15.3. Банківська таємниця в зарубіжних країнах

Враховуючи певні особливості нормативного регулювання інституту банківської таємниці в Україні, корисним є ознайом­лення з досвідом у цій сфері інших держав, особливо тих, де пра­вові системи грунтуються на принципах римського права.

Практично в усіх країнах відомості про рахунки та операції за ними становлять банківську таємницю. Це означає, що такі відо­мості можна одержати, як правило, тільки у разі порушення кри­мінальної справи. Розгляд цивільної справи в багатьох країнах не зумовлює для банку обов'язків надавати суду такі відомості, за ви­нятком випадків, коли банк сам є стороною по справі [3, 235].

Слід зазначити, що, незважаючи на досить значну норматив­но-юридичну практику багатьох держав, законодавче закріплення поняття банківської таємниці та її регулювання в кожній країні має свої особливості. Це зумовлено однією суттєвою причиною: банківська таємниця відбиває багатосторонні правові відносини: «банк — клієнт», «банк — банк», «клієнт і банк — держава». Ця багатосторонність не дає змоги юридично точно визначити та ко­дифікувати ці відносини в одному понятті.

Відповідно до Закону Швейцарії «Про банки і ощадні каси» до організацій, що зобов'язані зберігати банківську таємницю, належать: банки, приватні банкірські доми, ощадні каси, деякі фінансові компанії. Оскільки цей закон поширюється на всі кре­дитні організації, які діють у Швейцарії, то до цієї групи входять також іноземні філії та іноземні дочірні банки на території краї­ни. Зобов'язання відповідальних осіб щодо збереження банківської таємниці діє упродовж всього їх життя незалежно від зміни місця роботи [1, 26].

Ст. 57 закону Франції про банки містить формулювання про те, що професійна таємниця не може бути прихована від судо­вих органів, що провадять кримінальне слідство. Службовці бан­ку повинні давати свідчення певним представникам правоохо­ронних органів, проте коло таких представників є обмеженим. Зокрема, особа, яка проводить дізнання, має одержати спеціаль­не доручення судового слідчого. Податковим органам Франції закон дає значні права щодо вимоги від кредитних установ кон­кретних повідомлень. Відповідно до положень «Книги податко­вих процедур» фіскальні агенти можуть з метою здійснення по­даткового контролю одержувати довідки з торговельних книг, прибуткових та інших документів, у тому числі службових доку­ментів кредитної установи. Серед інших органів, що мають пра­во одержувати інформацію, що становить банківську таємницю, слід виділити митні органи, які на підставі ст. 65^і Митного ко­дексу можуть вимагати від кредитних установ не тільки відповід­ні довідки, а й вживати заходів щодо накладення арешту [2, 105].

Останнім часом у всіх європейських країнах активно прийма­ється спеціальне законодавство в сфері боротьби з «відмиванням» капіталів. Як зазначалося, це пов'язано з удосконаленням право­вого регулювання цих питань на міжнародному рівні. У зв'язку з цим основним зобов'язанням для кредитних установ та інших фінансових посередників є встановлення особистості своїх клієн­тів та особистості третіх осіб, на користь яких вони мають намір діяти. Крім того, кредитні установи повинні повідомляти спеці­альним адміністративним органам про суми, що викликають пі­дозру щодо проведення розрахунків, які можуть бути пов'язані з наркотиками чи іншими злочинними видами діяльності. Профе­сійна таємниця банкірів має обмеження, і в разі проведення бан­ком явно сумнівної операції без повідомлення про це компетент­них органів банк та його службовці можуть бути притягнуті до відповідальності.

Варто зауважити, що законодавство багатьох країн передба­чає не тільки наявність зобов'язань щодо збереження банківської таємниці, а й застосування певних санкцій за порушення поряд­ку використання інформації, що становить зміст цієї таємниці. При цьому основними санкціями є накладення досить високих штрафів та позбавлення свободи на певний строк.

Література

1.  Бубнов И. Л., Беляев А. Е. Правовое регулирование банковской тай­ни // Информационно-аналитическиє материальї // Научно-исследо-вательский институт ЦБ РФ. — М, 1997. — Вьт. 4(17).

2.  Гавальда К., Стуфле Ж. Банковское право. Учреждения. Счета. Опе-рации. Услуги. — М., 1996.

3.  Олейник О. М. Основьі банковского права. — М., 1997.