§ 3. Розрахункові операції банків

Порядок відкриття банківських рахунків. У Господарському Кодексі, в Законі України «Про банки і банківську діяльність» йдеться про те, що однією з основних функцій банків є відкриття та ведення банківських рахунків суб'єктів господарювання.

Для зберігання грошових коштів і здійснення розрахункових та інших видів банківських операцій в банках, відповідно до Закону Укра­їни від 5 квітня 2001 року «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні»¹, суб'єктам господарювання, а також їх відокремленим підроз­ділам відкриваються поточні рахунки.

Порядок відкриття банківських рахунків визначений ГК України та Інструкцією Про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземній валютах, затвердженою постановою Прав­ління Національного банку України від 12 листопада 2003 року№ 492.

Поточний рахунок, як визначено в Інструкції, — це рахунок, який відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання гро­шей і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіж­них інструментів відповідно до умов договору і вимог законодавства України. До поточних рахунків також належать рахунки із спеціальни­ми режимами, які відкриваються у випадках, передбачених законодав­ством або актами Кабінету Міністрів України, поточні рахунки типу «П», що відкриваються в національній валюті постійним представ­ництвам; карткові рахунки. Останні відкриваються для обліку операцій за платіжними картками. Операції з ними здійснюються з урахуванням особливостей, визначених нормативно-правовими актами Національ­ного банку. Банки відкривають рахунки зареєстрованим в установлено­му чинним законодавством порядку організаціям — юридичним особам га фізичним особам — суб'єктам господарської діяльності, іноземним інвесторам. Рахунки для зберігання грошових коштів і здійснення всіх видів банківських операцій відкриваються в будь-яких банках України — за вибором клієнта і за згодою цих банків, тобто кожне підприємство-ре-зидент, фізична особа — суб'єкт підприємницької діяльності, іноземний інвестор може відкривати поточні рахунки в національній та іноземній ва­люті в установах банків за власним вибором.

Клієнти можуть відкривати тільки один поточний рахунок для фор­мування статутного фонду господарського товариства і один поточний рахунок за кожною угодою про сумісну діяльність без створення ор­ганізації — юридичної особи.

Для відкриття поточних рахунків суб'єкти господарської діяльності юридичні особи подають установам банків такі документи: а) заяву на відкриття рахунку; б) копію свідоцтва про державну реєстрацію в органі, уповноваженому її здійснювати; в) копію належним чином зареєстро­ваного установчого документа (статуту, установчого договору); г) копію довідки про внесення цього суб'єкта до Єдиного державного реєстру підприємств і організацій; ґ) копію документа, що підтверджує взяття підприємства на податковий облік, засвідчену нотаріально або уповно­важеним працівником банку; д) картку зі зразками підписів осіб, яким, відповідно до чинного законодавства чи установчих документів підпри­ємства, надано право розпоряджатися рахунком та підписання розра­хункових документів¹. У картку включається також зразок відбитка пе­чатки підприємства.

Суб'єкт господарювання — юридична особа, що використовує най­ману працю і є платником страхових внесків, додатково до зазначено­го переліку документів повинен подати: копію документа, що підтвер­джує його реєстрацію у відповідному органі Пенсійного фонду; копію страхового посвідчення, що підтверджує реєстрацію цього суб'єкта у Фонді соціального страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань як платника страхових внесків.

Подібний перелік документів з особливостями, зазначеними у ви­щезгаданій Інструкції, належить також подавати до банку і фізичним особам-підприємцям.

З метою забезпечення таких видів діяльності, як виробнича коопе­рація, спільне виробництво та інші види спільної діяльності, які здійсню­ються на підставі договорів (контрактів) без створення організації — юри­дичної особи, у банку відкривається один поточний рахунок.

Уповноважена учасниками договору особа подає в цьому випадку такі документи: заяву про відкриття поточного рахунку, підписану цією осо­бою; копію договору про ведення сумісної діяльності, засвідчену но­таріально; рішення учасників договору про визначення осіб, яким на­дається право розпорядницького підпису при проведенні грошових опе­рацій за цим рахунком (оформляється у формі довіреності); картку із зразками підписів та відбитком печатки; копію документа, що підтвер­джує взяття на облік в органі державної податкової служби договору про сумісну діяльність без створення організації — юридичної особи.

