Глава XIII ОРГАНИ ТА ОСОБИ, ЯКИМ ЗАКОНОМ НАДАНО ПРАВО ЗАХИЩАТИ ПРАВА, СВОБОДИ ТА ІНТЕРЕСИ ІНШИХ ОСІБ - § 2. Порядок порушення цивільної справи на захист прав, свобод та інтересів інших осіб
§ 2. Порядок порушення цивільної справи на захист прав, свобод та інтересів інших осіб
Право порушення цивільної справи на захист інших осіб або державних чи суспільних інтересів надано певним органам та особам у випадках, встановлених законом, про що зазначається в ч. 2 ст. 3,
ч. 1 ст. 45 ЦПК. У разі, якщо ці органи, в тому числі органи прокуратури, звертаються до суду в своїх інтересах як юридичної особи, таке звернення здійснюється відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК.
Здійснення прокуратурою представництва в суді інтересів громадянина або держави поставило ряд проблем процесуального характеру, а саме щодо юридичної природи цього представництва, оскільки деякі автори вважають, що становище прокурора в цивільному процесі нічим не відрізняється від процесуального становища сторони чи третьої особи, інші стверджують, що представництво прокуратурою інтересів держави чи громадянина в суді є одним із видів судового представництва.
Зазначені позиції щодо суті представництва прокурора в суді викликають заперечення з огляду на те, що підставою пред’явлення позову прокурором є порушення закону, яке зачіпає інтереси держави чи громадянина. Прокурор сам вирішує, звертатися йому до суду чи ні, в той час як представник діє в суді незалежно від свого розсуду, він уповноважений довіреністю (або законом) на виконання своїх функцій і в інтересах того, кого представляє. Усі види представництва в суді, які закріплені цивільно-процесуальним законодавством, передбачають в обов’язковому порядку правові відносини між представником і особою, яку він представляє. Прокурор же діє від імені державного органу — прокуратури, на яку законодавством покладені такі обов’язки. Для підтвердження своїх повноважень прокурору не потрібно надавати суду ніяких документів, довіреностей, оскільки він виконує обов’язки, надані йому законом.
Позивачем за позовом, пред’ явленим прокурором або іншим органом чи особою, які відповідно до ст. 45 ЦПК звернулися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересів, у всіх випадках є та особа, фізична чи юридична, на захист прав і законних інтересів яких особи заявили позов. У позовній заяві має бути вказана ця особа, суд зобов’язаний повідомити її про порушення процесу і можливість взяти в ньому участь як позивач. Тобто зазначені органи та особи не можуть взяти на себе роль позивача чи третьої особи із самостійними позовними вимогами.
Указані органи та особи користуються не тільки процесуальними правами сторони, а й несуть процесуальні обов’язки сторони у процесі. Це означає, що вони, перш ніж пред’явити позов, повинні з’ясувати деякі матеріально-правові і процесуальні питання, а не перекладати їх на суд, а саме: визначити осіб, які будуть виступати як позивач, відповідач у справі; заінтересованих у результаті вирішення справи осіб; предметну і юридичну юрисдикцію; коло доказів на підтвердження позову; відповідність позову формі та змісту, встановлених ЦПК, та ін.
Пред’являючи позов до суду в інтересах інших осіб, уповноважені на це органи та особи зобов’язані не тільки зазначити на порушення інтересів громадянина чи держави, а й послатися на конкретний закон, який ці інтереси охороняє.
Крім того, відповідно до законодавства Уповноважений Верховної Ради України з прав людини або прокурор бере участь у розгляді цивільних справ за їх заявами на захист інтересів держави або прав і законних інтересів громадян, які за станом здоров’я чи з інших поважних причин не можуть захистити свої права.
Це означає, що твердження в заяві про неможливість громадянина самостійно пред’явити позов може бути викликано обґрунтованою і достатньою для прийняття такої заяви до провадження суду умовою, яка підтверджена відповідними документами, доданими до заяви (медичним висновком про стан здоров’я заінтересованої особи, який виключає можливість її звернення до суду, копією свідоцтва про її народження, копією рішення суду про визнання цієї особи недієздатною та ін.).
Рішенням Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 р. по справі за № 3-рп/99 (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) зазначається, що саме розуміти під інтересами держави. Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме виявилося чи може виявитися порушення матеріальних чи інших інтересів держави, обґрунтовує в позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (абз. 4 п. 4 мотивувальної частини).
Право на порушення цивільної справи на захист прав, свобод та інтересів інших осіб може бути реалізоване лише в порядку, передбаченому цивільно-процесуальним законодавством, тобто шляхом пред’явлення позову (заяви). Така позовна заява може бути пред’явлена до суду за наявності певних передумов. Перш за все передумовою права на звернення до суду є пряме зазначення в законі про можливість подання заяви на захист прав, свобод та інтересів інших осіб або державних чи суспільних інтересів.
При прийнятті позовної заяви суддя повинен перевірити, яка саме норма права надає органам чи особам право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах. У разі відсутності такої норми права суддя відмовляє у прийнятті позовної заяви.
