. 250 ГК України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб’єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб’єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб’єктів, зобов’язані поновити їх, не чекаючи пред’явлення їм претензії чи звернення до суду. Добровільне поновлення порушником майнових прав та законних інтересів постраждалої сторони є добровільною (позасудовою) формою реалізації господарсько-правової відповідальності. Реалізація господарсько-правової відповідальності шляхом добровільного відшкодування збитків та сплати штрафних санк­цій відбувається за відсутності господарського спору між сторонами.

Реалізації господарсько-правової відповідальності у судовому по­рядку може передувати досудовий порядок врегулювання господарсько­го спору. Сторони застосовують заходи досудового врегулювання гос­подарського спору за домовленістю між собою. Досудовий порядок реалізації господарсько-правової відповідальності визначений ст. 222 ГК України (він аналогічний порядку досудового врегулювання спорів, передбаченому Господарсько-процесуальним кодексом України). Так, у разі необхідності відшкодування збитків або застосування інших санкцій суб’єкт господарювання чи інша юридична особа — учасник господарських відносин, чиї права або законні інтереси порушено, з метою безпосереднього врегулювання спору з порушником цих прав або інтересів має право звернутися до нього з письмовою претензією, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до ч. 3 ст. 222 ГК України у претензії мають зазначатися: повне найменування і поштові реквізити заявника претензії та особи (осіб), якій претензія пред’являється; дата пред’явлення і номер претензії; обставини, на підставі яких пред’явлено претензію; докази, що підтверджують ці обставини; вимоги заявника з посиланням на нормативні акти; сума претензії та її розрахунок, якщо претензія підлягає грошовій оцінці; платіжні реквізити заявника пре­тензії; перелік документів, що додаються до претензії.

Документи, які підтверджують вимоги заявника, додаються в ори­гіналах чи належним чином засвідчених копіях. Документи, які є у другої сторони, можуть не додаватися до претензії. Претензія підпису­ється повноважною особою заявника претензії або його представником та надсилається адресатові рекомендованим або цінним листом, або вручається адресатові під розписку. Претензія розглядається в місячний строк з дня її одержання, якщо інший строк не встановлено ГК України, іншими законодавчими актами. Обґрунтовані вимоги заявника одержу­вач претензії зобов’язаний задовольнити. При розгляді претензії сторо­ни у разі необхідності мають звірити розрахунки, провести експертизу або вчинити інші дії для забезпечення досудового врегулювання спору. Про результати розгляду претензії заявник має бути повідомлений письмово. Відповідь на претензію підписується повноважною особою або представником одержувача претензії та надсилається заявникові рекомендованим або цінним листом чи вручається йому під розписку.