Інструкцією передбачені також особливості відкриття карткових рахунків. Клієнти при цьому подають банку ті самі документи, що й для відкриття поточних рахунків, крім картки із зразками підписів. У заяві про відкриття карткового рахунку, крім реквізитів, зазначених у цій Інструкції, при необхідності вказуються додаткові реквізити, встанов­лені банкомчи платіжною системою, що потрібні для ідентифікації дер­жателя картки, визначення її параметрів та ін.

Банком забороняється відкривати і вести анонімні (номерні) рахун­ки. Вони зобов'язані ідентифікувати клієнтів, які відкривають рахунки, а також осіб, уповноважених діяти від їх імені.

У процесі використання рахунків клієнтів може виникнути потре­ба в їхній зміні. Зміною рахунків вважається процедура їх закриття з одночасним відкриттям нових рахунків клієнтів не за їх ініціативою, внаслідок якої змінюються всі або окремі (один чи декілька) банківські реквізити клієнтів — назва банку, його код, номер рахунку, його валю­та. Зміна рахунків клієнтів здійснюється банком у разі: проведення ре­організації в межах одного банку; проведення реорганізації банків шля­хом злиття, приєднання, поділу, перетворення; переміни місцезнахо­дження банку, внаслідок якої змінюється код банку; зміни порядку бухгалтерського обліку рахунків клієнтів.

Про зміну рахунків банк зобов'язаний завчасно повідомити всіх клієнтів, а про зміну рахунків суб'єктів господарювання — також і відповідні органи державної податкової служби.

При реорганізації підприємства (злитті, приєднанні, поділі, пере­творенні), зміні його назви, а також у разі проведення перереєстрації суб'єкта господарської діяльності рахунок закривається. Для відкриття нового рахунку знову подаються необхідні документи.

При ліквідації підприємства для проведення ліквідаційної процеду­ри використовується один його поточний рахунок, визначений ліквіда­тором, ліквідаційною комісією, для чого подається рішення про лікві­дацію підприємства і нотаріально засвідчена картка із зразками підписів ліквідатора (уповноважених членів ліквідаційної комісії) і відбитком печатки підприємства, що ліквідується. Ліквідаційна комісія вживає заходів щодо закриття інших рахунків.

Поточні рахунки закриваються в установах банку на підставі: заяви власника рахунку; рішення органу, на який законом покладено функції щодо ліквідації або реорганізації підприємства; відповідного рішення господарського суду про ліквідацію підприємства; на інших підставах, передбачених чинним законодавством чи договором між установою банку та власником рахунку.

Безготівкові розрахунки суб'єктів господарювання. Загальні принципи організації безготівкових розрахунків, їх форми, стандарти документів і документообігу визначені зазначеними вище нормативними актами — Гос­подарським кодексом України, Законом України від 5 квітня 2001 року «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»¹ та Інструкцією «Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті», затвердженою постановою Правління Національного банку № 22 від 21 січня 2004 року². Зазначений Закон передбачає здійснення переказів коштів як у готівковій, так і в безготівковій формах. Для безготівкових розрахунків використову­ються такі розрахункові документи: платіжні доручення, платіжні вимоги-доручення, розрахункові чеки, платіжні вимоги, меморіальні ордери³.

Національному банку надано право встановлювати й інші види платіжних інструментів. Згадана інструкція Національного банку передбачає використання також акредитива. Використання банківських платіжних карток¹ та векселів як платіжних інструментів регламен­тується законодавством України та окремими нормативно-правовими актами Національного банку.

Підприємства самостійно обирають форми розрахунків (за винят­ком меморіального ордера) і вказують їх при укладенні між собою до­говорів.

Розрахункові документи, які подаються клієнтами в банк у папе­ровій формі, мають відповідати вимогам встановлених стандартів та вміщувати реквізити: назву документа; його номер, число, місяць, рік виписки; назву платника та інші, визначені у відповідних додатках до зазначеної Інструкції. Розрахунковий документ (за винятком розрахун­кового чека) виписується в кількості екземплярів, необхідній для всіх учасників безготівкових розрахунків (але не менше двох) з використан­ням електронно-обчислювальних та пишучих машин за один раз з ви­користанням копіювального чи самокопіювального паперу. Дозво­ляється заповнення розрахункового документа від руки (кульковою руч­кою, чорнилом темного кольору).

