§ 4. Закінчення розгляду справи без ухвалення судового рішення

При розгляді цивільних справ можуть виникнути і такі обставини, які створюють неможливість або недоцільність подальшого розгляду справи по суті і ухвалення у справі судового рішення. У таких випад­ках справа закінчується в суді без винесення судового рішення шляхом її закриття або залишення без розгляду.

Закриття провадження у справі — це форма закінчення цивільної справи без винесення судового рішення, наслідком якої є за загальним правилом неможливість повторного звернення до суду з тотожним по­зовом. Ця форма закінчення цивільних справ застосовується у випад­ках, коли суд незаконно прийняв справу до свого провадження або коли продовження процесу стає явно неможливим або недоцільним.

Процес у справі вважається таким, що виник незаконно, якщо від­повідно до ст. 122 ЦПК суддя помилково не відмовив у відкритті про­вадження у справі. Ці підстави для закриття провадження у справі мають, як правило, допроцесуальний характер. Вони пов’язані з від­сутністю у заінтересованої особи права на звернення до суду і з по­милкою судді, який неправильно відкрив провадження у справі.

Незаконність виникнення процесу може виявитися в тому, що до провадження суду прийнята справа, яка не підлягає розгляду в поряд­ку цивільного судочинства (п. 1 ст. 205 ЦПК). Указана підстава вклю­чає в себе перш за все випадки, коли справа не віднесена до юрисдик­ції загальних судів, а також випадки звернення до суду з вимогою, яка не підлягає правовому захисту. Крім того, справа не підлягає розгля­дові в суді у випадку відсутності у позивача або відповідача процесу­альної правоздатності.

Відповідно до п. 2 ст. 205 ЦПК суд закриває провадження у справі, якщо є такі, що набрали законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі у зв’язку з відмовою позивача від по­зову або укладенням мирової угоди сторін, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. У даному випадку процес також виник незакон­но і внаслідок цього справа підлягає закриттю. Закриття провадження у справі на цій підставі можливе лише при наявності всіх трьох еле­ментів, а саме, якщо збігаються сторони, предмет і підстави позовів. Зміна хоча б одного з них не дає тотожності позовів і не перешкоджає заінтересованим особам звертатися до суду з позовом.

Провадження у справі має бути закрито, оскільки виникло неза­конно, якщо є рішення третейського суду, прийняте в межах його компетенції, з приводу спору між тими ж сторонами, про той же пред­мет і з тих же підстав, за винятком випадків, коли суд відмовив у ви­дачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду або повернув справу на новий розгляд до третейського суду, який ухвалив рішення, але розгляд справи у тому самому третейському суді виявився неможливим (п. 5 ст. 205 ЦПК). Заінтересовані особи можуть обирати різні форми захисту своїх суб’єктивних прав. Однак вибір однієї з форм захисту позбавляє заінтересовану особу можливості по­вторно звертатися до суду. І якщо суддя помилково порушив справу, то справа підлягає закриттю провадження у будь-якій стадії процесу. Рі­шення третейського суду за своїми властивостями прирівнюється до рішення загального суду і може бути виконане у примусовому поряд­ку на підставі виконавчого листа, виданого загальним судом.

До підстав закриття провадження у справі належать смерть фізич­ної особи, яка була однією зі сторін у справі, за умови, що спірні пра­вовідносини не допускають правонаступництва, а також ліквідація юридичної особи, яка була однією із сторін у справі (пп 6, 7 ст. 205 ЦПК). У цьому випадку процес у справі виник правильно, у судді не було підстав відмовляти у відкритті провадження у справі, однак вна­слідок смерті однієї зі сторін, з особою якої пов’язані права і обов’язки у спірних правовідносинах, подальше продовження процесу стає не­можливим. Неможливо також розглядати справу і у випадку ліквідації юридичної особи, оскільки після ліквідації правонаступництво не­можливе.

Окрему групу підстав складають обставини, які тягнуть за собою закриття провадження у справі у зв’язку з тим, що подальше продов­ження процесу стає недоцільним. Ці обставини пов’язані з розпоряд­чими діями сторін: відмовою позивача від позову і укладенням сторо­нами мирової угоди (пп. 3, 4 ст. 205 ЦПК). Право закрити провадження у справі на цих підставах настає лише після того, як суд прийме відмову позивача від позову або затвердить мирову угоду сторін.

Закриття провадження у справі оформляється мотивованою ухва­лою, яка постановляється судом в нарадчій кімнаті. Ухвала суду може бути оскаржена. Процесуальним наслідком закриття провадження у справі є те, що у разі закриття провадження у справі повторне звер­нення до суду з приводу спору між тими ж сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається, але наявність ухвали про закриття провадження у зв’язку з прийняттям відмови позивача від позову не позбавляє відповідача в цій справі права на звернення до суду за вирішенням цього спору (ст. 206 ЦПК). Крім того, якщо про­вадження у справі закривається з підстав того, що справа не віднесена до юрисдикції загальних судів, суд повинен повідомити заявникові, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.

Залишення заяви без розгляду — це форма закінчення цивільних справ без винесення судового рішення, наслідком якої є можливість повторного звернення до суду з тотожним позовом.

