§ 4. Рішення Європейського суду з прав людини та їх виконання в національних правопорядках

Розгляд справи в Суді завершується винесенням Палатою рішення французькою чи англійською мовами, що публікується в офіційному віснику ЄСПЛ.

Протягом трьох місяців з дня винесення рішення у виняткових випадках будь-яка сторона по справі може подати до Секретаріату Суду звернення про передачу справи до Великої палати із метою її перегляду. Колегія з п’яти суддів Великої палати (складається із Голо - ви Суду, двох голів Секцій, що призначаються почергово, двох суддів та двох запасних суддів, що визначаються ротацією) приймає звернен­ня в разі, коли справа порушує серйозне питання щодо тлумачення та застосування Конвенції чи протоколів до неї або інше серйозне питан­ня загального характеру (п. 2 ст. 43 Конвенції). Якщо Колегія приймає звернення, то Велика палата виносить остаточне рішення. Юрисдикція Великої палати поширюється лише на ту частину скарги, яка була ви­знана прийнятною. Розгляд справи Великою палатою не можна вважа­ти апеляцією за фактичними обставинами.

У випадку, коли сторони не звертаються з проханням про передачу справи до Великої палати або строк подання такого звернення сплив, рішення Палати стає остаточним.

Якщо після вступу в силу рішення ЄСПЛ стороні по справі стає відомо про факт, який міг би мати вирішальне значення для рішення, то вона може подати клопотання про перегляд справи (п. 80 Регламенту). При цьому вона має довести, що на момент винесення рішення вона не знала і не могла знати про ці вирішальні факти, а клопотання було по­дане не пізніше ніж шість місяців із дня дізнання про ці факти.

Щодо виконання рішень ЄСПЛ, то обов’язок з нагляду за цим по­кладений на Комітет міністрів Ради Європи.

Протокол № 14 розширив можливості щодо нагляду за виконанням рішень Суду шляхом внесення поправок до ст. 46 ЄКПЛ. Відповідно до цих змін, якщо Комітет міністрів вважає, що нагляд за виконанням остаточного рішення ускладнений проблемою тлумачення рішення, він може звернутися до Суду за вирішенням питання тлумачення. Рі­шення про передачу питання на розгляд Суду ухвалюється більшістю у дві третини голосів представників, які мають право засідати в Комі­теті. Якщо Комітет міністрів вважає, що Висока Договірна Сторона відмовляється виконувати остаточне рішення у справі, в якій вона є стороною, він може після формального повідомлення цій Стороні та шляхом ухвалення рішення більшістю у дві третини голосів представ­ників, які мають право засідати в Комітеті, звернутися до Суду з пи­танням про додержання цією Стороною свого зобов’язання. Якщо Суд встановлює порушення зобов’язання, він передає справу Комітету Міністрів з метою визначення заходів, яких необхідно вжити. Якщо Суд не встановлює порушення зобов’ язання, він передає справу Комі­тету міністрів, який закриває розгляд справи.

Як видно, ЄСПЛ має юрисдикцію розглядати справи з виконання своїх рішень, що є додатковим важелем їх ефективного виконання.

Щодо виконання рішення ЄСПЛ на території України, то воно регламентується як самою Конвенцією (ст. 46), так і рядом внутрішніх нормативних актів. Серед них слід виділити закони України «Про ви­конання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», «Про виконавче провадження», Цивільний процесуальний кодекс України, Господарський процесуальний кодекс України, Кодекс адміністративного судочинства України.

Україна стала першою державою — учасницею Конвенції, яка прий­няла спеціальний закон щодо виконання рішень ЄСПЛ. Стаття 1 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейсько­го суду з прав людини» визначає дві форми виконання рішень Суду — ви­плату позивачу відшкодування та додаткових заходів індивідуального характеру, а також здійснення заходів загального характеру. Відповідно до цього Закону держава протягом трьох днів із дня отримання інформації про набуття рішенням остаточного статусу готує та публікує в газетах «Урядовий кур’єр» та «Голос України» скорочений зміст рішення, а також розсилає це повідомлення позивачеві, Уповноваженому Верховної Ради

України з прав людини, всім державним органам, посадовим особам та іншим суб’єктам, задіяним у справі, разом із оригіналом рішення. Крім того, держава забезпечує повний переклад рішень для ознайомлення про­фесійним колам законодавців, суддів та правників.

Держава протягом трьох днів із дня отримання інформації про на­буття рішенням остаточного статусу висилає позивачеві роз’яснення про порядок отримання присудженої грошової компенсації, а також надсилає повний текст рішення ЄСПЛ та перекладену резолютивну частину рішення до виконавчої служби України. Виконавча служба у свою чергу протягом трьох днів із дня надходження документів від­криває виконавче провадження.