Розрахунки із застосуванням платіжних доручень. Платіжне доручення являє собою письмово оформлене доручення клієнта банку, що його обслуговує, на перерахування певної суми коштів зі свого рахунку.

Банк приймає до виконання від платника доручення тільки в межах коштів на його рахунку, якщо інше не передбачено договором між бан­ком і платником.

Платіжні доручення застосовуються в розрахунках за платежами товарного і нетоварного характеру. Розрахунки ними можуть здійсню­ватися: за фактично відвантажену продукцію (виконані роботи, надані послуги); в порядку попередньої оплати; для завершення розрахунків за актами звірки взаємної заборгованості підприємств; для перерахуван­ня підприємствам сум, які належать фізичним особам (заробітна пла­та, пенсії тощо), на їх рахунки, що відкриті в банках; для сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів та (або) державних цільо­вих фондів; в інших випадках відповідно до укладених договорів або чинного законодавства.

Якщо фізична особа не має рахунку в банку або розрахунки безпо­середньо з фізичною особою чи підприємством через банк неможливі, то платник може здійснювати розрахунки з ними через підприємство поштового зв язку шляхом перерахунку відповідної суми на рахунок за переказними операціями підприємства зв'язку.

Через підприємства зв'язку здійснюються перекази: на ім'я окремих фізичних осіб — коштів, що належать їм особисто (пенсії, аліменти, заробітна плата, витрати на відрядження, авторський гонорар тощо); підприємствам — коштів на виплату заробітної плати, для організова­ного набору працівників, заготівлі сільськогосподарської продукції тощо в тих населених пунктах, у яких немає банків.

Розрахунки платіжними вимогами-дорученнями. Платіжна вимога-доручення — це комбінований розрахунковий документ, який скла­дається з двох частин: верхня — вимога постачальника (одержувача коштів) безпосередньо до покупця (платника) сплатити вартість постав­леної йому за договором продукції (виконаних робіт, наданих послуг); нижня — доручення платника своєму банку перерахувати з його рахунку суму, яку платник погоджується оплатити одержувачу. Платіжні вимо­ги-доручення можуть застосовуватися в розрахунках всіма учасниками безготівкових розрахунків.

Вимога-доручення заповнюється одержувачем коштів і надси­лається безпосередньо платнику. Доставку вимог-доручень до платни­ка може здійснювати банк одержувача через банк платника.

При згоді оплатити вимогу-доручення платник заповнює нижню частину цього документа і здає його в банк, який його обслуговує. Строк подання платником вимоги-доручення у банк не може перевищувати двадцяти днів.

Уразі відмови платника оплатити вимогу-доручення він про моти­ви відмови повідомляє безпосередньо одержувача коштів у порядку і строки, визначені в договорі.

Здійснення розрахунків чеками. Розрахунковий чек — це документ, що містить письмове розпорядження власника рахунка (чекодавця) уста­нові банку (банку-емітента¹), яка веде його рахунок, сплатити отриму­вачу коштів (чекоутримувачу) зазначену в чеку суму. Чеки використо­вуються для здійснення розрахунків у безготівковій формі підприємств та фізичних осіб з метою скорочення розрахунків готівкою за отримані товари, виконані роботи та надані послуги.

Розрахункові чеки брошуруються в чекові книжки по 10, 20 та 25 аркушів. Виготовляються вони на спеціальному папері банкнотно-мо­нетним двором Національного банку. Чекові книжки можуть бути ви­готовлені іншими спеціалізованими підприємствами з дотриманням усіх обов'язкових вимог.

Розрахункові чеки, які використовуються фізичними особами при здійсненні одноразових операцій, виготовляються окремими бланками, їх облік ведеться окремо від чекових книжок. Для гарантійної оплати чеків чекодавець бронює грошові кошти на окремому аналітичному рахунку «Розрахунки чеками» відповідних балансових рахунків в банку-емітенті.

