§ 2. Зміст валютного регулювання

Формою реалізації валютної політики держави є валютне регулю­вання. Під валютним регулюванням слід розуміти спеціальний право­вий режим реалізації валютних відносин, який передбачає комплекс заходів, що здійснюють уповноважені державні органи, спрямованих на організацію функціонування внутрішнього валютного ринку в дер­жаві та визначення порядку проведення валютних операцій.

Залежно від сфери здійснення слід вирізняти два рівня валютного регулювання: міжнародне та внутрішньодержавне. Міжнародне валют­не регулювання здійснюється міжнародними фінансово-кредитними організаціями (головним чином Міжнародним валютним фондом) з метою створення єдиного валютного простору, що забезпечує вільний обмін товарами та послугами у світовому економічному просторі. Цілями міжнародного валютного регулювання є стимулювання валют­ної стабільності, забезпечення механізму валютного регулювання у відносинах між державами та запобігання конкуруючого знецінення валют, а також встановлення системи багатосторонніх платежів за по­точними угодами між державами та скасування валютних обмежень, що перешкоджають росту світової торгівлі^[4].

Організація системи валютного регулювання передбачає певні цілі:

-   встановлення та реалізація певного порядку проведення операцій з валютними цінностями на внутрішньому валютному ринку, порядку переміщення валютних цінностей за кордон або на його територію з-за кордону та режиму здійснення іноземних інвестицій;

-    забезпечення і захист права власності на валютні цінності;

-    регламентація міжнародних розрахунків;

-    підтримання стабільного курсу національної валюти та націо­нального платіжного балансу;

-    забезпечення необхідного (інтеграційного або ізоляційного) ре­жиму взаємодії країни зі світовим валютним ринком^[5].

Побудова системи валютного регулювання передбачає врахування групи принципів, серед яких:

-    єдність і цілісність системи валютного регулювання, що забез­печується формуванням єдиної нормативно-правової бази, поширенням дії валютних обмежень на всій території держави, єдиним порядком проведення валютних операцій;

-   захист національної валюти України та забезпечення стабільнос­ті на внутрішньому валютному ринку;

-    стабільність, що передбачає незмінність окремих елементів сис­теми валютного регулювання, зокрема, валютних обмежень та поряд­ку проведення валютних операцій;

-    гнучкість — система валютного регулювання повинна коригува­тися залежно від стану внутрішнього валютного ринку, загального макроекономічного стану в країні та тенденцій розвитку світового валютного ринку;

-    стимулювання розвитку міжнародного економічного співробіт­ництва з метою поліпшення інвестиційного клімату в країні та вирів­нювання платіжного балансу.

оОновним елементом національної системи валютного регулюван­ня є валютні обмеження. Валютні обмеження слід розглядати як сис­тему державних заходів, спрямованих на встановлення порядку про­ведення валютних операцій. Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 р. «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» передбачає можливість використання валютних обмежень як засобу валютного регулювання: відповідно до п. 2 ст. 2 вказаного декрету «резиденти і нерезиденти мають право здійснювати валютні операції з урахуванням обмежень, встановлених цим декретом та ін­шими актами валютного законодавства України». При цьому викорис­товуються різні правові засоби: ліцензування валютних операцій, лі­мітування або заборона проведення окремих валютних операцій пев­ними суб’єктами валютних відносин.

Залежно від типу валютних операцій (поточних або операцій, пов’язаних з рухом капіталу) застосовується різний перелік валютних обмежень. У системі валютних обмежень, що діють в Україні, слід виокремити:

-    обмеження, пов’язані з ліцензуванням валютних операцій;

-    обмеження, що зумовлені встановленням порядку придбання іноземної валюти за дорученням і за рахунок резидентів на міжбанків- ському валютному ринку України з метою забезпечення виконання їх зобов’язань за зовнішньоекономічними контрактами;

-    обмеження, пов’язані з використанням іноземної валюти як за­собу платежу на території України;

-    обмеження, пов’язані зі встановленням обов’язкового продажу частини надходжень в іноземній валюті на користь резидентів — юри­дичних осіб;

-    обмеження, пов’язані зі встановленням порядку здійснення роз­рахунків в іноземній валюті;

-    обмеження, пов’язані з відкриттям та використанням валютних рахунків резидентами за межами України;

-    обмеження, пов’язані з відкриттям та використанням рахунків у національній валюті нерезидентами на території України;

-   обмеження, пов’язані з переміщенням готівкової національної та іноземної валюти фізичними особами та юридичними особами через митний кордон України.

Відповідно до ст. 1 Декрету Кабінету Міністрів України «Про сис­тему валютного регулювання і валютного контролю» до валютних операцій належать:

-    операції, пов’язані з переходом права власності на валютні цін­ності, що здійснюються між резидентами у валюті України;

-    операції, пов’язані з використанням валютних цінностей у між­народному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов’язань, предметом яких є валютні цінності;

-    операції, пов’язані з ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей.

