§ 2. Форми й методи регулятивної діяльності державних органів у сільському господарстві

Збільшення масштабів і ускладнення сільськогосподарського виробництва,  якісні  зрушення  в  економіці,   і докорінні зміни в  організації сільського господарства викликають потребу в системно­му, комплексному аналізі діяльності державного апарату управлін­ня цією сферою. Тому важливо досліджувати суть регулювання нею,   розкрити   його   форми   й  методи.

Форми безпосередньо відображають дії державних органів щодо регулювання діяльності сільськогосподарських підприємств, їх структуру  та   основи   реалізації   ними   своїх   функцій.

За своїм змістом і спрямованістю форми регулювання різнома­нітні.    Доцільно    дотримуватись    такої    класифікації:     правотворча, правозастосовна,   правоохоронна,   організаційна   .

Усі форми діяльності органів державного регулювання в галузі сільського господарства взаємозалежні. Тому тільки їх комплексне використання дає змогу оптимально розв'язати завдання, які вини­кають перед сільськогосподарським товаровиробником, раціональ­но   застосовувати   наявні   юридичні   засоби.

Правотворчу діяльність — здійснюють уповноважені органи держави, законодавчої і виконавчої влади щодо видання відповід­них   правових  актів   з   питань   сільського   господарства.

Правові акти органів держави спрямовані на удосконалення ор­ганізації і діяльності галузевого апарата, поліпшення планування, морального і матеріального стимулювання роботи працівників сільського господарства; впровадження в сільськогосподарське ви­робництво досягнень науки, економічних стимулів господарюван­ня; якнайефективніше використання матеріально-технічних і фі­нансових засобів; зміцнення законності. За допомогою правових актів визначається порядок здійснення господарської діяльності суб'єктів сільськогосподарського виробництва; основи їхнього пра­вового становища; режим земель сільськогосподарського призна­чення.

Правотворчість суб'єктів державного регулювання полягає в розробці, обговоренні і прийнятті законодавчих та інших норма­тивних   актів.

Стаття 92 Конституції України констатує, що лише законами визначаються основи використання природних ресурсів, основи соціального захисту, регулювання праці, правові основи і гарантії підприємництва та ін. Суб'єктами правотворчості також є органи виконавчої   влади.

Правові норми постійно змінюються відповідно до тих завдань, які стоять перед цією галуззю, наявності матеріальних і фінансових можливостей  держави   й   сільськогосподарського   виробництва.

Отже, правотворча діяльність держави та її органів визначаєть­ся важливістю ролі права в регулюванні суспільних відносин в аг­рарному   секторі   економіки   України.

Суть правотворчої діяльності полягає в тому, щоб реалізовувати в конкретних життєвих обставинах аграрну політику держави, пра­вові норми.   Вона є  оперативно-творчою:   вимагає  ініціативи,   активності, цілеспрямованості у розв'язанні завдань, врахування всіх обставин, що складаються в конкретній галузі, у кожному госпо­дарстві.

Правозастосовна діяльність дістає своє юридичне відображення в виданні правових актів індивідуального характеру, які містять державно-владні розпорядження стосовно суб'єктивних прав і юридичних обов'язків різних органів, посадових осіб, суб'єктів сільськогосподарського виробництва. Конкретність таких розпо-ряджень виявляється в тому, що: вони персоніфіковані, тобто їхнім адресатом є певна особа; за їхньою допомогою вирішуються інди­відуальні питання, які виникають у сфері державного регулювання; вони є юридичними фактами, що зумовлюють виникнення кон­кретних відносин . Індивідуальні акти найбільш поширені в прак­тиці державного регулювання сільським господарством, однак головною   вимогою   щодо   них  є   їх  відповідність  нормативним   актам.

Правоохоронна діяльність, будучи важливою формою держав­ного регулювання, знаходить вияв у перевірці відповідності всієї фактичної діяльності нормам права, в обстоюванні загальнодер­жавних інтересів, прав сільськогосподарських виробників, праців­ників галузі. Необхідність правоохоронної діяльності пояснюється наявними   фактами   порушення   правових  норм.

Ці порушення мають як активну, так і пасивну форми. Пору-шення в активній формі виявляються в тому, що окремі особи пря­мо порушують розпорядження правових норм (розкрадання майна, нехтування нормами законодавства про землю й природокористу­вання, ігнорування агротехнічних і зоотехнічних вимог, здача нес­тандартної продукції тощо). У пасивній формі порушення правових норм виражаються в бездіяльності, відсутності розумного й твердо­го  розпорядництва,   безгосподарності.

Правоохоронна діяльність полягає у здійсненні органами дер­жави контрольно-наглядових повноважень, проведенні перевірок фактичного виконання виконавчо-розпорядчих функцій; прийнят­ті рішень щодо відновлення порушених прав підприємств і органі­зацій; вживанні заходів з попередження неправомірних дій у май­бутньому. При цьому органи держави застосовують кримінально-правові   й   адміністративно-правові   засоби   захисту.