Реалізація права на пред’явлення позову органами та особами, які відповідно до ст. 45 ЦПК звернулися до суду в інтересах інших осіб або в державних чи суспільних інтересах, залежить також від наявності інших передумов, встановлених законом. Зокрема, до таких передумов належать:
а) предметна юрисдикція суду;
б) відсутність судового рішення або ухвали суду про закриття провадження у справі у зв’язку з відмовою позивача від позову або укладенням мирової угоди сторін у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, що набрали законної сили;
в) відсутність у провадженні цього чи іншого суду справи із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав;
г) відсутність рішення третейського суду, прийнятого в межах його компетенції, щодо спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, за винятком випадків, коли суд відмовив у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду або скасував рішення третейського суду і розгляд справи в тому ж третейському суді виявився неможливим.
Крім того, зазначені органи та особи зобов’язані дотримуватися порядку звернення до суду, який передбачає дотримання правил підсудності, вимог до форми та змісту позовної заяви (статті 108-117, 119 ЦПК).
Згідно з ч. 1 ст. 46 ЦПК органи та інші особи, які уповноважені законом на звернення до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересів, мають процесуальні права й обов’язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком права укладати мирову угоду. Це означає, що вони мають право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії з документів, долучених до справи, одержувати копії рішень, ухвал, брати участь у судових засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, ставити запитання іншим особам, які беруть участь у справі, а також свідкам, експертам, спеціалістам, заявляти клопотання та відводи, давати усні та письмові пояснення судові, подавати свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб, користуватися правовою допомогою, знайомитися з журналом судового засідання, знімати з нього копії та подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти, прослуховувати запис фіксування судового засідання технічними засобами, робити з нього копії, подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти, оскаржувати рішення і ухвали суду, користуватися іншими процесуальними правами, встановленими законом (статті 27, 219-221 ЦПК).
Крім зазначених прав та обов’язків, названі суб’єкти цивільного процесу мають право протягом усього часу розгляду справи змінити підставу або предмет позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитися від позову (ч. 2 ст. 31 ЦПК).
Відмінність органів та осіб, які звертаються до суду із заявами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб, у процесуальному плані від інших осіб, які беруть участь у справі, полягає у тому, що вони звільнені від оплати судового збору та інших судових витрат. Обов’язковість рішення суду за зверненням цих органів та осіб поширюється на особу, в інтересах якої порушено справу.
Наведене свідчить про те, що зазначені органи та особи виступають позивачем у процесуальному значенні, а носієм матеріальних прав є та особа, в інтересах якої порушено справу, яка й може розпорядитися належними їй матеріальними правами: укласти з відповідачем мирову угоду або до нього, наприклад, може бути заявлена зустрічна позовна заява. Тому зазначені особи та органи відповідачем за зустрічним позовом бути не можуть і вони не вправі укласти мирову угоду (ч. 1 ст. 46 ЦПК).
Слід зазначити, що органи та особи, які відповідно до ст. 45 ЦПК звернулися до суду в інтересах інших осіб, не зв’язані своєю позицією, яка викладена у позовній заяві, і позицією позивача, в інтересах якого пред’явлений позов. Тому, дійшовши висновку про безпідставність заявлених вимог, вони вправі відмовитися від позову повністю або частково. Разом з тим відмова цих органів та осіб від позову або зміна заявлених ними вимог не позбавляє особу, на захист прав, свобод та інтересів якої подано заяву, права вимагати від суду розгляду справи для вирішення вимоги у первісному обсязі (ч. 2 ст. 46 ЦПК).
Якщо ж особа, яка має цивільну процесуальну дієздатність і в інтересах якої подана заява, не підтримує заявлених вимог, суд залишає заяву без розгляду (ч. 3 ст. 46 та п. 7 ст. 207 ЦПК).
У разі, якщо органи та особи, які відповідно до ст. 45 ЦПК звернулися до суду в інтересах інших осіб, відмовилися від заявленого позову і проти цього не заперечує сам позивач, в інтересах якого пред’явлено позов, суд на підставі п. 3 ст. 205 ЦПК закриває провадження у справі у зв’язку з відмовою від позову.
Так, прокурор Подільського району м. Києва звернувся до суду з позовом в інтересах В-го Р. Р., В-кої А. П., державної нотаріальної контори про визнання договору дарування частини жилого будинку недійсним. У судовому засіданні прокурор подав заяву про закриття провадження у справі та відмову від позову, оскільки нотаріус внесла відповідні зміни до договору дарування. Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 03.04.2001 р. зазначена заява прокурора була задоволена, суд закрив провадження у справі на підставі статей 227, 228 ЦПК України 1963 р.
Ухвалою Верховного Суду України від 27.03.2003 р. ухвалу районного суду скасовано з направленням справи на новий розгляд в іншому складі суду. При цьому зазначається, що судом першої інстанції були порушені норми процесуального права, оскільки В-ий Р. Р. як особу, в інтересах якої подано позов, належним чином не було повідомлено про час та місце розгляду справи, він був позбавлений можливості реалізувати свої процесуальні права, зокрема брати участь у судовому засіданні, надавати свої доводи та клопотання тощо. Крім того, судом при винесенні ухвали порушено вимоги ч. 2 ст. 122 ЦПК, відповідно до якої відмова органів державного управління, профспілок, підприємств, установ, організацій і окремих громадян, що захищають права інших осіб, від поданої ними заяви чи зміни заявлених вимог не позбавляє особу, на захист прав і охоронюваних законом інтересів якої подано заяву, права вимагати від суду розгляду справи по суті[4].
Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про виконавче провадження» прокурор як учасник виконавчого провадження бере участь у виконавчому провадженні у випадку здійснення представництва інтересів громадянина або держави в суді та відкриття виконавчого провадження на підставі виконавчого документа за його заявою.