18.1. Плата за землю

В Україні здійснюється реорганізація організаційно-правового механізму регулювання земельних відносин з урахуванням того, що земля є тепер нерухомим майном. Насамперед враховується те, що земля є основним національним багатством, яке перебуває під особливою охороною держави, а також, що власність на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Під час використання землі у суспільстві виникають земельні відносини — суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.

Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об'єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у т. ч. на земельні частки (паї).

Земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. Земельні відносини, що виникають при використанні надр, лісів, вод, а також рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря, регулюються Земельним кодексом України, нормативно-правовими актами про надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря, якщо вони не суперечать законодавству.

Земельне законодавство включає цей земельний кодекс, інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин. Завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад і держави, раціонального використання та охорони земель.

Земельне законодавство базується на принципах:

1) поєднання використання землі як територіального базису держави, природного ресурсу та об'єктів земельного виробництва;

2) забезпечення рівних прав власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад і держави;

3) невтручання держави у здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом;

4) забезпечення раціонального використання та охорони земель;

5) забезпечення гарантій прав на землю і пріоритету вимог екологічної безпеки.

Земля в Україні є платною, тобто за її використання справляється плата: земельний податок; орендна плата, яка здійснюється з метою формування джерела коштів для фінансування заходів з раціонального використання та охорони земель, підвищення родючості ґрунтів, відшкодування витрат власників землі і землекористувачів, пов'язаних із господарюванням на землях гіршої якості, ведення земельного кадастру, здійснення землеустрою та моніторингу земель, проведення земельної реформи та розвитку інфраструктури населених пунктів. Це передбачено в Законі України "Про плату за землю", що визначає розміри та порядок плати за використання земельних ресурсів, а також напрями використання коштів, що надійшли від плати за землю, відповідальність платників та контроль за правильністю обчислення і справляння земельного податку.

Земельний податок, як один зі змішаних податків (сплачують і юридичними, і фізичними особами), — законодавчо врегульований обов'язковий платіж, що справляється з юридичних і фізичних осіб за використання земельних ділянок.

Суб'єктом плати за землю (платником) є власник землі і землекористувач, у т. ч. орендар, а розмір земельного податку не залежить від результатів господарської діяльності власників землі та землекористувачів.

Об'єктом плати за землю (ст. 5 Закону України "Про плату за землю") є земельна ділянка, яка перебуває у власності або користуванні, у т. ч. на умовах оренди. Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру, а орендної плати за земельну ділянку, яка перебуває у державній або комунальній власності, — договір оренди такої земельної ділянки.

Нарахування земельного податку громадянам провадиться державними податковими органами, які видають платникові до 15 липня поточного року платіжне повідомлення про сплату податку. Юридичні особи самостійно обчислюють суму земельного податку і щороку за станом на 1 січня і до 1 лютого подають дані відповідній державній податковій адміністрації. Розмір земельного податку не залежить від результатів господарської діяльності власників землі та землекористувачів.

Ставки податку. Ставки земельного податку з одного гектара сільськогосподарських угідь установлюються у відсотках від їхньої грошової оцінки в таких розмірах:

1) для ріллі, сіножатей та пасовищ — 0,1;

2) для багаторічних насаджень — 0,03.

Ставки земельного податку із земель у населених пунктах, грошову оцінку яких визначено, встановлюються у розмірі 1 % від їхньої грошової оцінки:

Розрахунок земельного податку за чисельністю населення

Групи населених пунктів з чисельністю населення, тис. осіб	Середня ставка податку, коп./кв. м	Коефіцієнт, що застосовується у містах Києві, Сімферополі, Севастополі та містах обласного підпорядкування
До 0,2	1,5	—
Від 0,2 до 1	2,1	—
Від 1 до 3	2,7	—
Від 3 до 10	3,0	—
Від 10 до 20	4,8	—
Від 20 до 50	7,5	1,2
Від 50 до 100	9,0	1,4
Від 100 до 250	10,5	1,6
Від 250 до 500	12,0	2,0
Від 500 до 1000	15,0	2,5
Від 1000 і більше	21,0	3,0

У населених пунктах, віднесених КМУ до курортних, до ставок земельного податку застосовуються коефіцієнти (у відсотках):

1) на південному узбережжі АРК — 3;

2) на південно-східному узбережжі АРК — 2,5;

3) на західному узбережжі АРК — 2,2;

4) на Чорноморському узбережжі Миколаївської, Одеської та Херсонської областей — 2;

б) у гірських та передгірних районах Закарпатської, Львівської, Івано-Франківської та Чернівецької областей — 2,3, крім населених пунктів, які Законом України "Про статус гірських населених пунктів України" віднесені до категорії гірських;

6) на узбережжі Азовського моря та в інших курортних місцевостях — 1,5.

