Розділ 15 Правові аспекти банківської таємниці
Комерційна та банківська таємниці як окремі правові інститути, що забезпечують порядок використання конфіденційної інформації
Правова регламентація банківської таємниці в Україні
Банківська таємниця в зарубіжних країнах
15.1. Комерційна та банківська таємниці як окремі правові інститути
Однією з основних проблем усіх сучасних економічних систем, що грунтуються на ринкових відносинах, є забезпечення та збереження їх учасниками конфіденційності інформації в сфері їх професійної діяльності, що в свою чергу становить зміст професійної та комерційної таємниці. Право конфіденційності комерційної діяльності — система юридичних норм, що регулюють майнові та немайнові відносини з приводу втілення комерційно цінної інформації в об'єктивні форми її отримання, зміни і використання. Необхідно також додати, що під комерційно цінною інформацією мається на увазі не тільки інформація, що має реальну цінність, а й та, що є цінною потенційно [1, 7].
Правового визначення професійної таємниці в законодавстві України не дається. Водночас професійну таємницю можна визначити як певний комплекс конфіденційної інформації, в тому числі тієї, що становить комерційну таємницю, яку за умови її нерозго-лошення одержує особа в результаті своєї професійної діяльності.
Комерційну таємницю можна визначити як торговельні, виробничі, науково-технічні або організаційні відомості, що є цінними з комерційної точки зору та пов'язані з господарською діяльністю власника інформації. Відповідно до ст. ЗО Закону України «Про підприємства в Україні» під комерційною таємницею підприємства маються на увазі відомості, пов 'язані з виробництвом, технологічною інформацією, управлінням, фінансами та іншою діяльністю підприємства, що не є державною таємницею, розголошення (передача, витік) яких може завдати шкоди його інтересам. З урахуванням наведеного визначення спинимося на понятті державної таємниці, оскільки без розуміння її основних критеріїв неможливо розглядати інші види таємниць, у тому числі банківську.
Основним законодавчим актом у сфері державної таємниці є Закон України «Про державну таємницю». Згідно зі ст. 1 цього Закону державна таємниця — це вид таємної інформації, що охоплює відомості у сфері оборони, економіки, зовнішніх відносин, державної безпеки і охорони правопорядку, розголошення яких може завдати шкоди життєво важливим інтересам України і які визнані у порядку, встановленому цим Законом, державною таємницею та підлягають охороні з боку держави.
У ст. 2 цього ж Закону прямо зазначено, що дія законодавства України про державну таємницю не поширюється на відносини, пов'язані з охороною комерційної чи банківської таємниці, іншої конфіденційної та таємної інформації, якщо остання одночасно не є державною таємницею.
Згідно з положеннями ст. ЗО Закону України «Про підприємства в Україні» склад і обсяг відомостей, що становлять комерційну таємницю, порядок їх захисту визначаються керівником підприємства. При цьому відомості, які не можуть становити комерційної таємниці, визначаються Кабінетом Міністрів України. У зв'язку з цим Кабінет Міністрів України прийняв постанову «Про перелік відомостей, що не становлять комерційної таємниці» за № 611 від 9 серпня 1993 р. Відповідно до цієї постанови комерційної таємниці не становлять:
— установчі документи, документи, що дозволяють займатися підприємницькою чи господарською діяльністю та її окремими видами;
— інформація за всіма встановленими формами державної звітності;
— дані, необхідні для перевірки обчислення і сплати Податків та інших обов'язкових платежів;
— відомості про кількість і склад працюючих, їхню заробітну плату в цілому та за професіями й посадами, а також наявність вільних робочих місць;
— документи про сплату податків і обов'язкових платежів;
— інформація про забруднення навколишнього природного середовища, недотримання безпечних умов праці, реалізацію продукції, що завдає шкоди здоров'ю, а також інші порушення законодавства України та розміри заподіяних при цьому збитків;
— документи про платоспроможність;
— відомості про участь посадових осіб підприємства в кооперативах, малих підприємствах, спілках, об'єднаннях та інших організаціях, які займаються підприємницькою діяльністю;
— відомості, що відповідно до чинного законодавства підлягають оголошенню.
