§ 3. Підготовка справи до розгляду в суді касаційної інстанції та її розгляд

Під правом касаційного оскарження слід розуміти передбачену цивільним процесуальним законодавством можливість для певних суб’єктів цивільних процесуальних правовідносин оскаржити в каса­ційному порядку рішення або ухвалу місцевого чи апеляційного суду повністю або частково в передбачений для цього строк.

Стаття 325 ЦПК право оскаржити у касаційному порядку рішення і ухвали суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному по­рядку, а також рішення і ухвали апеляційного суду надає сторонам, третім особам, їх представникам за наявності певних умов та іншим особам, які беруть участь у справі, а також особам, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов’язки. Поряд з цим таке право надано прокурору при виконанні ним конституційної функції представництва інтересів громадянина або держави в суді, Упов­новаженому Верховної Ради України з прав людини, органам державної влади або органам місцевого самоврядування та іншим органам і особам, які захищають у процесі чужий інтерес за умови участі вказаних суб’єктів при розгляді цивільної справи судом першої інстанції. Право касаційно­го оскарження судових рішень вправі реалізувати також заявники та заінтересовані особи у справах окремого провадження.

В юридичній літературі відзначається, що залучені або допущені до процесу сторони та інші особи вправі оскаржувати в касаційному порядку рішення незалежно від участі в судовому розгляді. Правом оскарження користуються також правонаступники, якщо у спірному правовідношенні допускається правонаступництво і воно настало до набрання судовим рішенням законної сили.

Законним представникам для подання касаційної скарги спеціаль­них повноважень не потрібно. Вони можуть учиняти від імені осіб, котрих представляють, будь-які процесуальні дії, право на вчинення яких належить їм, не маючи при цьому закріплених у довіреності пов- новажень¹. Законні представники самостійно вирішують питання про подання касаційної скарги з урахуванням інтересів осіб, яких вони представляють.

Судовий представник (адвокат, юрисконсульт тощо) вправі подати касаційну скаргу на тих же умовах, що існують при поданні апеляційної скарги. Інакше кажучи, закон наділяє судових представників правом подання касаційних скарг за умови, що вони мають таке повноваження від своїх довірителів. Таким чином, підставою для подання касаційної скарги судовим представником є довіреність чи інший документ, в яко­му обумовлено право представника оскаржити судову постанову.

У цілому позиція авторів щодо кола суб’єктів касаційного оскар­ження та характеристики правового становища кожного з них під час реалізації оскарження збігається з положенням щодо визначення та правового становища суб’єктів апеляційного провадження. Це стосу­ється й доцільності наділення таким правом осіб, які не брали участі у справі за умови, якщо суд вирішив питання про їх права та обов’ язки. Подібні випадки знаходять відображення в юридичній літературі^[11].

До основних проблем суб’єктного складу касаційного оскарження слід віднести дискусійні питання оскарження судового рішення про­курором та особами, які не брали участі в розгляді справи за умови вирішення судом у рішенні питання про їх права й обов’язки.

Також вважаємо за доцільне додатково обґрунтувати необхідність обмеження касаційного оскарження судових рішень із боку прокурора у випадку оскарження судових актів по тих справах, де він не брав участь як суб’єкт цивільних процесуальних правовідносин у судах першої та апеляційної інстанцій. Аналіз статистичних даних Генераль­ної прокуратури України свідчить про те, що впродовж 2008 р. поса­довими особами прокуратури України було подано 165 касаційних скарг по справах, де прокурор не брав участь, і лише 116 скарг було подано посадовими особами органів прокуратури по цивільних спра­вах, котрі розглядалися з їх участю. У 2009 р. 253 касаційні скарги прокурором було подано по справах, що відкриті не за позовами про­курора і 125 касаційних скарг — по тих справах, що відкриті за позо­вами прокурора. Такі дані свідчать про те, що в більшості випадків оскарження прокурором судового рішення по цивільних справах від­бувається по тих справах, де вказана посадова особа не брала участі в судах попередніх інстанцій як суб’єкт цивільного процесуального права, що є порушенням принципу диспозитивності цивільного про­цесуального права. Водночас слід зазначити, що така «активна» роль прокурора в касаційному провадженні є рудиментом наглядової функ­ції прокуратури, яка існувала за радянських часів.

Протилежну позицію займають М. М. Бородін та М. В. Руденко, які не вважають таку форму участі прокурора в цивільному судочинстві порушенням принципу диспозитивності цивільного процесуального права^[12]. За необхідність суттєвого розширення можливості втручання прокурора у будь-яку стадію процесу виступає і Р. Гапєєв^[13].

На сторінках юридичної літератури вказується на непоодинокі ви­падки оскарження прокурором судових рішень в апеляційному та ка­саційному порядках без належних для того підстав. При касаційному оскарженні посадові особи прокуратури концентрують свою увагу насамперед на Законі України «Про прокуратуру» без урахування того, що судовий процес (у тому числі правовий статус та права учасників процесу, а також можливість стати такими) регламентується відповід­ними процесуальними кодексами^[14].

Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної ін­станції. Наявність у її змісті ім’я (найменування) особи, яка подає скаргу, та її місця проживання або місцезнаходження, а також ім’я (на­йменування) осіб, які беруть участь у справі, їх місця проживання або місцезнаходження обумовлюється визначенням належного суб’єкта оскарження та кола осіб, які беруть участь у справі. Посилання у скар­зі на рішення (ухвалу), що оскаржується, необхідне для правильного з’ясування об’єкта оскарження. Неправильність застосування судом норм матеріального права обумовлюється незастосуванням або нена­лежним застосуванням норм матеріального права, а порушення норм процесуального права — незастосуванням процесуальних норм, що стало причиною винесення незаконного рішення. Д. Д. Луспеник та

Н. Ю. Сакара обґрунтовано пропонують внести зміни до ст. 326 ЦПК щодо змісту касаційної скарги, оскільки у вказаному документі особа зобов’язана не лише зазначати, у чому полягає суттєве порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права, а й обґрунтувати з наведенням відповідних матеріалів (статис­тична інформація, рішення судів, з яких вбачається неоднакове засто­сування відповідного закону, та ін.), що касаційна скарга має бути допущена до розгляду судом касаційної інстанції^[15].

У клопотанні, передбаченому п. 6 ч. 2 ст. 326 ЦПК, особа, яка подає касаційну скаргу, вимагає вирішити питання про скасування судового рішення (ухвали) з направленням справи на новий розгляд, з ухвален­ням нового рішення тощо. Разом з цим особа може заявити клопотан­ня про поновлення строку на касаційне оскарження та про зупинення виконання рішення (ухвали), що оскаржується. У касаційній скарзі також зазначається перелік письмових матеріалів, що додається до скарги.

У випадку подання скарги представником особи, що незадоволена судовим рішенням, до касаційної скарги має бути додана довіреність або інший документ, що посвідчує повноваження представника. Зміст ч. 4 ст. 326 ЦПК дозволяє зробити висновок про те, що вказані доку­менти мають додаватись до скарги незалежно від того, чи містяться вони в матеріалах цивільної справи, яка є предметом розгляду суду касаційної інстанції. Таке положення правової норми обґрунтовується тим, що при надходженні касаційної скарги суддя-доповідач не має можливості здійснити висновок про те, чи належна особа її підписала, оскільки касаційна скарга отримується судом касаційної інстанції без матеріалів цивільної справи. Остання, відповідно до ст. 328 ЦПК, ви- требовується суддею-доповідачем при оформленні касаційної скарги відповідно до вимог ст. 326 ЦПК.

Частина 5 ст. 326 ЦПК як вимогу до змісту містить обов’язкове подання касаційної скарги з копіями відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі. Аналогічна вимога встановлена цією нормою стосовно копій матеріалів, що додані до касаційної скарги, а також відносно копій оскаржуваних рішень (ухвал) судів першої та апеляцій­ної інстанцій.

Виходячи із змісту лише касаційної скарги, неможливо зробити висновок про наявність порушень судом при винесенні оскаржуваних рішень (ухвал) норм матеріального чи процесуального права. Тому при надходженні справи суддя-доповідач перевіряє відповідність скарги виключно вимогам ст. 326 ЦПК. Одночасно із вирішенням питання про прийняття касаційної скарги до розгляду суддя-доповідач у разі задоволення заявленого особою клопотання зупиняє виконання рішен­ня (ухвали), що оскаржується. У разі позитивного вирішення остан­нього виконання судового акта зупиняється на час розгляду справи судом касаційної інстанції, а при наступному скасуванні рішення (ухвали) і направленні цивільної справи на новий розгляд — до вирі­шення справи по суті.

Обов’язковою передумовою подання касаційної скарги є сплата особою, яка подає скаргу, необхідної суми судового збору та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. Невиконання цих умов тягне за собою винесення суддею-доповідачем ухвали про залишення позовної заяви без руху із наданням терміну для сплати вказаних платежів. При своєчасній сплаті останніх касаційна скарга вважається поданою в день первісного її подання. При їх несплаті скарга повертається особі судовою ухвалою, однак повернення каса­ційної скарги не перешкоджає повторному зверненню до касаційного суду за умови дотримання передбачених процесуальним законом стро­ків на касаційне оскарження або поновлення цих строків судом каса­ційної інстанції. Якщо відповідно до законодавства особу звільнено від сплати судових витрат, до скарги необхідно додавати також доку­менти, якими це підтверджується.

Визначені у процесуальному законодавстві вимоги щодо форми і змісту касаційної скарги мають юридичне значення. У цивільному процесі, який ґрунтується на засадах змагальності та диспозитивності, набуває особливого значення зміст касаційної скарги, оскільки саме в межах зазначеного документа суд касаційної інстанції перевірятиме правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального або процесуального права. Їх недодержання тягне на­стання процесуальних наслідків, передбачених ст. 121 ЦПК, які є об­меженими та розширеному тлумаченню не підлягають. Наприклад, особу не можна обмежити в реалізації права на касаційне оскарження з підстав, визначених у ст. 121 ЦПК, з приводу подання касаційної скарги російською мовою. Це суперечить ст. 10 Конституції України, відповідно до ч. 3 якої в нашій країні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України. Крім того, у нормах ЦПК забезпечено право осіб, що беруть участь у справі й не володіють мовою, якою провадиться судочинство, робити заяви, давати пояснення і показання, виступати в суді та заявляти клопотання рідною мовою, а також користуватися послугами перекладача^[16].

Як бачимо, вимоги процесуального законодавства щодо юридич­ного значення форми та змісту касаційної скарги потребують значної майстерності юристів при підготовці таких документів. З огляду на це варта уваги точка зору М. Сірого, котрий з метою забезпечення квалі­фікованої підготовки обґрунтувань касаційного оскарження пропонує користуватися поширеною у світовій практиці моделлю, згідно з якою можливість виступати в касаційному суді й готувати обґрунтування касаційного оскарження надається виключно висококваліфікованим адвокатам, у тому числі тим, що мають наукові звання й ступені та працюють у сфері юридичної науки^[17].