Як зазначалося, компенсація підлягає виплаті протягом трьох мі­сяців після набрання рішенням чинності. У разі порушення цих стро­ків на суму нараховується пеня. Компенсація здійснюється за рахунок державного бюджету України.

Окрім виплати компенсації, Закон передбачає й інші додаткові за­ходи індивідуального характеру, які включають поновлення поперед­нього юридичного становища, що мало місце до порушення Конвен­ції (restitutio in integrum), яке полягає у повторному розгляді справи в суді, а також повторному розгляді справи адміністративним органом. У разі досягнення сторонами згоди щодо дружнього врегулювання спору вживаються заходи, передбачені відповідною декларацією.

Процедура повторного розгляду справи на національному рівні, наприклад, регулюється Цивільним процесуальним кодексом України. Відповідно до ст. 355 ЦПК судові рішення по цивільних справах мо­жуть бути переглянуті Верховним Судом України, якщо вони оскар­жені з підстав встановлення міжнародною судовою установою, юрис­дикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом. Держава інформує всі ком­петентні органи про необхідність виконання додаткових заходів інди­відуального характеру, а також здійснює контроль за таким виконанням. Пункт 3 ст. 11 Закону передбачає можливість внесення клопотань до Прем’єр-міністра України щодо забезпечення виконання додаткових заходів індивідуального характеру.

Щодо заходів загального характеру, то вони здійснюються з метою забезпечення виконання державою положень ЄКПЛ, порушення яких встановлено рішенням, забезпечення усунення недоліків системного характеру, які лежать в основі виявленого порушення, а також усунен­ня недоліків, які можуть стати підставою повторного звернення до ЄСПЛ. Загальні заходи можуть включати: внесення змін до законодавства та практики його застосування, внесення змін до адміністративної практики, забезпечення юридичної експертизи законопроектів на пред­мет їх відповідності праву Ради Європи, забезпечення професійної підготовки з питань застосування ЄКПЛ суддів, прокурорів та всіх працівників, робота яких пов’язана із правозастосуванням та утриман­ням людей в умовах обмеження свободи, тощо.

У разі невиконання або неналежного виконання рішення ЄСПЛ винні посадові особи, які відповідальні за це виконання, несуть адмі­ністративну, цивільну або кримінальну відповідальність, передбачену законодавством України.

На жаль, простежити здійснення заходів загального характеру вияв­ляється дуже складно для Комітету міністрів Ради Європи. Єдиний іс­нуючий важіль впливу на держав — членів Ради Європи — це можливість призупинення членства в організації або його позбавлення, яку може ви­користати Комітет міністрів, якщо він буде вважати, що держава винна в порушенні прав людини (ст. 8 Статуту Ради Європи). На практиці жод­ного разу Комітет міністрів це своє повноваження не використовував.

Можливо, саме через це ЄСПЛ з 2004 р. застосовує процедуру ви­несення так званих «пілотних рішень». Оскільки майже половина рі­шень приймаються Судом по справах, які мають аналогічний характер (справи-«клони»), а порушення в цих справах стосуються невирішеної структурної або системної проблеми держави — учасниці ЄКПЛ, то пілотні рішення служать фіксуванню наявності у держави таких про­блем та спонукають державу до прийняття всіх належних заходів, у тому числі законодавчих, задля їх подолання.

Ідея пілотних рішень йде від того, що міжнародний суд не може ви­конувати функції органу по виплаті компенсацій з порушень, які мають ті самі підстави^[18]. Важливим у процедурі пілотних рішень є можливість заморожувати всі інші аналогічні справи до винесення пілотного рішен­ня. Таким чином, державам, які порушили певні права, надається час для виправлення ситуації. Тобто опосередковано ЄСПЛ намагається «м’яко» змусити державу до самостійного вирішення проблеми.

Із набуттям чинності Протоколом № 14 до ЄКПЛ передбачено спрощений порядок розгляду скарг, із приводу яких ЄСПЛ виніс пі- лотні рішення, що має знизити навантаження на Суд. Крім того, Комі­тет міністрів Ради Європи пропонує заснувати мережу зв’язків між ЄСПЛ та національними організаціями із захисту прав людини, що приведе до виникнення додаткових важелів на держави для виконання пілотних рішень на національних рівнях.

Перше пілотне рішення було ухвалено Судом у 2004 р. у справі Broniowski v. Poland^[19]. Йшлося про неадекватну компенсацію за влас­ність, втрачену репатріантами на прилеглих до Бугу територіях, які після Другої світової війни відійшли СРСР.

