ОСОБЛИВА ЧАСТИНА Розділ І СУБ'ЄКТИ ГОСПОДАРЮВАННЯ Глава 11. Загальні засади, поняття і види суб'єктів господарювання
Рейтинг пользователей: / 1
ХудшийЛучший 
Хозяйственное право - М.К. Галянтич Господарське право України

 

11.1. Поняття суб'єкта господарювання

Суб'єктами господарювання визнаються учасники господар­ських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалі-зуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і відповідальні за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбаче­них законодавством.

До суб'єктів господарювання належать:

•    господарські організації — юридичні особи, створені відповід­но до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до ГКУ, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані у встановленому законом порядку;

•    громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відпові­дно до закону як підприємці;

•    філії, представництва, інші відокремлені підрозділи господар­ських організацій (структурні одиниці), утворені ними для здійснення господарської діяльності.

Суб'єкти господарювання реалізують власну господарську ком­петенцію на основі прав власності, господарського відання, опе­ративного управління та оперативно-господарського використання майна відповідно до визначення цієї компетенції ГКУ та відпові­дними законами України.

Суб'єктами господарювання є господарські організації, які ді­ють на основі прав власності, господарського відання чи оперативного управління, мають статус юридичної особи, що визнача­ється цивільним законодавством та ГКУ.

Суб'єкти господарювання — відокремлені підрозділи (структур­ні одиниці) господарських організацій — можуть діяти лише на основі права оперативно-господарського використання майна без статусу юридичної особи. Зазначені умови регламентуються ст. 55 ГКУ.

Суб'єкти господарювання зарубіжних країн

У зарубіжних країнах носіями юридичних прав і обов'язків можуть бути окремі громадяни, іноземні особи без громадянства (фізичні особи), об'єднання фізичних та юридичних осіб, а також державні підприємства та органи. У зарубіжній юридичній науці майнова правосуб'єктність розкривається через поняття права та дієздатності фізичних осіб, а особи, що об'єднали свої капіта­ли, визначаються, як правило, поняттям юридичної особи. У господарському законодавстві зарубіжних країн юридичні особи розглядаються як конкретні види суб'єктів господарювання. Порядок надання суб'єктам господарської діяльності правосуб'єкт-ності залежить від вимог національного законодавства певної країни та її місцезнаходження. Загальними умовами для визнання учасників господарської діяльності суб'єктами права є визначен­ня найменування, під яким підприємець повинен вступати в гос­подарські правовідносини, і державна реєстрація підприємства. До обов'язкових зобов'язань можна також зарахувати обов'я­зок суб'єктів господарювання вести бухгалтерські книги та скла­дати в зазначені строки балансові звіти за результатами своєї господарської діяльності. У більшості зарубіжних країн цей обо­в'язок закріплений за всіма суб'єктами господарської діяльності й розглядається як важливий захід контролю над ними з боку державних органів.

У законодавстві країн з розвиненою економікою багато уваги приділяється реєстрації суб'єктів господарювання. Зазвичай реєст­рація здійснюється у спеціальному реєстрі з визначенням харак­теристик суб'єкта, що реєструється, за якими можна отримати повну інформацію про нього. Так, згідно з німецьким Торговель­ним кодексом та Комерційним кодексом Франції при реєстрації насамперед подається інвентарна відомість, де фіксується сукуп­ний обсяг установчого капіталу у грошовій та натуральній формах [38]. Порядок реєстрації, форма реєстру та можливість отри­мання зазначеної в цій відомості інформації мають публічний характер. Реєстрація повинна бути здійснена у відповідні стро­ки, які чітко визначаються законодавством країни.

Господарські товариства як суб'єкти господарювання можуть здійснювати свою діяльність за різними організаційно-правовими формами, а саме повні, командитні та акціонерні товариства, акціо­нерні товариства та товариства з обмеженою відповідальністю.

У країнах Західної Європи до об'єднання осіб належать това­риства, що засновані на особистій участі його членів (повне това­риство), для участі в яких достатньо внести лише певну частку в майно акціонерного товариства. Визначено також, що товари­ства класифікуються за ознакою майнової відповідальності това­риства і поділяються на три групи [36].

До першої групи належать товариства, члени яких відпові­дають за боргами товариства в повному обсязі, усім своїм особис­тим майном.