Суб’єкти валютних відносин поділяються на дві групи: резидентів та нерезидентів. Резидентами є:

-    фізичні особи (громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства), які мають постійне місце проживання на території України, у тому числі ті, що тимчасово перебувають за кордоном;

-    юридичні особи, суб’єкти підприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо), з міс­цезнаходженням на території України, які здійснюють свою діяльність на підставі законів України;

-    дипломатичні, консульські, торговельні та інші офіційні пред­ставництва України за кордоном, які мають імунітет і дипломатичні привілеї, а також філії і представництва підприємств і організацій України за кордоном, що не здійснюють підприємницької діяльності.

Нерезидентами є:

-   фізичні особи (іноземні громадяни, громадяни України, особи без громадянства), які мають постійне місце проживання на території України, в тому числі ті, що тимчасово перебувають на території Укра­їни;

-     юридичні особи, суб’єкти підприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо), з міс­цезнаходженням за межами України, які створені й діють відповідно до законодавства іноземної держави, у тому числі юридичні особи та інші суб’єкти підприємницької діяльності з участю юридичних осіб та інших суб’єктів підприємницької діяльності України;

-    розташовані на території України іноземні дипломатичні, кон­сульські, торговельні та інші офіційні представництва, міжнародні організації та їх філії, що мають імунітет і дипломатичні привілеї, а також представництва інших організацій і фірм, які не здійснюють підприємницьку діяльність на основі законів України.

Резиденти і нерезиденти мають право бути власниками валютних цінностей, що знаходяться на території України. Резиденти мають право бути власниками також валютних цінностей, що знаходяться за межами України, крім випадків, передбачених законодавчими актами України.

З метою організації та здійснення валютного регулювання окремі державні органи наділяються відповідними повноваженнями у цій сфері. Такими органами в Україні є Національний банк України та Кабінет Міністрів України.

Відповідно до Закону України від 20 травня 1999 р. «Про Націо­нальний банк України» (п. 14 ст. 7) Національний банк України здій­снює відповідно до визначених спеціальним законом повноважень валютне регулювання, визначає порядок здійснення платежів в іно­земній валюті, організовує і здійснює валютний контроль за комер­ційними банками та іншими кредитними установами, які отримали ліцензію Національного банку на здійснення операцій з валютними цінностями.

Діяльність Національного банку України щодо операцій з валют­ними цінностями регламентується розділом VIII Закону «Про Націо­нальний банк України». Національний банк України діє як уповнова­жена державна установа при застосуванні законодавства України про валютне регулювання і валютний контроль.

до компетенції Національного банку України у сфері валютного регулювання належить:

1) видання нормативних актів щодо ведення валютних операцій;

2)  видача та відкликання ліцензій, здійснення контролю за діяль­ністю банків та інших установ, які отримали ліцензію Національного банку на здійснення операцій з валютними цінностями;

3)   встановлення лімітів відкритої валютної позиції для банків та інших установ, які купують та продають іноземну валюту.

Згідно з Декретом «Про систему валютного регулювання і валют­ного контролю» Національний банк:

-   здійснює валютну політику, виходячи з принципів загальної еко­номічної політики України^[6];

-    складає разом з Кабінетом Міністрів України платіжний баланс України;

-    контролює дотримання затвердженого Верховною Радою Украї­ни ліміту зовнішнього державного боргу України;

-    визначає у разі необхідності ліміти заборгованості в іноземній валюті уповноважених банків нерезидентам;

-    видає у межах, передбачених цим Декретом, обов’язкові для ви­конання нормативні акти щодо здійснення операцій на валютному ринку України;

-    установлює способи визначення і використання валютних (об­мінних) курсів іноземних валют, виражених у валюті України, курсів валютних цінностей, виражених в іноземній валюті або розрахункових (клірингових) одиницях;

-    установлює єдині форми обліку, звітності та документації про валютні операції, порядок контролю за їх достовірністю та своєчасним поданням;

-    забезпечує публікацію банківських звітів про власні операції та операції уповноважених банків.

Кабінет Міністрів України згідно з п. 2 ст. 11 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» у сфері валютного регулювання:

-   визначає і подає на затвердження до Верховної Ради України ліміт зовнішнього державного боргу України;

-    бере участь у складанні платіжного балансу України;

-   забезпечує виконання бюджетної та податкової політики України в частині, що стосується руху валютних цінностей;

-    забезпечує формування і виступає розпорядком Державного ва­лютного фонду України;

-    визначає порядок використання надходжень у міжнародних роз­рахункових (клірингових) одиницях, які використовуються у торго­вельному обороті з іноземними державами, а також у неконвертованих, які використовуються у неторговельному обороті з іноземними держа­вами на підставі положень міжнародних договорів України.