Розділ 6. Правове регулювання відносин, пов’язаних із відновленням платоспроможності боржника або визнання його банкрутом

6.1.  Поняття неплатоспроможності та банкрутства.  Сфера дії законодавства про банкрутство

6.2.  Правовий статус арбітражного керуючого. Функціонування органів управління боржника у період розгляду справи про банкрутство 

6.3.  Підвідомчість, підсудність справ про банкрутство, порядок їх порушення 

6. 4. Підготовче та попереднє засідання господарського суду у справі про банкрутство 

6.5.  Забезпечення вимог кредиторів і мораторій  на задоволення вимог кредиторів 

6.6.  Порядок складення та затвердження реєстру вимог кредиторів. Порядок проведення зборів кредиторів. Повноваження комітету кредиторів

6.7.  Розпорядження майном боржника 

6.8.  Санація (відновлення платоспроможності) боржника. Особливості санації боржника його керівником 

6.9.  Мирова угода: укладення, затвердження та недійсність

6.10.  Ліквідаційна процедура. Наслідки визнання боржника банкрутом

6.11. Банкрутство фізичної особи-підприємця

 

 

6.1.  Поняття неплатоспроможності та банкрутства. Сфера дії законодавства про банкрутство

Банкрутство є однією з найпоширеніших підстав ліквідації юри­дичних осіб та припинення підприємницької діяльності фізичних осіб. За допомогою правового механізму банкрутства здійснюється звільнен­ня господарського обороту від неефективних, неконкурентноспромож- них суб’єктів господарювання.

Державну політику щодо запобігання банкрутству здійснює Дер­жавний департамент з питань банкрутства, який діє на підставі Положення про Державний департамент з питань банкрутства, затвер­дженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 2006 р.

Державний департамент з питань банкрутства:

-   сприяє створенню організаційних, економічних, інших умов, необ­хідних для реалізації процедур відновлення платоспроможності борж­ника або визнання його банкрутом;

-   пропонує господарському суду кандидатури арбітражних керую­чих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) для дер­жавних підприємств або підприємств, у статутному фонді яких частка державної власності перевищує двадцять п’ять відсотків, щодо яких порушена справа про банкрутство, та в інших випадках, передбачених цим Законом;

-    організовує систему підготовки арбітражних керуючих (розпо­рядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів);

-  здійснює ліцензування діяльності фізичних осіб-суб’єктів підпри­ємницької діяльності, які здійснюють діяльність як арбітражні керуючі (розпорядники майна, керуючі санацією, ліквідатори);

-   забезпечує реалізацію процедури банкрутства щодо відсутнього боржника;

-   здійснює ведення єдиної бази даних про підприємства, щодо яких порушено провадження у справі про банкрутство, встановлює та за­тверджує форму подання арбітражним керуючим інформації, необхідної для ведення єдиної бази даних про підприємства, щодо яких порушено провадження у справі про банкрутство;

-   організовує проведення експертизи фінансового становища держав­них підприємств і підприємств, у статутному фонді яких частка державної власності перевищує двадцять п’ять відсотків, при підготовці справи про банкрутство до розгляду або під час її розгляду господарським судом у разі призначення судом експертизи та надання відповідного доручення;

-    готує на запити суду, прокуратури або іншого уповноваженого органу висновки про наявність ознак приховуваного, фіктивного бан­крутства або доведення до банкрутства щодо державних підприємств чи підприємств, у статутному фонді яких частка державної власності перевищує двадцять п’ять відсотків;

-    готує та подає на затвердження Кабінету Міністрів України у встановленому порядку типові документи щодо здійснення процедур банкрутства;

-   здійснює інші передбачені законодавством повноваження.

Умови та порядок визнання юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців банкрутами визначаються ГК України, ЦК України, Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»¹ від 14 травня 1992 р. (у ред. Закону України від 30 черв­ня 1999 р.), іншими законодавчими актами України.

Положення Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» застосовуються до фізичних осіб-підприємців, юридичних осіб-суб’єктів підприємницької діяль­ності, а також юридичних осіб, які діють у формі споживчого товари­ства, благодійного чи іншого фонду, та юридичних осіб-підприємств, що є об’єктами права державної власності, які не підлягають привати­зації, в частині санації чи ліквідації, після виключення їх у встановле­ному порядку з переліку таких об’єктів.

