§ 3. Підготовка справи до розгляду в суді касаційної інстанції та її розгляд

При підготовці справи до судового розгляду суддя-доповідач готує доповідь, у якій викладає обставини, необхідні для ухвалення рішення суду касаційної інстанції, з’ясовує питання про склад осіб, які беруть участь у справі, у разі необхідності вирішує питання про зупинення виконання рішення (ухвали). Суддею-доповідачем не може бути суддя, який раніше брав участь у вирішенні цієї справи в суді першої чи апе­ляційної інстанцій.

У межах підготовки справи до касаційного розгляду суддя-доповідач готує письмову доповідь, де в розгорнутому вигляді викладає обста­вини, необхідні для ухвалення рішення суду касаційної інстанції, та з’ясовує питання про склад осіб, які беруть участь у справі.

Оскільки питання про відповідність касаційної скарги вимогам ст. 326 ЦПК вирішується суддею-доповідачем за правилами статей 327 та 328 ЦПК, то при підготовці справи до розгляду суддею досліджу­ються матеріали справи та готується доповідь, у якій викладаються обставини, необхідні для ухвалення рішення суду касаційної інстанції, та з’ясовуються питання про склад осіб, які беруть участь у справі. Сам факт підготовки справи до розгляду свідчить про те, що оскаржуване рішення (ухвала) переглядатиметься судом касаційної інстанції по суті. У доповіді суддя-доповідач викладає, які обставини справи слід з’ясувати для прийняття відповідного рішення судом касаційної інстанції. Вирішуючи питання про склад осіб, які братимуть участь у розгляді справи касаційним судом, суддя-доповідач повинен виходи­ти із визначених меж оскарження та з доцільності участі у справі за­значених суб’єктів.

При характеристиці ролі судді-доповідача вбачаються логічними твердження Л. Ф. Лесницької про те, що існуючий порядок у ряді ви­падків приводить до підміни колегіального розгляду скарги на рішен­ня, що набрало законної сили. Мова йде про одноособове вирішення суддею-доповідачем питання про наявність чи відсутність підстав для скасування чи зміни судового рішення^[18].

Разом з тим у ст. 332 ЦПК містяться певні юридично-технічні не­точності та невідповідності. Згідно із ч. 1 ст. 332 ЦПК попередній розгляд справи має бути проведений у нарадчій кімнаті, а ч. 2 ст. 332 ЦПК передбачає проведення попереднього розгляду у формі судового засідання.

Судове засідання є процесуальною формою судового розгляду, а нарадча кімната та прийняття рішення в нарадчій кімнаті — частина судового засідання. Тому, на наш погляд, вимоги частин 1 та 2 ст. 332 ЦПК є очевидною неузгодженістю щодо умов та процедур проведення попереднього розгляду справи касаційним судом.

Попередній розгляд справи як окрема процедура касаційного про­вадження спрямований на з’ясування всіх необхідних обставин для правильного висновку про законність оскаржуваного рішення. Поперед­ній розгляд справи проводиться у формі судового засідання без участі заінтересованих осіб колегією у складі трьох суддів. На особливість по­переднього розгляду справи як окремої процедури, яка притаманна лише касаційному провадженню, вказує В. І. Тертишніков^[19].

Проведення судового засідання у нарадчій кімнаті саме по собі викликає певні заперечення, оскільки функціональне призначення на- радчої кімнати зводиться до ухвалення рішення (ухвали) судом. Стат­тя 195 ЦПК закріплює правило про те, що нарадчою кімнатою має бути спеціально обладнане для прийняття судових рішень приміщення, а не для проведення судових засідань.

Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК у попередньому розгляді касаційний суд відхиляє касаційну скаргу та залишає оскаржуване рішення без змін за відсутності підстав для скасування судового рішення чи скасо­вує судове рішення за наявності підстав для обов’язкового скасування судового рішення незалежно від доводів касаційної скарги без прове­дення розгляду справи. Висновок щодо визначення підстав для задо­волення касаційної скарги чи залишення в силі судового рішення ґрунтується на доповіді судді-доповідача після вивчення ним цивільної справи. Зазначена норма, як і цивільне процесуальне законодавство в цілому, не визначає перелік підстав, які тягнуть за собою обов’язкове скасування судового рішення. На наш погляд, виходячи із змісту ч. 3 ст. 335 ЦПК, такими підставами є порушення судами норм права в тих випадках, коли касаційний суд може зробити висновок без урахування пояснень учасників спірних процесуальних правовідносин та розгляду справи в порядку ст. 333 ЦПК.