Для отримання чекової книжки підприємство подає до банку-емітента заяву за підписами уповноважених осіб, яким надано право підпису документів для здійснення розрахунково-грошових операцій, із відбитком його печатки. Разом з заявою на видачу чекової книжки в банк подається платіжне доручення на перерахування коштів, які депо­нуються на окремому балансовому рахунку «Розрахунки чеками» для гарантованої оплати чеків.

Один або кілька розрахункових чеків на ім'я чекодавця — фізичної особи банк-емітент може видати на суму, що не перевищує залишок коштів на рахунку чекодавця, або на суму, що внесена ним готівкою.

Строк дії чекової книжки — один рік, розрахункового чека, який видається для разового розрахунку фізичній особі, — три місяці. За по­годженням з установою банку строк дії невикористаної чекової книж­ки може бути продовжений.

Чек повинен містити реквізити платіжного документа, він запов­нюється від руки або з використанням технічних засобів, виписується в момент здійснення платежу і видається чекодавцем за отримані ним товари та послуги.

Розрахунковий чек із чекової книжки пред'являється до оплати в банк чекодержателя протягом десяти календарних днів. Чекодержатель здає в банк чеки разом з трьома примірниками реєстру розрахункових чеків — якщо рахунки чекодавця і чекодержателя ведуться в одній установі бан­ку, і в чотирьох примірниках — якщо рахунки чекодавця і чекодержателя ведуться в різних установах банків. Реєстр вміщує таку інформацію про чек: а) номер рахунку чекодавця, його ідентифікаційний код; б) назву банку-емітента та його номер; в) назву чекодержателя, номер його рахун­ку та ідентифікаційний код; г) назву банку чекодержателя та його номер; ґ) суму чека; д) номер чека; е) загальну суму реєстру.

У разі якщо чекодавець і чекодержатель обслуговуються в одній уста­нові банку, після перевірки правильності складання реквізитів чека і реєстру, кошти списуються з відповідного рахунку чекодавця і зарахо­вуються на рахунок чекодержателя на підставі першого примірника реєстру. Для здійснення розрахунків чеками між клієнтами різних банків банк чекодержателя зобов'язаний прийняти чек з реєстром та разом з другим і третім примірниками реєстру інкасувати чек до банку-емітен­та. У цьому разі кошти на рахунок чекодержателя зараховується банком, який його обслуговує, тільки після отримання їх від банку-емітента (умови інкасування чеків мають бути зазначені в договорі на розрахун­ково-касове обслуговування).

Невикористані чеки після закінчення строків дії чекової книжки або вичерпання ліміту підлягають поверненню до банку-емітента, де вони можуть бути погашені банком. За бажанням клієнта банк може продов­жити строк дії чекової книжки або клієнт може поповнити її ліміт у разі його вичерпання. Для поповнення ліміту чекодавець подає в банк до­ручення разом з відповідною чековою книжкою. У дорученні в рядку «Призначення платежу» вказується «Поповнення ліміту за чековою книжкою».

У разі припинення клієнтом подальших розрахунків чеками та на­явності невикористаного ліміту за чековою книжкою до закінчення строку її дії чекодавець подає її в банк разом з дорученням для зараху­вання невикористаного залишку ліміту на той рахунок, з якого броню­валися кошти.

Порушення клієнтом порядку розрахунків чеками може призвести до позбавлення банком його права користування цією формою розра­хунків, якщо це передбачено умовами договору про розрахунково-ка­сове обслуговування.

Розрахунки за акредитивами. Акредитив — як форма безготівкових розрахунків — це кошти платника, депоновані банком на окремому ра­хунку або гарантовані ним за рахунок банківського кредиту, призначені для платежу за поставлені товари, виконані роботи та надані послуги.

Інструкція Національного банку «Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті» визначає, що умови та порядок проведен­ня акредитивної форми розрахунків передбачаються в договорі між бе-нефіціаром¹ і заявником акредитива. Тобто акредитив цією Інструкцією визначається як договір, що містить зобов'язання банку-емітента, за яким цей банк за дорученням клієнта (заявника акредитиву) чи від свого імені зобов'язаний виконати платіж на користь бенефіціара або дору­чає іншому (виконуючому) банку здійснити цей платіж. Якщо це перед­бачено в тексті договору, то розрахунки за акредитивами регулюються Уніфікованими правилами та звичаями для документарних акредитивів в редакції 1993 року (публікація міжнародної торгової палати №500) в частині, що не суперечить законодавству України і нормативно-право­вим актам Національного банку.