У своїй правоохоронній діяльності, органи державного регулю­вання здійснюють державний контроль за використанням земель, правильною експлуатацією машинно-трактор ного парку, застосу-ванням інших матеріально-технічних засобів, вживають заходів щодо охорони природи, раціонального використання зрошуваль­них, обводнювальних та інших меліоративних споруджень, охоро­ни поверхневих і підземних вод, полезахисних лісонасаджень, по­сівів, дотримання правил утримання тварин. Вищі органи держави скасовують або припиняють незаконні акти інших суб'єктів дер­жавного   регулювання.

Охорону суспільних відносин у сільському господарстві держа­ва забезпечує також залученням винних осіб до кримінальної, ад­міністративної,   цивільної,   дисциплінарної   відповідальності.

Метою організаційної діяльності державних органів у сільсько­му господарстві є забезпечення чіткої, максимально ефективної ді­яльності цієї галузі й міцно пов'язаних із нею інших галузей АПК. Природно, що для функціонування сільського господарства велике значення мають зміст і сутність організаційних дій усіх систем ор­ганів законодавчої і виконавчої влади. Організаційними формами державного регулювання сільського господарства є — роз'яснення змісту нормативних актів; проведення службових нарад; складання інструктивних  листів,   узагальнень  тощо.

Отже, правотворча, правозастосовна, правоохоронна й організа­ційна діяльність — це основні форми державного регулювання сільського    господарства.

Методам державного регулювання сільського господарства, ін­ших галузей у науковій літературі приділено досить велику увагу. В науковому розумінні метод є сукупністю однорідних засобів,* при­йомів, які застосовуються систематично під час реалізації функцій державного    регулювання.

Застосування того чи іншого методу визначається характером ре­гульованих відносин, специфікою об'єктів регулювання, компетен­цією суб'єкта регулюючої діяльності, важливістю регульованого пи­тання, співвідношенням між суб'єктом і об'єктом. Але за будь-яких обставин застосування того чи іншого методу має бути продиктова­не не суб'єктивним бажанням суб'єкта регулювання, а зумовлене науковими принципами діяльності з регулювання сільського госпо­дарства,   передбачатися   або дозволятися   правовими   нормами.

Методи не лишаються незмінними. Поєднання методів держав­ного регулювання сільського господарства, виокремлення з них провідних, визначальних залежить від рівня продуктивних сил і стану виробничих відносин. Оптимальний розвиток суспільних процесів досягається за умов застосування всієї сукупності методів. Кожний із них своєрідно впливає на учасників суспільного ви­робництва, діяльність органів державного регулювання сільського господарства,    сільськогосподарського   товаровиробництва.

Усі методи державного регулювання сільським господарством традиційно поділяються на загальні і спеціальні . До загальних вар­то віднести економічні й адміністративні. Вони реалізуються на всіх рівнях державного регулювання, спрямовані безпосередньо на виробництво сільськогосподарської продукції, можуть застосовува­тися до   кожного   об'єкта  управління.

Спеціальні методи є складовою загальних методів, що їх кон­кретизують загальні методи, і разом з іншими методами сприяють здійсненню   загального   регулювання   сільського   господарства.

Найважливішим серед методів державного регулювання сіль­ського господарства є: переконання, дозволяння, метод прямих вказівок,   адміністративний,   економічний,   метод рекомендацій.

Метод переконання становить комплекс виховних, роз'ясню­вальних і заохочувальних дій, які здійснюються з метою забезпе­чення високої організованості й дисципліни, сумлінного виконан­ня  та дотримання   соціальних  і  технічних  норм.

Це — виховна робота, що сприяє поглибленню працівниками власного досвіду, поширенню досягнень науки й техніки, підви­щенню правової культури, моральне й матеріальне заохочування працівників.

У практиці регулювання сільського господарства державні орга­ни дедалі частіше застосовують метод дозволяння. Основа його — посилення самостійності в діяльності господарств, значне підви­щення кваліфікованості кадрів, зростання активності сільськогос­подарських виробників в управлінні виробництвом. Застосовуючи метод дозволу, державні органи надають право сільськогосподар­ським   підприємствам   самим   вирішувати  те  чи  інше   питання.

Метод прямих вказівок полягає у підготовці актів, в яких виз­начається конкретне поводження, що не допускає будь-яких відхи­лень, і якими керується суб'єкт у своїй господарсько-виробничій діяльності.

Метод прямих вказівок, застосовуваний державними органами щодо сільськогосподарських підприємств, має сприяти тому, щоб їхня діяльність відповідала загальнодержавним інтересам. Однак при цьому не повинно бути втручання в організаторську діяльність внутрішньогосподарських   органів.