Частина 5 ст. 332 ЦПК передбачає випадки призначення справи до судового розгляду. Справа призначається до розгляду і в тому випадку, якщо хоч один суддя із складу суду дійшов такого висновку.

У касаційному порядку справа розглядається колегією у складі п’яти суддів без повідомлення осіб, які беруть участь у справі. У зв’язку з цим необхідно зазначити, що в раніше діючому цивільному процесу­альному законодавстві закріплювалось правило, що розгляд справи судом касаційної інстанції відбувався колегією у складі 2/3 палати. На нашу думку, таке положення законодавства піддавалось справедливій критиці в юридичній літературі^[20], оскільки розгляд справи в касаційно­му порядку меншим складом суду сприятиме більш оперативному розгляду справи судом касаційної інстанції.

У разі необхідності особи, які брали участь у справі, можуть бути викликані для надання пояснень у справі. У цілому порядок судового розгляду в касаційному суді суттєво відрізняється від розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій, де заінтересована особа по­переджається про час та місце розгляду справи. Розгляд справи в судах першої чи апеляційної інстанції за відсутності таких осіб, яких не було повідомлено про час та місце розгляду справи, є безумовною підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий роз­гляд.

У суді касаційної інстанції справа розглядається, за загальним правилом, без повідомлення осіб, які беруть участь у справі. Частина 1 ст. 333 ЦПК передбачає, що зазначені особи можуть бути викликані в судове засідання касаційного суду для надання пояснень у справі в разі необхідності. Проте цивільне процесуальне законодавство не визначає переліку таких випадків. На наш погляд, обмеження для осіб, що беруть участь у справі, на участь у розгляді справи касаційним судом мають обґрунтований характер. Виходячи з цього не можна по­годитися з думкою окремих науковців про необхідність закріплення на законодавчому рівні положення, згідно з яким кожний етап перевірки законності судового рішення, що набрало законної сили, має здійсню­ватись у судовому засіданні із заслуховуванням позицій осіб, які беруть участь у справі^[21].

Обмеження щодо участі в суді касаційної інстанції осіб, які брали участь у справі, можуть бути предметом критики з точки зору обме­ження доступу до суду або полеміки щодо доцільності змін у ч. 1 ст. 333 ЦПК. На відміну від точки зору Я. Зейкана^[22], ми вважаємо, що існуючі правила щодо участі у касаційному провадженні осіб, що брали участь у справі, не можна визнати обмеженням доступу до суду. При цьому ми виходимо з вимог Конвенції про захист прав людини і основопо­ложних свобод та практики Європейського суду з прав людини. Так, у справахМонелля проти Швеції (рішення від 22 лютого 1984 р.) та Моріс проти Швеції (рішення від 2 березня 1987 р.) перед судом по­стало питання про можливість відступу від принципу відкритого розгляду справи, на якому особа може бути присутньою і відстоювати свої позиції, з урахуванням особливості національного процесуально­го права.

Суд постановив, що якщо розгляд у суді першої інстанції був глас­ним, відсутність участі особи в судах вищих інстанцій може бути ви­правдана особливостями процедури. Якщо скарга зачіпає виключно питання права, а не факту, то, на думку Суду, вимоги гласного розгля­ду є дотриманими і тоді, коли заявнику не була надана можливість особисто бути заслуханим у касаційному суді^[23].

Прийняття касаційним судом рішення без усного розгляду існує і в окремих країнах СНД. Наприклад, згідно з практикою Касаційної па­лати Верховного суду Грузії касаційний суд застосовує це право й у випадках порушення матеріальних та процесуальних норм чи вине­сення рішення без порушення цих норм. Це має бути настільки оче­видно, що відсутня необхідність у розгляді цього питання за участю сторін. Необхідно відмітити і ту обставину, що рішення без усного розгляду справи ухвалюється не одноособово суддею касаційного суду, а повним складом касаційної палати з трьох суддів^[24].

Після відкриття судового засідання головуючим суддя-доповідач доповідає зміст оскаржуваного рішення та доводи касаційної скарги. Якщо в судовому засіданні присутні особи, які беруть участь у справі, вони дають пояснення в порядку, визначеному ч. 4 ст. 333 ЦПК. Зазна­чена норма не передбачає можливості дачі пояснень особами, віднос­но яких суд вирішив питання про їх права й обов’ язки та котрі не на­лежать до кола осіб, які беруть участь у справі. Вважаємо, що останні повинні мати право давати пояснення в засіданні суду касаційної ін­станції як суб’єкти права на касаційне оскарження. Проте особливість касаційного провадження в частині обмеження участі при розгляді справи осіб, що беруть участь у справі, є однією з відмінних рис ві­тчизняної касації. Тому, як зазначалося, така обставина не є порушен­ням принципу, згідно із змістом якого учасники процесу мають право не лише бути вислуханими, а й бути почутими судом.