Розділ VI Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» визначає особливості банкрут­ства окремих категорій суб’єктів підприємницької діяльності: містоут- ворюючих підприємств (юридичних осіб, кількість працівників яких з урахуванням членів їх сімей складає не менше половини чисельності населення адміністративно-територіальної одиниці, у якій розташована така юридична особа); особливо небезпечних підприємств (підприємств вугільної, гірничодобувної, атомної, хімічної, хіміко-металургійної, наф­топереробної, інших галузей, визначених відповідними рішеннями Ка­бінету Міністрів України, припинення діяльності яких потребує прове­дення спеціальних заходів щодо запобігання заподіянню шкоди життю та здоров’ю громадян, майну, спорудам, навколишньому природному середовищу); сільськогосподарських підприємств; страховиків; профе­сійних учасників ринку цінних паперів; емітента чи управителя іпотечних сертифікатів, управителя фонду фінансування будівництва чи управите­ля фонду операцій з нерухомістю; суб’єкта підприємницької діяльності - громадянина; фермерського господарства; а також особливості застосу­вання процедури банкрутства до боржника, що ліквідується власником та особливості банкрутства відсутнього боржника.

Провадження у справах про банкрутство за участю кредиторів- нерезидентів регулюється Законом України «Про відновлення плато­спроможності боржника або визнання його банкрутом», якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно із Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» суб’єктами банкрутства не можуть бути: 1) казенні підприємства; 2) підприємства, що є об’єктами права комунальної власності, якщо стосовно них виключно на пленар­ному засіданні відповідної ради органів місцевого самоврядування прийняті рішення щодо цього; 3) у частині санації та ліквідації - під­приємства, що є об’єктами державної власності, які не підлягають приватизації (перелік таких об’єктів міститься у Додатку 1 до Закону України «Про перелік об’єктів, що не підлягають приватизації»^[1] від 7 липня 1999 р.); 4) відокремлені структурні підрозділи юридичної особи (філії, представництва, відділення тощо).

За статтею 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» неплатоспроможність — це неспроможність суб’єкта підприємницької діяльності виконати після настання встановленого строку їх сплати грошові зобов’язання перед кредиторами, в тому числі по заробітній платі, а також виконати зобов’язання щодо сплати страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов’язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов’язкових платежів) не інакше як через відновлення платоспроможності.

Банкрутство, на відміну від неплатоспроможності боржника (фак­тичного стану, у якому опинився суб’єкт, пасиви якого перевищують його активи, що унеможливлює проведення ним розрахунків з креди­торами), є юридичним фактом, що встановлюється судом та породжує певні правові наслідки (банкрутство є однією з юридичних підстав лік­відації суб’єктів господарювання). Отже, банкрутством є визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою пла­тоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури. Визнання боржника банкрутом відбувається якщо відновити платоспроможність боржника та задовільнити визнані судом вимоги кредиторів під час проведення інших судових процедур (розпорядження майном, санації) не вдалося, та за умови відсутності між боржником та кредиторами мирової угоди.

Процесуальною підставою для порушення господарським судом провадження у справі про банкрутство є заява кредитора чи боржника. Під час вирішення питання про наявність матеріальних підстав для порушення провадження у справі про банкрутство господарські суди беруть до уваги вимоги кредиторів, які є:

-   грошовими, тобто стосуються стягнення з боржника коштів, а не витребування майна;

-   безспірними (безспірними є вимоги кредиторів, визнані боржни­ком, інші вимоги кредиторів, підтверджені виконавчими документами чи розрахунковими документами, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника);

-   не задоволеними боржником протягом трьох місяців після вста­новленого для їх погашення строку;

-   сукупно складати не менше 300 мінімальних розмірів заробітної плати.

Сторонами у справі про банкрутство є кредитори та боржник.

Чинне законодавство виокремлює чотири категорії кредиторів:

-    конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство та вимоги яких не забезпечені заставою майна боржника. До кон­курсних кредиторів належать також кредитори, вимоги яких до боржника виникли внаслідок правонаступництва за умови виник­нення таких вимог до порушення провадження у справі про банкрут­ство;

-   поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які ви­никли після порушення провадження у справі про банкрутство;

-    кредитори за вимогами про виплату заробітної плати, аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної здоров’ю та життю громадян, автор­ської винагороди. До цієї категорії кредиторів віднесено тих, чиї ви­моги до боржника виникли як до, так і після порушення провадження у справі про банкрутство;

-   кредитори, вимоги яких забезпечено заставою майна боржника.