Варто зауважити, що вимагати та одержувати зазначену інформацію може не будь-яка особа, а лише органи державної виконавчої влади, контролюючі і правоохоронні органи та інші особи відповідно до чинного законодавства України. Умови для одержання такої інформації мають бути прямо передбачені у певних нормативних актах.
Деякі дослідники визначають банківську таємницю як різновид комерційної таємниці. З такою позицією не можна погодитись, оскільки рівень та порядок віднесення тих чи інших відомостей до однієї з зазначених таємниць, а також правове оформлення таких дій є зовсім різними.
Комерційною таємницею вважаються будь-які відомості, крім тих, що заборонено відносити до комерційних, які визначаються такими самим суб'єктом господарської діяльності. Це означає, що обсяг відомостей, які становлять комерційну таємницю кожного з таких суб'єктів, буде різним. Більш того, якщо рішення про віднесення тих чи інших відомостей не прийнято, то режим комерційної таємниці автоматично не виникає. Це означає, що комерційна таємниця передбачає спеціальне оформлення на рівні локальних актів. На відміну від цього, банківська таємниця не потребує спеціального оформлення локальними актами, а коло її відомостей визначено законом і є однаковим для будь-яких банків та їх клієнтів. Коло осіб, які мають право одержувати відомості, що є банківською таємницею, також встановлюється законом і розширеному тлумаченню не підлягає. Ніяким іншим особам без згоди клієнта банківські відомості передаватись не повинні [3, 219].
Слід підкреслити, що поняття «комерційна таємниця» і «банківська таємниця» використовуються як самостійні, зокрема, у ст. 2 Закону України «Про державну таємницю». Водночас цікавим є той факт, що в чинному законодавстві України не передбачено відповідальності за порушення банківської таємниці. Така відповідальність встановлена лише за порушення комерційної таємниці (ст. 1486 «Незаконне збирання з метою використання або використання відомостей, що становлять комерційну таємницю» та ст. 1487 «Розголошення комерційної таємниці» Кримінального кодексу України, ст. 1643 «Недобросовісна конкуренція» Кодексу України про адміністративні правопорушення). З викладеного та зі змісту зазначених правових норм випливає висновок про те, що за порушення банківської таємниці можна притягти до відповідальності лише у тому випадку, якщо дії винної особи можна кваліфікувати як порушення комерційної таємниці.
Банківська таємниця полягає в додержанні та збереженні інформації, яку банки та їх службовці одержують у процесі професійної діяльності стосовно економічної та особистої діяльності їх клієнтів. Банківська таємниця є різновидом професійної таємниці. Існування банківської таємниці та її необхідність пов'язані з тим, що здійснення банківських операцій і банківської діяльності в цілому, а також укладення конкретних банківських угод певною мірою являє собою одержання, переробку, збереження і використання інформації, яка, як правило, має високу економічну та іншу цінність. Варто зауважити, що зобов'язання стосовно професійної таємниці встановлюються передусім в інтересах клієнта, а не банкіра, оскільки специфіка банківських послуг передбачає одержання банком від свого клієнта інформації, від якої дуже часто залежить добробут цього клієнта. Слід підкреслити, що самі банки в певних випадках теж можуть виступати як клієнти інших банків, оскільки мають свої власні рахунки.
Отже, можна зробити висновок, що банківська таємниця — це зобов'язання банку (фінансово-кредитноїустанови) зберігати таємницю за операціями своїх клієнтів.
Питання конфіденційності взаємовідносин банків та їх клієнтів не є лише питанням тільки їх двосторонніх відносин. Головна роль у регулюванні цих правовідносин належить насамперед державі, оскільки лише держава в особі її уповноважених органів може встановлювати та підтримувати певний правовий порядок створення та передачі будь-якої інформації, надто якщо йдеться про інформацію, яка забезпечує безпеку та стабільність економічних відносин у країні. У зв'язку з цим є природним закріплення у законодавстві гарантій держави щодо збереження конфіденційної інформації.