Банк-емітент може відкривати такі види акредитивів: покритий — акредитив, при якому для здійснення платежів завчасно бронюються кошти платника в повній сумі на окремому рахунку в банку-емітенті або виконуючому банку²; непокритий — акредитив, оплата за яким, у разі тимчасової відсутності коштів на рахунку платника, гарантується бан­ком-емітентом за рахунок банківського кредиту.

Акредитив може бути відкличним або безвідкличним. На кожному акредитиві має бути зазначено, є він відкличним чи безвідкличним. При відсутності такої вказівки акредитив вважається безвідкличним.

Відкличний акредитив — це акредитив, який може бути змінений або анульований банком-емітентом без попереднього повідомлення бені-фіціара (наприклад, у разі недотримання умов, передбачених догово­ром, дострокової відмови банку-емітента від гарантування платежів за акредитивом). Усі розпорядження про змінення умов відкличного ак­редитива або його анулювання заявник може надати бенефіціару тільки через банк-емітент, який повідомляє виконуючий банк, а останній — бенефіціара.

Безвідкличний акредитив — це акредитив, який може бути змінений або анульований тільки за згодою бенефіціара, на користь якого він був відкритий.

За дорученням банку-емітента акредитиви можуть виконуватися в іншому (виконуючому) банку. Відносини між банком-емітентом і вико­нуючим банком при необхідності регулюються договорами. Акредитив може бути авізований бенефіціару через інший (авізуючий) банк. Авізу-ючий банк¹, якщо він не визначений виконуючим банком, не має зо­бов'язань щодо виплат за акредитивом.

Для відкриття акредитива клієнт подає до банку-емітента заяву про відкриття акредитиву за формою додатку № 7 до зазначеної Інструкції Національного банку, заповнену згідно з вимогами додатку № 8 до цієї Інструкції.

Умови акредитива мають бути складені таким чином, щоб, з одно­го боку, вони давали змогу банкам без ускладнень їх проконтролювати, а з другого — забезпечували б інтереси сторін, які використовують ак­редитивну форму розрахунків.

Кожний акредитив призначається для розрахунків тільки з одним бенефіціаром і не може бути переадресований.

Уразі відкриття покритого акредитива, депонованого у виконуючо­му банку, заявник подає банку-емітента крім заяви платіжне доручен­ня на перерахування коштів для бронювання їх у виконуючому банку. Банк-емітент перераховує кошти заявника на аналітичний рахунок «Розрахунки за акредитивом» у виконуючому банку і повідомляє його про умови акредитива. Якщо відкривається акредитив, депонований у банку-емітенті, заявник подає заяву та платіжне доручення на перера­хування коштів зі свого рахунку на аналітичний рахунок «Розрахунки за акредитивами» в банку-емітенті.

При акредитивній формі розрахунків платежі здійснюються таким чином: після відвантаження продукції (виконання робіт або послуг) бенефіціар подає необхідні документи, передбачені умовами акредитива, разом з реєстром документів за акредитивом виконуючому банку. Останній перевіряє подані документи щодо дотримання всіх умов ак­редитива і в разі порушення хоча б однієї з них виплати за акредитивом не проводить, про що інформує бенефіціара і надсилає повідомлення банку-емітенту для отримання згоди на оплату документів з розбіжно­стями. Якщо буде отримана негативна відповідь або вона не надійде протягом семи робочих днів, виконуючий банк повертає всі документи за акредитивом бенефіціару з надписом на першому примірнику реєстру про причину їх повернення, засвідчивши цей запис підписами відпо­відального виконавця та працівника, на якого покладено функції кон­тролера, і відбитком штампа банку.

Умовами акредитива може бути передбачений акцепт¹ заявника ак­редитива. При цьому уповноважена особа заявника має подати беніфі-ціару: документ, що засвідчує особу, доручення, видані заявником, що відкрив акредитив, щодо його повноважень; зразок свого підпису, завірений заявником акредитива, якщо такого немає у виконуючому банку. Акцептуючи оплату поставленої продукції (виконаних робіт чи послуг) за рахунок акредитива, уповноважена особа робить на реєстрах рахунків такий напис: «Акцентований за рахунок акредитива від (дата), № ...» уповноваженим (назва заявника акредитиву).

