Розділ 1. Основні засади господарського права - 1.2. Господарські відносини як предмет регулювального впливу господарського права: поняття та види
Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 
Хозяйственное право - Господарське право: ч.1 (В.С. Мілаш)

 

1.2.  Господарські відносини як предмет регулювального впливу господарського права: поняття та види


Предмет правового регулювання є одним із вихідних критеріїв по­ділу системи права на галузі. Предметом господарсько-правового регулювання є відносини, що виникають у сфері господарювання (гос­подарські відносини), та на які спрямовано регулювальний вплив гос­подарського права.

1. Господарські правовідносини виникають у зв’язку з організацією та безпосереднім здійсненням господарської діяльності.

Господарська діяльність (як і будь-яка інша діяльність) потребує організації та керівництва. Слово «організація» означає налагодження, впорядкування, приведення чогось у систему. Організація господарської діяльності, зазначає О. М. Вінник, — це система заходів, спрямованих на раціональне поєднання в часі і просторі всіх елементів господарської системи відповідного рівня: економіки країни, господарської системи певного регіону, суб’єкта господарювання. Будь-яка господарська сис­тема складається з елементів (підсистем): суб’єкти (суб’єкти господа­рювання, органи управління та контролю, споживачі); майнова база (матеріальні ресурси, необхідні для функціонування системи); норма­тивна система, що визначає правила її функціонування, у тому числі правовий статус суб’єктів, правові режими майна, правові форми вза­ємодії між суб’єктами, відповідальність тощо; інформаційна система, що забезпечує двосторонній зв’язок між центром системи та/або її елементами, інші складові[15].

2.  У господарських правовідносинах реалізуються як приватні, так і публічні інтереси.

Природа інтересів, які реалізуються у правовідносинах, передусім обумовлена сферою фактичних відносин, які зазнали регулювального впливу права.

Сучасна система економічних потреб, за допомогою яких форму­ються економічні інтереси, в узагальненому вигляді складається: 1) із структуроутворювальних потреб в економічній безпеці, безперервності суспільного відтворення та виробництва товарної маси, у залученні інвестицій до найбільш важливих сфер суспільного виробництва, фор­муванні дохідної частини бюджетів (попередженні створення дефіциту бюджету), попередженні загрози дефіциту товарів, підтримці конку­рентного середовища, забезпеченні продовольчої безпеки, безпеки здоров’я людини та довкілля (екологічна безпека), у підтримці й за­хисті економічної конкуренції та вітчизняних товаровиробників, у ре­структуризації та інноватизації виробництва тощо; 2) із потреб активних суб’єктів економічної діяльності у здобутті економічних вигід у формі підприємницького прибутку та пов’язаних з ними виробничих потреб, зокрема в самоінвестуванні власного виробництва (товарів, робіт, по­слуг) шляхом залучення різноманітних виробничих ресурсів. До цієї групи слід додати потреби так званих пасивних суб’єктів економічної діяльності, які прагнуть отримати винагороду від економічної актив­ності інших (ідеться про інвесторів); 3) платоспроможних потреб спо­живачів у результатах господарської діяльності (споживчі потреби).

3.  За своєю природою господарські правовідносини є відносними (в них завжди чітко визначені учасники, що наділені один щодо одного правами та обов’язками).

4.  Відповідно до ст. 2 ГК України учасниками відносин у сфері гос­подарювання є суб’єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб’єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Відповідно до ст. 3 ГК України сферу господарських відносин ста­новлять господарсько-виробничі, організаційно-господарські та вну­трішньогосподарські відносини.

Під господарсько-виробничими у ГК України розуміють майнові та інші відносини, що виникають між суб’єктами господарювання при без­посередньому здійсненні господарської діяльності. Як бачимо, учасни­ками таких відносин названо тільки суб’єктів господарювання. Виникає питання, яку природу мають відносини, що виникають між суб’єктами господарювання (під час здійснення ними господарської діяльності) та споживачами результатів їх господарської діяльності. З одного боку, ГК України називає споживачів як учасників відносин у сфері господарю­вання, з іншого — не визначає, учасниками яких саме відносин вони є.

Під організаційно-господарськими у ГК України розуміють відно­сини, що складаються між суб’єктами господарювання та суб’єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління гос­подарською діяльністю.

Суб’єктами організаційно-господарських повноважень є:

1)   органи управління суб’єктів господарювання, у тому числі об’єднань підприємств, які за законом та установчими документами наділені компетенцією приймати управлінські рішення;

2) органи державної влади та місцевого самоврядування, які на під­ставі закону наділені компетенцією приймати управлінські рішення у сфері господарювання;

3)  власник майна, який є засновником суб’єкта господарювання — державного чи комунального підприємства або уповноважений ним орган, що виконує функції власника майна у межах, визначених чинним законодавством; власник майна, який є засновником суб’єкта господа­рювання — приватного підприємства, якому майно належить на праві господарського відання;

4)   суб’єкти господарювання, які на підставі договорів наділені організаційно-господарськими повноваженнями щодо інших суб’єктів господарювання (наприклад, підставою виникнення організаційно- господарських повноважень може служити договір простого товариства, за яким ведення спільних справ учасників доручається окремим учас­никам).

Самі організаційно-господарські повноваження становлять сукуп­ність прав та обов’язків щодо заснування та/або упорядкування і здійснення контролю за діяльністю суб’єктів господарювання з метою її ефективного здійснення. Фактичними підставами виникнення організаційно-господарських повноважень є відносини власності, від­носини контролю-підпорядкування, делегування таких повноважень власником майна. Чинне законодавство до учасників організаційно- господарських відносин зараховує тільки суб’єктів організаційно- господарських повноважень та суб’єктів господарювання. У зв’язку із цим постає питання про природу відносин, що виникають з приводу заснування суб’єкта господарювання (коли безпосередні учасники цих відносин не наділені один щодо одного організаційно-господарськими повноваженнями), а також відносин між уже наявними суб’єктами господарювання (елементами господарської інфраструктури), що ви­никають з приводу сумісної організації процесу їх майбутнього співро­бітництва під час здійснення господарської діяльності (встановлення кореспондентських відносин між банками, сумісне здійснення підпри­ємницької діяльності без створення юридичної особи, коли ведення спільних справ здійснюється спільно усіма учасниками тощо). Для від­повіді на це питання слід звернути увагу на те, що як створення суб’єкта господарювання певної організаційно-правової форми, так і встанов­лення організаційних зв’язків у межах господарської інфраструктури, є окремим фрагментом процесу організації господарської діяльності, який не обмежується тільки здійсненням управління господарською діяльністю. У таких відносинах домінуючим є «організаційний компо­нент», однак відсутній «управлінський компонент» (жодний з учасників таких відносин не наділений організаційно-господарськими повнова­женнями щодо іншого). Таким чином, відносини, які виникають під час організації господарської діяльності, більш доцільно диференціювати не тільки за суб’єктним складом, а й за інтересами, які реалізуються в таких відносинах, на господарсько-організаційні та господарські організаційно-управлінські.

Нарешті, під внутрішньогосподарськими у ГК України розуміють відносини, що складаються між структурними підрозділами суб’єкта господарювання, та відносини суб’єкта господарювання з його струк­турними підрозділами. Такі відносини здебільшого упорядковуються за допомогою локальних норм суб’єктів господарювання.