Проти України перше пілотне рішення було прийнято по справі Ivanov v. Ukraine (15.10.2009 р. за скаргою № 40450/04). Юрій Іванов — військовослужбовець однієї з частин Кіровоградського гарнізону, що звільнився в запас за станом здоров’я. Він звернувся до українського суду через невиплату йому грошової компенсації за невикористання військового майна. Суд виніс рішення на його користь, але компенсацію він так і не отримав, через що у 2004 р. і звернувся до ЄСПЛ. Суд ви­ніс рішення, яке передбачило повну компенсацію позивачеві матері­альної і моральної шкоди, крім того, підкресливши, що випадки, ана­логічні справі Юрія Іванова, становлять більшу частину звернень українців. Протягом року Україну зобов’язано усунути недоліки за­конодавства, що породжують подібні ситуації.

Значення ЄКПЛ та діяльності ЄСПЛ для правових систем держав — учасниць Ради Європи переоцінити дуже важко, і тому майже всі дер­жави закріпили в національних нормативних актах обов’язок тлумачити внутрішнє законодавство у світлі Конвенції. Це має призводити до гар­монізації національних стандартів прав людини поміж державами Єв­ропи. Безперечно, це має особливе значення для цивільного судочинства, оскільки об’єктом судового захисту виступає більшість конвенційних прав, у тому числі і право на справедливий судовий розгляд

---

^[1] Про це особливо наголошувалося в Докладі Комітету міністрів Ради Європи у 2006 р. (див.: Report of the Group of Wise Persons to the Committee of Ministers [Елек­тронний ресурс] // CM(2006)203. - 15 November, 2006. - Режим доступу: http://wcd. coe.int / ViewDoc.jsp? ID = 1063779; BackColorInternet = 9999CC; BackColorIntranet = FFBB55; BackColorLogged = FFAC75).

^[2] Див.: Caflisch, L. The Reform of the European Court of Human Rights: Protocol No. 14 and Beyond [Текст] / L. Caflisch // Human Rights Law Review. - 2006. - Vol. 6 (2). - P. 403-415; Mowbray, A. Beyond Protocol 14 [Текст] / А. Mowbray // Human Rights Law Review. - 2006. - Vol. 6 (3). - P. 578-584; Mowbray, A. Crisis Measures of Institutional Reform for the European Court of Human Rights [Текст] / А. Mowbray // Human Rights Law Review.-   2009. - Vol. 9(4). - P. 647-656.

^[3] Див.: Мармазов, В. Про телеологічне (цільове) тлумачення Європейської Кон­венції про захист прав людини та основних свобод [Текст] / В. Мармазов // Право України. - 2004. - № 1. - С. 26-29.

^[4] RENFE v. Spain, no. 35216/97, Commission decision of 8 September 1997.

^[5] Klass and Others v. Germany, 6 September 1978, Series A no. 28, Campbell and Cosans v. the United Kingdom, 25 February 1982, Series A no. 48.

^[6] Ірек v. Turkey, no. 25760/94, 17 February 2004

^[7] Aksoy v. Turkey, no. 21987/93, 18 December 1996.

^[8] Sadik Amet and Others v. Greece, no. 64756/01, 3 February 2005; Cardot v. France, no. 11069/84, 19 March 1991.

^[9] Akdivar and Others v. Turkey, no.21893/93, 16 September 1996, Bati and Others v. Turkey, nos. 33097/96, 57834/00, 3 June 2004.

^[10] Selmouni v. France, no. 25803/94, 28 July 1999.

^[11] 7161-75 28 September 1976.

^[12] Bulut and Yavuz v. Turkey (dec.), no. 73065/01, 28 May 2002.

^[13] Формуляр доступний на офіційному сайті Європейського суду: www.echr.coe.int.

^[14] De Becker v Belgium, no. 214/56, 9 June 1958, 2 EHRR 214, Moldovan and Others v. Romania, no. 41138/98, 64320/01, 12 July 2005.

^[15] Antunes Tomas Rebocho v. Portugal (friendly settlement), no. 34562/97, 30 April 1999.

^[16] Винятком є випадки, коли у позивача не було реальної можливості отримати документи, які підтверджують його затрати (див.: Hasan and Chaush v. Bulgaria [GC], no. 30985/96, 26 October 2000).

^[17] Akta§ v. Turkey, no. 24351/94, 24 April 2003.

^[18] O’Boyle, М. On reforming the operation of the European Court of Human Rights [Text] / М. O’Boyle // European Human Rights Law Review. - 2008. - № 1. - Р. 1-11.

^[19] Broniowski v. Poland, G.C. № 31443/96, Judgment of 22 June 2004.

 

Питання для самоконтролю

1. Якою є роль Європейського суду з прав людини в механізмі захисту прав людини?
2. За яких умов можна звернутись до Європейського суду з прав людини?
3. Якими є порядок звернення до Європейського суду з прав людини та процедура прийняття скарги?
4. Які рішення ухвалює Європейський суд з прав людини та порядок їх виконання?
5. Якою є природа пілотних рішень Європейського суду з прав людини?