§ 2. Кредитування суб'єктів господарювання

В умовах ринкової економіки в основі господарської діяльності ле­жить можливість залучення коштів для фінансування цієї діяльності. При цьому неминучим є звернення до зовнішніх джерел — кредиту. Під ним, як відомо, розуміють позику у грошовій чи товарній формі на умовах по-воротності і, як правило, виплати відсотка за користування нею.

Ще за часів видатного російського правника Г. Ф. Шершеневича кредит, за його словами, був настільки суттєвою умовою в економічній діяльності, що приватні господарства не лише вдавалися до нього, але через певні об­ставини вони змушені були користуватися і надавати кредит³.

Якщо кредитні відносини беруть свій початок з потреби передачі то­вару покупцеві з відстрочкою платежу, тобто в кредит¹, то з часом кре­дит набуває нових функцій, оскільки він стає необхідним для організа­торів виробництва, трансформується в позику грошових коштів. У су­часних умовах кредитування набуло широкого застосування, переросло в кредитно-фінансову діяльність, яка в системі господарювання має вирішальне значення.

Зовнішніми джерелами фінансування суб'єктів господарювання крім банків можуть бути держава, підприємства, різноманітні фонди та інші організації². Крім того, держава з метою досягнення встановлених нею пріоритетів має можливість регулювати доступ позичальників до кредиту. Шляхом диференціації процентних ставок за кредит може сти­мулюватися господарська діяльність тих підприємств чи галузей, роз­виток яких є пріоритетним для держави.

Кредитне та інше фінансове обслуговування суб'єктів господарю­вання здійснюється в основному банківською системою. Поряд з кре­дитуванням банки відіграють значну роль в організації і проведенні роз­рахунків між суб'єктами господарювання. Їхня роль у цій сфері значно зросла з початком переходу економіки України на ринкові рейки, з роз­ширенням товарно-грошових відносин в народному господарстві.

Кредитні та розрахункові відносини являють собою різновиди гро­шових зобов'язань. Відрізняються вони за своєю правовою природою. Якщо кредитні зобов'язання виникають як самостійні правовідносини, то розрахункові пов'язані з такими зобов'язаннями, як купівля-продаж, поставка, перевезення, оренда тощо, і опосередковують грошові платежі через банк чи іншу кредитну організацію.

У кредитних правовідносинах гроші є основним предметом, у зв'яз­ку з яким виникають права і обов'язки учасників цих відносин.

Комерційні банки здійснюють кредитні операції в межах кредитних ресурсів, створюваних ними в процесі своєї діяльності. При необхід­ності вони можуть на договірних засадах брати ресурси в кредит один в одного, залучати і розміщувати кошти у формі депозитів³ і здійснювати взаємні операції, передбачені їхніми уставами.

При недостачі коштів для здійснення кредитних операцій та вико­нання взятих на себе зобов'язань комерційні банки, як уже було зазна­чено, можуть одержувати позики в Національному банку.

Суб'єкти господарської діяльності, згідно з зазначеними норматив­ними актами, мають можливість використовувати такі форми кредиту: банківський, комерційний, лізинговий, іпотечний, консорціумний та інші форми кредиту (ст. 347 ГК України). При цьому основними фор­мами кредитування є банківська та комерційна.

Кредити, які надаються банком, можна поділити:

1)     за строками користування — короткострокові (до одного року), середньострокові (до трьох років) та довгострокові (понад три роки);

2)  за забезпеченням — забезпечені заставою (майном, майновими правами, цінними паперами); гарантовані (банками, фінансами чи май­ном третьої особи); з іншим забезпеченням (поручительство, свідоцтво страхової організації); не забезпечені (бланкові);

3)  за ступенем ризику — стандартні кредити; кредити з підвищеним ризиком («під контролем», «субстандартні», «сумнівні» та «безнадійні»)¹;

4)  за методами надання — в разовому порядку; відповідно до відкри­тої кредитної лінії; гарантійні (із заздалегідь обумовленою датою надан­ня, за потребою, зі стягненням комісії за зобов'язанням);

5)  за строками погашення — водночас; з розстроченням; достроко­во (на вимогу кредитора або за заявою позичальника); з регресією пла­тежів; після закінчення обумовленого періоду (місяця, кварталу).

Надання кредиту банками припускає уніфікацію правил² і прин­ципів здійснення цього виду діяльності, а отже, побудова її на принци­пах, що забезпечують, з одного боку, захист інтересів всіх учасників кре­дитування, а з другого — порівнянність ефективності кредитування, здійснюваного різними банками. Принципи банківського кредиту, відо­бражені в Господарському та Цивільному кодексах України, законах України «Про банки і банківську діяльність», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», «Про фінансовий лізинг»³, «Про кредитні спілки»⁴, «Про іпотеку»⁵, «Про забезпечення ви­мог кредиторів та реєстрацію обтяжень»⁶ та доповнені вимогами резерв­ного забезпечення, встановленими постановою Правління Національ­ного банку України від 6 липня 2000 року №279 «Про затвердження Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків».