Можливість для осіб, які беруть участь у справі, наведення в суді касаційної інстанції тільки тих доводів у своїх поясненнях, які стосу­ються підстав касаційного розгляду справи, обумовлюється межами та підставами касаційного оскарження. Якщо особа бажає доповнити по суті чи змінити вимоги касаційної скарги, то вона вправі виконати такі дії протягом строку на касаційне оскарження відповідно до ст. 330 ЦПК. На етапі розгляду справи судом касаційної інстанції особа не наді­лена можливостями вчиняти дії, визначені у ст. 330 ЦПК. При дачі своїх пояснень у судовому засіданні під час розгляду справи осо­ба вправі давати пояснення з обмеженнями, визначеними у ч. 5 ст. 333 ЦПК.

За необхідності суд може оголосити перерву в розгляді справи або відкласти її розгляд. Зазначені процесуальні дії проводяться судом за правилами їх вчинення в суді першої інстанції. Оскільки норми, що регулюють касаційне провадження, не передбачають наслідків неявки до судового засідання заінтересованих осіб, викликаних у порядку ч. 1 ст. 333 ЦПК, то суд касаційної інстанції вправі відкласти розгляд справи. У випадку повторної неявки таких осіб у судове засідання касаційний суд вправі розглянути справу за наявними матеріалами або, за наявності підстав, скасувати оскаржуване рішення та залишити за­яву без розгляду на підставі того, що належним чином повідомлений позивач повторно не з’ явився в судове засідання без поважних причин або повторно не повідомив про причини неявки, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності.

Особливість прояву цивільного процесуального права в касаційно­му провадженні відбивається у тому, що право розпорядження права­ми щодо ліквідації спору належить сторонам незалежно від того, хто з них є ініціатором звернення до касаційного суду. Порядок та наслід­ки вчинення сторонами вказаних дій регламентуються відповідними нормами провадження по справі у суді першої інстанції (статті 174, 175, 205 ЦПК). У разі задоволення судом заяв про відмову від позову та про затвердження мирової угоди слід враховувати те, що затвердження судом мирової угоди як форма вирішення спору є спрощеною процесу­альною процедурою, в якій не передбачено обов’ язку доказування та оцінки доказів. Відповідно до статей 31 та 175 ЦПК сторони мають право на укладання мирової угоди на будь-якій стадії процесу. Заява про укладення мирової угоди між сторонами долучається до справи. До за­твердження мирової угоди між сторонами суд роз’яснює їм наслідки відповідних процесуальних дій. Про затвердження мирової угоди суд постановляє ухвалу, якою одночасно закриває провадження у справі. Суд при закритті провадження у справі за вказаними підставами лише має перевірити, чи не порушує норм законодавства реалізація сторонами вказаних диспозитивних прав та чи не зачіпає їх реалізація прав та обов’язків осіб, які не були залучені до розгляду справи^[25].

Цивільне процесуальне законодавство не закріплює право відпо­відача при перегляді рішення (ухвали) судом касаційної інстанції ви­знати позов. Це обумовлюється тим, що касаційний суд не розглядає спір по суті, а переглядає винесені за результатами розгляду справи рішення чи ухвали.

У юридичній літературі пропонується обмежити позивача в реалі­зації окремих процесуальних прав на стадії нового розгляду справи після скасування рішення судом касаційної інстанції (надавати докази, змінювати предмет чи підстави позову)^[26]. Вважаємо, що реалізація в цивільному процесуальному законодавстві такої пропозиції не повин­на бути безмежною, а можлива з урахуванням висновків і мотивів суду касаційної інстанції, з яких скасоване рішення.

Діяльність касаційного суду спрямована на забезпечення законно­сті рішень суду першої та апеляційної інстанцій, на виправлення судо­вих помилок, які вплинули на правосудність судового рішення. Закон­ність судового рішення полягає як у дотриманні судом при винесенні рішення або ухвали норм матеріального та процесуального права, так і в належному тлумаченні норм права.

Після розгляду справи суд касаційної інстанції оголошує про при­йняте рішення (ухвалу) особам, які беруть участь у справі. Рішення і ухвала суду касаційної інстанції набирають законної сили з моменту їх оголошення. З цього ж моменту скасовані рішення та ухвали суду першої або апеляційної інстанції втрачають законну силу. Після за­кінчення касаційного провадження справа протягом десяти днів по­вертається до суду, який її розглядав.