Підстави залишення заяви без розгляду зазначені у ст. 207 ЦПК. Перелік їх є вичерпним і поширеному тлумаченню не підлягає.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 207 ЦПК суд залишає заяву без розгляду, якщо заяву подано особою, яка не має цивільної процесуальної дієздат­ності. За загальним правилом цивільного судочинства до суду за захис­том свого права чи охоронюваного законом інтересу можуть звертатися тільки особи, які наділені цивільною процесуальною дієздатністю, тоб­то здатністю особисто здійснювати свої процесуальні права і нести обов’язки. Особисте звернення до суду процесуально недієздатної осо­би є недійсним з юридичної точки зору і не породжує для такої особи жодних процесуальних наслідків. Однак необхідно підкреслити, що таке звернення не стосується самого права на пред’явлення позову, яке збе­рігається за позивачем і може бути реалізоване його законним представ­ником. У даному випадку суддя відповідно до ст. 121 ЦПК повинен був повернути заяву, не порушуючи справу.

Залишення заяви без розгляду внаслідок того, що позивач є недіє­здатною особою, необхідно відрізняти від обов’язкового зупинення провадження у справі. Залишення заяви без розгляду на цій підставі може мати місце лише в тих випадках, коли дієздатність позивача втрачена ще до звернення його до суду і справа відкрита помилково, тому що суддя повинен був у цьому випадку повернути заяву. У тих випадках, коли дієздатність втрачена стороною вже під час проваджен­ня справи в суді, а справа була порушена правомірно, суд зобов’язаний зупинити провадження у справі до вступу у справу законного пред­ставника недієздатної особи.

Суд зобов’язаний залишити заяву без розгляду, якщо заява від іме­ні заінтересованої особи подана особою, яка не має повноважень на ведення справи (п. 2 ч. 1 ст. 207 ЦПК). Відповідно до ст. 38 ЦПК звер­татися до суду за захистом може як заінтересована особа особисто, так і через свого представника. Для реалізації цього права представником він повинен мати відповідні повноваження, які передбачені законом. Тому, якщо в судовому засіданні виявиться, що представник, який представляє інтереси позивача, не має від заінтересованої особи повно­важень на порушення і ведення справи від його імені в суді, така заява залишається без розгляду.

Суд залишає заяву без розгляду у разі, якщо належним чином по­відомлений позивач повторно не з’ явився в судове засідання, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності (п. 3 ч. 1 ст. 207 ЦПК).

Заява також повинна бути залишена без розгляду, якщо спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав розглядається в іншому суді (п. 4 ч. 1 ст. 207 ЦПК). Практично такі випадки можуть зустрічатися тоді, коли законом передбачена альтер­нативна територіальна підсудність, яка дає позивачу право вибору місця розгляду справи. Тому може виникнути можливість одночасного звернення позивача із заявою до різних судів.

У юридичній літературі висловлена досить обґрунтована думка про те, що за наявності такої підстави доцільніше було б закривати про­вадження у справі. Адже якщо заява знаходиться в провадженні одно­го суду і буде ним розглянута, це виключить можливість її розгляду в іншому суді.

Підставою залишення заяви без розгляду є також випадки, якщо між сторонами укладено договір про передачу даного спору на ви­рішення третейського суду і від відповідача надійшло до початку з’ ясування обставин у справі та перевірки їх доказами заперечення проти вирішення спору в суді (п. 6 ч. 1 ст. 207 ЦПК). Цивільне про­цесуальне законодавство передбачає множинність форм захисту цивільних прав. Відповідно до принципу диспозитивності заінтересо­вані особи можуть вільно вибирати юрисдикційний орган, до якого вони бажають звернутися за відповідним захистом у відповідності з його компетенцією по розгляду та вирішенню цивільних спорів. Тому цю підставу залишення заяви без розгляду суд може вжити тільки в тому випадку, коли розгляд справи не віднесено законом до виключної судової юрисдикції і якщо її розгляд може бути здійснений третейським судом.

Суд залишає заяву без розгляду також у випадках, якщо позивач подав заяву про залишення позову без розгляду (п. 5 ч. 1 ст. 207 ЦПК); особа, в інтересах якої в передбачених законом випадках відкрито про­вадження за заявою іншої особи, не підтримує заявлених вимог і від неї надійшла відповідна заява (п. 7 ч. 1 ст. 207 ЦПК); якщо позивач до закінчення розгляду справи покинув судове засідання і не подав до суду заяви про розгляд справи за його відсутності (п. 9 ч. 1 ст. 207 ЦПК). Зазначені дії позивача законодавець відносить до підстав за­лишення заяви без розгляду, оскільки вони свідчать про те, що заявник або особа, на захист прав і інтересів якої звернувся відповідний упо­вноважений законом суб’єкт права на звернення до суду, втратив інтер­ес до справи, яка розглядається.

Суд залишає заяву без розгляду також у випадку, якщо справу було порушено за заявою, поданою без додержання вимог, викладених у статтях 119 і 120 ЦПК, та не було сплачено судовий збір чи не було оплачено витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи і позивач не усунув цих недоліків у встановлений судом строк (п. 8 ч. 1 ст. 207 ЦПК). За загальним правилом з цих підстав суддя, не відкриваючи провадження у справі, повинен повернути заяву, але, якщо справа була помилково відкрита, суд повинен залишити заяву без роз­гляду.

Залишення заяви без розгляду процесуально оформляється моти­вованою ухвалою суду, яка виноситься в нарадчій кімнаті у вигляді окремого процесуального документа. Ухвала про залишення заяви без розгляду може бути оскаржена.

Після усунення умов, що були підставою для залишення заяви без розгляду, заінтересована особа має право знову звернутися до суду повторно (ч. 2 ст. 207 ЦПК).