У другу групу входять товариства, одна частина членів яких несе повну відповідальність за зобов'язаннями товариства, а друга відповідає лише в розмірі вкладів, зроблених ними до капіталів товариства (командитні та негласні товариства).

До третьої групи зараховують товариства, члени яких відпові­дають лише розміром своїх вкладів у капіталі товариства, тобто не ризикують усім своїм особистим майном (акціонерні товариства).

У країнах Західної Європи вирізняються державні підприєм­ства, у Великій Британії — публічні корпорації, у США — дер­жавні корпорації або агентства, у Німеччині та Франції — пуб­лічні підприємства та публічні установи [32].

За правовим становищем державні підприємства у Великій Британії, Франції та ФРН поділяються на три організаційно-правові форми [29]:

•   підприємства, капітали яких організовано у формі торговель­них товариств, діють згідно із законодавством про торговельні товариства і, як правило, це акціонерні товариства та това­риства з обмеженою відповідальністю;

•   підприємства, капітали яких не підлягають розподілу на акції чи паї, діють згідно з нормативними актами, виданими для діяльності конкретних підприємств;

•   казенні товариства, не наділені господарською самостійністю.

У країнах Західної Європи до державних належать підпри­ємства з високим рівнем ризику і невисоким рівнем прибутку. У США корпорації класифікуються за основними видами:

•   утворені для отримання прибутку;

•   утворені не з метою отримання прибутку;

•   публічні.

До корпорацій, що утворені для отримання прибутку, нале­жать підприємницькі, залізничні, транспортні та банківські, які діють згідно із законом про підприємницькі корпорації штату Нью-Йорк 1963 р.

Корпорації, що не мають на меті отримання прибутку, діють згідно із законом про непідприємницькі корпорації 1970 р.

Публічними вважаються муніципальні корпорації, окружні й такі, що утворені з метою задоволення інтересів суспільства, і їх правове становище визначається характером діяльності.

Об'єднання підприємств класифікуються за способами правово­го закріплення відносин у межах певної групи. У ФРН згідно із законом про акціонерні товариства 1965 р. вони поділяються на три типи.

До першого типу належать об'єднання, в яких одне підпри­ємство стосовно інших є головним, тобто впливає на залежні підприємства, які юридично самостійні.

До другого типу зараховують об'єднання підприємств з таки­ми характерними ознаками:

•   конкретному підприємству (головному) товариства належать усі акції інших підприємств (залежних);

•   залежні підприємства юридично самостійні;

•   головне та залежні підприємства розташовані на території ФРН;

•   факт вступу залежного підприємства до складу головного фіксується в торговому реєстрі;

•   рішення про вступ залежного підприємства до складу голов­ного набирає силу після схвалення його зборами членів го­ловного товариства, і це рішення повинно бути прийнято більшістю акціонерів.

Третій тип об'єднань становить групу підприємств, заснова­них на підприємницьких договорах.

Акціонерним правом ФРН передбачено кілька видів підпри­ємницьких договорів, визначених законом про акціонерні това­риства 1965 р.

Правове становище акціонерних товариств та їх об'єднань тісно пов'язано з правосуб'єктністю їх філіалів. І можливість утворення філіалів становить важливий елемент з позицій права. На правовий статус філіалу впливають такі чинники:

•   порядок формування статутного капіталу;

•   мета утворення;

•   спосіб відносин між материнською компанією (засновником) та філіалом.

У Франції філіали утворюються трьома способами [41]:

•   на базі підприємств (підрозділів) материнських компаній;

•   приєднанням діючого самостійного підприємства до материн­ської компанії шляхом придбання контрольного пакета акцій;

•   утворенням нового підприємства, діяльність якого відрізняється від діяльності материнської компанії.

У Франції існують такі форми філіалів:

•   формальний, засновником якого є лише одна материнська компанія, що прагне не допустити участі в капіталі інших акціонерів з метою забезпечення максимального контролю над філіалом;

•   асоціація, що утворюється з метою спільної розробки, вироб­ництва та збуту партнерами на паритетній основі за відповід­ними угодами;

•   фінансовий, що утворюється для фінансування особливо ве­ликих та ризикованих щодо фінансування проектів, в яких беруть участь кілька материнських компаній.