Печать
PDF

Розділ ІІІ. Правові основи управління природокористуванням і охороною навколишнього природного середовища (екологічне управління) - § 5. Попереджувально-охоронні функції управління у сфері природокористування та охорони довкілля

Posted in Экологическое право - Екологічне право України (Гетьман, Шульга)

 

 

§ 5. Попереджувально-охоронні функції управління у сфері природокористування та охорони довкілля


Спостереження (моніторинг) за використанням природних ресурсів та охороною довкілля являє собою діяльність уповноважених держав­них органів виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів по спостереженню, збиранню, обробленню, передачі, збереженню та аналізу інформації про стан навколишнього природного середовища, прогнозування його змін та розробці науково обґрунтованих рекомен­дацій для прийняття рішень щодо запобігання негативним змінам стану довкілля та дотримання вимог екологічної безпеки.

Відповідно до «Положення про державну систему моніторингу довкілля», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 30 березня 1998 року1, яке визначає порядок здійснення моніторингу навколишнього природного середовища, моніторинг довкілля здійсню­ється Міністерством з питань надзвичайних ситуацій та у справах за­хисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, Міністер­ством охорони здоров’я України, Міністерством аграрної політики України, Державним комітетом лісового господарства України, Дер­жавним комітетом по водному господарству України, Державним ко­мітетом України із земельних ресурсів, Міністерством охорони навко­лишнього природного середовища України, Міністерством регіональ­ного розвитку та будівництва України, їх органами на місцях, а також підприємствами, установами та організаціями, що належать до сфери їх управління, які є суб’єктами системи моніторингу за загальнодер­жавною і регіональними (місцевими) програмами реалізації відповід­них природоохоронних заходів.

Державною цільовою екологічною програмою проведення моніто­рингу навколишнього природного середовища, затвердженою Постановою Кабінету Міністрів України 5 грудня 2007 року[17], метою якої є забезпечення єдиної державної системи моніторингу навколишнього природного середовища, створення єдиної мережі спостережень шля­хом здійснення певних заходів протягом 2008-2012 років, передбача­ється стратегія оцінки стану навколишнього природного середовища.

Екологічний контроль — це діяльність уповноважених державних органів виконавчої влади, метою здійснення якої є забезпечення до­держання вимог законодавства про охорону навколишнього природно­го середовища всіма державними органами, підприємствами, устано­вами та організаціями, незалежно від форм власності і підпорядкуван­ня, а також громадянами.

Залежно від системи органів, що здійснюють екологічний контроль, розрізняють такі види контролю: державний, відомчий, виробничий, громадський.

Державний екологічний контроль забезпечує додержання вимог екологічного законодавства всіма державними органами, підприєм­ствами, установами та організаціями незалежно від форм власності та відомчого підпорядкування і фізичними особами на всій території України. Його здійснюють центральні та місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.

Відомчий контроль здійснюється міністерствами і державними комітетами за додержанням вимог екологічного законодавства підпо­рядкованими їм підприємствами, установами й організаціями.

Здійснення виробничого контролю покладається на спеціальні під­розділи (відділи по охороні природи, природоохоронні лабораторії), що функціонують на відповідних промислових чи інших підприєм­ствах.

Громадський екологічний контроль відповідно до ст. 36 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» здій­снюється громадськими інспекторами охорони навколишнього при­родного середовища, які діють відповідно до «Положення про громад­ських інспекторів з охорони довкілля», затвердженого наказом Мін- екоресурсів України 27 лютого 2002 року[18]. Громадські екологічні інспек­тори співпрацюють з громадськими природоохоронними організаціями, що також наділені повноваженнями у сфері екологічного контролю, крім того, здійснюють свої повноваження за окремими напрямками (громадські мисливські інспектори, громадські інспектори рибоохорони).

Екологічний контроль можна також класифікувати за ресурсною спрямованістю.

Екологічна експертиза — це діяльність уповноважених державних органів виконавчої влади, еколого-експертних формувань та об’єднань громадян, що ґрунтується на міжгалузевому екологічному досліджен­ні, аналізі та оцінці передпроектних, проектних та інших матеріалів і об’єктів, реалізація чи дія яких може негативно впливати або впливає на стан навколишнього природного середовища та здоров’ я людей, спрямована на підготовку висновків про відповідність запланованої чи здійснюваної діяльності нормам і вимогам екологічного законодавства, забезпечення екологічної безпеки.

Об’єктами екологічної експертизи є проекти законодавчих та інших нормативно-правових актів, передпроектні, проектні матеріали, до­кументація по створенню нової техніки, технології, матеріалів, речо­вин, господарські рішення, продукція, системи й об’єкти, реалізація яких може призвести до порушення норм екологічної безпеки, нега­тивного впливу на стан навколишнього природного середовища. Еко­логічній експертизі можуть підлягати екологічно небезпечні діючі об’ єкти та комплекси, у тому числі військового та оборонного призна­чення, а також екологічні ситуації, що склалися в окремих населених пунктах і регіонах.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про екологічну експертизу» від 9 лютого 1995 року1 здійснюється державна, громадська та інші види екологічної експертизи. Висновок державної екологічної експер­тизи після затвердження спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природ­ного середовища є обов’ язковим для виконання. Висновки громадської та іншої екологічної експертизи мають рекомендаційний характер і можуть бути враховані органами, які здійснюють державну екологіч­ну експертизу, а також органами, що зацікавлені у реалізації проектних рішень або експлуатують відповідний об’єкт.

Для забезпечення раціонального використання природних ресурсів, захисту та охорони навколишнього природного середовища виникають нові функції управління. Екологічний аудит як досить нова функція управління — це документально оформлений системний процес пере­вірки, що включає збирання і об’ єктивне оцінювання доказів для встановлення відповідності певних видів діяльності, заходів, умов, системи управління навколишнім природним середовищем та інфор­мації з цих питань вимогам законодавства України про охорону навколишнього природного середовища, а також передача результатів такого процесу перевірки замовникові екологічного аудиту. Екологіч­ному аудиту властивий державний характер.

Відповідно до Закону України «Про екологічний аудит» від 24 червня 2004 року1 його об’ єктами є підприємства, установи та ор­ганізації, їх філії, представництва чи об’єднання, окремі виробництва, інші господарські об’єкти у цілому або щодо окремих видів їх діяль­ності, системи управління навколишнім природним середовищем, а також інші об’єкти, передбачені законом. Екологічний аудит в Укра­їні, який може бути як добровільним, так і примусовим, проводиться на підставі договору між замовником та виконавцем. Метою проведен­ня екологічного аудиту є забезпечення додержання законодавства про охорону навколишнього природного середовища в процесі виробничої та іншої господарської діяльності.

Екологічне страхування як функція управління та один з видів стра­хування полягає у страхуванні відповідальності суб’єктів господарю­вання (страхувальників), господарська діяльність яких становить підви­щену екологічну небезпеку, в разі заподіяння ними шкоди третім особам внаслідок забруднення навколишнього природного середовища та по­гіршення якості природних ресурсів. Підставою для виникнення стра­хових відносин є договір екологічного страхування, укладений між страховиком і страхувальником. Метою екологічного страхування є пов­ний або частковий захист майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі погіршення екологічної ситуації внаслідок техногенних ава­рій чи катастроф, що стало результатом заподіяння шкоди довкіллю.