Ставки земельного податку за земельними ділянками (за винятком сільськогосподарських угідь) диференціюють і затверджують відповідні сільські, селищні, міські ради із середніх ставок податку, функціонального використання та місцезнаходження земельної ділянки, але не вище ніж у два рази від середніх ставок податку з урахуванням коефіцієнтів, встановлених у ст. 7 Закону України "Про плату за землю".

При визначенні розміру податку за земельні ділянки, зайняті виробничими, культурно-побутовими, господарськими будівлями і спорудами, розміщеними на територіях та об'єктах історико-культурного призначення, що не пов'язані з функціональним призначенням цих об'єктів, застосовуються такі коефіцієнти до відповідного земельного податку:

а) міжнародного значення — 7,5;

б) загальнодержавного значення — 3,75;

в) місцевого значення — 1,5.

Податок за земельні ділянки, надані для Збройних сил України та інших військових формувань, створених відповідно до законодавства України, залізниць, гірничодобувних підприємств, а також за водойми, надані для виробництва рибної продукції, справляється у розмірі 25 % від суми земельного податку, обчисленого відповідно до ч. 1 та 2 ст. 7 Закону України "Про плату за землю".

Податок за земельні ділянки, надані для підприємств промисловості, транспорту, зв'язку та іншого призначення, справляється з розрахунку 5 % від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області.

Податок за земельні ділянки, надані для залізничного транспорту, для Збройних сил України та інших військових формувань, створених відповідно до законодавства України, справляється в розмірі 0,02 % від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області, крім земель військових сільськогосподарських підприємств.

У разі використання залізничним транспортом, ЗСУ та іншими військовими формуваннями, створеними відповідно до законодавства України, земель не за цільовим призначенням, податок справляється в розмірах, встановлених ч. 1 ст. 7 Закону України "Про плату за землю". Податок за земельні ділянки, надані на землях лісового фонду, справляється як складова плати за використання лісових ресурсів, що визначається лісовим законодавством.

Податок за земельні ділянки, що входять до складу земель лісового фонду і зайняті виробничими, культурно-побутовими, житловими будинками та господарськими будівлями і спорудами, справляється в розмірі 0,3 % від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області.

Платежі за землю зараховуються на спеціальні бюджетні рахунки бюджетів сільської, селищної, міської рад, на території яких знаходяться земельні ділянки.

За нецільове використання коштів, що надходять від земельного податку до відповідного бюджету, фінансовими органами нараховується штраф у розмірі 100 % використаних сум, які надходять до Державного бюджету України.

Від земельного податку звільняються:

1) заповідники, у т. ч. історико-культурні, національні природні парки, заказники (крім мисливських), регіональні ландшафтні парки, ботанічні сади, дендрологічні та зоологічні парки, пам'ятки природи, заповідні урочища та парки — пам'ятки садово-паркового мистецтва;

2) вітчизняні дослідні господарства науково-дослідних установ і навчальних закладів сільськогосподарського профілю та професійно-технічних училищ;

3) органи державної влади та органи місцевого самоврядування, органи прокуратури, заклади, установи та організації, які повністю утримуються за рахунок бюджету.

Платники земельного податку, а також орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності (крім громадян) самостійно обчислюють суму земельного податку та орендної плати щороку за станом на 1 січня і до 1 лютого поточного року подають відповідному органу Державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою центральним податковим органом, із розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій.

Платник податків має право подавати щомісячно нову звітну податкову декларацію, що не звільняє його від обов'язку подання податкової декларації до 1 лютого поточного року, у т. ч. і за нововідведені земельні ділянки, що не звільняє від обов'язку подання податкової декларації протягом місяця з дня виникнення права на нововідведену земельну ділянку, протягом 20 календарних днів місяця наступного за звітним.

Податкове зобов'язання щодо земельного податку, а також орендної плати за землі державної та комунальної власності, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за базовий податковий (звітний) період, який дорівнює календарному місяцю, щомісячно протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Земельний податок, а також орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності громадянами сплачується рівними частками до 15 серпня і 15 листопада.

Несплата земельного податку, а також орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності виробниками сільськогосподарської і рибної продукції та громадянами протягом року, іншими платниками — протягом півроку вважається систематичною і є підставою для припинення права користування земельними ділянками.

Грошова оцінка земельної ділянки проводиться Державним комітетом України із земельних ресурсів за методикою, затвердженою КМУ і щороку станом на 1 січня уточнюється на коефіцієнт індексації, порядок проведення якої затверджується КМУ.

За прострочення встановлених строків сплати податку (ст. 17 закону України) справляється пеня у розмірах, визначених ст. 17 Закону "Про порядок погашення...". її розмір за несвоєчасне внесення орендної плати передбачається у договорі оренди, проте він не може перевищувати ставки пені за несвоєчасну сплату земельного податку.

Посадові особи, винні в порушенні вимог законодавства щодо плати за землю, несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством (адміністративним і кримінальним). Контроль за правильністю обчислення і справляння земельного податку, а також орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності здійснюється органами Державної податкової служби.