У державному регулюванні сільського господарства застосову­ється також метод рекомендацій. Він полягає в тому, що державні органи пропонують той чи інший варіант рішення, а господарства самі визначають його прийнятність. Рекомендації, на відміну від обов'язкових розпоряджень, виконуються на принципово нових за­садах   внаслідок   своєї  авторитетності   й   наукової   обґрунтованості.

Особливість рекомендаційної норми поля гає в тому, що вона не має обов'язкового характеру. Рекомендації, навіть якщо вони викладені у формі юридичного акта, містять положення, виконан­ня яких юридичними санкціями не забезпечується. Тому їх не можна вважати правовими настановами; вони позбавлені обов'яз­ковості виконання. Рекомендаційна норма визначає напрями ви­рішення того чи іншого питання. Якщо її прийнято, вона набуває ознак внутрішньогосподарської і стає регулюючою для даного гос­подарства .

Адміністративний і економічний методи є основними в діяль­ності державних органів, що регулюють сільське господарство. Во­ни взаємозумовлені й доповнюють один одного. Протиставляти їх не можна. Оптимальне регулювання сільським господарством до­сягається за умови нерозривної єдності економічних і адміністра­тивних   методів.

Адміністративні методи державного регулювання — способи і прийоми впливу на керуючу й керовану системи, їх окремі елемен­ти із використанням відносин субп ід рядності. Особливість цих ме­тодів полягає в тому, що за їх допомогою здійснюється прямий вплив на керований об'єкт; визначаються найближчі завдання ос­таннього, порядок і терміни їх виконання, ресурси й умови роботи керованого   об'єкта.

Якщо економічні методи спонукають діяти у певному напрямі, то адміністративні змушують до цього. Накази, завдання, постано­ви, розпорядження, вказівки характеризуються обов'язковістю ви-конання. Невиконання їх розглядається як пряме порушення дис­ципліни і супроводжується накладенням на виконавця відповідно­го стягнення.

Водночас адміністративні методи мають не тільки самостійне значення, а є опосередкованою ланкою для здійснення інших ме­тодів, наприклад економічних. Перевага цих методів полягає в то­му, що оперативність, гнучкість здійснення рішень забезпечує можливість у найкоротший термін досягти змін у виробничому процесі.

Економічними методами можна вважати таку сукупність засобів впливу, яка ґрунтується на застосуванні системи економічних сти­мулів (оплата праці, преміювання, ціна, собівартість, госпрозраху­нок, прибуток, рентабельність, кредит тощо), які сприяють матері­альній зацікавленості й передбачають матеріальну відповідальність управлінських  працівників   і  колективів.

Методом державного регулювання сільського господарства є й ціноутворення. Міністерство фінансів України розробляє і дово­дить до сільськогосподарських товаровиробників орієнтовні закупі­вельні ціни і порядок закупівель та розрахунків за зерно й іншу продукцію щорічно. Відбувається поетапний перехід до паритетних закупівельних цін на сільськогосподарську продукцію, що реалізу­ється за державним контрактом і державним замовленням. Норми прибутку мають забезпечувати сільськогосподарським виробникам оптимальні умови для розширеного відтворення та узгоджуватися із  платоспроможним   попитом  населення.

Відповідно до Закону України від 17 жовтня 1990 р. "Про пріо­ритетність соціального розвитку села й АПК у народному госпо-дарстві"^л редакції Закону від 15 травня 1992 р.) провадиться дер­жавне інвестування розвитку соціальної сфери села й АПК. Будів­ництво в сільській місцевості об'єктів освіти, охорони здоров'я, во­допроводів, ліній газопостачання, електропостачання тощо здій-снюється   за  рахунок державного   й   місцевого   бюджетів.

Економічним методом є пільгове кредитування. Для підтримки фермерських господарств і створення стабільних умов одержання кредиту банку, використовуються кошти Українського державного фонду   підтримки   фермерських   господарств.

Законом України від 17 грудня 1988 р. "Про фіксований сіль­ськогосподарський   податок"    визначено   механізм   сплати   фіксованого сільськогосподарського податку, який вноситься сільськогос­подарськими товаровиробниками в грошовій формі або у вигляді поставок сільськогосподарської продукції. Цей податок розрахову­ється   з  одиниці   земельної   площі.

У сучасних умовах економічні методи є найбільш дієвими засо­бами впливу на об'єкти державного регулювання, тому що їхнє зас­тосування дозволяє створювати економічні умови, що підштовху­ють сільськогосподарських виробників діяти в напрямі, потрібно­му суспільству, вирішувати ті чи інші питання відповідно до загаль­нодержавних і особистих інтересів. Вони дають змогу зберегти вільний   вибір   поводження.

Отже, під методами державного регулювання сільського госпо­дарства варто розуміти способи, прийоми, що застосовуються в процесі регулятивної діяльності органами законодавчої і виконав­чої влади для розв'язання завдань у сфері сільськогосподарського виробництва   з   метою досягнення   певних   результатів.