При невиконанні боржником свого зобов'язання в установлений строк кредитна організація може вжити всіх передбачених законодав­ством України заходів для стягнення заборгованості. Вона має право також звернутися в господарський суд із заявою про порушення спра­ви про банкрутство щодо боржників, які не виконують своїх зобов'язань з погашення заборгованості, у встановленому законом порядку.

Додатковим принципом банківського кредитування є його цільовий характер. За вимогою однієї із сторін, а частіше всього це банк, кредит може даватися на визначені договором цілі. При пільговому кредиту­ванні ці цілі визначаються законом і встановлюється відповідальність за нецільове використання наданого кредиту.

Утих випадках, коли цільове призначення кредиту фіксується догово­ром, там же повинні передбачатися заходи, що забезпечують цільове ви­користання, і засоби реагування на випадок відхилення від умов договору. Загальна модель взаємодії банку і клієнта в цих ситуаціях повинна перед­бачатися в кредитній угоді. Вона полягає в тому, що банк набуває права щомісяця або щокварталу одержувати документи з фінансово-господар­ської діяльності підприємства. Якщо буде встановлено, що позичальник витрачає оборотні кошти, розмір забезпечення знижується чи відбуваються інші несприятливі зміни або припускається нецільове використання гро­шей, банк має права пред'явити позичку до дострокового стягнення.

Видами забезпечення кредиту є неустойка (штраф, пеня), застава, по­ручительство, гарантія. Кредитний ризик може забезпечуватися страхуван­ням. У цьому разі банк повинен мати впевненість у надійності страхувача.

Банківське кредитування за своїм призначенням повинно компен­сувати суб'єктам господарювання тимчасовий брак коштів для здійс­нення підприємницької діяльності.

Одним із видів кредитних операцій банків є факторинг. Договір фак­торингу відомий банківському кредитування досить давно. За договором факторингу одна сторона (фінансовий агент) передає або зобов'язується передати іншій стороні (клієнту) кошти в рахунок грошової вимоги клієнта (кредитора) до третьої особи (боржника), що випливає з постав­ки клієнтом товарів, виконання робіт або надання послуг третій особі, а клієнт поступається або зобов'язується уступити фінансовому агенту цю грошову вимогу.

Комерційний кредит — це товарна форма кредиту, яка визначає відносини з питань перерозподілу матеріальних фондів і характеризує кредитну угоду між двома суб'єктами господарської діяльності¹. Учас­ники відносин на умовах комерційного кредиту можуть створювати платіжні засоби у вигляді векселів — зобов'язань боржника сплатити кредитору зазначену суму в певний термін.

Об'єктом комерційного кредиту можуть бути реалізовані товари, виконані роботи, надані послуги, щодо яких продавцем надається відстрочення платежу.

Погашення комерційного кредиту може здійснюватись шляхом: сплати боржником за векселем; передачі векселя іншій юридичній особі (крім банків та інших кредитних установ); переоформлення комерцій­ного кредиту на банківський.

Під лізинговим кредитом розуміють відносини між юридичними особами, які виникають у разі оренди майна. Він супроводжується укла­денням лізингової угоди.

Іпотечним кредитом називається особливий вид господарських відносин з приводу надання кредитів під заставу нерухомого майна.

Кредиторами з іпотеки можуть бути іпотечні банки або спеціальні іпо­течні компанії, а також комерційні банки, а позичальниками — організації та фізичні особи, які мають у власності об'єкти іпотеки або поручителів, що надають під заставу об'єкти іпотеки на користь позичальника.

Бланковий кредит — кредит, який може надаватись комерційним банком тільки в межах наявних власних коштів надійним позичальни­кам, які мають стабільні джерела погашення кредиту, під зобов'язання повернути кредит (без застави майна чи інших видів забезпечення) із застосуванням підвищеної відсоткової ставки.

Консорціумним є кредит, який може надаватися позичальнику банківським консорціумом шляхом акумулювання кредитних ресурсів у визначеному банку з подальшим наданням кредитів суб'єктам госпо­дарської діяльності або гарантування загальної суми кредиту провідним банком чи групою банків, а також зміни квот кредитних ресурсів гаран­тованих банками — учасниками за рахунок залучення інших банків для участі в консорціумній операції¹.

Комерційні банки повинні в кожному випадку неповернення кре­диту та нарахованих відсотків за користування ним вирішувати питан­ня про стягнення заборгованості у встановленому чинним законодав­ством порядку, а в разі неможливості стягнення — порушувати справу про банкрутство.