У виконуючому банку перевіряється наявність акцептного напису та відповідність його поданому зразку.

Після перевірки виконання всіх умов акредитива банк-емітент спи­сує кошти з аналітичного рахунку платника «Розрахунки за акредити­вом» і перераховує їх на рахунок бенефіціара.

У всіх акредитивах обов'язково має передбачатися дата закінчення строку і місце подання документів для платежу. Акредитив, кошти за яким заброньовані в банку-емітенті, закривається ним після закінчен­ня строку, зазначеного в акредитиві, з додаванням нормативного тер­міну проходження документів спецзв'язком між банками.

Розрахунки при заліку взаємної заборгованості. Безготівкові розрахунки можуть здійснюватися як залік заборгованості платників. При цьому взаємні зобов'язання боржників і кредиторів погашаються в рівнозначних сумах і лише за їх різницею здійснюється платіж на загальних підставах.

Підприємства, що мають господарські зв'язки за поставками то­варів, виконаними роботами чи наданими послугами, можуть здійсню­вати розрахунки періодично за сальдо зустрічних вимог. У договорах між ними передбачаються періодичність звіряння взаємної заборгованості зі складанням відповідного акта, строки та платіжні інструменти, із за­стосуванням яких здійснюватимуться розрахунки.

Розрахунки із застосуванням платіжних вимог. Як уже зазначалося, однією з форм розрахункових документів є платіжні вимоги. Вони застосовуються, коли ініціатором платежу виступають стягувач при при­мусовому списанні, стягненні коштів з рахунків платника або отриму­вач — при договірному списанні.

Примусове списання, стягнення коштів стягувач оформляє на блан­ку платіжної вимоги. У реквізиті «Призначення платежу» стягувач зазна­чає назву, номер і дату виконавчого документа. Він несе відповідальність за обґрунтованість примусового списання, стягнення коштів і пра­вильність даних, що зазначені в платіжних вимогах на таке списання

Банк платника приймає до виконання платіжну вимогу стягувача незалежно від наявності достатнього залишку коштів на рахунку плат­ника і не пізніше ніж наступного робочого дня повідомляє платника про надходження платіжної вимоги на примусове списання коштів і його рахунку, якщо умова про це передбачена договором про розрахунково-касове обслуговування цього платника.

У разі недостатності коштів на рахунку платника банк виконує платіжну вимогу в межах наявного залишку коштів, а в невиконаній сумі повертає її не пізніше наступного робочого дня із зазначенням причин повернення. Часткову оплату платіжної вимоги банк оформляє ме­моріальним ордером¹, який засвідчується підписами відповідального виконавця і працівника, на якого покладено функції контролю, та відбитком штампа банку.

Примусову оплату суми боргового зобов'язання позичальника за кредитним договором з банком у разі несвоєчасного погашення кредиту або відсотків за його користування позичальником, що є клієнтом цього банку і отримав у ньому кредит, банк здійснює з рахунку позичальни­ка, який відкритий саме в цьому банку, якщо це передбачено кредитним договором. Списання коштів з рахунку боржника банк оформляє ме­моріальним ордером, у реквізиті «Призначення платежу» якого зазна­чає назву, номер і дату кредитного договору, що за ним видавався кре­дит і що передбачає таке списання.

Платіжні вимоги як розрахункові документи застосовуються, якщо платник при укладенні договорів із банком передбачає договірне списан­ня коштів із своїх рахунків на користь банку платника чи третіх осіб.

Це право отримувач може використати в разі настання строку пла­тежу, обумовленого в договорі з платником, або прострочення останнім цього строку.

Отримувач для здійснення такого списання оформляє платіжну ви­могу і подає її до банку, що обслуговує платника. У реквізиті «Призна­чення платежу» отримувач зазначає назву, номер і дату договору з платником, яким передбачено його право на договірне списання, а також назву і статтю закону, що передбачає договірне списання. Банк, що об­слуговує платника, здійснюючи договірне списання коштів з рахунку платника, оформляє меморіальний ордер, у реквізиті «Призначення платежу» якого зазначає номер, дату та пункт договору, яким передба­чено можливість застосування договірного списання.