Кредиторами у справі про банкрутство можуть бути будь-які юридич­ні або фізичні особи, які мають у встановленому порядку підтверджені відповідними доказами грошові вимоги до боржника, вимоги щодо ви­плати заробітної плати, а також щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів). Кредиторами також можуть бути органи державної податкової служби та інші державні органи, що здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння податків і зборів (обов’язкових платежів). Згідно зі ст. 2 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань плат­ників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»^[2] від 21 грудня 2000 р. таке право також надано:

-   митним органам - стосовно акцизного збору та податку на додану вартість (з урахуванням випадків, коли законом обов’язок з їх стягнен­ня або контролю покладається на податкові органи), ввізного та виві­зного мита, інших податків і зборів (обов’язкових платежів), які відпо­відно до законів справляються при ввезенні (пересиланні) товарів і предметів на митну територію України або вивезенні (пересиланні) товарів і предметів з митної території України;

-   органам Пенсійного фонду України - стосовно збору на обов’язкове державне пенсійне страхування;

-    органам фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування (Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності) - стосовно внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхуван­ня, у межах компетенції цих органів, установленої законом.

При проведенні процедур банкрутства інтереси всіх кредиторів у справі представляють збори кредиторів або обраний ними комітет кре­диторів. З моменту утворення комітету кредиторів саме він, а не окре­мі кредитори вважається стороною у справі про банкрутство.

Боржником у справі про банкрутство може бути будь-яка фізична особа - підприємець чи юридична особа, стосовно якої за наявності підстав, передбачених чинним законодавством, господарським судом порушено провадження у справі про банкрутство.

Провадження у справах про банкрутство складається зі стадій: по­рушення провадження у справі; підготовче засідання господарського суду; виявлення кредиторів та інвесторів (осіб, що мають намір взяти участь у санації боржника); попереднє засідання господарського суду; визнання боржника банкрутом; проведення ліквідаційної процедури. Під час провадження справи про банкрутство до боржника можуть за­стосовуватися такі судові процедури: розпорядження майном боржни­ка, мирова угода, санація, ліквідаційна процедура.

Господарський суд припиняє провадження у справі про банкрутство, якщо:

1)  боржник не включений до Єдиного державного реєстру підпри­ємств та організацій України або до Реєстру суб’єктів підприємницької діяльності;

2)  подано заяву про визнання банкрутом ліквідованої або реоргані­зованої (крім реорганізації у формі перетворення) юридичної особи;

3)  у провадженні господарського суду є справа про банкрутство того ж боржника;

4) затверджено звіт керуючого санацією боржника в порядку, перед­баченому цим Законом;

5) затверджено мирову угоду;

6)  затверджено звіт ліквідатора в порядку, передбаченому ст. 32 «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (якщо майна банкрута вистачило, щоб задовольнити всі вимоги кредиторів, він вважається таким, що не має боргів, і після при­пинення провадження у справі може продовжувати свою підприємниць­ку діяльність; якщо у банкрута залишилося майнових активів менше, ніж вимагається для його функціонування згідно із законодавством, господарський суд виносить ухвалу про ліквідацію юридичної особи, що звільнилася від боргів);

7)  боржник виконав усі зобов’язання перед кредиторами;

8) кредитори не висунули вимог до боржника після порушення про­вадження у справі про банкрутство за заявою боржника.

Провадження у справах про банкрутство у випадках, коли: боржник не включений до Єдиного державного реєстру підприємств та органі­зацій України або до Реєстру суб’єктів підприємницької діяльності;

подано заяву про визнання банкрутом ліквідованої або реорганізованої (крім реорганізації у формі перетворення) юридичної особи; затвердже­но мирову угоду, може бути припинено на всіх стадіях провадження у справі про банкрутство, тобто як до, так і після визнання боржника банкрутом.

Провадження у справах про банкрутство у випадках, коли: у про­вадженні господарського суду є справа про банкрутство того ж борж­ника; затверджено звіт керуючого санацією боржника в порядку, пе­редбаченому чинним законодавством; боржник виконав усі зобов’язання перед кредиторами; кредитори не висунули вимог до боржника після порушення провадження у справі про банкрутство за заявою боржника, може бути припинено лише до визнання боржника банкрутом, а у разі затвердження звіту ліквідатора в порядку, перед­баченому статтею 32 Закону України «Про відновлення платоспро­можності боржника або визнання його банкрутом», — лише після визнання боржника банкрутом.

Про припинення провадження у справі про банкрутство виносить­ся ухвала, яка може бути оскаржена у встановленому порядку.